Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №175/12653/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 175/12653/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2025 року в адміністративній справі №175/12653/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трофімчук Віталій Вікторович, звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1331 від 02 серпня 2024 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки доводам сторони захисту та наявним у матеріалах справи доказам, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про правомірність оскаржуваної постанови.

Зокрема, апелянт зазначає, що в постанові №1331 від 02 серпня 2024 року йому фактично інкриміновано декілька різних порушень: неуточнення персональних даних у період з 18 травня 2024 року по 17 липня 2024 року, непред`явлення військово-облікового документа під час перевірки працівником поліції та відмову від проходження медичного огляду і лікування в закладах охорони здоров`я.

При цьому, на думку апелянта, зазначені обставини стосуються різних обов`язків, а відповідач не встановив конкретного діяння, яке утворює склад правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та не довів наявності в його діях усіх елементів такого правопорушення.

Стосовно непред`явлення військово-облікового документа апелянт посилається на положення частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якими передбачено обов`язок чоловіків віком від 18 до 60 років під час мобілізації мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його на вимогу уповноважених представників територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейських. Водночас, за твердженням апелянта, відповідач не надав фото- чи відеофіксації перевірки військово-облікового документа 31 липня 2024 року та інших доказів того, що він відмовився пред`явити такий документ працівнику поліції.

Щодо неуточнення персональних даних апелянт зазначає, що його адреса проживання та номер телефону не змінювалися, електронна пошта відсутня, а тому обов`язку повідомляти про зміну відповідних даних у нього не виникало. На підтвердження цього посилається на паспортні дані та інші документи, які містяться в матеріалах справи.

Крім того, апелянт звертає увагу на примітку до статті 210 КУпАП, відповідно до якої положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі, якщо державний орган, відповідальний за ведення військового обліку, має можливість отримати персональні дані особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними інформаційними системами, реєстрами та базами даних. На думку апелянта, відповідач не з`ясував можливості отримання відповідних відомостей у такий спосіб.

Також апелянт зазначає, що згідно з військовим квитком № НОМЕР_1 від 05 липня 2004 року його було знято з військового обліку 07 вересня 2010 року, а відповідно до електронного військово-облікового документа, сформованого засобами інформаційної системи «Резерв+», він має статус особи, виключеної з військового обліку, та зазначений як невійськовозобов`язаний. За таких обставин, на його переконання, він не був суб`єктом правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, а начальник територіального центру комплектування та соціальної підтримки не мав підстав притягувати його до адміністративної відповідальності.

Окремо апелянт заперечує факт відмови від проходження медичного огляду та лікування в закладах охорони здоров`я.

Зазначає, що наданий відповідачем акт №1331 містить відомості про відмову від отримання направлення на проходження військово-лікарської комісії, однак матеріали справи не містять доказів прийняття відповідного рішення про направлення його на медичний огляд, ознайомлення з таким рішенням або вручення направлення у встановленому законодавством порядку.

Посилається на те, що відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, виклик громадян для проходження медичного огляду здійснюється шляхом вручення або надсилання повістки, а направлення на військово-лікарську комісію видається за встановленою формою. Проте відповідачем не надано доказів вручення йому повістки для проходження медичного огляду 31 липня 2024 року та направлення на ВЛК.

Крім того, апелянт зазначає, що відповідно до оскаржуваної постанови відмова від проходження медичного огляду мала місце 31 липня 2024 року, тоді як наданий відповідачем відеозапис містить відомості про повідомлення про необхідність проходження медичного огляду 01 серпня 2024 року.

На відеозаписі також зафіксовано повідомлення позивача про неможливість проходження медичного огляду у зв`язку з перебуванням на лікуванні в медичному закладі.

На підтвердження зазначених обставин апелянт посилається на лист від 01 серпня 2024 року, яким повідомив відповідача про неможливість прибуття для проходження медичного огляду та надав медичну довідку. Отримання цього листа відповідачем підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Також апелянт зазначає, що відповідно до виписок із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого він перебував на лікуванні в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Краматорської міської ради з 31 липня 2024 року по 13 серпня 2024 року та з 14 серпня 2024 року по 28 серпня 2024 року у зв`язку із захворюваннями на гіпертонію та COVID-19.

Вважає, що суд першої інстанції не надав оцінки наведеним доводам, не перевірив наявність у нього статусу військовозобов`язаної особи та не з`ясував, чи мав відповідач законні підстави вимагати проходження ним медичного огляду.

Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не подано.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, чи є вони обґрунтованими, добросовісними, розсудливими та пропорційними.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Отже, обов`язковими ознаками адміністративного правопорушення є протиправність діяння, вина особи, а також наявність усіх елементів складу правопорушення, зокрема об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони.

Відсутність хоча б одного з обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, крім випадків, передбачених статтями 210 та 210-2 цього Кодексу.

Застосування зазначеної норми передбачає встановлення конкретного порушення особою відповідного обов`язку, визначеного законодавством про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також доведення вини особи у його вчиненні.

Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1, 211 цього Кодексу, а від їх імені розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Водночас наявність у керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки повноважень розглядати справи зазначеної категорії не звільняє його від обов`язку встановити всі елементи складу адміністративного правопорушення, зокрема наявність належного суб`єкта такого правопорушення.

За приписами статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показаннями потерпілих і свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності саме суб`єкт владних повноважень має довести наявність події та складу адміністративного правопорушення, а також дотримання встановленої законом процедури притягнення особи до відповідальності.

При цьому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не зобов`язана доводити свою невинуватість, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП стала постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1331 від 02 серпня 2024 року.

У зазначеній постанові позивачу інкриміновано порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, які, за висновком відповідача, полягали у неуточненні персональних даних у встановлений строк, непред`явленні військово-облікового документа та відмові від проходження медичного огляду і лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішенням ВЛК Р(М)ТЦК та СП.

Колегія суддів зазначає, що наведені обставини потребували окремого встановлення та оцінки, оскільки кожна з них стосується самостійного обов`язку особи та потребує підтвердження відповідними доказами.

Саме по собі зазначення в постанові декількох обставин без належного встановлення конкретного діяння, часу, місця, способу його вчинення та доказів на підтвердження вини особи не є достатнім для висновку про наявність складу адміністративного правопорушення.

Одним із доводів апеляційної скарги є те, що на момент подій, покладених в основу оскаржуваної постанови, позивач не мав статусу військовозобов`язаної особи, оскільки був виключений з військового обліку за станом здоров`я.

На підтвердження цього апелянт посилається на військовий квиток № НОМЕР_1 від 05 липня 2004 року, в якому міститься запис про зняття його з військового обліку 07 вересня 2010 року, а також на електронний військово-обліковий документ, сформований засобами інформаційної системи «Резерв+», відповідно до якого позивач має статус особи, виключеної з військового обліку, та зазначений як невійськовозобов`язаний.

Колегія суддів враховує, що зняття з військового обліку та виключення з військового обліку є різними за правовим змістом поняттями, а тому сам по собі запис у військовому квитку про зняття з військового обліку не є безумовним підтвердженням припинення статусу військовозобов`язаної особи.

Водночас відомості електронного військово-облікового документа про виключення позивача з військового обліку та зазначення його як невійськовозобов`язаного підлягають обов`язковій оцінці разом з іншими доказами у справі.

Відповідач, притягуючи позивача до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про оборону та мобілізаційну підготовку, мав перевірити його військово-обліковий статус на момент інкримінованих подій та встановити, чи поширювалися на нього відповідні обов`язки військовозобов`язаної особи.

Однак матеріали справи не містять належних доказів, які б спростовували наведені позивачем відомості про його виключення з військового обліку, підтверджували наявність у нього статусу військовозобов`язаної особи на момент подій або свідчили про поновлення його на військовому обліку у встановленому законом порядку.

Суд першої інстанції зазначеним обставинам належної оцінки не надав, не перевірив правового статусу позивача на момент подій, покладених в основу оскаржуваної постанови, та не з`ясував, чи був він належним суб`єктом правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 11 квітня 2024 року №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити свої облікові дані через центр надання адміністративних послуг, електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Отже, встановлений зазначеним Законом обов`язок щодо уточнення облікових даних стосується громадян, які перебувають на військовому обліку.

Водночас для висновку про порушення такого обов`язку необхідно встановити не лише факт неуточнення даних, а й те, що відповідна особа належала до категорії осіб, на яких поширювалася дія зазначеної норми, а також які саме облікові дані підлягали уточненню.

Як убачається з матеріалів справи, апелянт заперечує факт неуточнення персональних даних, посилаючись на те, що адреса його проживання та номер телефону не змінювалися, електронна пошта відсутня, а тому відсутні обставини, які б свідчили про приховування чи неповідомлення ним змінених відомостей.

Позивач також зазначає, що відповідач не встановив, які саме персональні дані потребували уточнення, та не надав доказів того, що такі дані були змінені або були відсутні в інформаційних ресурсах, до яких мав доступ орган військового обліку.

Крім того, приміткою до статті 210 КУпАП передбачено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі, якщо державні органи, відповідальні за ведення військового обліку, мають можливість отримати персональні дані призовника, військовозобов`язаного або резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними інформаційними системами, реєстрами та базами даних, держателями яких є державні органи.

Наведене положення підлягало врахуванню відповідачем під час вирішення питання про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення.

Однак відповідач не навів у постанові належного обґрунтування того, які саме персональні дані позивач був зобов`язаний уточнити, у чому полягало невиконання такого обов`язку та чи мав відповідний державний орган можливість отримати ці відомості шляхом електронної інформаційної взаємодії.

При цьому колегія суддів зазначає, що сам по собі факт незмінності окремих персональних даних не звільняє особу від виконання встановленого законом обов`язку щодо їх уточнення, якщо такий обов`язок на неї поширюється. Разом із тим притягнення до адміністративної відповідальності потребує встановлення конкретного порушення та належного підтвердження всіх його елементів.

У цій справі відповідач не довів ані наявності у позивача відповідного обов`язку з урахуванням його військово-облікового статусу, ані конкретного факту його невиконання.

Відповідно до частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації чоловіки віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його на вимогу уповноважених представників територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейських.

Разом із тим наявність такого обов`язку не звільняє суб`єкта владних повноважень від необхідності довести факт його порушення конкретною особою.

Апелянт зазначає, що відповідач не надав доказів того, що 31 липня 2024 року під час перевірки працівником поліції ОСОБА_2 він відмовився пред`явити військово-обліковий документ.

Матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували факт пред`явлення відповідної вимоги та відмови позивача її виконати. Фото- чи відеофіксація такої перевірки, а також інші належні докази на підтвердження зазначених обставин відповідачем не надані.

За таких обставин сам факт зазначення в постанові про непред`явлення військово-облікового документа не підтверджує вчинення позивачем відповідного порушення.

Крім того, питання наявності такого обов`язку підлягало оцінці з урахуванням військово-облікового статусу позивача, який, як зазначено вище, відповідачем належним чином не з`ясований.

Окремою підставою притягнення позивача до адміністративної відповідальності в постанові №1331 від 02 серпня 2024 року зазначено його відмову від проходження медичного огляду та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішенням ВЛК Р(М)ТЦК та СП.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження цієї обставини відповідачем надано акт №1331, у якому зазначено, що позивач у присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовився отримувати направлення на проходження військово-лікарської комісії.

Разом із тим сам факт складення такого акта не є безумовним підтвердженням вчинення позивачем адміністративного правопорушення, оскільки він підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами, які мають підтверджувати наявність у позивача відповідного обов`язку та обставини його невиконання.

Відповідно до абзацу шостого частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та підпункту 4 пункту 1 додатка 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів військовозобов`язані зобов`язані проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями відповідних комісій та військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Порядок направлення військовозобов`язаних для проходження медичного огляду визначається, зокрема, Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402, а також Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.

Відповідно до пункту 12 Порядку №560 для проходження медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби військовозобов`язані зобов`язані з`являтися за викликом територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці.

Згідно з пунктом 27 Порядку №560 під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів, зокрема, з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Відповідно до пункту 28 Порядку №560 виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки під час мобілізації здійснюється шляхом вручення або надсилання повістки.

Отже, зазначеними положеннями передбачено визначений порядок виклику особи для проходження медичного огляду, який передбачає вручення або надсилання повістки із зазначенням відповідних відомостей про необхідність прибуття.

Водночас матеріали справи не містять доказів вручення або надсилання ОСОБА_1 повістки для проходження медичного огляду саме 31 липня 2024 року, а також доказів його виклику до відповідача у встановленому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до пункту 74 Порядку №560 військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11 до цього Порядку.

Проте відповідачем не надано копії направлення ОСОБА_1 на військово-лікарську комісію за встановленою формою, а також доказів його вручення позивачу.

Позивач заперечує факт отримання будь-якого рішення чи іншого індивідуального акта про направлення його на медичний огляд та лікування, а також зазначає, що його не було ознайомлено з рішенням військово-лікарської комісії, на яке відповідач посилається в оскаржуваній постанові.

При цьому ані протокол про адміністративне правопорушення, ані постанова №1331 не містять конкретних відомостей про відповідне рішення ВЛК, зокрема його дату, номер та зміст, а також не визначають, у який саме строк та в якому порядку позивач повинен був пройти відповідний медичний огляд.

За таких обставин акт №1331, який містить відомості про відмову позивача від отримання направлення, не може самостійно підтверджувати факт невиконання ним законного обов`язку щодо проходження медичного огляду, оскільки відповідачем не доведено, що такий обов`язок виник у позивача на підставі відповідного рішення, прийнятого та доведеного до його відома у встановленому порядку.

Колегія суддів також звертає увагу на невідповідність між обставинами, викладеними в оскаржуваній постанові, та змістом наданого відповідачем відеозапису.

Так, відповідно до постанови №1331 позивачу ставиться у вину відмова від проходження медичного огляду 31 липня 2024 року. Водночас із відеозапису вбачається, що невстановлена особа повідомляє позивачу про необхідність проходження медичного огляду 01 серпня 2024 року.

Крім того, зі змісту відеозапису вбачається, що позивач повідомляв про неможливість проходження медичного огляду у зв`язку з перебуванням на лікуванні в закладі охорони здоров`я.

Так, 01 серпня 2024 року позивач направив відповідачу лист, у якому повідомив про неможливість прибуття для проходження медичного огляду у зв`язку з перебуванням на лікуванні та долучив відповідну медичну довідку. Отримання зазначеного листа відповідачем підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Крім того, відповідно до виписок із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 перебував на лікуванні в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Краматорської міської ради в періоди з 31 липня 2024 року по 13 серпня 2024 року та з 14 серпня 2024 року по 28 серпня 2024 року у зв`язку із захворюваннями на гіпертонію та COVID-19.

Отже, наявні у справі докази підтверджують, що позивач повідомляв відповідача про обставини, які перешкоджали його прибуттю для проходження медичного огляду, та надав документальне підтвердження перебування на лікуванні.

Колегія суддів зазначає, що наведені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки свідчать про необхідність перевірки причин неприбуття позивача та оцінки його поведінки з урахуванням об`єктивної неможливості проходження медичного огляду у відповідний період.

Водночас відповідачем не надано доказів належного виклику позивача для проходження медичного огляду саме 31 липня 2024 року, вручення йому направлення на військово-лікарську комісію, а також спростування доводів щодо перебування позивача на лікуванні та повідомлення про це територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, відповідачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами факт протиправної відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду та лікування в закладах охорони здоров`я.

Колегія суддів наголошує, що для встановлення факту винної відмови від проходження медичного огляду необхідно з`ясувати не лише факт відмови від отримання направлення, а й наявність законних підстав для такого направлення, доведення відповідної вимоги до відома особи та обставини, які свідчать про свідоме невиконання нею покладеного законом обов`язку.

Однак відповідачем не надано належних доказів на підтвердження зазначених обставин.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 251, 252 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність правопорушення та винність особи в його вчиненні. Такі докази підлягають оцінці в сукупності, з урахуванням усіх обставин справи.

У цій справі відповідачем не доведено належними доказами конкретного порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке б утворювало склад правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Зокрема, не встановлено належним чином військово-облікового статусу позивача на момент інкримінованих подій, не доведено факту невиконання ним обов`язку щодо уточнення персональних даних, не підтверджено відмови від пред`явлення військово-облікового документа, а також не доведено факту протиправної відмови від проходження медичного огляду.

Наведені обставини в їх сукупності свідчать про недоведеність події та складу адміністративного правопорушення, за яке позивача притягнуто до відповідальності.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним доводам апеляційної скарги, не перевірив документи щодо військово-облікового статусу позивача, не з`ясував дотримання відповідачем порядку виклику та направлення на ВЛК, не зіставив дату інкримінованої відмови зі змістом відеозапису та не оцінив документи, які підтверджують перебування позивача на лікуванні.

Висновки суду першої інстанції про правомірність оскаржуваної постанови зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин справи, а також без належної оцінки всіх наявних доказів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний суд має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на недоведеність відповідачем наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1331 від 02 серпня 2024 року із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи.

Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної оцінки доказам та доводам позивача, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

З огляду на задоволення позову та апеляційної скарги судові витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в загальному розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись статтями 2, 19, 77, 139, 286, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, статтями 9, 235, 245, 247, 251, 252 КУпАП, колегія суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2025 року в адміністративній справі №175/12653/24 - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1331 від 02 серпня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500 грн.

Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 272 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя А.О. Коршун

суддя Д.В. Чепурнов