Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №521/12484/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №521/12484/26

Суддя: Осіпов Ю.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 521/12484/26

Головуючий І інстанції: Шевчук Н.О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 14 вересня 2026 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 14.09.2026р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

20.07.2026р. представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Воронцова Я.В. звернулася до Хаджибейського районного суду міста Одеси із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому, з урахуванням уточненої заяви від 28.07.2026р., просила суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 №R623427 від 11.07.2026р., якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 17000 грн. за ч.3 ст.210-1 КУпАП;

- закрити провадження у справі про дане адміністративне правопорушення на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.07.2026р. ОСОБА_1 у застосунку «Резерв+» виявив відмітку про порушення ним правил військового обліку з причиною «Не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК» і, щоб уникнути непорозумінь під час перевірки військово-облікових документів та не мати статусу «Розшук», подав заяву про визнання цього порушення та сплатив штраф. Зокрема, позивач зазначав, що ніколи не отримував від відповідача повісток та направлень на проходження ВЛК, а оскаржувана постанова зведена до загальних шаблонних фраз і не містить жодної конкретної інформації про направлення чи вручення йому будь-яких документів.

Відповідач надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що паперова повістка для проходження ВЛК позивачу дійсно не направлялася, проте це є наслідком умисного ухилення самого позивача, який з 2013р. перебуває на обліку і жодного разу не проходив ВЛК. Зокрема, відповідач зазначав, що обов`язок проходити медичний огляд виникає безпосередньо з положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а 09.07.2026р. позивач через електронний кабінет сам подав заяву, в якій не оспорив порушення та погодився на притягнення до відповідальності за його відсутності, а тому його позов є проявом процесуальної недобросовісності.

Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 14 вересня 2026 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення від 11.07.2026р. №R623427, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь позивача судовий збір у сумі 532,48 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. У задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_4 23.09.2026р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні даного судового рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 14.09.2026р. та прийняти нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 та стягненні судових витрат - відмовити в повному обсязі.

Зокрема, апелянт зазначає про те, що п.2 розділу II Закону України від 21.03.2024р. №3621-IX та ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлюють прямий обов`язок самостійно звернутися до ТЦК та СП для проходження повторного медичного огляду, тож відсутність паперової повістки не звільняє позивача, який з 2013р. жодного разу не проходив ВЛК і має вищу юридичну освіту, від виконання цього обов`язку. Також, як стверджує апелянт, суд першої інстанції не надав оцінки тому, що 09.07.2026р. позивач добровільно через електронний кабінет визнав свою вину, щоб зняти з себе статус «Розшук», а після цього звернувся до суду, що, на думку апелянта, суперечить принципу недопустимості суперечливої поведінки. Крім того, апелянт наголошує, що постанову винесено за спрощеною процедурою на підставі заяви самого позивача, а її зміст відповідає змісту цієї заяви, містить посилання на нормативно-правові акти та чітку кваліфікацію за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

07.10.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_3 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) з 10.04.2013р. перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, наданими відповідачем, у позивача відсутні відомості про проходження ним медичного огляду військово-лікарською комісією, а графи «Ступінь придатності» та «Відомості про медичний огляд» не заповнені.

09.07.2026р. ОСОБА_1 через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, подав до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву, в якій зазначив, що не оспорює допущене ним порушення правил військового обліку.

Втім, 11.07.2026р. постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 №R623427 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн.

Зі змісту вказаної вище постанови вбачається, що підставою для притягнення позивача до відповідальності стало те, що він «не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (п.2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист»)». Будь-яких інших відомостей щодо часу, місця та обставин вчинення правопорушення, зокрема щодо направлення позивача на медичний огляд, постанова не містить.

13.07.2026р. позивач сплатив штраф за вказаною постановою у розмірі 8500 грн.

