Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №420/933/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/933/26

Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.

Дата і місце ухвалення: 03.04.2026 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у справі № 420/933/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 доплати за виконання обов`язків за посадою уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції військової частини НОМЕР_1 за кожен місяць суміщення професій (посад) за період з березня по листопад 2024 року та з квітня по травень 2025 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та подати до ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідні відомості щодо нарахування ОСОБА_1 доплати за виконання обов`язків за посадою уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції військової частини НОМЕР_1 за кожен місяць суміщення професій (посад) за період з березня по листопад 2024 року та з квітня по травень 2025 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити виплату ОСОБА_1 доплати за виконання обов`язків за посадою уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції військової частини НОМЕР_1 за кожен місяць суміщення професій (посад) за період з березня по листопад 2024 року та з квітня по травень 2025 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у позивача права на доплату за виконання обов`язків уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції, оскільки такий вид грошового забезпечення не передбачений нормативно-правовими актами, які регулюють порядок проходження військової служби та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям. На думку апелянта, відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок виплати грошового забезпечення визначається уповноваженими органами, а військова частина НОМЕР_1 під час його нарахування та виплати повинна керуватися Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260. Водночас зазначений Порядок не передбачає доплати за виконання обов`язків уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції або за виконання надурочної праці.

Апелянт наголошує, що у військовій частині НОМЕР_1 відсутня штатна посада уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції, а тому виконання позивачем відповідних функцій не може розцінюватися як суміщення професій (посад) у розумінні статті 105 Кодексу законів про працю України. Крім того, військова частина НОМЕР_1 не є розпорядником бюджетних коштів і перебуває на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 . За таких обставин, на переконання апелянта, суд першої інстанції не навів нормативно-правових підстав, які б передбачали обов`язок військової частини нараховувати спірну доплату.

Також апелянт зазначає, що позивач не надав доказів фактичного виконання завдань і функцій уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції, передбачених наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 27 травня 2021 року № 277/21, а отже, на думку скаржника, не довів наявності підстав для нарахування та виплати відповідної доплати.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам щодо пропуску позивачем строку звернення до суду. Посилаючись на положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 233 Кодексу законів про працю України, скаржник стверджує, що позивач звернувся до суду в січні 2026 року з вимогами про виплату доплати за періоди березень – листопад 2024 року та квітень – травень 2025 року, тобто з порушенням установленого, на думку апелянта, тримісячного строку звернення до суду. Враховуючи наведене, військова частина НОМЕР_1 вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що справи № 420/933/26 та № 420/9612/25 є аналогічними за предметом, підставами позову та суб`єктним складом і відрізняються лише періодами спірних правовідносин. Посилається на те, що рішенням суду від 25 вересня 2025 року у справі № 420/9612/25 аналогічні позовні вимоги вже задоволено. Також зазначає про невиконання відповідачами судових рішень щодо виплати належних йому коштів та просить постановити окрему ухвалу з цього приводу й направити її до Державного бюро розслідувань.

У відзиві на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_3 вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим, посилаючись на відсутність у нормативно-правових актах, що регулюють грошове забезпечення військовослужбовців, передбаченого позивачем виду доплати та ненадання ним належних правових підстав для її нарахування. Також зазначає про недотримання позивачем тримісячного строку звернення до суду, оскільки той, на думку відповідача, повинен був знати про порушення свого права під час проходження військової служби, а клопотання про поновлення строку не подав. У зв`язку із цим просить задовольнити апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 .

У додаткових поясненнях від 16 серпня 2026 року військова частина НОМЕР_1 посилається на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі № 420/16913/25, якою скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення аналогічних вимог ОСОБА_1 щодо доплати за виконання обов`язків поза штатною посадою та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вважає наведені в цій постанові висновки релевантними для вирішення спору в цій справі.

У додаткових поясненнях від 21 серпня 2026 року позивач заперечує проти доводів про пропуск строку звернення до суду, посилаючись на правові висновки Верховного Суду щодо визначення моменту, з якого військовослужбовець дізнався або повинен був дізнатися про порушення права на належне грошове забезпечення. Обґрунтовує право на доплату тим, що виконання обов`язків уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції було покладено на нього наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 березня 2024 року № 36 поряд із виконанням обов`язків за основною посадою. Вказує, що спеціальне законодавство не врегульовує питання оплати такої додаткової роботи, а тому підлягають застосуванню норми трудового законодавства, зокрема стаття 105 КЗпП України, яка передбачає доплату за суміщення професій (посад).

У додаткових поясненнях від 19 жовтня 2026 року військова частина НОМЕР_1 зазначає, що штатним розписом не передбачено посади уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції, у зв`язку з чим відсутні відповідні посадовий оклад і тарифний розряд.

У запереченнях від 19 жовтня 2026 року позивач зазначає, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 березня 2024 року № 36 на нього правомірно покладено функції уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції. Наголошує, що наказ був погоджений помічником командира з правової роботи ОСОБА_2 , а необхідність створення окремої штатної посади підтверджувалася повідомленням командира військової частини від 7 жовтня 2024 року. На обґрунтування своїх доводів посилається на Закон України «Про запобігання корупції», накази Міністерства оборони України № 81/нм від 5 лютого 2024 року, № 248/нм від 28 квітня 2023 року, № 246 від 20 травня 2019 року та № 90 від 1 березня 2018 року, накази НАЗК № 277/21 від 27 травня 2021 року та № 240/21 від 26 квітня 2021 року, наказ Головнокомандувача ЗСУ № 371 від 15 серпня 2024 року, а також інші нормативні акти щодо організації антикорупційної діяльності.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також надавши оцінку додатковим поясненням і доказам, поданим учасниками справи під час апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21 грудня 2023 року № 362 лейтенанта ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини з 21 грудня 2023 року.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 9 січня 2024 року № 9 позивача призначено на посаду заступника командира роти резерву офіцерського складу з морально-психологічного забезпечення, яку він прийняв та приступив до виконання службових обов`язків з 9 січня 2024 року. Цим же наказом йому встановлено 18 тарифний розряд, посадовий оклад у розмірі 4230 грн, щомісячну премію в розмірі 412 відсотків у межах максимального розміру посадового окладу, визначеного у штаті, та надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65 відсотків від посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 березня 2024 року № 36 на ОСОБА_1 додатково покладено функції уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції на виконання телеграми військової частини НОМЕР_2 від 6 березня 2024 року № 502/20/17, окремого доручення від 5 березня 2024 року № 33605 та Положення про організацію системи роботи з питань запобігання та виявлення корупції в Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 5 лютого 2024 року № 81.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 1 червня 2025 року № 160 ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 20 травня 2025 року № 386, з 1 червня 2025 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Вважаючи протиправним ненарахування доплати за виконання обов`язків уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції за період із березня по листопад 2024 року та із квітня по травень 2025 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2026 року позов задоволено. Суд першої інстанції виходив із того, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 березня 2024 року № 36 на позивача поряд із виконанням обов`язків за основною посадою покладено функції уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції, а пункт 16 розділу I Порядку № 260 передбачає можливість виплати додаткових видів грошового забезпечення, не врегульованих цим Порядком, відповідно до чинного законодавства України. Застосувавши положення статті 105 КЗпП України щодо доплати за суміщення професій (посад), суд дійшов висновку про наявність у позивача права на відповідну доплату, визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо її ненарахування за спірні періоди та зобов`язав військову частину нарахувати доплату, а ІНФОРМАЦІЯ_2 – здійснити її виплату.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та помилковому ототожненні покладення на військовослужбовця додаткових службових функцій із суміщенням професій (посад) у розумінні трудового законодавства.

Відповідно до частин першої – четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Грошове забезпечення залежить від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби й виплачується у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. До його складу входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема надбавки, доплати, винагороди постійного характеру, премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначено наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі – Порядок № 260).

Згідно з пунктом 3 розділу I Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, зокрема, штат військової частини, накази про призначення на посаду та вступ до виконання обов`язків за посадою, а також накази про встановлення та виплату відповідних видів грошового забезпечення.

Пунктом 16 розділу I Порядку № 260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Зі змісту наведених положень убачається, що право військовослужбовця на одержання певної складової грошового забезпечення має ґрунтуватися на нормативно визначеній підставі, яка передбачає відповідний вид виплати та встановлює умови її здійснення. Саме по собі виконання військовослужбовцем додаткових завдань або функцій не породжує права на одержання додаткової виплати, якщо таке право не передбачене законодавством.

При цьому пункт 16 розділу I Порядку № 260 не встановлює самостійного права на отримання будь-якої додаткової виплати за виконання функцій, не передбачених цим Порядком. Його зміст полягає у відсиланні до інших норм чинного законодавства, які мають визначати відповідний вид грошового забезпечення та умови його виплати. Отже, наведене положення не наділяє суд повноваженнями запроваджувати новий вид доплати або поширювати на військовослужбовців правила оплати праці, установлені для працівників у межах трудових правовідносин, за відсутності відповідної нормативної підстави.

Посилаючись на статтю 105 Кодексу законів про працю України, суд першої інстанції дійшов висновку, що покладення на позивача поряд із виконанням обов`язків за основною військовою посадою функцій уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції є суміщенням професій (посад), за яке передбачена відповідна доплата.

Водночас застосування положень статті 105 КЗпП України передбачає встановлення визначених цією нормою юридичних умов. Зокрема, за її змістом доплата провадиться працівникам, які на тому самому підприємстві, в установі чи організації поряд зі своєю основною роботою виконують додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи. Отже, для кваліфікації відповідних відносин як суміщення професій (посад) необхідно встановити не лише факт виконання додаткових обов`язків, а й те, що така робота відповідає ознакам суміщення, передбаченим статтею 105 КЗпП України.

Натомість проходження військової служби є особливим видом державної служби, правовий статус військовослужбовців, порядок проходження ними служби та структура їхнього грошового забезпечення визначаються спеціальним законодавством. Відносини, пов`язані з виконанням військовослужбовцем службових завдань, у тому числі додаткових функцій, покладених наказом командира, не є тотожними трудовим відносинам щодо виконання працівником додаткової роботи за іншою професією (посадою).

Водночас сама по собі відсутність у спеціальному законодавстві окремого правила щодо оплати певних додаткових функцій не означає автоматичної наявності прогалини, яка може бути усунута шляхом застосування відповідної норми трудового законодавства. Для такого застосування необхідно встановити, що спірні правовідносини за своєю правовою природою охоплюються цією нормою, а її застосування не суперечить спеціальному правовому регулюванню військової служби. Самої лише зовнішньої подібності між виконанням додаткових функцій військовослужбовцем та додаткової роботи працівником для застосування статті 105 КЗпП України недостатньо.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 8 березня 2023 року у справі № 540/7751/21 та від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19. У цих постановах Верховний Суд виходив із пріоритету спеціального правового регулювання питань проходження військової служби та грошового забезпечення військовослужбовців. Водночас у постанові від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19 Суд зазначив про можливість застосування норм трудового законодавства до правовідносин, не врегульованих спеціальним законодавством. Отже, наведені правові висновки не свідчать про абсолютну неможливість застосування трудового законодавства до військовослужбовців, однак вимагають у кожному конкретному випадку з`ясування правової природи спірних відносин, змісту спеціального регулювання та наявності передбачених відповідною трудовою нормою юридичних передумов.

У постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 824/238/19-а Верховний Суд, аналізуючи застосування статті 105 КЗпП України у трудових правовідносинах, звернув увагу на значення наявності відповідної посади у штатному розписі та її вакантності для вирішення питання про суміщення професій (посад). Хоча зазначена правова позиція сформульована не щодо проходження військової служби, вона має значення для з`ясування змісту передбачених статтею 105 КЗпП України ознак суміщення: сам факт виконання додаткових функцій не є достатнім, якщо не встановлено наявності відповідної посади та інших юридичних передумов, необхідних для такої кваліфікації.

У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з проходженням позивачем військової служби та виконанням ним додаткових службових функцій, покладених наказом командира військової частини. Тому для вирішення питання про наявність права на заявлену доплату недостатньо встановити лише факт доручення позивачу додаткових функцій. Необхідно також з`ясувати, чи передбачено законодавством відповідний вид грошового забезпечення та чи наявні обставини, які дозволяють кваліфікувати виконання таких функцій саме як суміщення професій (посад) у розумінні статті 105 КЗпП України.

Як убачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 березня 2024 року № 36 позивача, який обіймав посаду заступника командира роти резерву офіцерського складу з морально-психологічного забезпечення, визначено уповноваженим з питань запобігання та виявлення корупції.

Наведений наказ підтверджує покладення на позивача відповідних функцій поряд із виконанням обов`язків за основною військовою посадою. Водночас він не містить положень про призначення позивача на окрему штатну посаду в порядку суміщення. Саме по собі видання такого наказу підтверджує організаційне доручення позивачу додаткових службових функцій, але не встановлює йому самостійного права на додатковий вид грошового забезпечення.

Посилання позивача на те, що наказ № 36 був погоджений помічником командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи ОСОБА_2 , не спростовує цього висновку. Погодження наказу в межах виконання посадових обов`язків працівника юридичної служби підтверджує його участь у підготовці та правовій експертизі відповідного організаційно-розпорядчого документа, однак не означає встановлення ним права позивача на додаткову виплату, не передбачену відповідними нормативними актами. Так само відсутність зауважень юридичної служби до змісту наказу не може замінити нормативну підставу для нарахування грошового забезпечення.

Не підтверджують наявності такого права й інші докази, на які посилається позивач.

Так, листом командира військової частини НОМЕР_1 від 7 жовтня 2024 року порушено питання про необхідність введення до штатного розпису окремої посади уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції у зв`язку зі значним обсягом навантаження на позивача, на якого додатково до основної військової посади покладено відповідні функції.

Зміст цього листа підтверджує, що командування було обізнане про виконання позивачем додаткових функцій та вважало за необхідне організаційно забезпечити відповідний напрям діяльності шляхом введення окремої штатної посади. Водночас сам факт порушення питання про її введення свідчить про необхідність створення такої посади, а не про її існування на час складення листа. Цей документ не підтверджує наявності окремої штатної посади, яка могла бути вакантною та суміщатися позивачем з основною військовою посадою, і не встановлює права на доплату за її суміщення.

Крім того, на виконання ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2026 року військовою частиною НОМЕР_1 надано відомості щодо переліку посад, передбачених штатами № 57/048 та № 57/940, які діяли у відповідні періоди. Згідно з наданими відомостями, у штаті № 57/048, введеному в дію з 10 серпня 2022 року, та штаті № 57/940, введеному в дію з 31 січня 2025 року, окрема посада уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції не передбачена.

Оцінюючи зазначені відомості в сукупності з наказом № 36 та листом командира військової частини від 7 жовтня 2024 року, колегія суддів установила, що надані військовою частиною переліки посад за штатами № 57/048 та № 57/940 не містять окремої посади уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції. Позивач не надав доказів, які б спростовували ці відомості або підтверджували існування такої посади у відповідні спірні періоди. Отже, матеріали справи не підтверджують наявності окремої штатної посади, виконання обов`язків за якою могло б бути кваліфіковане як суміщення професій (посад) у розумінні статті 105 КЗпП України.

Посилання військової частини на те, що повні штатні документи належать до документів для службового користування, не змінює оцінки наданих доказів. Колегія суддів ураховує саме відомості про перелік посад, подані військовою частиною на виконання ухвали суду, та оцінює їх у сукупності з іншими матеріалами справи, зокрема наказом № 36 і листом командира військової частини від 7 жовтня 2024 року. Водночас суд не робить висновків щодо змісту тих частин штатних документів, які до матеріалів справи не надавалися. Позивач, зі свого боку, не надав доказів, які б спростовували відомості про перелік посад або підтверджували існування у військовій частині окремої штатної посади, яку він міг би суміщати з основною.

Посилання позивача на статтю 13-1 Закону України «Про запобігання корупції», наказ Міністерства оборони України від 5 лютого 2024 року № 81/нм та Типове положення, затверджене наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 27 травня 2021 року № 277/21, також не є підставою для задоволення позову.

Наведені нормативні акти регулюють організацію та здійснення заходів із запобігання і виявлення корупції, визначають засади функціонування відповідних уповноважених підрозділів та діяльності уповноважених осіб. Водночас вони не встановлюють права військовослужбовця, на якого додатково до основної військової посади покладено функції уповноваженого, на доплату за суміщення професій (посад) відповідно до статті 105 КЗпП України.

Положення щодо організаційного статусу уповноваженої особи, порядку її призначення та функціональної незалежності не можуть тлумачитися як норми, що автоматично створюють окрему штатну посаду у військовій частині або встановлюють додаткову складову грошового забезпечення військовослужбовця, якому доручено виконання відповідних функцій поряд з основними службовими обов`язками.

Так само професійний стандарт «Уповноважений з антикорупційної діяльності», положення про відповідні структурні підрозділи Міністерства оборони України, антикорупційна програма та нормативні акти щодо тарифних розрядів характеризують зміст, складність і організаційні засади антикорупційної діяльності, однак не підтверджують ані існування у військовій частині НОМЕР_1 окремої штатної посади, яку позивач суміщав з основною військовою посадою, ані наявності нормативної підстави для виплати йому заявленої доплати.

Отже, наведені позивачем нормативні акти та документи підтверджують організаційні підстави покладення на нього функцій уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції, однак не встановлюють права на заявлений вид грошового забезпечення та не передбачають застосування до спірних правовідносин статті 105 КЗпП України.

Колегія суддів окремо зазначає, що навіть за умови фактичного виконання позивачем усіх функцій, покладених на нього наказом від 10 березня 2024 року № 36, така обставина не є достатньою для виникнення права на спірну доплату. Фактичне виконання додаткових службових завдань підтверджує виконання наказу командира, але не замінює встановлення нормативної підстави для відповідної виплати та юридичних умов, необхідних для кваліфікації відносин як суміщення професій (посад).

Такий підхід узгоджується і з правовою позицією, викладеною в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі № 420/16913/25. Хоча предметом розгляду в зазначеній справі було питання оплати виконання військовослужбовцем функцій начальника позаштатної групи з`ясування обставин військових правопорушень, а не уповноваженої особи з питань запобігання та виявлення корупції, правове питання щодо можливості застосування статей 105, 106 КЗпП України до правовідносин, пов`язаних із проходженням військової служби, є подібним. У зазначеній постанові суд апеляційної інстанції виходив із пріоритету спеціального законодавства, яке регулює проходження військової служби та порядок виплати грошового забезпечення, і дійшов висновку про відсутність підстав для застосування загальних норм трудового законодавства щодо оплати додаткових функцій, покладених на військовослужбовця поза його штатною посадою. Колегія суддів ураховує цей правовий підхід, оскільки він відповідає правовій природі спірних у цій справі відносин, водночас оцінюючи їх з урахуванням установлених саме в цій справі обставин та наданих доказів.

Колегія суддів також ураховує рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року у справі № 420/9612/25, яким було задоволено аналогічні позовні вимоги ОСОБА_1 щодо ненарахування доплати за виконання функцій уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції за період із грудня 2024 року по березень 2025 року.

Водночас предметом розгляду в цій справі є вимоги за інші періоди – із березня по листопад 2024 року та із квітня по травень 2025 року. Тому зазначене судове рішення не звільняє суд від обов`язку самостійно перевірити правові підстави заявлених вимог за періоди, які є предметом цього апеляційного перегляду, та не визначає автоматично результат розгляду цього спору.

Із додаткових пояснень військової частини НОМЕР_1 убачається, що на виконання рішення у справі № 420/9612/25 військова частина зверталася до суду із заявою про його роз`яснення, порушуючи питання щодо розрахункової величини для визначення доплати та можливості встановлення тарифної ставки за відсутності відповідної штатної посади. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року в роз`ясненні рішення відмовлено. За твердженням військової частини, на виконання зазначеного рішення позивачу було нараховано доплату в розмірі 0 грн 00 коп., а відповідний наказ про таке нарахування оскаржується позивачем в іншому судовому провадженні.

Наведені обставини не змінюють висновків колегії суддів у цій справі. Питання належного виконання судового рішення у справі № 420/9612/25 та правомірності визначення розміру доплати в сумі 0 грн 00 коп. є предметом окремого спору і не підлягає вирішенню в межах цього апеляційного провадження. Водночас саме по собі існування попереднього судового рішення щодо іншого періоду не є нормативною підставою для нарахування позивачу спірної доплати за періоди, які розглядаються в цій справі.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду також були предметом перевірки колегії суддів. Відповідачі посилалися на положення статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, стверджуючи, що позивач звернувся до суду поза межами встановленого законом тримісячного строку. Позивач, заперечуючи проти цих доводів, посилався на судову практику щодо визначення моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення права на належне грошове забезпечення.

Однак за встановлених у цій справі обставин визначальним для вирішення спору є відсутність матеріально-правових підстав для нарахування заявленої доплати. Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню по суті через відсутність установленого законом права на таку виплату, вирішення питання щодо початку перебігу та дотримання строку звернення до суду не змінює результату апеляційного перегляду. З огляду на це колегія суддів не покладає пропуск відповідного строку в основу цього рішення та не вирішує питання про його поновлення.

Оцінюючи доводи сторін у сукупності з дослідженими доказами, колегія суддів виходить із того, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності відповідних рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У цій справі відповідачами надано пояснення та документи щодо правових підстав організації антикорупційної діяльності у військовій частині НОМЕР_1 , переліку штатних посад та порядку виплати грошового забезпечення позивачу. Надані матеріали не підтверджують існування у військовій частині окремої штатної посади уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції, а також передбачених статтею 105 КЗпП України фактичних передумов суміщення такої посади з основною військовою посадою позивача. Позивач не надав доказів, які б спростовували відомості про перелік штатних посад або підтверджували виконання обов`язків за окремою штатною посадою.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що покладення на позивача наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 березня 2024 року № 36 додаткових функцій уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції не утворювало суміщення професій (посад) у розумінні статті 105 КЗпП України та не породжувало права на заявлену доплату. Відсутність нормативної підстави для такої виплати та недоведеність необхідних юридичних передумов її призначення виключають можливість визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування цієї доплати та покладення на відповідачів обов`язку здійснити відповідне нарахування і виплату.

Отже, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, визнавши саме покладення на позивача додаткових функцій достатньою підставою для виникнення права на доплату за суміщення професій (посад). Суд не встановив нормативної підстави для виплати такої доплати військовослужбовцю з урахуванням спеціального правового регулювання грошового забезпечення та безпідставно застосував статтю 105 КЗпП України до правовідносин, які не відповідають передбаченим нею умовам.

Щодо клопотання позивача про постановлення окремої ухвали та направлення матеріалів до Державного бюро розслідувань колегія суддів зазначає, що наведені в ньому доводи стосуються, зокрема, обставин виконання судового рішення в іншій адміністративній справі. Самі по собі твердження учасника справи про неналежне виконання судового рішення або незгоду з діями представника відповідача не є достатньою підставою для постановлення окремої ухвали. Матеріали цієї справи не містять установлених судом обставин, які б свідчили про наявність передбачених статтею 249 КАС України підстав для постановлення окремої ухвали та направлення матеріалів до відповідного органу. За таких обставин підстав для задоволення зазначеного клопотання колегія суддів не вбачає.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення про задоволення позову. Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо відсутності правових підстав для нарахування спірної доплати знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 243, 249, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у справі № 420/933/26 – скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук