Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №520/27655/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 р.Справа № 520/27655/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2026, головуючий суддя І інстанції: Тарасенко І.М., повний текст складено 22.09.26 по справі № 520/27655/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Годунов В.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив :

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2025 по 02.05.2026;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2025 по 02.05.2026;

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу компенсації втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, виплата якої проведена 13.08.2026;

зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, виплата якої проведена 13.08.2026.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2026 залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 .

Встановлено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви: десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду належним чином оформленої позовної заяви із зазначенням адреси проживання/перебування позивача, а також його номер телефону та адресу електронної пошти, а також докази щодо обставин справи, на які представник позивача посилається у позовній заяві.

На виконання ухвали суду від 08.09.2026 щодо залишення позовної заяви без руху, представник позивача надіслав клопотання в якому зазначив, що інші засоби зв`язку, ніж вказані в позові, у позивача відсутні, тому не зазначаються. Щодо вказаного місця проживання та перебування позивача, представник позивача вказав, що КАС України не передбачає надання підтверджуючих документів щодо місця проживання та перебування позивача, а позов подано без порушення правил територіальної юрисдикції.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2026, з метою запобігання обмеження права позивача на доступ до правосуддя, суд продовжив строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду належним чином оформленої позовної заяви із зазначенням фактичного місця проживання/перебування позивача, оскільки у позовній заяві в якості місця проживання/перебування позивача зазначено місце проживання/перебування саме його представника, а також необхідно було зазначити відомості про наявність або відсутність електронного кабінету позивача.

11.09.2026 представник позивача надав клопотання, в якому просив долучити до матеріалів справи копію паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 . До клопотання, представником позивача додано копію 1, 2, 12 та 13 сторін паспорту ОСОБА_1 , а також копію ідентифікаційного коду Шака Є.В.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2026 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на ухвалу суду про залишення позову без руху надано копію паспорту та коду позивача, зазначено про відсутність інших засобів зв`язку. Ще в позовній заяві вказано на відсутність у позивача електронного кабінету, але суд чомусь вказує на відсутність цих відомостей. Отже, позов відповідав вимогам ст.160 КАС України, оскільки в ньому були зазначені усі необхідні реквізити.

Також просить суд постановити відносно судді Тарасенка І.М. окрему ухвалу щодо встановлення фактів істотного порушення норм процесуального права, перешкоджання військовослужбовцю в доступі до правосуддя, окрему ухвалу направити до Вищої ради правосуддя.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 КАС України.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не усунені недоліки, які були зазначені в ухвалах Харківського окружного адміністративного суду від 08 вересня та від 10.09.2026, а саме: не подано до суду належним чином оформленої позовної заяви із зазначенням фактичного місця проживання/перебування позивача та зазначення відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету позивача. Суд зазначив, що представником позивача позовна заява не приведена у відповідність до вимог ст. 160 КАС України, оскільки у ній не зазначено повної поштової адреси позивача, відомих номерів засобів зв`язку, а також відомостей про наявність або відсутність у позивача електронного кабінету. Зазначені відомості не є формальними реквізитами позовної заяви. Враховуючи те, що позивач не усунув недоліки адміністративного позову, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За положеннями ч.2 ст. 160 КАС України, позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частиною 5 ст. 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються, зокрема: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;

Згідно ч.6 ст. 160 КАС України, якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п`ятої цієї статті стосовно представника.

Згідно з частинами 1-3 статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з пунктом 1 частини 4, частини 5 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

На виконання вимог частини 6 статті 169 КАС України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення.

З аналізу наведених норм слідує, що залишення позовної заяви без руху та її подальше повернення можливе виключно у разі недодержання позивачем вимог статей 160, 161 КАС України, при цьому ухвала про залишення позовної заяви без руху повинна містити чітке визначення недоліків позовної заяви та спосіб їх усунення. Невиконання позивачем вимог такої ухвали у встановлений судом строк може бути підставою для повернення позовної заяви лише за умови, що виявлені судом недоліки дійсно стосуються невідповідності позовної заяви вимогам процесуального закону.

Згідно із частиною тринадцятою статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. Недоліки можуть стосуватися як позовної заяви (змісту та форми), так і порядку подання. При цьому, оцінка позовної заяви та констатація недоліків у ній є суб`єктивною.

Водночас, беручи до уваги завдання суду забезпечити розгляд і вирішення справи в розумний строк, суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо недоліки є неістотними, і можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява № 48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) указала, що положення Конвенції вимагають уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Отже, застосування судом правових норм й вчинення процесуальних дій (прийняття рішень), повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та мати на меті забезпечення ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів, з дотриманням гарантій доступу до правосуддя. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення до суду з позовом призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Як вбачається зі змісту ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2026 підставою залишення позовної заяви без руху було, окрім іншого те, що адресою реєстрації позивача вказано таку ж саме адресу, як й у його представника.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що представник позивача у письмовому вигляді висловив заперечення щодо підстав, наявність яких пов`язується із висновком про невідповідність позовної заяви вимогам статей 160, 161 КАС України. Одночасно суду повідомлено про відсутність у позивача засобів зв`язку та електронної пошти.

Колегія зазначає, що якщо особа наводить аргументи, які свідчать про помилковість висновків суду, з якими пов`язувалося залишення позовної заяви без руху, суд повинен зважати на них і у разі обґрунтованості цих заперечень, виходити з того, що недолік відсутній, а тому усувати його не потрібно. Суд не зв`язаний своїми помилками.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 13.04.2022 у справі № 160/11095/20

Верховний Суд в постанові від 08.11.2023 у справі № 120/969/23 зазначив, що беручи до уваги завдання суду забезпечити розгляд і вирішення справи в розумний строк, суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо недоліки є неістотними, і можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду.

Колегія суддів зазначає, що в позовній заяві, як місце проживання/перебування позивача ОСОБА_1 зазначено адресу: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача до суду першої інстанції надано копію 1, 2, 12 та 13 сторінок паспорту ОСОБА_1 , а також копію ідентифікаційного коду позивача.

Згідно наданої копії паспорту позивача, місцем реєстрації ОСОБА_1 є : АДРЕСА_2 .

Тобто, в матеріалах справи містилась інформація про місце реєстрації ОСОБА_1 , а тому суд першої інстанції мав можливість встановити відповідні відомості.

На думку колегії суддів зазначення адреси представника в реквізитах позивача за наявності в матеріалах справи паспорта останнього не повинно автоматично прирівнюватися до ситуації, коли суду взагалі не надано жодної інформації про місце проживання позивача.

Також, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 6 ст. 171 КАС України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 11 Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі – Закон України № 5492-VI) право на отримання інформації з Єдиного державного демографічного реєстру реалізується у порядку, встановленому законом. Суддя при здійсненні судочинства має доступ до інформації Реєстру в обсязі, необхідному для ідентифікації учасників судового процесу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідності до ч. 6 ст. 171 КАС України, а також ч. 3 ст. 11 Закону № 5492-VI, суд першої інстанції не позбавлений можливості отримати інформацію про зареєстроване місце проживання позивача з Єдиного державного демографічного реєстру у відповідь на запит судді, сформований в Електронному кабінеті ЄСІТС.

Також, колегія суддів зазначає, що у цій справі інтереси позивача представляє адвокат Годунов В.С., свідченням чого є ордер серія ВІ № 1349713, яким підтверджені повноваження адвоката на звернення до суду в інтересах ОСОБА_1 та у якому зазначено, що повноваження адвоката не обмежуються.

Отже, адвокат як представник (стаття 57 КАС України) бере участь у судовому процесі від імені особи (сторони чи третьої особи), інтереси якої він представляє, відповідно наділений правами та обов`язками останньої (за умови, що в ордері немає застережень про обмеження повноважень адвоката).

Суд критично ставиться до посилань суду першої інстанції на те, що відсутність інформації про адреси проживання/перебування позивача, створює ризик того, щодо позивач не буде належним чином проінформований про рух справи, постановлені судом процесуальні рішення та інші процесуальні дії, що, своєю чергою, може перешкодити йому своєчасно реалізувати передбачені законом процесуальні права, у тому числі право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення, докази, заперечення, а також оскаржувати судові рішення у встановленому законом порядку.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 08.02.2024 в справі № 480/8341/22 зазначив, що адвокат як представник (стаття 57 КАС України) бере участь у судовому процесі від імені особи (сторони чи третьої особи), інтереси якої він представляє, відповідно наділений правами та обов`язками останньої (за умови, що в ордері немає застережень про обмеження повноважень адвоката). Відомо й те, що адвокат як представник не є і не може бути учасником (стороною) матеріально-правового спору, як і не може мати в ньому особистого інтересу; участь адвоката як представника у судовому процесі головним чином полягає у реалізації процесуальних прав та обов`язків особи, яку він представляє, від імені цієї особи і для цієї особи. Це означає також, що процесуальні дії/рішення/позиція представника у судовому процесі створюють юридичні наслідки саме для особи, від імені якої він діє, й остання має теж це розуміти.

Суд не повинні цікавити взаємовідносини адвоката та особи, інтереси якої він представляє (окрім тих, що стосуються обсягу повноважень адвоката), водночас участь сторони у судовому процесі через свого представника (адвоката) - що є правом сторони - дозволяє суду здійснювати офіційну процесуальну комунікацію з цим представником, відтак застосовувати до учасника справи, від імені якого цей представник діє, передбачені процесуальним законом наслідки, якщо виникнуть відповідні казуальні підстави.

Зважаючи на наведені міркування, об`єднана палата трактувала участь позивача (як учасника справи) у судовому процесі через свого представника - повноваження якого належно підтверджені - саме як участь позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 09.01.2025 у справі № 480/11349/23.

В позовній заяві зазначено адресу представника позивача, адвоката Годунова В.С., адресу електронної пошти адвоката та номер телефону.

Відомості про те, що учасники справи не отримують поштову кореспонденцію у матеріалах цієї судової справи відсутні. Більш того, у представника позивача наявний електронний кабінет Електронного суду, що забезпечує належний обмін процесуальними документами між судом та стороною позивача.

Висновки суду першої інстанції про незазначення відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача, колегія суддів вважає помилковими, оскільки на сторінці 5 позовної заяви, розділ 4 (процесуальні питання) зазначено : «Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, позивач кабінету не має».

При цьому суд, маючи інструменти ЄСІТС, в змозі самостійно перевірити наявність або відсутність електронного кабінету у позивача.

Отже, враховуючи норми КАС України, а також те, що повернення позовної заяви не повинно створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач у строк, встановлений судом першої інстанції, усунув недоліки позовної заяви, а тому суд першої інстанції, дійшов передчасного висновку щодо повернення такої.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції хоча і дотримався формальних вимог при постановленні ухвали від 08.09.2026 про залишення позову без руху, проте сутнісно вимоги, яку зазначив суд як недоліки позовної заяви є надто формалізованими, а тому не можуть бути достатньою підставою для позбавлення позивача права на звернення до суду з позовом за захистом своїх порушених прав.

За огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України є необґрунтованим, а оскаржувана ухвала такою, що підлягає скасуванню.

Щодо клопотання позивача постановити відносно судді Тарасенка І.М. окрему ухвалу щодо встановлення фактів істотного порушення норм процесуального права, перешкоджання військовослужбовцю в доступі до правосуддя, окрему ухвалу направити до Вищої ради правосуддя, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що окрема ухвала має на меті усунення виявлених у процесі розгляду адміністративного позову порушень закону та є підставою для розгляду питання щодо відповідальності винних осіб, вона може стосуватися будь-якого суб`єкта, зокрема й того, який не бере участі у справі.

Окрема ухвала – це особливий вид судового рішення, яке безпосередньо не спрямоване на вирішення процесуальних питань під час розгляду та вирішення публічно-правового або приватноправового спору, однак з її допомогою суд вирішує низку важливих питань, які, головним чином, спрямовані на забезпечення принципу законності як складової частини верховенства права, гарантії незалежності судової системи від законодавчої та виконавчої гілок влади, допущені під час розгляду справи порушення закону.

У постанові від 13.06.2024 по справі № 826/3979/18 КАС Верховного Суду зазначив, що окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, які сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.

Отже, окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення.

Необхідність її постановлення зумовлена завданнями адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових, службових осіб у процесі здійснення ними управлінських функцій.

За цих обставин слід зазначити, що суд має право, а не зобов`язаний постановити окрему ухвалу. Проте, враховуючи особливий статус суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов`язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 05.12.2024 у справі № 560/7209/23, від 22.04.2025 у справі № 420/29295/23, від 26.09.2025 у справі № 420/1059/20.

Підставою для прийняття окремої ухвали є виявлення порушення закону та встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час саме судового розгляду конкретної справи встановлено певне правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити (службова недбалість, зловживання владою тощо).

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 320/8487/24, суд має право, а в умовах очевидних, умисних чи системних порушень - фактично правовий обов`язок постановити окрему ухвалу, в якій повинно бути чітко встановлено факт порушення суб`єктом владних повноважень або судом конкретної норми закону чи іншого нормативно-правового акта (стаття, пункт тощо) та в чому саме полягає порушення (частина четверта статті 249 КАС України).

На переконання суду позивач, звертаючись з вимогою постановити окрему ухвалу щодо судді Тарасенка І.М. не навів достатніх підстав та аргументів для постановлення окремої ухвали, а судом апеляційної інстанції не встановлено очевидних, умисних чи системних порушень, які були б підставою для обов`язкового постановлення окремої ухвали.

Отже, ураховуючи, що законних підстав для постановлення окремої ухвали судом не встановлено, те, що постановлення окремих ухвал, на підставі 249 КАС України, є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні вимог про постановлення окремої ухвали слід відмовити.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали про повернення позову, дійшов передчасних висновків та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2026 по справі № 520/27655/26 скасувати.

Справу № 520/27655/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко