Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №420/479/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/479/26

Перша інстанція: суддя Огренич І.В.,

повний текст судового рішення

складено 28.09.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2026 року у справі № 420/479/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову № 076/25 від 24.12.2025 про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 188-42 Кодексу України про адміністративній правопорушення (далі - КУпАП) із накладенням штрафу у розмірі 6 800 грн. та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Ухвалою від 08.01.2026 Одеський окружний адміністративний суд передав на розгляд Київського районного суду міста Одеси справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2026 року суд задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 . Постанову Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради № 076/25 від 24 грудня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 188-42 КУпАП суд скасував і закрив справу про адміністративне правопорушення. Стягнув з Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 665, 60 гривень.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради подав апеляційну скаргу.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради не було враховано перебування позивачки за кордоном. Проте, на думку скаржника, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було вжито всіх передбачених нормами Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі - Порядок № 553), заходів щодо належного повідомлення про проведення перевірки. Зокрема, апелянт наголошує, що адвокат Алієв А.Т. регулярно вступав у листування з Управлінням від імені позивачки та підтверджував отримання кореспонденції.

Крім того, апелянт вказує, що посилання на перебування за кордоном не звільняє власника нерухомого майна від виконання обов`язків, покладених на нього Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Володіння нерухомістю передбачає не лише права, а й обов`язок дотримуватися містобудівного законодавства та забезпечувати доступ контролюючого органу (у тому числі шляхом уповноваження представників чи довірених осіб). З огляду на вказане, апелянт просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Представником позивачки надано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржуваною постановою Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради № 076/25 від 24.12.2025 позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 188-42 КУпАП у зв`язку з недопуском посадових осіб органу контролю до об`єкта будівництва. У зв`язку з цим представник позивачки наголошує, що предметом доказування у цій справі є не лише факт відсутності доступу посадових осіб до об`єкта, а й наявність у діях позивачки всіх елементів складу адміністративного правопорушення, зокрема її вини. На переконання представника позивачки, Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради не може підміняти доказування вини посиланням виключно на право власності позивачки на майно, оскільки володіння нерухомістю не утворює безумовної презумпції вини власника у випадках, коли орган контролю не зміг реалізувати свої повноваження.

Представник позивачки зазначає, що висновок апелянта про винну поведінку позивачки ґрунтується на припущеннях, що є неприпустимим при притягненні особи до відповідальності. Перебування позивачки за кордоном не доводить її вини і не може тлумачитися на її шкоду. Так само не можна ототожнювати обізнаність адвоката про намір проведення перевірки з фактичною обізнаністю позивачки про конкретні дати її проведення та наявністю у неї реальної можливості виконати вимогу.

В свою чергу, позивачка не заперечує факту направлення Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради кореспонденції, однак підкреслює, що сам факт відправлення листів не доводить наявності реальної можливості виконати вимоги та наявності вини у вчиненні правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, представник позивачки просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом установлено, що 24.12.2025 начальником Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Авдєєвим О.Р. винесено постанову № 076/25 про накладення штрафу за адміністративне правопорушення у сфері містобудівної діяльності, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-42 КУпАП та накладено штраф у розмірі 6 800 грн.

Не погоджуючись із постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов місцевий суд вказав, що з огляду на ненадання відповідачем належних та допустимих доказів наявності в діях позивачки складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 188-42 КУпАП, позовні вимоги ОСОБА_1 є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню. Крім того, суд дійшов висновку про неналежне сповіщення позивачки про проведення перевірки. Зокрема, після отримання повідомлення від адвоката Алієва А.Т. про перебування позивачки поза межами України та відсутність у неї можливості виконати вимоги листа від 24.09.2025 № 01-10/155-3Г, відповідач не вчинив належних дій щодо її сповіщення та з`ясування актуальної адреси реєстрації. Натомість відповідач обмежився лише повторним направленням листа-вимоги на адресу адвоката Алієва А.Т. та на адресу позивачки, не вживши жодних інших передбачених законодавством заходів.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт (абзац перший частини першої статті 41 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI).

