Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №641/3741/26 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2/641/2955/2026Справа № 641/3741/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Кожихової Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Мараховської С.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог та обгрунтування доводів позову. Виклад позиції відповідача.

22.04.2026 ОСОБА_2 звернулася до Слобідського районного суду міста Харкова із позовною заявою до ОСОБА_1 , відповідно до якої просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 28 лютого 2022 року, від якого мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначила, що спільна дитина проживає разом із нею та перебуває на її утриманні, на підтвердження чого надає довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи. Відповідач проживає окремо від позивача та дитини. Між сторонами не досягнуто домовленості щодо порядку та розміру матеріального утримання доньки, нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів не укладався. Позивач посилається на встановлений законодавством обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Вважає, що відповідач як батько дитини зобов`язаний брати участь у забезпеченні її належного матеріального утримання незалежно від факту перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Обґрунтовуючи обраний спосіб стягнення аліментів, позивач посилається на положення статей 180–184 СК України, відповідно до яких кошти на утримання дитини можуть присуджуватися судом у частці від заробітку (доходу) одного з батьків.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що він належним чином виконує свої батьківські обов`язки щодо матеріального забезпечення та виховання спільної з позивачем доньки ОСОБА_3 . В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що після того, як позивач забрала дитину з міста Києва та поїхала до Харкова з метою перевезення спільних речей до Києва, між сторонами виник конфлікт, унаслідок якого позивач відмовилася повертатися до Києва. Водночас, незважаючи на окреме проживання, він продовжував піклуватися про дружину та доньку, забезпечувати їх необхідними речами й надавати матеріальну допомогу. За твердженням відповідача, він систематично купував та надсилав дитині одяг, іграшки, продукти харчування, а також перераховував грошові кошти на банківський рахунок позивача. Крім того, позивач мала можливість здійснювати покупки в магазинах та супермаркетах із використанням його банківської картки, яку було додано до її мобільного телефону. Між сторонами також існувала домовленість, відповідно до якої позивач мала надсилати йому чеки на підтвердження витрат на дитину, а він зобов`язувався компенсувати відповідні витрати. Відповідач зазначив, що після здійснення грошових переказів він цікавився їх отриманням позивачем, однак спілкування з цього приводу нерідко супроводжувалося конфліктами між сторонами. Також відповідач стверджував, що власним коштом оплачував святкування 14 лютого, 8 березня та Дня захисту дітей, придбавав подарунки, на підтвердження чого, за його словами, наявні відповідні платіжні документи. Крім того, відповідач повідомив, що протягом періоду окремого проживання п`ять разів приїздив до міста Харкова, під час яких купував продукти харчування, одяг та інші необхідні речі для дружини й доньки, зокрема спальні костюми, шорти, майки, рюкзак, іграшки, куртку, кросівки, білизну, навчальні зошити та взуття. Зазначені покупки, зокрема, здійснювалися в магазинах торговельно-розважального центру «Нікольський». Окрім цього, він оплачував відвідування дитиною розважальних закладів та парків. Окремо відповідач звернув увагу на свою участь в оплаті медичних послуг для доньки. Зокрема, зазначив, що за домовленістю з позивачем компенсував половину вартості стоматологічного лікування дитини, а також оплачував інші звернення до медичних закладів та проведення аналізів. Крім того, придбав доньці планшет і мобільний телефон. Відповідач наголошував, що протягом усього спільного подружнього життя саме він забезпечував матеріальні потреби дружини та дитини, оскільки позивач не працювала та, за його твердженням, не працює на час подання відзиву. Вважав, що позивач має намір і надалі не працевлаштовуватися та перебувати на матеріальному забезпеченні інших осіб. Крім того, відповідач зазначив, що шлюб між сторонами на час подання відзиву не розірвано, а отже, на його думку, зберігається можливість примирення подружжя. Також повідомив про подання ним до суду позовної заяви про визначення місця проживання спільної доньки разом із ним як батьком. Таким чином, відповідач вважав, що підстави для задоволення позову про стягнення аліментів відсутні, оскільки він добровільно, постійно та систематично бере участь у матеріальному забезпеченні дитини, здійснює відповідні витрати, піклується про її здоров`я, виховання та розвиток, а між сторонами існує невирішений спір щодо визначення місця проживання доньки. Посилаючись на викладені обставини, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

09 липня 2026 року представник позивача ОСОБА_2 адвокат Лаєвська Марине Леніківна подала до суду відповідь на відзив, у якій заперечувала проти доводів відповідача ОСОБА_1 та наполягала на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції представник позивача зазначила, що відповідач фактично не заперечує обставини проживання спільної доньки сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю. Водночас відповідач обґрунтовує свої заперечення тим, що добровільно та систематично бере участь у матеріальному забезпеченні дитини, придбаває для неї одяг, взуття, навчальне приладдя, інші необхідні речі, перераховує грошові кошти позивачу та бере участь в оплаті медичних послуг, зокрема стоматологічного лікування доньки. Вважає наведені доводи необґрунтованими, оскільки добровільне виконання одним із батьків обов`язку щодо матеріального утримання дитини саме по собі не позбавляє іншого з батьків, з яким фактично проживає дитина, права звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів. Посилаючись на положення статей 141, 150, 180, 181, 182 СК України, представник позивача зазначила, що спосіб виконання батьками обов`язку щодо утримання неповнолітньої дитини може визначатися за домовленістю між ними. Однак у разі відсутності такої домовленості той із батьків, з ким проживає дитина, має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) іншого з батьків або у твердій грошовій сумі. Наголосила, що між сторонами не досягнуто домовленості щодо порядку виконання відповідачем обов`язку з утримання доньки та не укладено нотаріально посвідченого договору про сплату аліментів. За таких обставин вважала звернення позивача до суду з відповідним позовом правомірним незалежно від того, чи здійснював відповідач окремі витрати на потреби дитини. Щодо посилань відповідача на перебування сторін у зареєстрованому шлюбі представник позивача зазначила, що чинне законодавство не ставить право на стягнення аліментів у залежність від факту розірвання шлюбу між батьками. На її думку, визначальними обставинами для вирішення питання про стягнення аліментів є наявність родинних зв`язків між батьком та дитиною, а також фактичне проживання дитини з одним із батьків. Відтак факт перебування сторін у шлюбі не є підставою для відмови в задоволенні позову. Крім того, представник позивача заперечувала проти доводів відповідача щодо необхідності попереднього вирішення спору про визначення місця проживання доньки. Зазначила, що наявність такого спору не перешкоджає стягненню аліментів на користь того з батьків, із ким дитина фактично проживає на момент звернення до суду. Зазначила, що відповідно до частини третьої статті 181 СК України право вибору способу стягнення аліментів належить тому з батьків або іншому законному представнику, разом із яким проживає дитина. Отже, оскільки донька сторін фактично проживає з позивачем, остання має право вимагати стягнення аліментів на її утримання. Крім того, представник позивача звернула увагу на те, що на офіційному вебсайті «Судова влада України» відсутні відомості про подання відповідачем позову щодо визначення місця проживання доньки разом із батьком, на який він посилається у відзиві. Ураховуючи викладене, представник позивача вважає, що наведені відповідачем обставини щодо добровільного матеріального забезпечення дитини, перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та наявності спору про визначення місця проживання доньки не спростовують обґрунтованості заявлених позовних вимог і не є підставами для відмови в їх задоволенні.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 27.04.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у вказаній цивільній справі. Розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Судові засідання, які були призначені на 27.05.2026, 08.07.2026, 05.08.2026 були відкладені у зв`язку з задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з підстав необхідності ознайомлення з матеріалами справи та перебування на лікуванні в медичному закладі (двічі).

До початку судового засідання 08.09.2026 через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, ОСОБА_1 надав клопотання про передачу справи за територіальною підсудністю до Пересипського районного суду м. Одеса, посилаючись на те, що він як внутрішньо переміщена особа зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . Крім того, прибуття до м. Харків є утрудненим з огляду на воєнний стан та небезпеку від обстрілів, а тому передання справи до м. Одеса сприятиме розгляду справи.

Ухвалою суду від 08.09.2026 в задоволенні даного клопотання відмовлено.

В судове засідання, яке відбулося 28.10.2026, позивачка та її представник не з`явилися, надали заяву про розгляд справи без їх участі.

В судовому засіданні 28.10.20206 відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, наголосив на тому, що добровільно та на постійній основі допомогав позивачці утримувати дитину та далі бажає допомогати та утримувати дитину без судового примусу, зазначив, що купляв дитині всі необхідні речі. Зазначив, що побоюється, що після винесення рішення про стягнення аліментів позивачка повністю обмежить його спілкування з дитиною. Також вказав, що має намір звертатимся до суду із позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним. В судовому засіданні просив суд визнати явку позивачки обов`язковою, заявляв клопотання про відкладення розгляду справи, спочатку з підстав необхідності добровільного врегулювання спору із позивачкою, повторне - з метою надання йому часу для оформлення документів, що підтверджують його стан здоров`я та визначення суми грошових коштів, які він буде спроможний сплачувати у зв`язку з його незадовільним станом здоров`я.

В задоволенні даних клопотань із занесенням до журналу судових засідань було відмовлено з підстав того, що в ході судового розгляду справи відповідачем не наведено конкретних обставин, для встановлення яких необхідна особиста участь позивачки та які неможливо з`ясувати без її безпосередніх пояснень. Саме по собі бажання відповідача отримати особисті пояснення позивачки або обговорити з нею питання подальшого утримання дитини не свідчить про необхідність визнання її явки обов`язковою. За таких обставин суд не встановив об`єктивної необхідності в особистій участі позивачки в судовому засіданні, у зв`язку із чим відмовив у задоволенні відповідного клопотання.

Відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з метою добровільного врегулювання спору, суд врахував, що цивільна справа перебуває у провадженні суду з квітня 2026 року, а судові засідання, призначені на 27.05.2026, 08.07.2026 та 05.08.2026, вже відкладалися за клопотаннями відповідача з метою ознайомлення з матеріалами справи та у зв`язку з його перебуванням на лікуванні. Отже, відповідач мав достатній час для обговорення з позивачкою можливості добровільного врегулювання питання щодо утримання спільної дитини.

Відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи для оформлення документів щодо стану його здоров`я та визначення розміру грошових коштів, які він буде спроможний сплачувати на утримання дитини, суд урахував, що відповідач із часу ознайомлення із матеріалами справи був обізнаний із предметом та розміром заявлених позовних вимог, скористався правом на подання відзиву, неодноразово звертався до суду з клопотаннями. Таким чином, відповідач мав достатній час для збирання та подання доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, зокрема документів щодо стану здоров`я, матеріального становища та інших обставин, які, на його думку, можуть впливати на визначення розміру аліментів. Водночас відповідач не обґрунтував, які саме документи він має намір додатково отримати, чому їх не було подано раніше та які об`єктивні обставини перешкоджали їх своєчасному отриманню з урахуванням того, що позивачкою заявлено до стягнення алміенти в мінімальному розмірі, що гарантований державою.

З огляду на викладене, враховуючи тривалість розгляду справи, попередні відкладення судових засідань за клопотаннями відповідача, наявність у нього достатнього часу для подання доказів та відсутність належного обґрунтування необхідності чергового відкладення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених клопотань, про що постановлено відповідні ухвали із занесенням до журналу судового засідання.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 28 лютого 2022 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис № 29, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Сторони є батьками малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 18 січня 2022 року Вовчанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чугуївському районі Харківської області.

Із наданих суду довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб вбачається, що ОСОБА_2 та її малолітня донька ОСОБА_3 перебувають на обліку як внутрішньо переміщені особи за однією адресою та проживають в АДРЕСА_2 .

Обставина фактичного проживання доньки разом із матір`ю відповідачем не заперечується.

Із пояснень сторін, викладених у заявах по суті справи, встановлено, що між сторонами існують розбіжності щодо порядку виконання відповідачем обов`язку з матеріального утримання дитини. Позивачка наполягає на необхідності стягнення аліментів у судовому порядку, посилаючись на відсутність між сторонами домовленості щодо порядку та розміру утримання доньки.

Відповідач, не заперечуючи свого батьківства та обов`язку утримувати дитину, вважає звернення позивачки до суду безпідставним, оскільки, за його твердженням, він добровільно та систематично надає матеріальну допомогу на утримання доньки, придбаває необхідні речі, перераховує грошові кошти та бере участь в оплаті її лікування. Водночас відповідач висловлює бажання і надалі виконувати обов`язок щодо утримання дитини добровільно без наявності судового рішення.

Матеріали справи не містять відомостей про укладення між сторонами договору про сплату аліментів, який би визначав розмір, строки та порядок їх сплати.

Отже, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу визначення способу та порядку виконання батьком обов`язку щодо матеріального утримання малолітньої дитини, яка фактично проживає разом із матір`ю. При цьому спір між сторонами стосується не наявності у відповідача обов`язку утримувати доньку, який ним не заперечується, а наявності правових підстав для стягнення аліментів у судовому порядку за обставин, коли відповідач стверджує про добровільне виконання такого обов`язку, а позивачка наполягає на визначенні розміру аліментів в судовому порядку.

Застосовані норми права та висновки суду

Спірні правовідносини врегульовані нормами Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно дост.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

У ст. 150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У відповідності до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Положеннями ч.1ст.183 СК України встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (ч.2 ст. 166 СК України).

Суд установив, що сторони є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка фактично проживає разом із матір`ю ОСОБА_2 . Зазначена обставина підтверджується наданими довідками про взяття позивачки та дитини на облік як внутрішньо переміщених осіб за однією адресою та не заперечується відповідачем.

В ході судового розгляду справи встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо батьківства дитини, наявності обов`язку батька щодо її утримання та фактичного проживання доньки з позивачкою. Спір між сторонами стосується способу виконання відповідачем обов`язку щодо матеріального утримання дитини та необхідності визначення розміру аліментів у судовому порядку.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що добровільно та систематично забезпечує потреби доньки, купує продукти харчування, одяг, взуття, іграшки, оплачує лікування та інші витрати, а також перераховує грошові кошти позивачці.

Суд ураховує наведені відповідачем обставини щодо його участі в матеріальному забезпеченні дитини, водночас зазначені обставини не спростовують обґрунтованості позовних вимог та не є підставою для відмови у стягненні аліментів.

За змістом положень статей 180, 181 СК України обов`язок батьків утримувати дитину є безумовним, а способи його виконання можуть визначатися за домовленістю між ними або шляхом стягнення аліментів за рішенням суду.

При цьому законодавство не пов`язує право того з батьків, з ким проживає дитина, на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів виключно з фактом повного ухилення іншого з батьків від виконання обов`язку щодо її утримання.

Добровільне придбання речей, оплата окремих витрат або перерахування грошових коштів на потреби дитини свідчать про участь відповідача в її матеріальному забезпеченні, однак самі по собі не виключають можливості визначення судом обов`язку зі сплати аліментів у встановленому законом порядку.

Більше того, зі змісту відзиву та пояснень відповідача в судовому засіданні вбачається, що він пов`язує надання матеріальної допомоги з власним визначенням необхідних витрат на дитину, придбанням відповідних речей та компенсацією витрат позивачки.

Матеріали справи не містять відомостей про укладення між сторонами договору про сплату аліментів, який би визначав розмір, строки та порядок їх сплати.

Отже, між сторонами відсутня домовленість щодо порядку матеріального забезпечення доньки, що, зокрема, підтверджується зверненням позивачки до суду та запереченнями відповідача проти встановлення аліментних зобов`язань у судовому порядку.

За таких обставин, за відсутності домовленості між батьками щодо способу та порядку утримання дитини, позивачка має право на звернення до суду за визначенням розміру аліментів, оскільки дитини проживає разлм із нею, та вимоги позову в такому випадку належать до задоволення.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та можливості їх подальшого примирення, оскільки обов`язок батьків утримувати дитину не залежить від факту розірвання шлюбу або спільного проживання батьків. Відповідно, збереження шлюбних відносин між сторонами не перешкоджає стягненню аліментів на утримання їхньої спільної дитини.

Щодо посилань відповідача на намір звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання доньки разом із ним, суд зазначає, що предметом розгляду цієї справи є виключно вимоги про стягнення аліментів. На час вирішення спору дитина фактично проживає разом із матір`ю, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем. Можливість виникнення в майбутньому спору щодо визначення місця проживання дитини або зміни її фактичного місця проживання не може бути підставою для позбавлення дитини належного матеріального утримання на теперішній час.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18, відповідно до якої спір між батьками щодо визначення місця проживання дитини не може бути підставою для відмови у стягненні аліментів на користь того з батьків, із ким дитина фактично проживає на момент пред`явлення позову.

Водночас у разі зміни обставин, які були підставою для ухвалення рішення про стягнення аліментів, заінтересована особа не позбавлена можливості звернутися до суду за захистом своїх прав у передбаченому законом порядку.

Щодо доводів відповідача про те, що після ухвалення рішення про стягнення аліментів позивачка обмежить його спілкування з донькою, суд зазначає, що питання участі батька у вихованні дитини, визначення способів спілкування з нею та усунення можливих перешкод у здійсненні батьківських прав мають вирішуватися у встановленому законом порядку шляхом досудового врегулювання спору за участю органів опіки та піклування або шляхом звернення до суду із позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Отже, припущення відповідача щодо можливої поведінки позивачки в майбутньому не впливають на обов`язок батька утримувати дитину та не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Вирішуючи питання про розмір аліментів, суд враховує вік дитини, необхідність забезпечення її належного фізичного, інтелектуального розвитку, обов`язок обох батьків брати участь у її матеріальному забезпеченні.

Позивачкою заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі однієї четвертої частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Зазначений спосіб визначення та розмір аліментів відповідає положенням статей 181, 182, 183 СК України та забезпечує можливість урахування як фактичного розміру доходу платника аліментів, так і дотримання установленого законом мінімального гарантованого розміру аліментів на утримання дитини.

Відповідач у судовому засіданні посилався на незадовільний стан здоров`я та необхідність визначення суми коштів, яку він буде спроможний сплачувати на утримання дитини. Водночас належних та достатніх доказів, які б підтверджували наявність обставин, що унеможливлюють сплату аліментів у заявленому розмірі, відповідачем суду не надано. Саме по собі посилання на перенесене оперативне втручання та проходження лікування без належного підтвердження впливу цих обставин на матеріальний стан відповідача не дає підстав для висновку про неможливість виконання ним обов`язку щодо утримання дитини у визначеному судом розмірі.

Оцінивши наведені обставини в сукупності, суд не встановив підстав для визначення аліментів у меншому розмірі, ніж заявлено позивачкою.

Суд виходить із того, що обов`язок утримувати дитину покладається на обох батьків, а розмір аліментів має забезпечувати справедливий баланс між інтересами дитини та матеріальними можливостями платника, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини та її потреб для дитини відповідного віку.

З огляду на вік дитини, її проживання разом із матір`ю, відсутність узгодженого між сторонами порядку матеріального утримання та недоведеність обставин, які б перешкоджали стягненню аліментів у заявленому розмірі, суд доходить висновку про обґрунтованість вимоги щодо стягнення з відповідача аліментів у розмірі однієї четвертої частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Оскільки позивачка звернулася до суду з позовною заявою 22 квітня 2026 року, аліменти підлягають стягненню саме з цієї дати та до досягнення дитиною повноліття.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін та надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо судових витрат та негайного виконання рішення

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, судовий збір у розмірі 1 331 грн 20 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

З огляду на наведене рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись статтями 141, 180, 181, 182, 183, 191 Сімейного кодексу України, статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 259, 263–265, 268, 273, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої частини) з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше 50 (п`ятидесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 квітня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_1 , місце перебування як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено та підписано 02.11.2026.

Суддя Г.В.Кожихова