Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №420/1978/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1978/25

Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

22.07.2025 року;

Головуючий в 1 інстанції: Караван Р.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Єщенка О.В.

суддів – Бітова А.І.

– Градовського Ю.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 26.11.2024 року №172-24, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до органу міграційної служби із обґрунтованою заявою про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Вважає, що його заява відповідає всім критеріям, передбаченим п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», проте міграційною службою безпідставно відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З огляду на те, що рішення органу міграційної служби є неправомірним та необґрунтованим, не враховує загрозу життя або свободи заявника, ризики застосування до заявника катувань, інших видів жорстокого або таких, що принижують гідність, поводженню чи покаранню, позивач вимушений звернутись з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно матеріалів особової справи позивач під час перебування в країні походження не зазнавав загрози життю, безпеці чи свободі, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. Позивач не надав доказів того, що його життю та свободі буде загрожуватиме небезпека, всі доводи позивача не містять конкретних випадків, які б підтверджували таку загрозу щодо нього, а його побоювання ґрунтуються лише на припущеннях.

З наведеного суд першої інстанції визначив не доведеним факт тієї обставини, що перебування позивача у країні походження або повернення до країни походження реально загрожує його життю, безпеці чи свободі в країні громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання, а відтак – існування реальних умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням законодавства, що регулює спірні правовідносини, та обставинам справи, помилково не враховано, що обґрунтоване побоювання заявника стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення особи біженцем. При цьому, не надання документального доказу усних тверджень заявника не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Апелянт зауважує на тому, що внаслідок відмови у наданні позивачеві міжнародного захисту, він наражається на небезпеку примусового повернення до країни громадянської належності, де він може зазнати переслідувань через його політичні переконання, внаслідок чого існують обґрунтовані підстави вважати, що відносно його життя, безпеці чи свободі існує загроза через побоювання нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

У відзиві на апеляційну скаргу Державна міграційна служба України посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для скасування судового рішення.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирійської Арабської Республіки, уродженцем м. Алеппо району Арфін, належить до етнічної групи «курд», віросповідання – іслам-суніт.

31.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування вимог заяви зазначено, що у 2007 році позивач в Україну легально, на підставі оформленої візи. Заявник належить до курдів, під час проходження строкової служби зазнавав погрози та утисків від військового генерала. У країні походження відбуваються бойові дії, дім заявника знищений, його рідні були вимушені виїхати у безпечну країну. З огляду на етнічну належність, у разі повернення до країни походження заявник буде вимушений проти своєї волі проходити військову службу, чи підданий арешту або небезпеці для життя.

24.11.2023 ГУДМС складено висновок про оформлення документів заявника для вирішення питання про визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 26.11.2024 р. №172-24 відмовлено громадянину ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Підставою для прийняття вказаного рішення стали висновки органу міграційної служби про відсутність у відношенні позивача умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Не погоджуючись із рішенням відповідача, посилаючись на його необґрунтованість та неправомірність, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI, біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України від 08.07.2011 року №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;

стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

За правилами частин 1, 2 статті 9 Закону України від 08.07.2011 року №3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Згідно частини 5 статті 10 Закону України від 08.07.2011 року №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Слід враховувати, що відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Відповідно до пункту 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Також, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватися, зокрема із публікацій у засобах масової інформації.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи з обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що згідно анкетних даних ОСОБА_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки, належить до етнічної групи «курд».

До України заявник потрапив 17.02.2007, легально, на підставі паспортного документу, за запрошенням приватної установи. Місце перетину кордону документально не встановлено, за твердженнями це відбулося через аеропорт «Бориспіль» (заява від 07.02.2008), аеропорт «Одеса» (анкета від 07.02.2008 та інші матеріали ОС 08/41), аеропорт «Донецьк (заява від 31.10.2023 року та інші матеріали ОС 20230D0052).

У лютому 2008 заявник звертався до територіального органу Одеського регіону в сфері міжнародного захисту. Рішення Держкомнацрелігії України від 27.01.2009 № 04-09 заявникові відмовлено у наданні статусу біженця. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.01.2012 у справі №2а-6282/10/1570 відповідний адміністративний позов шукача захисту залишено без розгляду.

Повторно за міжнародним захистом заявник звернувся лише у 2023 році, перебуваючи у якості нелегального мігранта з 2012 року.

Поряд з тим, за матеріалами ОС №08/41 та результатів опитування (співбесіди), заявник за етнічною належністю належить до курдів, під час проходження строкової служби, перебуваючи у відпустці, він брав участь у мітингу курдів (м. Камішлі), який відбувся 10.05.2004. Зазначене створило зацікавленість з боку правоохоронних структур, через що заявника 4 (чотири) рази затримували, тримали у в?язниці. За іншими матеріалами ОС 08/41, перше затримання відбулося після участі у мітингу курдів від 10.04.2004 в м. Алеппо (курдська назва - Халеб), друге затримання відбулося 15.05.2004 під час перебування на службі в армії. Додатково встановлена дата останнього арешту від 01.05.2006, яке відбулося в м. Дамаск.

В матеріалах особової справи №2023OD0052, шукачем захисту підставою виїзду з САР повідомлено, що зазначене пов?язано із переслідуванням з боку генерала військової частини, який особисто вимагав від заявника відмовитися від національності курдів. Не погоджуючись із вимогами генерала, останній повідомив спецструктури САР про існування зради, які порушили кримінальну справу стосовно заявника.

Поряд з тим, за матеріалами ОС №20230D0052, позивач участі у мітингах на території САР ніколи не брав.

З огляду на інформацію з особової справи № 08/41, що за часом є найбільш актуальною на момент виїзду з Сирії (2007 | рік) та звернення в 2008 році, користуючись принципом «трактування інформації на користь заявника», установчі дані ( ОСОБА_1 , лат. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), належність до курдів, факт народження в районі Афрін (область Алеппо) прийнято територіальним органом ДМС.

Одночасно, під час опитування встановлено, що заявник не був об`єктом переслідування за ознаками громадянства (раси), національності або етнічної належності, а також не належав до окремої соціальної групи.

Також, за результатами опитування встановлено, що ані позивач, ані його родичі, ніколи не належали до політичних, релігійних, військових, громадських чи інших організацій та установ, політичні переконання чи погляди за матеріалами справи не спостерігаються.

При цьому, заявник ані під час звернення за захистом, ані під час звернення до суду не навів конкретних випадків застосування насилля чи погрози від генерала «Алі-Такі». В обґрунтування побоювання заявником не наведено конкретних фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого рішення.

Зі слів заявника, після завершення строкової служби, генерал реалізував на підрозділи розвідки інформацію, що заявник належить до категорії зрадників держави, що є підставою для порушення кримінальної справи. При цьому, заявник надає твердження, що уся подібна інформація вноситься до електронних баз даних, тому при поверненні до САР він автоматично потрапить у поле зору представників правоохоронної системи. Поряд з тим, за результатом дослідження інших відомостей заявника, встановлюється, що заявник закінчив строкову службу, за різними даними у період 2003-2005 років. При цьому, вже після закінчення строкової служби заявник без перешкод проживав на території САР понад 3 роки, їздив до друзів по різних регіонах країни, оформив паспортний документ для виїзду за кордон (2006-2007 роки), офіційно і законно вилетів авіарейсом з м. Алеппо до України (2007 рік). При цьому, шукач захисту надав твердження, що після закінчення строкової служби (2003-2005 роки) та у період до 2007 року він працював майстром з взуття, мав відповідне місце для прийому товару (анкета від 31.10.2023).

Також, з матеріалів справи слідує, що заявник легально потрапив до України, не мав жодних проблем з виїздом за межі країни громадянської належності. Тобто, позивач безперешкодно пройшов митний контроль у країні громадянського походження на підставі паспортного документа, що свідчить про відсутність будь-яких переслідувань в країні його громадянської належності.

Відкриті інформаційні джерела свідчать, на сьогоднішній день в Сирії, починаючи з 2017 року, припинені і не ведуться широкомасштабні відкриті бойові дії, а також відпала потреба у тотальній мобілізації: про повільний, проте, стійкий процес демобілізації, реінтеграції солдат у цивільне життя і створення робочих місць повідомляє Інститут Близького Сходу (MEI), незалежна, непартійна, некомерційна, освітня організація (https://www.mei. edu/publications/svrias-war-economy-exacerbates-divide-between-rich-and-poor).

Відповідно до публікації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), опублікованої наприкінці березня 2023 року, у період із січня 2016 року до березня 2023 року до Сирії повернулися загалом 362 605 сирійських біженців з Туреччини, Граку, Єгипту, Йорданії, у тому числі 8843 січня до кінця березня 2023 року. За даними УВКБ ООН, більшість сирійських репатріантів повернулися до своєї первісної провінції Алеппо в період січня по березень 2023 року, за ними прямували Ар-Ракка та Дейр-ез-Зор. Дамаск опинився на десятому місці з 14 сирійських провінцій, а Латакія та Тартус на дванадцятому та тринадцятому місці відповідно (УВКБ ООН, 31.03.2023, https://www.ecoi.net/en/document/2078846.html).

У статті від 13 березня 2023 року HRW також заявляє, що Імміграційна служба Данії (DIS) класифікувала два додаткові сирійські регіони, а саме Латакію і Тартус, як безпечні для репатріантів після того, як Дамаск і Земля Дамаска (Ріф-Дімашк) вже були безпечними (ACCORD - Австрійський центр досліджень та документації країн походження та притулку, 09.06.2023, https://www.ecoi.net/en/document/2094290.html).

З відкритих інформаційних джерел відомо, що курди зазвичай не дозволяють уряду Сирії закликати людей на військову службу в контрольованих ними районах. За даними Імміграційної служби Данії (DIS), сирійський уряд не вербує призовників на територіях, контрольованих Автономною адміністрацією Північної та Східної Сирії (AANES) (ACCORD - Австрійський центр досліджень та документації країн походження та притулку. htps:/www.ecoi.net/en/document/2096377.html).

У статті, опублікованій у липні 2019 року в газеті "Енаб Баладі", повідомляється про розвиток військової служби в курдському самоврядному регіоні північної та східної Сирії (Автономна адміністрація Північної та Східної Сирії (ААНЕС). У липні 2014 року було ухвалено закон «Про обов`язок самооборони», який відповідає закону про заклик на військову службу. Як повідомляє Імміграційна служба Данії (DIS) у звіті від червня 2022 року з посиланням на різні джерела, у 2019 році до цього закону внесено зміни і згідно з Указом № 3 від 4 вересня 2021 року призов до армії обов`язковий тільки для чоловіків від 18 до 24 років (1998 року народження та пізніше), що однаково на всіх територіях. До цього указу віковий діапазон був вищим і включав від 18 до 40 років (DIS, червень 2022, ACCORD - Австрійський центр досліджень та документації країн походження та притулку. Відповідь на запит щодо Сирії: Максимальний вік для «заклику на військову службу» у курдському самоврядному регіоні; 05.08.2022, https://www.ecoi.net/en/document/2078846.html).

Водночас, Сирійська правозахисна організація, опитана імміграційною владою Данії у квітні 2022 року, зазначила, що просте подання заяви про надання притулку за кордоном не означає, що після повернення з людиною погано поводитимуться. Організація заявила, що сирійському уряду було відомо, що велика кількість сирійців, які живуть за кордоном, є біженцями і що подання заяви про надання притулку було для них єдиним способом отримати дозвіл на проживання в країні, що приймає. Жодної додаткової інформації про наслідки (негативного) рішення про надання притулку після повернення знайти не вдалося (ACCORD - Австрійський центр досліджень та документації країни походження та притулку, 09.06.2023. hups: www.ecoi.net/en/document/2094294.html).

Окрім цього, відповідно до аналізу ІКП встановлено, що військова операція під керівництвом «Хаят Тахрір аш-Шам» («ХТШ») поклала кінець жорстокому правлінню родини Асадів у Сирії, яке тривало десятиліттями. Лідер «ХТШ» Абу Мохаммед аль-Джолані пообіцяв об`єднати Сирію. Прем`єр-міністр перехідного уряду Сирії Мохаммед аль-Башир заявив, що для сирійців настав час «насолоджуватися стабільністю та спокоєм». У Дамаску поступово відновлюється повсякденне життя: у сирійській столиці знову відкрилися магазини, а урядовий персонал, за повідомленнями, повернувся до роботи. Багато сирійських біженців почали повертатися до Сирії з Туреччини та Лівану.

З наведеного у сукупності підтверджується правильність висновків органу міграційної служби про відсутність існування у заявника серйозних ризиків життю або здоров`ю особи в країні громадянської належності, відсутність ознак щодо можливості застосування до заявника серйозної шкоди у вигляді смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження або покарання чи ситуації загальнопоширеного насильства у разі повернення до громадянської належності. В матеріалах особової справи позивача відсутні факти або обставини, які надають підстави вважати, що після повернення до країни громадянської належності йому може бути завдано серйозної шкоди відповідно до поняття визначення такої «серйозної шкоди». Заявник не притягався до адміністративної чи кримінальної відповідальності на території громадянської належності, у внутрішньому або міжнародному розшуку не перебуває, особі не загрожує смертна кара, вирок про смертну кару чи будь-яке покарання відповідно до кримінального кодексу країни громадянської належності. В регіоні попереднього постійного проживання особи відсутні відкриті збройні конфлікти, які можуть породжувати ситуації загальнопоширеного насильства. Матеріали особової справи шукача захисту також не містять відомостей щодо ймовірного застосування до нього тортур або інших видів нелюдського поводження. Обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів також враховує, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додатково свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Враховуючи викладене, оскільки під час звернення щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивач не навів обґрунтованих прикладів та обставин, які свідчать про його переслідування, або його родичів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження тощо, такі обставини не підтверджуються і інформацією по країні громадянської належності заявника, доводи позивача є очевидно не переконливими, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість і правомірність оспорюваного рішення органу міграційної служби та відсутність підстав для його скасування.

Повідомлені заявником обставини не створюють підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

З огляду на те, що висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до вимог статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: А.І. Бітов

Ю.М. Градовський