Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №600/4428/25-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/4428/25-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк О.В.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

02 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 07 березня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні (продовженні виплати) пенсії у разі втрати годувальника.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 лютого 2025 року про призначення (продовження виплати) пенсії у разі втрати годувальника, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти відповідне рішення.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28.02.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до органу Пенсійного управління із заявою про призначення пенсії, вид пенсії в разі втрати годувальника.

До заяви від 28.02.2025 про призначення пенсії позивачем надано довідку, яка видана Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича від 23.01.2025 № 13/25, в якій зазначено, що ОСОБА_1 є студенткою 2-го курсу факультету архітектури, будівництва та декоративно-прикладного мистецтва Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», денної форми навчання на умовах державного замовлення. Зарахована наказом від 15.08.2023 №1071- ст. Термін навчання до 30.06.2077.

За результатами розгляду заяви від 28.02.2025 та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято розпорядження про відмову в призначенні пенсії від 07.03.2025, оскільки в долучених до заяви документів відсутня інформація про перебування на утриманні померлого батька ОСОБА_2 .

Листом від 10.03.2025 № 2400-1703-8/9145 ГУ ПФУ в Чернівецькій області направило позивачеві розпорядження про відмову в призначенні пенсії від 07.03.2025.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 29 Закону № 2262-XII пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців та інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються за наявності визначених цією статтею умов щодо смерті годувальника.

Згідно з частиною 1 статті 30 Закону № 2262-XII право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.

Отже, загальним правилом для призначення пенсії у разі втрати годувальника є наявність у особи статусу непрацездатного члена сім`ї та перебування на утриманні годувальника.

Водночас, частиною другою статті 30 Закону № 2262-XII визначено випадки, коли пенсія призначається незалежно від перебування на утриманні годувальника, зокрема непрацездатним дітям.

При цьому частиною шостою статті 30 Закону № 2262-XII законодавець спеціально врегулював питання права на пенсію у разі втрати годувальника осіб, які після досягнення повноліття продовжують навчання.

Так, відповідно до частини шостої статті 30 Закону № 2262-XII вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, а також професійно-технічних та закладах вищої освіти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не більш як до досягнення ними 23 років.

Отже, законодавець пов`язує право осіб, які продовжують навчання, на отримання пенсії у разі втрати годувальника після досягнення ними 18-річного віку з фактом навчання за денною формою та віком такої особи.

Суд звертає увагу, що частина шоста статті 30 Закону № 2262-XII не містить прямої вказівки на необхідність повторного підтвердження факту перебування на утриманні померлого годувальника особою, яка продовжує навчання за денною формою, як обов`язкової умови продовження виплати пенсії.

Застосування до таких осіб загального правила щодо обов`язкового підтвердження факту утримання без урахування положень частини шостої статті 30 Закону № 2262-XII фактично нівелювало б спеціальну гарантію, встановлену законодавцем для осіб, які продовжують навчання після досягнення повноліття.

Суд також враховує положення пункту 8 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту», відповідно до якого здобувачами освіти є, зокрема, студенти та слухачі, які здобувають освіту за будь-яким видом та формою її здобуття.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент звернення до відповідача із заявою від 28.02.2025 досягла 19-річного віку.

Водночас, згідно з довідкою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича від 23.01.2025 № 13/25, позивачка є студенткою другого курсу факультету архітектури, будівництва та декоративно-прикладного мистецтва, освітнього рівня «бакалавр», денної форми навчання за державним замовленням.

Таким чином, на момент звернення до відповідача позивачка навчалася за денною формою у закладі вищої освіти та не досягла 23-річного віку.

Крім того, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що пенсія у разі втрати годувальника була призначена позивачці з 01.04.2024.

За таких обставин суд вважає, що досягнення позивачкою 18-річного віку саме по собі не припиняє її право на пенсію у разі втрати годувальника, оскільки частина шоста статті 30 Закону № 2262-XII прямо передбачає продовження такого права для осіб, які навчаються за денною формою, до закінчення навчання, але не більш як до досягнення 23 років.

Посилання відповідача на відсутність документів про перебування позивачки на утриманні загиблого батька суд вважає необґрунтованим.

Так, відповідач фактично застосував до позивачки загальне правило, передбачене частиною першою статті 30 Закону № 2262-XII, не врахувавши спеціальне правове регулювання, встановлене частиною шостою цієї статті для осіб, які продовжують навчання.

При цьому частина шоста статті 30 Закону № 2262-XII не містить умови щодо обов`язкового підтвердження факту перебування на утриманні як самостійної підстави для продовження права на пенсію осіб, які навчаються за денною формою та не досягли 23-річного віку.

Суд враховує, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-XII, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, передбачено подання документів, що підтверджують навчання особи за денною формою.

Позивачкою такий документ відповідачу подано, а факт її навчання за денною формою відповідачем фактично не спростований.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач при вирішенні питання про продовження виплати пенсії неправильно визначив обсяг обставин, які підлягали встановленню, та безпідставно поставив право позивачки у залежність від надання доказів перебування на утриманні загиблого батька.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийКурко О. П.

СуддіВатаманюк Р.В. Боровицький О. А.