Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №720/2300/25 — Новоселицький районний суд Чернівецької області

Суд: Новоселицький районний суд Чернівецької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №720/2300/25

Суддя: Павлінчук С. С.

29.10.2026

Справа №720/2300/25

Провадження №2/720/1283/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі головуючого судді Павлінчука С. С.

з участю секретаря Політнічук Л.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Новоселиця цивільну справу за позовом ТзОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що між ОСОБА_1 та ТОВ «ІНФІНАНС», правонаступником якого є позивач, був укладений кредитний договір, по якому виникла заборгованість у зв`язку із невиконанням відповідачем його умов.

Відповідно до вимог ст.274 ЦПК України справи щодо спорів про стягнення заборгованості розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Новоселицького районного суду було відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак у позовній заяві просив розгляд справи провести у його відсутності та не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи та не повідомив про причини неявки. З письмової згоди представника позивача суд проводить заочний розгляд справи.

Відповідач у встановлений судом п`ятнадцятиденний строк відзив на позов не подав, тож відповідно до положень ч.8 ст.178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, встановлені судом

Судом встановлено, що 23.04.2021 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «ІНФІНАНС» було укладено електронний договір №0956796968 про надання позики. Сума кредиту складає 10 000 грн, строк користування кредитом 30 днів, строк дії договору 3 роки. Відсоткова ставка - 1,75% відсотка в день, максимальна відсоткова ставка - 3,5% за один день користування за умови неналежного виконання умов договору.

Для підписання кредитного договору ОСОБА_1 використав електронний підпис одноразовим ідентифікатором «7d8f5f».

22.06.2022 року ТОВ «ІНФІНАНС» і ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» уклали договір факторингу №22/06-22, за умовами якого ТОВ «ІНФІНАНС» за плату відступило ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» своє право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №0956796968 від 23.04.2021 року.

Факт уступлення прав вимоги підтверджується актом прийому передачі прав вимоги та витягом із реєстру боржників, з якого також вбачається, що станом на день переходу права вимоги до нового кредитора заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №0956796968 від 23.04.2021 року.

23.05.2024 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір факторингу №23/05/24, згідно якого до останнього перейшло право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 , що підтверджується актом приймання передачі від 23.05.2024 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №0956796968 від 23.04.2021 року заборгованість ОСОБА_1 складає 9999,99 грн основного боргу, 91350 грн заборгованості по відсоткам. Відсотки по кредиту нараховані за період з 23.04.2021 по 23.02.2022.

Щодо укладення кредитного договору

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, який укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч.4, 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закону)пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно ч.8 ст.11 цього Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Статтею 12 цього Закону передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).

Такі дії ОСОБА_1 свідчать про укладення ним кредитного договору із дотриманням встановленої Законом України «Про електронну комерцію» форми правочину, оскільки він був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, який він отримав на мобільний телефон.

Щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).

Із розрахунку заборгованості вбачається, що борг відповідача за тілом кредиту за договором №0956796968 від 23.04.2021 року складає 9999,99 грн основного боргу.

Розрахунок заборгованості здійснений в межах строків кредитування, визначених умовами договору, та перевірено судом на відповідність його положенням. Під час розгляду справи суд не встановив обставин, які б свідчили про помилковість такого розрахунку.

Таким чином, із відповідача слід стягнути 9999,99 грн заборгованості за тілом кредиту по договору №0956796968 від 23.04.2021 року, оскільки вказана заборгованість підтверджується наявним розрахунком заборгованості, довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №3158_250611113534 від 30.07.2025 року, номер транзакції 87291007 про перерахування 10000 грн на картку № НОМЕР_1 та листом АТ «КБ «ГЛОБУС» №1984-БТ від 02.04.2026 року про зарахування 23.04.2021 року 10000 грн на картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 .

Щодо стягнення заборгованості за відсотками.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Відповідно до абзаців 4 та 8 розділу «Основні умови кредиту» кредитного договору передбачена денна відсоткова ставка в розмірі 1,75%. Згідно абзацу 12 цього ж розділу договору сторони погодили максимальну відсоткову ставку в розмірі 3,5% на день за умови неналежного виконання умов договору.

Суд вважає, що нарахування відсотків за весь період дії договору повинно здійснюватися з розрахунку саме 1,75% на день, оскільки нарахування більших відсотків слід тлумачити саме як погоджені сторонами штрафні санкції за неналежне виконання умов договору, які в період дії військового стану не нараховуються.

Позивач просить стягнути із відповідача 91350 грн заборгованості по відсоткам. Відсотки нараховані за період з 23.04.2021 року по 23.02.2022 року, зокрема за період з 23.04.2021 року по 23.05.2021 року відсотки нараховані за відсотковою ставкою в розмірі 1,75%, та за період з 24.05.2021 року по 23.02.2022 року за відсотковою ставкою 3,5%. Тобто відсотки нараховані за 307 днів. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відсотки слід стягнути за період з 23.04.2021 по 23.05.2021 року в сумі 5425 грн (10000*1,75%*31 день) та за період з 24.05.2021 по 23.02.2022 48299,94 грн (9999,99*1,75*276 днів), та всього за весь період в сумі 53724,94 грн.

Щодо стягнення більшого розміру відсотків слід відмовити за безпідставністю.

Висновки за результатами розгляду справи

За таких обставин, суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, доходить до висновку, що позов ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути прострочену заборгованість по тілу кредиту та частково по відсоткам за кредитним договором №0956796968 від 23.04.2021 року в сумі 63724,93 грн (9999,99 + 53724,94).

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст.141 ч.2 п.1 ЦПК України у разі задоволення позову, вони покладаються на відповідача.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У відповідності до частини 6 статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20), від 13 березня 2025 року (справа №275/150/22).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №9901/350/18 (провадження №11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі №908/299/18 (провадження №12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі №550/936/18 (провадження №14-26цс).

Представником позивача на підтвердження понесених витрат надано копію договору про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024 року, заявка на надання юридичної допомоги №647 від 01.07.2025 року, витяг із акту №15 про надання юридичної допомоги від 31.07.2025 року, з яких вбачається, що адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» було надано ряд послуг з правничої допомоги, а загальна вартість виконаних робіт становить 25 000 грн.

Від відповідача до суду не надходило заперечень щодо визначеного позивачем розміру витрат на правову допомогу.

З огляду на викладене заявлений розмір витрат на правничу допомогу в сумі 25 000 грн підтверджений належними, достатніми та достовірними доказами.

В свою чергу враховуючи складність справи, яка є малозначною, сталу судову практику по такій категорії спорів, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні частини витрат в розмірі 23000 грн на підставі ч.3 ст.141 ЦПК України, оскільки заявлена сума не є пропорційною до предмету спору з врахуванням ціни позову, та значення справи для сторін, та стягнути 2000 грн витрат на правову допомогу.

Окрім того, при подачі позову ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» сплатило судовий збір у розмірі 3028 гривень, які відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, загальний розмір понесених позивачем судових витрат, які мають бути стягнуті із відповідача складає 5028 грн (3028 грн + 2000 грн).

З мотивувальної частини даного рішення вбачається, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог (62,88%), а тому із відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 3161,41 грн (5028* 63724,93/101349,99).

На підставі ст. ст. 525, 526, 530, 549, 610, 611, 633, 634, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 274, 282, 284 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , РНКОПП: НОМЕР_2 , мешканки АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», код ЄДР:42640371, юридична адреса: вул.Ґедройця Єжи,6, офіс 521 у м.Київ заборгованість за кредитним договором №0956796968 від 23.04.2021 року в розмірі 63724,93 гривні та 3161,41 гривню судових витрат.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Відповідач може подати до Новоселицького районного суду заяву про перегляд заочного рішення на протязі 30 календарних днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ЦПК України не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Сергій ПАВЛІНЧУК

Оригінал: reyestr.court.gov.ua