Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №420/31583/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/31583/25

Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н.В.

Дата і місце ухвалення: 01 травня 2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛКОМ ЛТД» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі № 420/31583/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛКОМ ЛТД» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, –

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕЛКОМ ЛТД» звернулося до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 травня 2025 року № 20561/15-32-07-06-21 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 192 899,33 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕЛКОМ ЛТД» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам проведення фактичної перевірки, зокрема порушенню порядку вручення акта перевірки, що позбавило підприємство можливості своєчасно надати пояснення, додаткові документи та заперечення щодо її висновків.

Апелянт наголошує, що ГУ ДПС в Одеській області не забезпечило належного вручення акта перевірки та безпідставно склало акт про відмову від його отримання або неможливість вручення. При цьому копію акта перевірки ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» отримало лише після звернення із відповідною заявою від 13 червня 2025 року, що, на думку апелянта, унеможливило своєчасне подання заперечень та підтвердних документів.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування фінансових санкцій за статтею 20 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки підприємство надало всі необхідні документи, які підтверджують облік товарних запасів, а висновки контролюючого органу про їх відсутність ґрунтуються на неповному дослідженні обставин господарської діяльності.

Зокрема, апелянт зазначає, що нестача 3 920 інгаляторів тепловологих «Чудесник» на загальну суму 185 455,00 грн, встановлена під час перевірки, фактично зумовлена передачею зазначеної продукції ФОП ОСОБА_1 для виконання послуг із пакування у зв`язку з втратою товарного вигляду упаковки. На підтвердження цих обставин позивач посилається на договір про надання послуг № 1 від 08 січня 2024 року, акт списання товарів № 103 від 31 січня 2025 року, службову записку від 30 січня 2025 року та видаткову накладну № 1 від 03 лютого 2025 року.

Також апелянт звертає увагу, що контролюючим органом не встановлено фактичного здійснення розрахункових операцій із реалізації зазначеної продукції, а саме по собі встановлення її нестачі не підтверджує факту продажу за готівкові кошти без застосування реєстратора розрахункових операцій. При цьому ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» здійснює реалізацію власної продукції виключно за безготівковими розрахунками та не провадить роздрібної торгівлі.

Окремо апелянт зазначає про необґрунтованість застосування фінансової санкції у розмірі 5 765,00 грн, оскільки в акті перевірки та розрахунку до податкового повідомлення-рішення не конкретизовано, які саме товари вважаються необлікованими, їх кількість та вартість.

Крім того, апелянт вважає протиправним призначення фактичної перевірки, оскільки наказ від 20 березня 2025 року № 3311-п містить лише посилання на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, без конкретизації інформації, яка стала підставою для її проведення. На думку апелянта, посилання контролюючого органу на доповідну записку від 14 березня 2025 року № 1614/15-32-07-06-11 лише під час судового розгляду не усуває недоліків наказу.

На підтвердження своєї позиції апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 10 травня 2023 року у справі № 640/966/20, від 06 жовтня 2021 року у справі № 620/219/20, від 15 червня 2022 року у справі № 420/2808/20 та від 13 червня 2024 року у справі № 160/2480/22.

З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління ДПС в Одеській області заперечує проти її задоволення, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Відповідач зазначає, що фактичну перевірку призначено за наявності передбачених підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України підстав, а її проведення та оформлення результатів відповідали вимогам законодавства. Також наголошує, що під час перевірки встановлено нестачу товарів на загальну суму 187 134,33 грн та реалізацію необлікованих товарів на суму 5 765,00 грн, а позивач не надав документів, які підтверджують облік і походження товарних запасів.

З огляду на це відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

У додаткових поясненнях щодо відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» зазначає, що доводи відповідача не спростовують аргументів апеляційної скарги. Апелянт наполягає на відсутності належної конкретизації підстав призначення перевірки, недоведеності факту реалізації необлікованих товарів і здійснення розрахункових операцій, а також на неналежній оцінці первинних документів щодо передачі продукції ФОП ОСОБА_1 для перепакування.

Крім того, посилається на неналежне вручення акта перевірки, невизначеність розрахунку штрафних санкцій та порушення права на повний і справедливий судовий розгляд.

З огляду на викладене просить задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕЛКОМ ЛТД» здійснює господарську діяльність, пов`язану з виробництвом та реалізацією продукції медичного призначення.

20 березня 2025 року Головним управлінням ДПС в Одеській області на підставі наказу № 3311-п та направлень на перевірку № 6004/15-32-07-06-16 і № 6005/15-32-07-06-16 призначено фактичну перевірку ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» за місцем провадження господарської діяльності за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, 44. Підставою для її проведення визначено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Перевірка розпочалася 24 березня 2025 року та проводилася протягом десяти днів. За її результатами 03 квітня 2025 року контролюючим органом складено акт № 14712/15/53/РРО/26232879, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог пунктів 1, 2 та 12 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Зокрема, перевіркою встановлено нестачу 3 920 інгаляторів тепловологих «Чудєснік» загальною вартістю 185 455,00 грн та медичної банки БМП-70 бронзової № 1 вартістю 1 679,33 грн. Загальна вартість зазначених товарно-матеріальних цінностей становила 187 134,33 грн. Крім того, контролюючим органом зафіксовано реалізацію товарів, не відображених в обліку товарних запасів, на суму 5 765,00 грн.

03 квітня 2025 року контролюючим органом також складено акт № 2790/15-32-07-06-18 щодо відмови від отримання або неможливості вручення позивачу примірника акта фактичної перевірки.

За результатами перевірки 02 травня 2025 року Головним управлінням ДПС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 20561/15-32-07-06-21, яким до ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» застосовано штрафні (фінансові) санкції в загальному розмірі 192 899,33 грн.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що під час фактичної перевірки контролюючим органом установлено порушення позивачем вимог законодавства щодо ведення обліку товарних запасів та ненадання документів, які підтверджують їх облік і походження. Суд також зазначив, що посилання позивача на передачу 3 920 інгаляторів ФОП ОСОБА_1 для перепакування не спростовують установлених порушень, оскільки відповідні документи не були надані контролюючому органу під час перевірки. З огляду на це суд дійшов висновку про наявність передбачених статтею 20 Закону № 265/95-ВР підстав для застосування фінансових санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Отже, предметом апеляційного перегляду є правомірність призначення та проведення фактичної перевірки, доведеність установлених нею порушень вимог законодавства щодо обліку товарних запасів, наявність законних підстав для застосування фінансових санкцій та дотримання контролюючим органом установленої процедури оформлення результатів перевірки.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо відсутності законних підстав для проведення фактичної перевірки, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися за наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема щодо здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій та інших питань, віднесених до компетенції контролюючих органів.

Як установлено судом першої інстанції, фактичну перевірку ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» призначено наказом Головного управління ДПС в Одеській області від 20 березня 2025 року № 3311-п із посиланням на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Підставою для її призначення стала інформація, викладена у службовій записці від 14 березня 2025 року № 1614/15-32-07-06-11, сформованій за результатами доперевірочного аналізу податкової інформації.

Зі змісту зазначеної службової записки вбачається, що контролюючим органом проаналізовано відомості щодо податкової накладної від 04 квітня 2024 року № 123, зареєстрованої на неплатника податку на додану вартість, загальною сумою 83 289,10 грн, у тому числі податок на додану вартість – 13 881,52 грн, а вартість без ПДВ – 69 407,58 грн. На підставі цих відомостей контролюючий орган дійшов висновку про можливе здійснення розрахунків готівкою з перевищенням установлених Національним банком України граничних сум.

При цьому для призначення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України відповідна інформація не повинна беззаперечно підтверджувати вже вчинене платником податків порушення. Її призначення полягає у перевірці відомостей про можливе недотримання вимог законодавства. Тому вимога про встановлення до початку перевірки всіх обставин правопорушення фактично нівелювала б контрольну функцію фактичної перевірки.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23 дійшов висновку, що закон не вимагає обов`язкового наведення в наказі про проведення фактичної перевірки повного змісту інформації, яка стала підставою для її призначення, усіх установлених обставин та конкретних норм законодавства, можливе порушення яких підлягає перевірці. Водночас суд повинен перевірити фактичне існування такої інформації та її відповідність умовам підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Отже, правомірність призначення фактичної перевірки визначається не повнотою відтворення в наказі змісту службової інформації, а наявністю на момент його видання конкретних відомостей, які за своїм змістом могли свідчити про можливе порушення платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган.

У цій справі такі відомості існували та були оформлені службовою запискою від 14 березня 2025 року № 1614/15-32-07-06-11. Їх зміст стосувався конкретної господарської операції, відображеної в податковій накладній, та можливого здійснення розрахунків із перевищенням установлених обмежень. Отже, контролюючий орган мав визначену законом фактичну підставу для перевірки відповідної інформації.

Довід апелянта про те, що податкова накладна сама по собі не підтверджує здійснення розрахунку готівкою, не спростовує правомірності призначення перевірки. Такий аргумент фактично ототожнює підставу для проведення контрольного заходу з доказом уже вчиненого порушення, хоча підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України пов`язує можливість призначення перевірки саме з наявністю інформації про можливі порушення.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність законних підстав для призначення фактичної перевірки. Саме по собі ненаведення в наказі детального змісту службової інформації не свідчить про його протиправність, оскільки фактична підстава перевірки існувала та відповідала вимогам підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Щодо встановлених перевіркою порушень правил обліку товарних запасів колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання зобов`язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Крім того, суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи у паперовій або електронній формі, що підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Зміст наведеної норми свідчить, що обов`язок суб`єкта господарювання не обмежується веденням внутрішнього обліку товарних запасів. Закон також покладає на нього обов`язок забезпечити наявність та надання контролюючому органу документів, які підтверджують облік і походження товарів, що перебувають у місці продажу або господарському об`єкті на момент перевірки.

При цьому закон прямо визначає момент виконання такого обов`язку – початок проведення перевірки. Отже, суб`єкт господарювання повинен забезпечити надання відповідних документів контролюючому органу саме на цій стадії перевірки. Посилання на те, що документи існують або можуть бути подані згодом, не спростовує факту невиконання обов`язку на момент, прямо визначений законом.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03 березня 2026 року у справі № 140/6980/24. У цій постанові Верховний Суд наголосив, що обов`язок надати документи, які підтверджують облік та походження товарних запасів, виникає безпосередньо на підставі пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР та не залежить від пред`явлення контролюючим органом окремої письмової вимоги. Відсутність такої вимоги не звільняє суб`єкта господарювання від виконання встановленого законом обов`язку.

Водночас Верховний Суд розмежував обов`язок надати документи на початок перевірки та право платника податків подати їх у подальшому в порядку, передбаченому Податковим кодексом України. Якщо документи подані разом із запереченнями на акт перевірки у встановленому законом порядку, контролюючий орган зобов`язаний розглянути їх та надати відповідну оцінку. Натомість подання документів лише під час адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення не усуває наслідків їх ненадання у передбачений законом строк.

Отже, правовий висновок Верховного Суду у справі № 140/6980/24 підтверджує, що платник податків не може виправдати невиконання обов`язку, установленого пунктом 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР, лише посиланням на наявність у нього відповідних документів. Водночас юридичне значення має те, чи стосуються ці документи товарів, які перебували в місці продажу або господарському об`єкті на момент перевірки, та чи були вони подані контролюючому органу в порядку і строки, визначені законом.