З огляду на абзаци другий та третій частини першої статті 41 Закону № 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об`єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом органами державного архітектурно-будівельного контролю.

Аналогічні положення містяться у Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок № 553), який визначає процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками, виконавцями робіт, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, та експертними організаціями (далі - суб`єкти містобудування) вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 41 Закону № 3038-VI позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до пункту 4 абзацу шостого частини першої статті 41 Закону № 3038-VI підставою для проведення позапланової перевірки є, зокрема, перевірка виконання суб`єктом містобудування вимог приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю.

Абзацом шостим пункту 12 Порядку № 553 визначено, що посадові особи органу державного архітектурно-будівельного контролю під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю зобов`язані надсилати повідомлення про проведення планової перевірки суб`єкту містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, рекомендованим листом та/або за допомогою електронного поштового зв`язку, зокрема електронного кабінету, або вручати особисто під розписку керівнику суб`єкта містобудування чи його уповноваженій особі із зазначенням дати початку та дати закінчення перевірки не пізніше ніж за десять днів до її початку.

Ті самі посадові особи згідно з абзацом сьомим пункту 12 Порядку № 553 зобов`язані розміщувати на офіційному веб-сайті органу державного архітектурно-будівельного контролю інформацію про проведення позапланової перевірки в день її початку.

Отже, Порядок № 553 розмежовує способи інформування суб`єкта містобудування залежно від виду заходу державного контролю. Обов`язок завчасного (за десять днів до початку перевірки) повідомлення із зазначенням дати початку та дати закінчення перевірки абзац шостий пункту 12 Порядку № 553 визначає виключно щодо планової перевірки, тоді як щодо позапланової перевірки абзац сьомий пункту 12 Порядку № 553 покладає на орган державного архітектурно-будівельного контролю обов`язок розмістити інформацію про її проведення на офіційному веб-сайті в день початку перевірки.

Розміщення такої інформації на веб-сайті підтверджує виконання контролюючим органом передбаченого абзацом сьомим пункту 12 Порядку № 553 обов`язку щодо оприлюднення інформації про позапланову перевірку.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, яку Верховний Суд висловив, зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 210/3375/17 та від 01 червня 2022 року у справі № 1.380.2019.006498, яка зводиться до того, що ані Закон № 3038-VI, ані Порядок № 553 не встановлювали конкретного способу та строку попереднього індивідуального повідомлення суб`єкта містобудування про намір провести позаплановий захід контролю, а від суб`єкта владних повноважень вимагається лише пред`явлення службового посвідчення та надання копії направлення безпосередньо перед початком перевірки.

На переконання суду, відповідач дотримався покладеного на нього обов`язку щодо розміщення на офіційному веб-сайті органу державного архітектурно-будівельного контролю інформації про проведення позапланової перевірки (https://omr.gov.ua/ua/city/offices/dabk/arhiv/plan-perevirok-ob-ektiv-budivnictva-na-2025-rik/).

Більш того, позивачку (через її представника) було додатково повідомлено про неодноразові виїзди посадових осіб на належний їй об`єкт нерухомості.

Колегія суддів зауважує, що відповідач не зобов`язаний з`ясовувати місце фактичного проживання позивачки задля вручення їй поштової кореспонденції.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що за правовою позицією, яку Верховний Суд висловив, зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 210/3375/17 та від 01 червня 2022 року у справі № 1.380.2019.006498, яка зводиться до того, що ані Закон № 3038-VI, ані Порядок № 553 не встановлювали конкретного способу та строку попереднього індивідуального повідомлення суб`єкта містобудування про намір провести позаплановий захід контролю, а від суб`єкта владних повноважень вимагається лише пред`явлення службового посвідчення та надання копії направлення безпосередньо перед початком перевірки.

На переконання колегії суддів, повідомлення адвоката позивачки, який уповноважений безпосередньо надавати правничу допомогу у взаємовідносинах з Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, є належним та достатнім підтвердженням обізнаності суб`єкта містобудування про проведення засобів контролю. Колегія суддів зауважує, що відсутність у представника повноважень щодо розпорядження чи управління нерухомим майном не є спірним питанням у цій справі, оскільки в даному випадку йдеться виключно про сповіщення самої позивачки через її офіційного представника про проведення перевірки.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що відповідач дотримався свого обов`язку щодо належного сповіщення позивачки про проведення позапланового заходу.

Водночас ключовим питанням у цій справі є наявність у діях позивачки складу адміністративного правопорушення.

Так, спірною постановою позивачку притягнуто до відповідальності за недопущення посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю на об`єкти будівництва під час здійснення ними державного архітектурно-будівельного контролю (стаття 188-42 КУпАП).

У постанові від 09.09.2021 у справі №0540/5354/18-а, обставини якої у цій частині є схожими, Верховний Суд дійшов висновку, що законодавство, що врегульовує спірні правовідносини, у загальному визначає критерії та умови, за наявності яких можна констатувати факт недопуску посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю до перевірки. Колегія суддів зауважила, що недопуск посадових осіб уповноваженого органу до проведення перевірки може виражатись як у вчиненні будь-яких активних дій з боку суб`єкта містобудівної діяльності або його представників, що фактично перешкоджають здійсненню такого заходу державного архітектурно-будівельного контролю, так і у пасивній поведінці цього ж суб`єкта, який будучи завчасно обізнаним про день, час і місце її проведення, свідомо, за відсутності на те поважних причин, не створив належних умов для цього, в тому числі, не забезпечив доступ до об`єкта перевірки.

З огляду на викладене, пасивна поведінка суб`єкта містобудування, який, будучи завчасно обізнаним про день, час і місце проведення перевірки, свідомо та за відсутності поважних причин не створив належних умов для її проведення (зокрема не забезпечив доступ до об`єкта), кваліфікується як недопуск посадових осіб уповноваженого органу до перевірки та є підставою для притягнення особи до відповідальності.

Колегія суддів зауважує, що представники Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради тричі виїжджали на об`єкт будівництва, про що була повідомлена позивачка, водночас остання не забезпечила доступ до приміщення.

Посилання позивачки на те, що вона перебуває за кордоном, колегія суддів оцінює критично, оскільки сам по собі факт перебування за межами України не звільняє власника нерухомого майна від обов`язку дотримуватися вимог містобудівного законодавства та не позбавляє його можливості забезпечити доступ до об`єкта перевірки через уповноваженого представника або довірених осіб.

При цьому пунктом 14 Порядку № 553 чітко визначено, що суб`єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, зобов`язаний допускати посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю до проведення перевірки за умови дотримання ними порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

Щодо відсутності вини в діях позивачки, колегія суддів зауважує, що вина у правопорушеннях, вчинених шляхом бездіяльності, полягає у свідомому невиконанні особою свого юридичного обов`язку за умови, що вона мала реальну можливість його виконати.

Посилання позивачки лише на те, що відповідач має довести факт умисного ненадання доступу, колегія суддів також відхиляє, адже згідно з принципом змагальності сторін та вимогами процесуального закону кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У зв`язку з цим позивачка, стверджуючи про відсутність своєї вини та наявність поважних причин незабезпечення доступу, повинна була надати суду відповідні належні докази.

Водночас, позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності об`єктивних перешкод чи поважних причин, які б унеможливлювали реалізацію обов`язку щодо забезпечення доступу до об`єкта будівництва (зокрема шляхом делегування відповідних повноважень представнику або іншій особі).

За таких обставин і правового врегулювання колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Нормами ч. 2 ст. 315 КАС України, визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для її скасування, та прийняття нової постанови про відмову у задоволені позову.

Частиною третьою статті 272 КАС України передбачено, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених, зокрема, статтею 286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 211, 212, 254, 272, 286, 315, 317, 321, 322 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2026 року у справі № 420/479/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2026 року у справі № 420/479/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - скасувати.

Прийняти нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

СуддіЮ.В. Осіпов В.О. Скрипченко