Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №947/16134/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 947/16134/26

Головуючий І інстанції: Огренич І.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Київського районного суду м.Одеси від 23 вересня 2026 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 23.09.2026р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

17.04.2026р. ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовом до УПП в Одеській області ДПП та ДПП, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії працівників УПП в Одеській області з тимчасового затримання транспортного засобу «Mercedes-Benz E220 CDI», номерний знак НОМЕР_1 ;

- скасувати постанову серії ЕНА №7038875 від 17.04.2026р. та закрити провадження у справі;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань УПП в Одеській області на його користь 4560 грн. відшкодування матеріальної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.04.2026р. належний позивачу транспортний засіб, припаркований за адресою: м.Одеса, пров.Сабанський, 1 на місці для «стоянки» транспортних засобів осіб з інвалідністю, було евакуйовано працівниками поліції, а 17.04.2026р. на нього, незважаючи на надані ним документи про те, що він є особою з інвалідністю II групи, накладено штраф у сумі 1020 грн. за ч.6 ст.122 КУпАП.

Зокрема, ОСОБА_1 зазначив, що як водій з інвалідністю він мав право користуватись таким місцем для паркування, а відсутність на автомобілі розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю» не скасовує його правового статусу та, відповідно, не свідчить про наявність складу адміністративного правопорушення. Також, на думку позивача, евакуація транспортного засобу, який не перешкоджав дорожньому руху, була протиправною, а сплачені ним штраф (1020 грн.), вартість евакуації (3000 грн.) та зберігання автомобіля на спеціальному майданчику (540 грн.) є шкодою, яка завдана саме протиправними діями працівників поліції.

Відповідач надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що транспортний засіб позивача не мав розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю» спереду і ззаду, а також будь-яких інших ознак того, що ним керує або в ньому перевозиться особа з інвалідністю, що підтверджується відеозаписом з портативного відеореєстратора поліцейського. Зокрема, відповідач наголошував, що патрульні поліцейські позбавлені можливості на місці перевірити наявність інвалідності у водія інакше як за наявністю розпізнавального знаку, передбаченого пп.«ґ» п.30.3 ПДР України, а позивач, у свою чергу, не довів, що вжив заходів щодо інформування про наявність у нього права на паркування на місці для осіб з інвалідністю.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 23 вересня 2026 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7038875 від 17.04.2026р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності - скасовано, а справу про адміністративне правопорушення - закрито. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Департамент ПП 25.09.2026р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні даного судового рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Київського районного суду м.Одеси від 23.09.2026р. та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відзиву та надані відповідачем докази, які підтверджують, що транспортний засіб позивача, розміщений на місці для стоянки осіб з інвалідністю, не мав розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю», передбаченого пп.«ґ» п.30.3 ПДР України, і будь-яких інших позначень про перевезення чи керування ним особою з інвалідністю. Також, як стверджує апелянт, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.122 КУпАП, тоді як матеріали справи містять належні та допустимі докази його вчинення, а обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність прийнятого рішення, за висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25.06.2020р. у справі №520/2261/19, не виключає обов`язку позивача довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

13.10.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДПП та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно з п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є особою з інвалідністю II групи та власником автомобіля Mercedes-Benz E220 CDI, номерний знак НОМЕР_1 .

16.04.2026р. о 13:58 год. за адресою: м.Одеса, пров.Сабанський, 1 інспектором УПП в Одеській області ДПП старшим лейтенантом Тимошенко Л.Ф. виявлено зазначений автомобіль на місці для стоянки, позначеному дорожнім знаком 5.42.1 «Місце для стоянки» з табличкою 7.17 «Особи з інвалідністю», на якому був відсутній розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю».

Актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 16.04.2026р. автомобіль тимчасово затримано та доставлено евакуатором до спеціального майданчика.

Постановою інспектора ВАП УПП в Одеській області ДПП лейтенанта поліції Мозгового В.В. серії ЕНА №7038875 від 17.04.2026р. встановлено, що позивач здійснив стоянку транспортного засобу в зоні дії знаку 5.42.1 з табличкою 7.17 за відсутності наліпки «особа з інвалідністю», чим порушив п.33 ПДР України, і на нього накладено адміністративне стягнення за ч.6 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 1020 грн.

З наданого відповідачем відеозапису розгляду справи про адміністративне правопорушення судом першої інстанції встановлено, що під час розгляду справи ОСОБА_1 заперечував проти притягнення його до адміністративної відповідальності та надав інспектору посвідчення особи з інвалідністю II групи внаслідок загального захворювання.

17.04.2026р. позивач сплатив штраф за оскаржуваною постановою у розмірі 1020 грн., а також вартість евакуації автомобіля (3000 грн.) та його зберігання на спеціальному майданчику (540 грн.).

Не погоджуючись із такою постановою та діями працівників поліції, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив з того, що ч.6 ст.122 КУпАП встановлює відповідальність не за відсутність на транспортному засобі розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю», а за зупинку чи стоянку на місцях для осіб з інвалідністю за відсутності права на це, тоді як Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначає встановлення такого знаку саме як право, а не як умову користування відповідними місцями. Оскільки позивач є особою з інвалідністю і надав документ, що це підтверджує, під час розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність у діях останнього складу правопорушення та наявність підстав для закриття справи за п.1 ст.247 КУпАП. Водночас, у задоволенні вимог про визнання протиправними дій з тимчасового затримання транспортного засобу та стягнення шкоди суд відмовив, виходячи з того, що за відсутності на автомобілі розпізнавального знаку у поліцейського були підстави для тимчасового затримання та евакуації за ст.265-2 КУпАП.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Передусім, колегія суддів зазначає про те, що рішення суду попередньої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій з тимчасового затримання транспортного засобу та стягнення шкоди позивачем не оскаржується, а тому, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, предметом апеляційного перегляду є виключно рішення в частині скасування постанови серії ЕНА №7038875 від 17.04.2026р., а також закриття справи про адміністративне правопорушення.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 6 ст.122 КУпАП встановлено відповідальність за зупинку чи стоянку транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки).

Цією ж нормою передбачено відповідальність за створення перешкод водіям з інвалідністю у зупинці чи стоянці та за неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю».

При цьому, за приписами ч.6 ст.30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991р. №875-XII власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Такі водії мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю», а водії, які керують транспортними засобами з таким знаком, повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів.

Водночас, відповідно до пп.«ґ» п.30.3 «Правил дорожнього руху» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306), розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» розміщується спереду і ззаду на механічних транспортних засобах, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять пасажирів з інвалідністю, а табличка 7.17 «Особи з інвалідністю» застосовується із знаками 5.42.1, 5.42.2 і 5.43 для позначення місця для стоянки транспортних засобів, на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» відповідно до вимог цих Правил.

Аналіз наведених нормативних приписів дає підстави для висновку, що законодавець пов`язує право на зупинку чи стоянку на місцях для осіб з інвалідністю з тим, хто керує транспортним засобом або кого ним перевозять, а не з наявністю на ньому розпізнавального знаку. Встановлення знаку «Водій з інвалідністю» Закон №875-XII визначає саме як право водія, що спрощує візуальну ідентифікацію транспортного засобу, а підзаконний акт, яким є ПДР України, не може звужувати гарантоване законом право особи з інвалідністю та розширювати склад адміністративного правопорушення, визначений ч.6 ст.122 КУпАП.

Відтак, суб`єктом цього правопорушення у формі зупинки чи стоянки на таких місцях є водій, який не є особою з інвалідністю і не перевозить осіб з інвалідністю, а відсутність розпізнавального знаку на транспортному засобі водія з інвалідністю сама по собі складу цього правопорушення не утворює.

Застосовуючи наведені норми до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Судом 1-ї інстанції встановлено і апелянтом не спростовано, що ОСОБА_1 , який керував автомобілем та здійснив його стоянку на місці для осіб з інвалідністю, є особою з інвалідністю II групи і документ, що це підтверджує, був наданий ним інспектору ще під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, що зафіксовано на відеозаписі, наданому самим відповідачем.

Апеляційна скарга не містить жодного доводу, який би ставив під сумнів наявність у позивача інвалідності або достовірність наданого ним документа.

За наведених обставин, позивач належав до кола осіб, для яких призначене місце для стоянки, позначене знаком 5.42.1 з табличкою 7.17, а тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.122 КУпАП.

Відсутність на автомобілі розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю» дійсно могла дати поліцейським підстави вважати на момент виявлення транспортного засобу, що вимоги таблички 7.17 порушено, однак під час розгляду справи про адміністративне правопорушення інспектор, відповідно до вимог ст.280 КУпАП, був зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, і врахувати наданий позивачем документ про інвалідність, чого зроблено не було.

Що ж стосується доводів апелянта про те, що патрульні поліцейські позбавлені можливості перевірити наявність інвалідності у водія на місці виявлення транспортного засобу, то колегія суддів наголошує на тому, що ці доводи можуть стосуватися підстав для тимчасового затримання транспортного засобу, передумовою якого за ст.265-2 КУпАП є лише наявність підстав вважати, що водієм вчинено порушення.

Рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено на користь відповідача і не оскаржується.

Натомість притягнення особи до адміністративної відповідальності потребує встановлення всіх ознак складу правопорушення станом на момент розгляду справи, а на цей момент інспектор вже володів відомостями про те, що позивач є особою з інвалідністю.

Не є підставою для скасування рішення і посилання апелянта на пп.«ґ» п.30.3 ПДР, оскільки невстановлення розпізнавального знаку не охоплюється диспозицією ч.6 ст.122 КУпАП, яка серед дій, пов`язаних саме із цим знаком, передбачає відповідальність виключно за його неправомірне використання.

Позивача ж притягнуто до відповідальності саме за стоянку на місці для осіб з інвалідністю, тобто за дію, на вчинення якої він мав право.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність позивачем обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, то колегія суддів зазначає, що позивач довів єдину обставину, яка виключає склад правопорушення, а саме наявність у нього інвалідності, і це випливає з доказів, наданих самим відповідачем.

Відсутність же доказів того, що позивач заздалегідь повідомив про свій статус компетентних осіб, на що посилається апелянт, не має значення для кваліфікації його дій за ч.6 ст.122 КУпАП, оскільки такого обов`язку закон не передбачає.

Аналогічний правовий підхід до застосування ч.6 ст.122 КУпАП у подібних правовідносинах застосовано у постановах П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2026р. у справі №947/22017/26, від 30.09.2026р. у справі №484/4667/26, від 01.10.2026р. у справі №947/33432/26 та від 27.10.2026р. у справі №495/3782/26.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд 1-ї інстанції обґрунтовано скасував постанову серії ЕНА №7038875 від 17.04.2026р. та закрив справу про адміністративне правопорушення за відсутності складу адміністративного правопорушення (п.1 ст.247 КУпАП).

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано відповідачем при розгляді справи в судах обох інстанцій.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.272,286,308,311,315,316,321,322,325 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м.Одеси від 23 вересня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови виготовлено: 02.11.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.А. Голуб

В.О. Скрипченко