Статтею 20 Закону № 265/95-ВР передбачено застосування фінансової санкції до суб`єктів господарювання, які здійснюють реалізацію товарів, не облікованих у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, що підтверджують облік товарів, які знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Таким чином, законодавець визначив самостійні підстави застосування фінансової санкції: реалізацію необлікованих товарів та ненадання документів щодо товарів, які перебувають у відповідному господарському об`єкті. Тому доводи позивача про відсутність готівкових розрахунків або незастосування реєстратора розрахункових операцій не спростовують установленого порушення вимог щодо обліку товарних запасів, оскільки відповідні обов`язки мають самостійний правовий зміст.

Як убачається з акта фактичної перевірки, контролюючим органом зафіксовано нестачу 3 920 інгаляторів тепловологих «Чудєснік» загальною вартістю 185 455,00 грн та медичної банки БМП-70 бронзової № 1 вартістю 1 679,33 грн. Загальна вартість зазначених товарно-матеріальних цінностей становила 187 134,33 грн. В основу відповідних висновків перевірки покладено відомість товарно-матеріальних цінностей, дані рахунку 26 бухгалтерського обліку та накладні на передачу готової продукції.

Апелянт наполягає на тому, що відсутність 3 920 інгаляторів була зумовлена їх передачею ФОП ОСОБА_1 для перепакування у зв`язку з пошкодженням упаковки. На підтвердження цієї обставини позивач посилається на договір про надання послуг від 08 січня 2024 року № 1, додаткові угоди до нього, службову записку від 30 січня 2025 року, акт списання від 31 січня 2025 року № 103 та видаткову накладну від 03 лютого 2025 року № 1.

Колегія суддів зазначає, що саме по собі оформлення договору про надання послуг та первинних документів щодо передачі товару не є достатнім доказом фактичного здійснення господарської операції. Наявність договірних відносин між позивачем та ФОП ОСОБА_1 підтверджує погодження сторонами певних умов співпраці, однак не доводить автоматично фактичного передання саме спірної партії інгаляторів, її перебування в іншому місці на час перевірки та подальшого повернення позивачу.

Посилання на договір оренди приміщення площею 206 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, 44, також не спростовує висновків перевірки. Сам факт оренди приміщення підтверджує правову підставу користування ним, але не засвідчує фактичного зберігання в ньому конкретної кількості товару. Тому договір оренди не може самостійно підтвердити місцезнаходження 3 920 інгаляторів на дату проведення перевірки.

Крім того, документи щодо передачі товару для перепакування мають оцінюватися у взаємозв`язку з даними бухгалтерського обліку позивача. Передача товару іншому суб`єкту господарювання для виконання робіт не припиняє обов`язку суб`єкта господарювання забезпечити належне документальне оформлення такої операції та відображення руху товарних запасів в обліку. Отже, посилання на перепакування не звільняє позивача від обов`язку підтвердити належний облік спірної партії інгаляторів.

Саме по собі посилання на здійснення банківських переказів за послуги з перепакування також не доводить фактичної передачі виконавцю саме тих товарів, нестачу яких установлено перевіркою. Оплата послуг підтверджує здійснення розрахунків між сторонами, але не замінює первинних документів, які засвідчують рух конкретних товарних запасів.

За таких обставин наведені апелянтом документи та пояснення не спростовують установлених контролюючим органом обставин щодо відсутності належного документального підтвердження руху спірної партії товару. Саме посилання на передачу інгаляторів для перепакування без належного підтвердження фактичного переміщення товару та його відображення в обліку не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо медичної банки БМП-70 бронзової № 1 вартістю 1 679,33 грн колегія суддів зазначає, що довід апелянта про непроведення інвентаризації за участю його представника сам по собі не спростовує результатів перевірки. Заперечення платника податків щодо способу встановлення нестачі мають бути підтверджені доказами, які спростовують відомості обліку та висновки контролюючого органу. Саме по собі посилання на відсутність представника позивача під час установлення нестачі не підтверджує фактичної наявності відповідної товарної позиції та не спростовує зафіксованої перевіркою розбіжності.

Отже, доводи апелянта щодо нестачі інгаляторів та медичної банки не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність порушень вимог законодавства щодо обліку товарних запасів та документального підтвердження їх руху.

Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість застосування фінансової санкції в сумі 5 765,00 грн колегія суддів зазначає таке.

Апелянт стверджує, що в акті фактичної перевірки та розрахунку фінансової санкції не конкретизовано найменування товарів, які не були відображені в обліку, у зв`язку з чим неможливо встановити зміст зафіксованого порушення та перевірити правильність визначення його вартості.

Відповідно до статті 20 Закону № 265/95-ВР фінансова санкція застосовується, зокрема, у разі реалізації товарів, не облікованих у встановленому порядку. Отже, визначальним для застосування цієї норми є встановлення факту реалізації товарів та відсутності відображення відповідних товарів в обліку товарних запасів.

Водночас висновки контролюючого органу ґрунтуються не лише на загальній сумі виявленого порушення, а й на матеріалах перевірки, зокрема відомості товарно-матеріальних цінностей. Тому довід апелянта про неможливість установити зміст порушення лише з огляду на викладення в акті перевірки загальної суми не спростовує висновків контролюючого органу, якщо відповідні відомості та первинні документи дають змогу ідентифікувати товари, щодо яких установлено порушення, і перевірити визначену вартість.

Посилання апелянта на відсутність зареєстрованого реєстратора розрахункових операцій та нездійснення розрахунків готівкою не спростовує порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР. Обов`язок вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, не залежить від способу проведення розрахунків за реалізовану продукцію.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для застосування фінансової санкції в сумі 5 765,00 грн не спростовують висновків контролюючого органу про реалізацію товарів без належного відображення в обліку.

Відповідно до статті 20 Закону № 265/95-ВР фінансова санкція за передбачені цією статтею порушення визначається у розмірі вартості таких товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як убачається з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, загальний розмір застосованої до позивача фінансової санкції становить 192 899,33 грн та складається з вартості товарно-матеріальних цінностей, нестачу яких зафіксовано перевіркою, – 187 134,33 грн, та вартості товарів, реалізацію яких без відображення в обліку встановлено контролюючим органом, – 5 765,00 грн.

Розмір застосованої фінансової санкції відповідає загальній вартості товарів, щодо яких контролюючим органом установлено порушення вимог Закону № 265/95-ВР. Доводи апеляційної скарги не містять належного спростування визначених контролюючим органом складових фінансової санкції та не підтверджують неправильності її розрахунку.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне вручення акта фактичної перевірки колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 86.5 статті 86 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. У разі відмови платника податків або його представників від отримання примірника акта перевірки чи неможливості його вручення та підписання у зв`язку з відсутністю платника податків або його представників за місцезнаходженням такий акт надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи, 03 квітня 2025 року контролюючим органом складено акт № 2790/15-32-07-06-18 щодо відмови від отримання або неможливості вручення позивачу примірника акта фактичної перевірки.

Саме по собі складення такого акта не є достатнім для підтвердження вручення примірника акта перевірки, однак у разі його подальшого направлення платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, контролюючий орган виконує передбачений законом обов`язок щодо направлення результатів перевірки.

Відповідач зазначає, що примірник акта перевірки було направлено на податкову адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення за штрихкодовим ідентифікатором 0601131506396. Відповідно, довід апелянта про ненадання йому примірника акта перевірки підлягає оцінці з урахуванням установленого законом порядку направлення кореспонденції та правових наслідків її вручення або повернення.

При цьому ненадання платнику податків примірника акта перевірки не може автоматично ототожнюватися з відсутністю порушення, зафіксованого під час перевірки. Правове значення має те, чи вплинуло відповідне процедурне порушення або чи могло воно об`єктивно вплинути на правильність висновків контролюючого органу та законність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

У цьому контексті підлягає врахуванню правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, відповідно до якого не кожне порушення процедури призначення або проведення перевірки є самостійною підставою для скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення. Визначальним є те, чи вплинуло відповідне порушення або чи могло воно об`єктивно вплинути на правильність висновків контролюючого органу та законність прийнятого рішення.

Отже, саме по собі посилання апелянта на неотримання акта фактичної перевірки не є достатньою підставою для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення. Для скасування такого рішення необхідно встановити не лише факт порушення процедури вручення, а й те, що це порушення вплинуло або об`єктивно могло вплинути на правильність визначення контролюючим органом податкового правопорушення та застосованої фінансової санкції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неналежного вручення акта перевірки самі по собі не спростовують законності податкового повідомлення-рішення та не є безумовною підставою для його скасування.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення права позивача на участь у розгляді справи судом першої інстанції колегія суддів зазначає таке.

Справу розглянуто судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 262 КАС України розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними цією статтею. Суд може розглянути справу без повідомлення учасників за наявними у справі матеріалами, якщо від учасників не надійшло клопотання про інше або якщо суд не вбачає необхідності проведення судового засідання з повідомленням сторін.

Саме по собі вирішення справи в письмовому провадженні не свідчить про порушення права на справедливий суд. Визначальним є те, чи мали сторони реальну можливість викласти свої доводи, надати докази та заперечення, а також чи вимагали характер спірних правовідносин і предмет доказування проведення судового засідання з їх участю.

У цій справі сторони мали можливість викласти свої позиції у письмових заявах по суті спору та надати відповідні докази. Апелянт не навів конкретних обставин, які не могли бути з`ясовані судом першої інстанції під час письмового розгляду та які могли вплинути на правильність вирішення справи.

Крім того, подання ФОП ОСОБА_1 заяви про вступ у справу як третьої особи після ухвалення рішення судом першої інстанції саме по собі не свідчить про порушення цим судом норм процесуального права. Документи, на які посилається заявниця, можуть бути враховані апеляційним судом лише з дотриманням установлених статтею 308 КАС України умов прийняття додаткових доказів.

За змістом статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Додаткові докази приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, сама лише обставина подання ФОП ОСОБА_1 заяви про вступ у справу та доданих до неї документів після ухвалення рішення судом першої інстанції не свідчить про неповноту судового розгляду або порушення права позивача на справедливий суд. Питання про прийняття таких документів вирішується відповідно до вимог статті 308 КАС України, а їх подання на стадії апеляційного перегляду не зумовлює автоматичного перегляду висновків суду першої інстанції.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про порушення права на участь у судовому засіданні та необґрунтованість розгляду справи в порядку письмового провадження не підтверджують наявності процесуальних порушень, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в сукупності з матеріалами справи, колегія суддів доходить висновку, що вони не спростовують установлених судом першої інстанції обставин та не свідчать про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Фактичну перевірку призначено за наявності передбаченої підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України інформації про можливі порушення законодавства. Висновки перевірки щодо обліку товарних запасів ґрунтуються на досліджених контролюючим органом документах та відомостях бухгалтерського обліку. Натомість доводи позивача про передачу інгаляторів для перепакування, відсутність готівкових розрахунків та незастосування реєстратора розрахункових операцій не спростовують установлених обставин і не підтверджують протиправності застосованої фінансової санкції.

Посилання апелянта на неналежне вручення акта перевірки та розгляд справи судом першої інстанції без повідомлення учасників також не свідчать про наявність таких порушень, які зумовлюють скасування оскаржуваного рішення. Наведені доводи не підтверджують, що відповідні обставини вплинули або могли вплинути на правильність вирішення спору.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку доводам сторін та застосував норми матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів та висновками суду першої інстанції, однак не містять належного обґрунтування їх помилковості.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі № 420/31583/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» – без задоволення.

У зв`язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛКОМ ЛТД» залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі № 420/31583/25 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук