Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №200/9728/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 р.Справа № 200/9728/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026, (головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А.) по справі № 200/9728/25

за позовом ОСОБА_1

до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 02.09.2016 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням з 01.01.2015 місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2015 по 02.09.2016 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням з 01.01.2015 місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне, але не отримане за період з 27.03.2015 по 02.09.2016 речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Службі безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державне спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захист інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане за період з 27.03.2015 по 02.09.2016 речове майно за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 1 січня 2025 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за належне, але не отримане речове майно.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2026, яке за наслідками апеляційного перегляду набрало законної сили 03.06.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ), яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 по 02 вересня 2016 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року.

Зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військову частину НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з 01.12.2015 по 02.09.2016 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне, але не отримане за період з 27.03.2015 по 02.09.2016 речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Службі безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державне спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захист інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178.

Зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати і виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане за період з 27.03.2015 по 02.09.2016 речове майно за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 1 січня 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 21.05.2026 № 960/0/15-26 «Про зміну територіальної підсудності судових справ Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, Донецького окружного адміністративного суду, Луганського окружного адміністративного суду» змінено територіальну підсудність Донецького окружного адміністративного суду на Харківський окружний адміністративний суд.

08.08.2026 позивач звернувся до суду із заявою в порядку ст. 382 КАС України, в якій просив зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 протягом десяти днів з дня отримання відповідної ухвали подати звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.02.2026, постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026 у справі №200/9728/25 в частині зобов`язання НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати і виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане за період з 27.03.2015 по 02.09.2016 речове майно за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 1 січня 2016 року.

В обґрунтування заяви зазначив, що Військова частина НОМЕР_2 на виконання судового рішення нарахувала і виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, проте у меншому розмірі, тоді як судовим рішенням зобов`язано останнього провести таку виплату за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 1 січня 2016 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 заяву залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів щодо неналежного виконання відповідачем рішення суду, неможливості виконання судового рішення в порядку примусового виконання або щодо необхідності встановлення судового контролю за рішенням суду в даній справі.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, просить її скасувати та ухвалити нове про задоволення заяви, поданої в порядку ст. 382 КАС України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки обставинам виконання судового рішення ВЧ НОМЕР_2 , не з`ясовано чи виплачена спірна компенсація в повному розмірі, що б підтверджувало належне виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі № 200/9728/25.

Як наслідок, відмова в задоволенні заяви з підстав добровільного виконання судового рішення є передчасною.

Наголошує, що подання заяви в порядку ст. 382 КАС України, за наслідками якої судом відмовлено у її задоволенні не є перешкодою для повторного подання такої заяви.

Просить врахувати постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2026 у справі № 990/282/24.

НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) (далі - відповідач) правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, позивач просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2020 року у справі № 539/3406/17.

Аналіз вищевикладених норм процесуального права з урахуванням висновків Верховного Суду щодо їх застосування, дає колегії суддів підстави вважати, що судовий контроль в порядку норм статті 382 КАС України шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення може бути встановлено за таких умов:

- рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;

- існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;

- існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що:

загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату,

або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку.

Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

При цьому, підставою застосування зазначеної вище норми є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень/дій суб`єкта владних повноважень.

Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі № 200/9728/25, зокрема, зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати і виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане за період з 27.03.2015 по 02.09.2016 речове майно за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 1 січня 2016 року.

25.06.2026 на виконання судового рішення відповідачем виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно в розмірі 18,62 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку.

Вирішуючи питання про встановлення судового контролю, суд першої інстанції зазначив, що ВЧ НОМЕР_2 добровільно вчиняються дії з виконання судового рішення, натомість позивачем не наведено обґрунтованих підстав вважати, що відповідач буде ухилятись від його виконання.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що предметом розгляду стадії судового контролю щодо розгляду заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є виключно наявність об`єктивних обставин, які ставлять під сумнів належне виконання рішення суб`єктом владних повноважень.

Тобто, задля того, щоб відмовити у встановленні судового контролю суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві щодо невиконання судового рішення та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку статті 382 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2026 у справі №990/282/24 звернула увагу, що визначене абзацом першим частини першої статті 382 КАС України диспозитивне право суду щодо встановлення судового контролю використовується залежно від наявності об`єктивних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами. При цьому встановлення судового контролю за цією нормою здійснюється з урахуванням стадійності порядку судового контролю.

Предметом розгляду стадії судового контролю щодо розгляду заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є виключно наявність об`єктивних обставин, які ставлять під сумнів належне виконання рішення суб`єктом владних повноважень.

Іншими словами, метою цієї стадії є лише встановлення доцільності самого контролю, що прямо слідує зі змісту положень частини другої статті 382-1 КАС України, згідно з якою за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення та зобов`язання подати звіт. Для задоволення такої заяви суду не потрібно на цій стадії надавати остаточну оцінку діям суб`єкта владних повноважень щодо виконання судового рішення, слід лише встановити ознаки його невиконання або неповного виконання.

Тлумачення норм статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з положеннями статті 372 цього Кодексу свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження). Зокрема, до таких підстав належать випадки, якщо: рішення суду ще не виконано, зокрема в порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення або дають підстави вважати, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку тощо.

Тобто на стадії заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення суд має перевірити лише наявність ознак невиконання (неповного виконання) судового рішення, на які вказує заявник, не вдаючись при цьому до аналізу причин невиконання чи правильності дій боржника. Факт невиконання судового рішення власне є достатньою і самостійною підставою для задоволення заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення (пункти 71-75 постанови Великої Палати Верховного Суду по справі №990/282/24)

Так, у заяві про встановлення судового контролю заявник посилався на те, що Військова частина НОМЕР_2 виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у меншому розмірі, ніж визначено судовим рішенням у справі № 200/9728/25.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідачем вживаються заходи з виконання судового рішення.

Водночас, суд першої інстанції не з`ясував чи виконано судове рішення суб`єктом владних повноважень у повному обсязі, не надав оцінки доводам заявника з приводу його неналежного виконання.

Натомість, дослідивши матеріали справи і оцінивши доводи заявника, колегія суддів вважає, що останні в сукупності ставлять під сумнів належне виконання рішення суб`єктом владних повноважень.

Крім того, колегія суддів вказує, що оскільки приписами частини четвертої статті 382 КАС України визначено, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви, а отже й ухваленню рішення судом про її задоволення.

Аналіз норми статті 382 КАС України в її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 цього Кодексу, дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав, безвідносно до факту відкриття виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення.

Оскільки виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється як добровільно (самим боржником), так і в примусовому порядку (органами державної виконавчої служби), то судовий контроль за виконанням судового рішення безпосередньо не залежить від тієї обставини, чи відкрито станом на час вжиття заходів такого контролю виконавче провадження та чи звертався позивач до державного виконавця з виконавчим листом.

Звернення позивача до суду на підставі статті 382 КАС України та примусове виконання рішення суду у порядку виконавчого провадження є окремими самостійними процедурами, спрямованими на виконання судового рішення, та можуть застосовуватися одночасно, а тому, посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не вичерпано заходи примусового виконання судового рішення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у розумінні статті 382 КАС України не є підставою, яка обмежує право заявника на подачу заяви про встановлення судового контролю задля забезпечення виконання рішення суду, а отже, суд першої інстанції в цій частині припустився довільного тлумачення норм процесуального права.

Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2026 у справі № 990/282/24.

Посилання суду першої інстанції на обставини попереднього звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення судового контролю колегія суддів вважає такими, що не є підставами для відмови у задоволенні повторно поданої заяви, оскільки нормами КАС України не встановлено перешкод у повторній подачі відповідних заяв.

Таким чином, висновок суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні заяви є помилковим, зробленим без повного та всебічного з`ясування обставин у справі в їх сукупності та перевірки їх доказами.

Натомість, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 382 КАС України та не повного встановлення обставин справи знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

За частиною п`ятою статті 382-1 КАС України ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги визначені статтею 315 КАС України, яка не містить положень щодо права суду апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду, яка не перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Водночас положення статті 320 КАС України визначають підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення за своєю правовою природою належить до судових рішень, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, оскільки вона приймається на стадії виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, і не зупиняє рух справи. Тому в суду апеляційної інстанції немає правових підстав для направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на підставі статті 320 КАС України.

Натомість відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Тож у разі скасування ухвали про відмову в установленні судового контролю апеляційний суд наділений повноваженнями самостійно вирішити питання по суті.

Отже, переглядаючи такі ухвали, суд апеляційної інстанції уповноважений оцінювати правильність застосування норм процесуального права в повному обсязі в межах повноважень, визначених статтями 315, 317 КАС України.

За статтею 381-1, частиною першою статті 382 КАС України судовий контроль здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

У цій справі саме Харківський окружний адміністративний суд мав повноваження встановити судовий контроль за виконанням судових рішень.

Водночас Другий апеляційний адміністративний суд має повноваження виправити помилкову відмову у його встановленні.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 просив надати суб`єкту владних повноважень десятиденний строк для подання звіту.

Частиною 3 статті 382-1 КАС України визначено, що встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що достатнім строком для подачі звіту буде один місяць.

Ураховуючи наведене, колегія суддів, встановивши неправильне застосування судом першої інстанції норм статей 382-382-3 КАС України дійшла висновку про можливість виправлення помилки суду першої інстанції: скасування оскаржуваної ухвали та прийняття нового рішення - про часткове задоволення заяви позивача.

Керуючись статтями 243, 310, 312, 320, 321, 325, 328, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 по справі № 200/9728/25 скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю - задовольнити частково.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) подати протягом одного місяця з дня отримання копії цієї постанови до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2026 у справі № 200/9728/25.

В іншій частині заяви ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова

Повний текст постанови складено 02.11.2026 року