Проте, не погоджуючись з постановою №R623427 від 11.07.2026р., позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів направлення позивачу повістки чи іншого належного повідомлення про необхідність з`явитися для проходження медичного огляду, а отже не доведено наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

При цьому, суд попередньої інстанції зазначив, що оскаржувана постанова не містить опису обставин, встановлених під час розгляду справи, зокрема часу і місця вчинення правопорушення, як того вимагає ч.2 ст.283 КУпАП, а саме по собі визнання особою своєї вини не є достатнім доказом вчинення нею правопорушення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

У силу ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) вважається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 3 ст.210-1 цього Кодексу встановлено адміністративну відповідальність за вчинення в особливий період порушень, передбачених ч.1 цієї статті, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що тягне за собою накладення штрафу від 17000 до 25500 грн.

Так, відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII, громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом (повісткою) до ТЦК та СП для взяття на військовий облік, оформлення військово-облікових документів, уточнення своїх облікових даних та направлення для проходження медичного огляду, а також проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням ВЛК чи ТЦК та СП.

Отже, загальний обов`язок військовозобов`язаного пройти медичний огляд, який встановлений Законом №3543-XII, виникає у нього з моменту отримання відповідної повістки (направлення) чи прийняття уповноваженим органом рішення про направлення його на медичний огляд.

Втім, п.2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024р. №3621-IX (в редакції Закону України №4235-IX) було встановлено обов`язок військовозобов`язаних віком від 25 до 60 років, яких до набрання чинності Законом було визнано ВЛК обмежено придатними до військової служби, у строк до 05.06.2025р. пройти повторний медичний огляд, для чого такі особи повинні самостійно звернутися до ТЦК та СП або ж через електронний кабінет для отримання направлення.

Аналіз наведених нормативних приписів дає підстави для висновку, що спеціальний обов`язок самостійно, без виклику (повістки), з`явитися для проходження повторного медичного огляду, передбачений п.2 розділу II Закону №3621-IX, стосується виключно тих військовозобов`язаних, яких раніше було визнано ВЛК обмежено придатними до військової служби. Що ж стосується решти військовозобов`язаних обов`язок пройти медичний огляд виникає на загальних підставах, визначених ст.22 Закону №3543-XII, тобто з моменту виклику (повістки) чи відповідного рішення ВЛК або ТЦК та СП.

Окрім цього, ст.279-9 КУпАП передбачено, що у разі надходження заяви особи, яка не оспорює допущене нею порушення правил військового обліку чи законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, керівник ТЦК та СП протягом трьох днів перевіряє факти, зазначені у заяві, та виносить постанову про накладення адміністративного стягнення з дотриманням вимог ст.ст.247, 280 та 283 цього Кодексу, при цьому штраф накладається в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією відповідної статті.

За правилами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, у ч.2 ст.283 КУпАП передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити, серед іншого, опис обставин, установлених при розгляді справи, та зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за відповідне адміністративне правопорушення.

За правилами п.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, при відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, подання особою заяви про те, що вона не оспорює допущене нею порушення, не звільняє керівника ТЦК та СП від обов`язку перевірити зазначені у заяві факти, з`ясувати наявність у діях особи події і складу адміністративного правопорушення та викласти встановлені обставини у постанові відповідно до вимог ч.2 ст.283 КУпАП.

Застосовуючи наведені норми до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з оскаржуваної постанови №R623427 від 11.07.2026р., позивача притягнуто до адміністративної відповідальності саме за невиконання обов`язку, встановленого у п.2 розділу II Закону №3621-IX, тобто за не проходження повторного медичного огляду особою, яку раніше було визнано обмежено придатною до військової служби.

Разом із тим, з наданих самим відповідачем відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та з його відзиву вбачається, що ОСОБА_1 жодного разу не проходив медичний огляд ВЛК, а відомості щодо ступеня його придатності до військової служби відсутні.

За таких обставин, позивач не міг бути визнаний обмежено придатним до військової служби, і такий статус позивача не стверджував відповідач ні в оскаржуваній постанові, ні під час розгляду справи в суді.

Як наслідок, позивач не належить до кола осіб, на яких поширюється обов`язок, передбачений п.2 розділу II Закону №3621-IX, і не міг його порушити.

При цьому, відповідач прямо визнає, що повістка чи направлення для проходження медичного огляду позивачу не направлялися, а доказів прийняття щодо нього відповідного рішення ВЛК чи ТЦК та СП матеріали справи не містять. Відтак, загальний обов`язок пройти медичний огляд, передбачений ст.22 Закону №3543-XII, у позивача також не виник і не міг бути ним порушений.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, та про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Що ж стосується доводів апелянта про те, що позивач добровільно визнав свою вину, подавши через електронний кабінет заяву від 09.07.2026р., а тому його подальше оскарження постанови суперечить принципу недопустимості суперечливої поведінки, то колегія суддів зазначає, що, як вже вказувалося вище, за приписами ст.279-9 КУпАП така заява не звільняє керівника ТЦК та СП від обов`язку перевірити викладені в ній факти і винести постанову з дотриманням вимог ст.ст.247, 280, 283 КУпАП. Визнання особою порушення саме по собі не створює складу адміністративного правопорушення та не покладає на неї обов`язку, який законом на неї не покладено.

При цьому, те, що позивач подав відповідну заяву з метою уникнення негативних наслідків, пов`язаних із відображенням у застосунку «Резерв+» відомостей про порушення, не позбавляє його права на судовий захист, гарантованого ст.55 Конституції України та прямо передбаченого ст.ст.288, 289 КУпАП, і не змінює обов`язку суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення.

Аналогічного висновку колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду дійшла і в постанові від 30.09.2026р. у справі №485/1561/26, у якій також відсутні були докази визнання особи обмежено придатною до військової служби, а визнання нею порушення суд не вважав достатнім доказом вчинення правопорушення.

Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що навіть у разі поширення на позивача обов`язку, передбаченого п.2 розділу II Закону №3621-IX, строк його виконання спливав 05.06.2025р., а невиконання цього обов`язку у визначений строк є одноразовим, а не триваючим правопорушенням, оскільки вчиняється в момент спливу строку, встановленого законом.

При цьому, згідно з ч.9 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст.210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Отже, станом на 11.07.2026р., тобто на дату винесення оскаржуваної постанови, сплив більш ніж один рік з дня вчинення такого правопорушення, що також виключало можливість притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Такий самий підхід викладено у зазначеній постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2026р. у справі №485/1561/26.

Відносно доводів апеляційної скарги про те, що позивач з 2013р. жодного разу не проходив ВЛК і має вищу юридичну освіту, то ці обставини самі по собі не свідчать про вчинення ним того правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності, оскільки суд перевіряє правомірність постанови в межах тієї фабули правопорушення, яка в ній викладена, а постанова №R623427 від 11.07.2026р. не містить жодних відомостей про порушення позивачем інших, ніж передбачені п.2 розділу II Закону №3621-IX, обов`язків.

Не є підставою для скасування рішення і посилання апелянта на те, що зміст постанови відповідає змісту заяви позивача і містить кваліфікацію за ч.3 ст.210-1 КУпАП, оскільки зазначення у постанові лише загальної формули «не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК» без опису конкретних обставин, установлених при розгляді справи, зокрема підстави виникнення у позивача обов`язку пройти медичний огляд та часу його невиконання, не відповідає вимогам ч.2 ст.283 КУпАП.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд 1-ї інстанції обґрунтовано скасував постанову №R623427 від 11.07.2026р. і закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Що ж стосується вимог апеляційної скарги в частині стягнення судових витрат, то апелянт не наводить жодних самостійних доводів щодо неправильності їх розподілу та просить відмовити у їх стягненні лише як наслідок відмови у задоволенні позову.

Оскільки ж підстав для скасування рішення по суті спору не встановлено, розподіл судових витрат, здійснений судом 1-ї інстанції відповідно до ст.139 КАС України, також зміні не підлягає.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, відповідачем у даній справі зроблено не було.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.272,286,308,311,315,316,321,322,325 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення, а рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 14 вересня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови виготовлено: 02.11.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.А. Голуб

В.О. Скрипченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua