Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №280/6485/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №280/6485/26

Суддя: Семененко Я.В.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 280/6485/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Ясенової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року (суддя І.В. Садовий) у справі № 280/6485/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при вибутті з військової частини;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при вибутті з військової частини по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме за період з 19.12.2025 до 19.06.2026 в сумі 131 940,90 грн (сто тридцять одна тисяча дев`ятсот сорок грн 90 коп).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 01.02.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №61 від 01.03.2024 позивач з 01.03.2024 вважається таким, що справи та посаду здав і вибув для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_3 . Оскільки на день вибуття з військової частини НОМЕР_1 відповідачем не було здійснено повного розрахунку та виплати усіх належних сум, позивач звернувся до суду. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.11.2025 у справі №200/1573/25 відповідачем було проведено перерахунок грошового забезпечення та 19.06.2026 на рахунок позивача перераховано заборгованість у сумі 81 850,66 грн. Враховуючи, що при звільненні відповідачем не було проведено повного розрахунку та не виплачено позивачу всі належні позивачу суми, останній з посиланням на норми статей 116, 117 Кодексу законів про працю України зазначає про наявність у відповідача обов`язку виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 131 940,90 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Судом першої інстанції зазначено, що оскільки позивача було переведено/призначено на посаду до іншої військової частини і не звільнено з військової служби, підстави для застосування положень статей 116, 117 КЗпП України відсутні, а тому позовні вимоги є

безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував п.7 розділу І Порядку, який затверджено наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, згідно якого чітко розмежовано питання виплати грошового забезпечення до і після дня виключення з попереднього місця служби. Зауважує, що до 01.03.2024 року грошове забезпечення мала виплачувати військова частина НОМЕР_1 , а з 02.03.2024 військова частина НОМЕР_3 . Звертає увагу, що кожне нове місце служби фактично є новим роботодавцем військовослужбовця у розумінні трудового законодавства. Наполягає, що наявні підстави застосовувати положення ст.116 та 117 КЗпП України до військовослужбовців та враховувати вибуття військовослужбовця до нового місця служби як припинення служби (трудових відносин) за попереднім місцем (у конкретного суб`єкта владних повноважень), під час якого здійснюється повний розрахунок з виплатою всіх сум, що належать військовослужбовцю. Вважає, що в спірному випадку наявні підстави для застосування до відповідача відповідальності згідно ст.117 КЗпП України.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.02.2022 по 01.03.2024.

Згідно з витягом із наказу (по стройовій частині) № 61 від 01.03.2024, старшого солдата ОСОБА_1 стрільця відділення охорони взводу охорони 139 роти охорони призначеного наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.02.2024 № 283-РС на посаду солдата резерву 21 запасної роти військової частини НОМЕР_3 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до дальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_3 .

У період з 02.03.2024 по 16.10.2024 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , а починаючи з 16.10.2024 і по теперішній час проходить службу у військовій частині НОМЕР_4 , що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_5 від 29.01.2020.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.05.2025 по справі № 200/1573/25 набрало законної сили 27.11.2025.

На виконання судового рішення по справі № 200/1573/25 відповідач здійснив нарахування грошового забезпечення, яке було виплачене 19.06.2026 на рахунок позивач в сумі 81 850,66 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при вибутті з військової частини НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду для захисту своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, в якому визначені основні трудові права працівників.

Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.

Положеннями ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд враховує, що у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.

Згідно статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008 в редакції на час спірних правовідносин), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

У спірному випадку скаржник вважає, що наявні підстави згідно ст.116 та ст.117 КЗпП України зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при вибутті з військової частини по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме за період з 19.12.2025 до 19.06.2026 в сумі 131 940,90 грн.

Колегія суддів враховує, що Верховним Судом у постанові від 26.06.2025 року у справі №400/8927/23 зазначено, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.

Апеляційний суд з`ясував та скаржником не спростовується, що відповідно до наказу № 61 від 01.03.2024 у спірному випадку проходження позивачем військової служби не було закінчено, позивач продовжив проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин, адже позивача лише виключено зі списків складу військової частини наказом № 61 від 01.03.2024, однак закінчення проходження військової служби позивачем відсутнє, оскільки позивач вибув до дальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_3 . Поширення дії ст.117 КЗпП України на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

Отже, є правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст.317 КАС України підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року у справі № 280/6485/26 –без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя І.Ю. Добродняк

суддя Т.І. Ясенова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua