Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №160/50/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №160/50/25

Суддя: Сафронова С.В.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/50/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Кальника В.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 року у справі № 160/50/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо невиплати, ОСОБА_1 (код НОМЕР_3 ), середнього заробітку за період з 30.12.2016 року по 18.12.2024 року у зв`язку з затримкою виплати грошової компенсації за належне до отримання речове майно;

-стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_3 ), середній заробіток за період з 30.12.2016 року по 18.12.2024 року у зв`язку з затримкою виплати грошової компенсації за належне до отримання речове майно - у сумі 590 455,32грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та 30.12.2016 був виключений зі списків особового складу, однак повного розрахунку з ним не здійснено, а саме не виплачено компенсацію за неотримане речове майно. Зазначену компенсацію було виплачено лише 18.12.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі № 160/24799/23.

Таким чином, випискою з банку про надходження належних позивачу коштів, які повинні були бути виплачені при звільненні, підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 30.12.2016, а виплату грошової компенсації за належне до отримання речове майно відповідач здійснив лише 18.12.2024, розрахунок при звільненні було затримано на 2911 днів, що, на думку позивача, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та виплати середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. У зв`язку з цим позивач просив задовольнити позов у повному обсязі.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі № 160/50/25 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язковою умовою для виникнення обов`язку військової частини виплатити компенсацію за речове майно в день виключення зі списків особового складу є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. Оскільки позивач звернувся із заявою про виплату компенсації лише 07.08.2023, тобто через шість з половиною років після звільнення, сума цієї компенсації не належала до виплати в день звільнення в розумінні статті 116 КЗпП України. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність затримки розрахунку при звільненні, що виключає відповідальність відповідача за статтею 117 КЗпП України.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 особа має бути повністю забезпечена речовим майном або компенсацією саме на день виключення зі списків особового складу. Позивач зауважує, що був матеріально відповідальною особою та звільнявся через один день після видання наказу, що унеможливлювало завчасне подання рапорту, а про порушення свого права він дізнався лише згодом. Також вважає бездіяльність відповідача триваючим правопорушенням.

Відповідач у поданому відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Відповідач акцентує увагу на тому, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю. Виплата компенсації здійснюється за рапортом військовослужбовця, а за відсутності такого рапорту під час проходження служби підстави вважати компенсацію сумою, належною при звільненні в розумінні статті 116 КЗпП України, відсутні.

Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 15.09.2015, та проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Сторонами зазначено, і це не є спірним між ними, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 30.12.2016.

Відповідно до довідок Військової частини НОМЕР_1 від 13.01.2025 № 1 та № 2 грошове забезпечення позивача за жовтень 2016 року становило 6135,43 грн, за листопад 2016 року — 6135,43 грн.

27.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу суми грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, а також стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь невиплачену грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу частини (адміністративна справа № 160/24799/23).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у адміністративній справі № 160/24799/23, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.06.2024, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу суми грошової компенсації вартості неотриманого речового майна. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

08.12.2024, згідно з банківською випискою від 18.12.2024, Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено перерахування на картковий рахунок позивача компенсації за речове майно в сумі 13528,68 грн.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за період з 30.12.2016 по 18.12.2024 у зв`язку із затримкою виплати грошової компенсації за належне до отримання речове майно, звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII.

Згідно зі статтею 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців є діяльністю держави, спрямованою на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод військовослужбовців та задоволення їхніх матеріальних і духовних потреб відповідно до особливого виду службової діяльності.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-XII передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в строки, визначені відповідними центральними органами виконавчої влади, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Відповідно до пункту 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.

Згідно з пунктом 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира військової частини.

Отже, реалізація права військовослужбовця на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно передбачає звернення відповідної особи із заявою або рапортом та вчинення військовою частиною передбачених нормативним регулюванням дій щодо нарахування і виплати такої компенсації.

Водночас сам факт виникнення у військовослужбовця права на компенсацію не означає автоматичного виникнення обов`язку виплатити її в конкретному розмірі без дотримання встановленого порядку реалізації такого права.

Частиною третьою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, наведене положення необхідно застосовувати у системному зв`язку з нормами спеціального законодавства, яке визначає порядок реалізації права військовослужбовця на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.

У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Речове майно не може ототожнюватися із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсація за неотримане речове майно є особливим, окремим видом належних військовослужбовцю сум.

Верховний Суд також зазначив, що умовою для виникнення обов`язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини є подання відповідного рапорту під час проходження військової служби.

Тобто у випадку, коли військовослужбовець під час проходження служби звертався до військової частини з рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, однак така компенсація не була виплачена йому під час проходження служби або у день виключення зі списків особового складу, відповідна сума вважатиметься належною до виплати при звільненні.

У такому разі невиплата зазначеної компенсації може бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 10.10.2024 у справі №420/1717/22.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, для вирішення питання щодо застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, необхідно встановити не лише факт невиплати компенсації за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу, а й обставини звернення військовослужбовця з відповідною заявою або рапортом під час проходження військової служби.

Як встановлено матеріалами справи, позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 30.12.2016.

При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів звернення позивача під час проходження військової служби до відповідача з рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Навпаки, з обставин справи вбачається, що відповідне звернення щодо виплати компенсації було здійснено позивачем після звільнення з військової служби.

Колегія суддів окремо зазначає, що в рішенні суду першої інстанції наведено дату звернення позивача із заявою про виплату компенсації 07.08.2023.

Разом з тим, згідно з уточненими обставинами справи, відповідну заяву подано 23.12.2024.

Наведена неточність у визначенні дати звернення не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки за будь-якої з указаних дат звернення відбулося після виключення позивача зі списків особового складу військової частини 30.12.2016.

Більше того, відповідно до банківської виписки грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 13 528,68 грн перераховано позивачу 18.12.2024, тобто до подання заяви від 23.12.2024.

Отже, за встановлених обставин відсутні підстави вважати, що на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини існував невиконаний обов`язок відповідача щодо виплати компенсації за неотримане речове майно, який виник унаслідок подання позивачем відповідного рапорту під час проходження військової служби.

При цьому колегія суддів наголошує, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №160/24799/23 встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно.

Однак саме по собі встановлення протиправності бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації не означає автоматичного виникнення права позивача на стягнення середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України.

Предметом розгляду у справі №160/24799/23 було право позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно та обов`язок військової частини її нарахувати і виплатити.

Натомість у цій справі вирішується питання про наявність передбачених трудовим законодавством підстав для застосування спеціальної відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Тому встановлення в попередній справі обов`язку відповідача виплатити компенсацію не звільняє суд від необхідності окремо перевірити наявність усіх юридичних умов для застосування статті 117 КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Отже, обов`язковою передумовою застосування статті 117 КЗпП України є встановлення факту затримки виплати сум, які належали працівникові саме при звільненні, а також наявності вини роботодавця у такій затримці.

У спірному випадку матеріалами справи не підтверджено, що позивач під час проходження військової служби подав рапорт про виплату компенсації за неотримане речове майно, яка залишилася невиплаченою на момент виключення його зі списків особового складу.

За таких обставин відсутні достатні правові підстави для висновку, що відповідач допустив затримку виплати саме тих сум, які належали позивачу до виплати при звільненні в розумінні статей 116, 117 КЗпП України.

Доводи апелянта щодо обов`язковості проведення повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008 не спростовують наведених висновків, оскільки не враховують спеціального порядку реалізації права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, визначеного Порядком №178.

Саме по собі посилання на пункт 242 Положення №1153/2008 не є достатнім для застосування статті 117 КЗпП України без встановлення обставин, з якими Верховний Суд пов`язує виникнення обов`язку військової частини виплатити відповідну компенсацію під час звільнення військовослужбовця.

Необґрунтованими є також доводи апелянта щодо тривалості невиплати компенсації.

Тривалість періоду між виключенням позивача зі списків особового складу та фактичним отриманням компенсації сама по собі не є достатньою підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Визначальним є встановлення передбачених законом умов для виникнення такої відповідальності, а не лише календарна тривалість періоду, протягом якого особа не отримувала відповідну виплату.

Колегія суддів також звертає увагу, що питання щодо правомірності ненарахування та невиплати позивачу компенсації за неотримане речове майно вже було предметом судового розгляду в іншій адміністративній справі, за результатами якої відповідача зобов`язано здійснити відповідну виплату.

Однак правові наслідки встановленої в тій справі протиправної бездіяльності не можуть автоматично поширюватися на спірні правовідносини щодо застосування статті 117 КЗпП України без встановлення самостійних юридичних підстав для такої відповідальності.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за період з 30.12.2016 по 18.12.2024.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначення розміру середнього заробітку та тривалості періоду затримки має значення лише за умови встановлення самого факту затримки виплати сум, які підлягали виплаті при звільненні.

Оскільки у цій справі такі правові підстави не встановлені, перевірка правильності розрахунку заявленої до стягнення суми 590 455,32 грн не впливає на результат вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За приписами частини другої цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази та правильно визначив характер спірних правовідносин.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі №160/50/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя В.В. Кальник

суддя Д.В. Чепурнов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua