Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №420/32440/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32440/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року (суддя Хом`якова В.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 26.03.2026) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

23.09.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони), у якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18 червня 2025 року по 29 липня 2025 року, одноразової допомоги при звільнені з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні основної (щорічної) відпустки, допомоги для оздоровлення за 2025 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704;

- зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 18 червня 2025 року по 29 липня 2025 року, одноразову допомогу при звільнені з військової служби, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористані дні основної (щорічної) відпустки, допомогу для оздоровлення за 2025 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового І начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 та провести їх виплату ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18 червня 2025 року по 29 липня 2025 року, одноразової допомоги при звільнені з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні основної (щорічної) відпустки, допомоги для оздоровлення за 2025 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704.

Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 18 червня 2025 року по 29 липня 2025 року, одноразову допомогу при звільнені з військової служби, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористані дні основної (щорічної) відпустки, допомогу для оздоровлення за 2025 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування поданої скарги апелянтом зазначається, що позивач у спірний період в повному обсязі отримував грошове забезпечення за виконання своїх службових обов`язків, а спір виник виключно щодо неправомірних, на його думку дій відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у розмірі меншому ніж той, що повинен був йому виплачений за наслідками скасування п. 6 Постанови №103 КМУ та визнання нечинним пункту 2 Постанови №481

Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 30.09.2009 по 29.07.2025 проходив службу у Державній прикордонній службі України, в тому числі у в/ч НОМЕР_1 .

Позивач стверджує, що грошове забезпечення за період з 18 червня 2025 року по 29 липня 2025 року, одноразова допомога при звільнені з військової служби, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошова компенсація за невикористані дні основної (щорічної) відпустки, допомога для оздоровлення за 2025 рік підлягали розрахунку із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, проте нараховувалось в заниженому розмірі, а саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 - 1762 грн.

Позивачем направлено заяву до відповідача із проханням надати інформацію про застосований розмір прожиткового мінімуму при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням.

Листом відповідача було надано відповідь на звернення позивача про те, що з 18 червня 2025 року по 29 липня 2025 року грошове забезпечення розраховувалося, виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року, тобто 1762 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що пункт 4 Постанови №704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин. Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" і становить 3 028.00 грн. Таким чином, у період з 18 червня 2025 року по 29 липня 2025 року грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року за Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

На підставі частини четвертої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон №2011-XII) грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно пункту 4 Постанови №704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам" (далі Постанова КМУ №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, в Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції:

"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Постанова №103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.

Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови.

На підставі пункту 4 Постановою №704 в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови №103, яким, зокрема, були внесені зміни до в п. 4 Постанови №704.

Отже, зміни до п. 4 Постанови №704, внесені п. 6 Постанови №103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.

Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови №704 в редакції, яка діяла до внесення змін п. 6 Постанови №103, та вимог п. 1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017 "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон №2017).

Відповідно до статті 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

На підставі частини третьої статті 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

При цьому відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів (п. 3).

Тобто, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили - закону.

Таким чином, до 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не входили в суперечність з Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, враховуючи, що з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови КМУ №704 в частині, що не суперечить Законам України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Про Державний бюджет України на 2023 рік".

Тобто, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 дійшов до таких висновків:

"(…) З 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(..) встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням".

Отже, з 29 січня 2020 року чинна редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року", а не "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року".

Водночас 12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704", пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови КМУ №704, виклавши абзац перший в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Пунктом 3 Постанови КМУ №481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Таким чином, з дня набрання чинності Постановою КМУ №481 (20 травня 2023 року) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року" запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн.

Отож, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції помилково не врахував, що у спірному періоді відсутні підстави застосовувати для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року", оскільки Кабінетом Міністрів України ця розрахункова величина замінена на сталу розрахункову величину - 1762 грн.

Такі висновки не суперечать правової позиції, викладеної Верховним Судом у постановах від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24, від 26 червня 2025 року у справі №480/7154/24, від 30 червня 2025 року у справах №280/8083/24, №280/8605/24 та №460/3942/24, від 04 липня 2025 року у справі №120/8298/24 та від 18 грудня 2025 року у справі №160/27036/23 щодо сформованого висновку про застосування у спірний період пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481

Колегія суддів також враховує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18 червня 2025 року згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним п. 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до п. 4 Постанови №704.

Постановою від 16 липня 2026 року Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі №320/29450/24 скасовано; прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Верховний Суд дійшов висновків, що встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Уряду, тобто зазначене питання є сферою правового регулювання саме Кабінетом Міністрів України (у тому числі, встановлення базової величини).

Верховний Суд сформував обов`язковий для врахування судами висновок про те, що Кабінет Міністрів України, реалізовуючи надані йому законом повноваження, вправі визначати базову величину, яка застосовується для обчислення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, у тому числі шляхом встановлення її у фіксованому розмірі. Відтак, п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №481 є чинним, а встановлена ним розрахункова величина у розмірі 1762 грн. підлягає застосуванню при визначенні розміру грошового забезпечення.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені безпідставно та задоволенню не підлягають.

Таким чином доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року – скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 – відмовити повністю.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Військову частину НОМЕР_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою та пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя Ю.В.Осіпов