Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №480/10422/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 р.Справа № 480/10422/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 (головуючий суддя І інстанції: А.І. Сидорук) у справі №480/10422/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по текст - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком від 07.11.2024 №182950008404;

зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу позивача: період навчання з 01.09.1978 до 15.07.1981 та період роботи в РФ з 01.01.1992 до 18.03.1992, з 05.04.1992 до 16.07.1993 та з 20.12.2000 до 20.12.2000;

зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області повторно розглянути заяву позивача від 31.10.2024 про призначення пенсії за віком, враховуючи висновки суду.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 задоволено позов.

ГУ ПФУ в Чернігівській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просило скасувати останнє та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, що до страхового стажу позивача пенсійним органом правомірно не зараховано період її навчання з 01.09.1978 по 15.07.1981, відповідно до диплому від 15.07.1981, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії.

Зазначає, що для зарахування до страхового стажу періоду навчання необхідно надати уточнюючу довідку із зазначенням періоду та форми навчання з посиланням на первинні документи та довідку про реорганізацію, які позивачем не надані.

Окрім того, вказує на правомірність не зарахування періодів роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 18.03.1992, з 05.04.1992 по 16.07.1993 та з 20.12.2000 по 20.12.2000, оскільки це не передбачено чинним законодавством.

Посилається у зв`язку з наведеним вище на те, що українська сторона вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19.06.2023.

Відтак, починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів.

Вважає, що рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області від 07.11.2024про відмову в призначенні пенсії за віком є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Учасники справи не подали відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що 31.10.2024 позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

За результатами розгляду заяви ГУ ПФУ в Чернігівській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії від 07.11.2024 № 182950008404 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (29 років), передбаченого ч.1 ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

У рішенні зазначено, що страховий стаж позивачки становить 17 років 6 місяців 1 день, а страховий стаж для визначення права з урахуванням п. 3.1 розділу ХV “Прикінцеві положення” цього Закону становить 18 років 26 днів.

До загального страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1978 до 15.07.1981 відповідно до диплома від 15.07.1981, оскільки в ньому відсутній підпис голови екзаменаційної комісії.

Також не зараховано періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 до 18.03.1992, з 05.04.1992 до 16.07.1993 та з 20.12.2000 до 20.12.2000, оскільки з 19.06.2023 припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Позивач, не погодившись із рішенням пенсійного органу, звернулася з позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із протиправності не зарахування пенсійним органом спірних періодів навчання та роботи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у п.5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами п.п.1, 6 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно ст.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Положеннями ч.2 ст.26 Закону № 1058-ІV визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Частиною 4 ст.24 Закону № 1058-ІV закріплено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом №1058-IV питання пенсійного забезпечення, у тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі по тесту - Закон №1788-XII).

Положеннями ст.56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст.62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок № 637).

Так, згідно п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком слугував висновок пенсійного органу про відсутність у неї необхідного страхового стажу (29 років), передбаченого ч.1 ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Щодо періоду навчання.

Згідно п. "д'' ч.3 ст.56 Закону №1788-ІV до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до пп. "з" абз.1 п.109 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою ради міністрів СРСР від 03.08.1972 №590 (чинного у спірний період) крім роботи в якості робочого в загальний стаж роботи зараховується також навчання в училищах системи професійно-технічної освіти та в інших училищах.

Відтак, період навчання особи в училищах системи професійно-технічного навчання СРСР зараховувався до стажу роботи для призначення пенсії.

Судом встановлено, що позивач з 01.09.1978 до 15.07.1981 навчалася у Вовчанському ТУ, про що наявний запису в трудовій книжці позивача від 10.03.1982 серії НОМЕР_1 (а.с.29). Вказаний запис внесено на підставі диплома від 15.07.1981 серії НОМЕР_2 .

Згідно з дипломом, позивач 01.09.1978 вступила до Середнього професійно-технічного училища №52 м. Вовчанська Свердловської області та 15.07.1981 закінчила повний його курс за професією «кондитер громадського харчування», здобувши загальну середню освіту. Рішенням екзаменаційної комісії позивачу присвоєно кваліфікацію за професією «кондитер громадського харчування третього розряду» (а.с.9).

Диплом містить підписи директора училища та заступника директора училища з навчально-виховної роботи, які скріплено відбитком печатки.

Випискою підсумкових оцінок до диплома підтверджується складання позивачем навчальних предметів та отримання відповідних оцінок за наслідками складання іспитів (а.с.9).

Позивача було відряджено до Військторгу №678 із Вовчанського середнього професійно-технічного училища №52 для проходження виробничої практики з 13.03.1981 до 15.07.1981 та призначено кухарем-кондитером третього розряду, що підтверджується копією архівної довідки від 04.11.2024 №1518.

У період з квітня до червня 1981 року Військторг №678 нараховував позивачу заробітну плату, що підтверджується копією архівної довідки від 04.11.2024 №1517.

Отже, період навчання позивача підтверджується записами трудової книжки, дипломом, випискою підсумкових оцінок до нього, а також архівними довідками від 04.11.2024 №1517 та №1518.

Відтак, посилання відповідача на відсутність у дипломі підпису голови екзаменаційної комісії, як на підставу для незарахування періоду навчання позивача до її страхового стажу, а також пов`язані з цим вимоги щодо надання уточнювальної довідки із зазначенням періоду й форми навчання (з посиланням на первинні документи) та довідки про реорганізацію закладу, є необґрунтованими та не є підставою не зарахування спріного періоду до страхового стажу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що позивач має право на зарахування до її страхового стажу для призначення пенсії періоду навчання з 01.09.1978 до 15.07.1981.

Щодо періоду роботи позивача у РФ , у зв`язку з припинення Угоди про гарантії громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року в м. москві.

Згідно ч.2 ст.4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Так, на час спірних правовідносин діяла Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (в подальшому - Угода), відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Так, ст.5 Угоди, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Згідно з ч.2 ст.6 Угоди, для встановлення права на пенсію, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Відповідно до ч.2 ст.4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж взаємно визнається Сторонами.

Зміст зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а та від 20.07.2020 у справі № 174/421/17.

Згідно з ч.2 ст.13 Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москві.

Зазначена вище постанова набрала чинності - 02.12.2022.

При цьому, відповідно до інформації, наведеної в листі Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210, Угода припинила свою дію для України 19.06.2023.

Таким чином, до 19.06.2023 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

З огляду на наведені вище положення Угоди, колегія суддів зазначає, що вихід України із цієї Угоди не тягне за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останніх виникли ще до виходу держави-учасниці із Угоди.

Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22, в подібних правовідносинах.

Судом встановлено, що позивачка у період з 25.09.1991 до 18.03.1992 працювала секретарем-машиністкою в Сургудському відділенні асоціації східних єдиноборств російської федерації, у період з 05.04.1992 до 16.07.1993 в якості службовця в ОНКП "АРАКС" (мовою оригіналу) російської федерації, з 20.12.2000 до 20.12.2000 кондуктором в ГК "Мосгортранс" (мовою оригіналу) російської федерації, згідно трудової книжки (а.с.7).

Працюючи за межами України, позивач мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення, з урахуванням Угоди.

Таким чином, позивач працювала в російській федерації як до підписання Угоди, так і у період її дії.

В силу вимог Закону №1788-ІV та Закону №1058-ІV така робота має враховуватися до страхового стажу позивача.

Відтак правильними є висновки суду першої інстанції про те, що спірні періоди роботи позивача з 01.01.1992 до 18.03.1992, з 05.04.1992 до 16.07.1993 та з 20.12.2000 до 20.12.2000 підлягають зарахуванню до її страхового стажу.

Доводи відповідача про те, що з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів, колегія суддів вважає такими, що не спростовують права позивача на зарахування спірних періодів до її страхового стажу, оскільки такий стаж набутий ним раніше.

Окрім того, колегія суддів враховує, що в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Відтак, пенсійний орган безпідставно поклав на позивача тягар негативних наслідків відмови у призначенні пенсії за віком, а тому наведені ним причини для не зарахування спірних періодів навчання та роботи, є необґрунтованими.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власного рішення, що є предметом оскарження у даній справі.

Таким чином, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо скасування рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області від 07.11.2024 №182950008404 та зобов`язання останнього зарахувати позивачу до страхового стажу період навчання з 01.09.1978 до 15.07.1981, періоди роботи з 01.01.1992 до 18.03.1992, з 05.04.1992 до 16.07.1993 та з 20.12.2000 до 20.12.2000 та повторно розглянути її заяву від 31.10.2024 про призначення пенсії, прийнявши рішення з урахуванням висновків суду.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.

Згідно з частинами 1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі №480/10422/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц