Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №280/11138/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 280/11138/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.01.2025 року у справі № 280/11138/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за період з 01.02.2024 по 11.11.2024;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини за період з 01.02.2024 по 11.11.2024.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що під час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 13.03.2022 одержав поранення під час виконання бойового завдання. Вказує, що з 01.02.2023 по 11.11.2024 позивачу не здійснювали виплату додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за лікування за кордоном, а саме в Університетській лікарні фахового товариства «Bergmannsheil GmbH». Зауважує, що відповідно до вимог п. 1 Постанови КМУ № 168 для виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України у розмірі, збільшеному до 100000 грн є встановлення таких обставин, як, зокрема: перебування на військовій службі у період дії воєнного стану; перебування на військовій службі у статусі військовослужбовця Збройних Сил України; перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з отриманням поранення, пов`язаним із захистом Батьківщини /перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, пов`язаного із захистом Батьківщини. Звертає увагу суду, що кожна з цих обставин існує протягом періоду стаціонарного лікування з 01.02.2024 по 11.11.2024 та підтверджується належними та допустимими доказами, доданими до цього позову.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.01.2025 року у справі № 280/11138/24 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт перебування саме на стаціонарному лікуванні у закордонному закладі охорони здоров`я протягом усього спірного періоду, оскільки надані медичні документи (зокрема звіт Університетської лікарні Бергманнехайль) містять посилання як на стаціонарне, так і на амбулаторне лікування без чіткого визначення дат початку, закінчення та тривалості стаціонарного етапу.

Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення постанови Кабінету Міністрів України №168 та не врахував спеціальні положення статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якими врегульовано питання безперервного перебування військовослужбовців на лікуванні за кордоном. Апелянт наголошує, що поняття безперервного перебування на лікуванні за кордоном охоплює не лише безпосереднє надання медичних послуг у закладах охорони здоров`я, а й переміщення між такими закладами та очікування між запланованими етапами лікування, реабілітації або протезування. На його думку, суд першої інстанції безпідставно пов`язав право на отримання додаткової винагороди виключно з наявністю документів про безперервне перебування у стаціонарному відділенні іноземного медичного закладу. Також позивач зазначає, що суд не вжив достатніх заходів для з`ясування обставин справи, не дослідив належним чином надані медичні документи та не врахував, що обов`язок доведення правомірності бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира взводу забезпечення, має військове звання старшого сержанта.

13 березня 2022 року під час виконання бойового завдання на автомобільній дорозі Кіпті – Чернігів поблизу населеного пункту Красне транспортний засіб, у якому перебував позивач, наїхав на вибуховий пристрій, унаслідок чого останній отримав мінно-вибухову травму, контузію головного мозку, перелом правої орбіти, контузію правого ока та відкритий уламковий перелом правої великогомілкової кістки.

Факт отримання позивачем поранення під час захисту Батьківщини підтверджується довідкою військової частини від 18.05.2022 №1809.

У зв`язку з отриманими ушкодженнями позивач був направлений на лікування за кордон, де проходив лікування у медичних закладах Федеративної Республіки Німеччина.

Згідно з документом клініки Klinik Hochsauerland від 07.03.2023 позивач перебував на лікуванні у зазначеному медичному закладі з 04.08.2022 року по 20.09.2022 року. У документі також зазначено, що з моменту госпіталізації пацієнт був непрацездатним.

Відповідно до звіту Університетської клініки Bergmannsheil від 26.04.2024, позивач проходив стаціонарне та амбулаторне лікування у хірургічній клініці та поліклініці зазначеного закладу з 20.09.2022 року. У звіті вказано, що лікування нижньої кінцівки позивача триватиме щонайменше ще чотири місяці.

Листом Університетської клініки Bergmannsheil від 19.07.2024 повідомлено, що лікування позивача, як очікується, триватиме до грудня 2024 року.

29.08.2024 представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні з 01.02.2023 року по 29.08.2024 року.

Листом від 28.09.2024 №2/7-1479 військова частина повідомила, що після завершення лікування у закордонних медичних закладах позивачу необхідно надати довідки, які підтверджують періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з отриманим тяжким пораненням.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів перебування на стаціонарному лікуванні у спірний період, а наданий звіт Університетської клініки Bergmannsheil від 26.04.2024 має назву «звіт про амбулаторне лікування» та не містить конкретних дат перебування позивача на стаціонарному лікуванні.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він зроблений без урахування всіх обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Правове регулювання виплати додаткової винагороди військовослужбовцям у період дії воєнного стану здійснюється, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 цієї постанови передбачено виплату на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям у розмірі до 30 000 грн щомісячно, а військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійснюють відповідні заходи, — у розмірі до 100 000 грн пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Крім того, зазначеним пунктом передбачено виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі за кордоном, у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, пов`язаними із захистом Батьківщини, а також у період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії.

Отже, право на отримання зазначеної додаткової винагороди пов`язане з наявністю сукупності умов: отримання військовослужбовцем поранення, контузії, травми або каліцтва; зв`язок такого ушкодження із захистом Батьківщини; перебування на лікуванні у зв`язку з відповідним ушкодженням та дотримання встановлених нормативними актами умов виплати.

При цьому оцінка обставин перебування військовослужбовця на лікуванні за кордоном має здійснюватися з урахуванням спеціальних положень законодавства, які регулюють порядок такого лікування.

Так, статтею 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено гарантії щодо направлення військовослужбовців на лікування за кордон та визначення періоду безперервного перебування на такому лікуванні.

Зокрема, абзацом десятим пункту 1 статті 11 цього Закону визначено, що безперервним перебуванням на лікуванні за кордоном вважається період надання військовослужбовцю медичних послуг у закладах охорони здоров`я іноземних держав, у тому числі переміщення між такими закладами та очікування між запланованими етапами лікування, реабілітації, протезування.

Таким чином, законодавець прямо передбачив, що безперервне лікування за кордоном не обмежується виключно часом безпосереднього перебування військовослужбовця у стаціонарному відділенні медичного закладу.

При цьому метою такого законодавчого регулювання є забезпечення належного соціального захисту військовослужбовців, які внаслідок поранення під час захисту Батьківщини потребують тривалого лікування за межами України, що може включати декілька етапів медичної допомоги, реабілітації та відновлення.

З огляду на це під час вирішення питання про наявність права на додаткову винагороду суд має оцінювати не лише назву окремого медичного документа або форму надання конкретної медичної послуги, а весь період лікування, його мету, характер, безперервність, зв`язок із отриманим пораненням та наявність запланованих етапів лікування.

У цій справі судом установлено, що позивач отримав тяжке поранення під час виконання бойового завдання, а зв`язок такого поранення із захистом Батьківщини підтверджений довідкою військової частини від 18.05.2022 №1809.

Наведена обставина відповідачем не спростована.

Матеріали справи також підтверджують, що позивач проходив лікування у медичних закладах Німеччини, причому лікування мало тривалий характер та було пов`язане з ушкодженнями, отриманими внаслідок мінно-вибухової травми.

Так, звіт Університетської клініки Bergmannsheil від 26.04.2024 містить відомості про проходження позивачем стаціонарного та амбулаторного лікування у хірургічній клініці та поліклініці з 20.09.2022 року, а також про необхідність продовження лікування нижньої кінцівки щонайменше протягом наступних чотирьох місяців.

Листом цього ж медичного закладу від 19.07.2024 підтверджено, що лікування позивача очікувалося до грудня 2024 року.

Отже, надані документи не свідчать про завершення лікування позивача до початку спірного періоду, а навпаки, підтверджують його продовження у 2024 році.

Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт зазначення у назві медичного документа формулювання «звіт про амбулаторне лікування» не є достатньою підставою для висновку про відсутність у позивача права на додаткову винагороду.

Зміст цього документа свідчить про проходження позивачем як стаціонарного, так і амбулаторного лікування, а також про необхідність подальшого лікування отриманого ушкодження.

Так само наявність у позивача адреси проживання поза межами медичного закладу не спростовує факту безперервного лікування за кордоном, оскільки законодавство прямо передбачає можливість включення до такого періоду часу між запланованими етапами лікування, а також переміщення між медичними закладами.

Інше тлумачення фактично нівелювало б зміст спеціальної норми статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та призводило б до необґрунтованого обмеження соціальних гарантій військовослужбовців, які проходять тривале лікування за кордоном.

При цьому колегія суддів враховує, що для застосування положень постанови №168 визначальним є не формальне найменування медичного документа, а встановлення фактичних обставин лікування, його зв`язку з пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини, та періоду, протягом якого військовослужбовець перебував на такому лікуванні.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас частиною четвертою цієї статті передбачено, що суд вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За змістом частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності своєї поведінки покладається на відповідача.

З огляду на характер отриманих позивачем ушкоджень, тривалість лікування, зміст медичних документів та передбачене статтею 11 Закону №2011-XII поняття безперервного перебування на лікуванні за кордоном, колегія суддів доходить висновку, що відповідач не мав правових підстав для відмови у вирішенні питання про нарахування позивачу додаткової винагороди виключно з мотивів відсутності окремих довідок про стаціонарне перебування за кожну дату спірного періоду.

При цьому колегія суддів зазначає, що вимога про виплату додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн не означає безумовного нарахування такої винагороди у фіксованому розмірі за повний календарний місяць. Відповідно до постанови №168 вона підлягає нарахуванню пропорційно часу, який дає право на її отримання, з урахуванням установленого порядку визначення розміру виплати.

Таким чином, саме відповідач як військова частина, уповноважена здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, повинен провести відповідний розрахунок з урахуванням підтвердженого періоду лікування та вимог нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за період його лікування у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, є протиправною, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, не надав належної оцінки всім обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до статті 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове судове рішення або змінити судове рішення.

Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи та які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 9, 77, 242, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі №280/11138/24 -скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 01 лютого 2024 року по 11 листопада 2024 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 01 лютого 2024 року по 11 листопада 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя А.О. Коршун

суддя Д.В. Чепурнов