Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №520/22527/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 р.Справа № 520/22527/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., м. Харків, повний текст складено 03.08.26 по справі № 520/22527/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивачка, ОСОБА_1 ), звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 05.06.2025 року №204750023745;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 25.07.2024 року дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-ІV.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ГУ ПФУ в Харківській області відмовило в призначенні дострокової пенсії за віком, як матері дитини з інвалідністю, яка виховувала її до досягнення шестирічного та вісімнадцятирічного віку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – частково задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.06.2025 року №204750023745 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2024 року про призначення дострокової пенсії за віком на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

У частині інших позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 по справі №520/25970/24 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, зобов`язано головне управління повторно розглянути заяву про призначення дострокової пенсії за віком від 25.07.2024 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду у даній справі. На виконання зазначеного рішення, головним управлінням, за результатом повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії дострокової пенсії за віком від 25.07.2024 було винесено рішення від 05.06.2025 №204750023745 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-ІV (далі – Закон №1058-ІV) у зв`язку із відсутністю оригіналів документів, необхідних для призначення пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства та в зв`язку із відсутністю документів, що дитина мала медичні показання для визначення її дитиною з інвалідністю. Вказує, що позивачка не надала оригінали документів, які необхідні для призначення пенсії, до страхового стажу зараховано періоди роботи відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу. Зазначає, що при наданні оригіналів документів та атестату №679 від 30.06.1990 страховий стаж становитиме 17 років 0 місяців 18 днів. Також звертає увагу, що ОСОБА_1 надала до заяви додані чорно-білі копії документів. Відповідно до пункту 2.23 розділу ІІ Порядку №22-1, документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

Таким чином, ГУ ПФУ в Харківській області здійснювало свої повноваження в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, а отже своїми діями права та законні інтереси позивачки не порушило.

Позивачка по справі скористалась своїм правом та надала до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Харківській області, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2026 у справі № 520/22527/25 без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачка перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області та отримувала соціальну пенсію на дитину з інвалідністю відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» по 31.12.2006 року.

Згідно з матеріалами архівної пенсійної справи, пенсія була призначена з 22.01.1997 року.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 01.01.2007 виплата соціальної пенсії на дитину з інвалідністю з дитинства з 01.01.2007 припинена.

29.07.2024 ОСОБА_1 звернулася до головного управління з заявою (звернення) про призначення дострокової пенсії за віком на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-ІV. Відповідно до відповіді від 21.08.2024 №2000-0202-8/149011 ГУ ПФУ в Харківській області повідомило, що пропонує звернутись з відповідною заявою та необхідними оригіналами документів до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісний центр) територіального органу Пенсійного фонду України або через веб портал електронних послуг чи засобами Порталу Дія з використанням кваліфікованого електронного підпису.

Не погоджуючись із вказаною відмовою ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 по справі №520/25970/24 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі,, зобов`язано головне управління повторно розглянути заяву про призначення дострокової пенсії за віком від 25.07.2024 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

На виконання зазначеного рішення, головним управлінням, за результатом повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії дострокової пенсії за віком від 25.07.2024 було винесено рішення від 05.06.2025 №204750023745 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-ІV у зв`язку із відсутністю оригіналів документів, необхідних для призначення пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства та в зв`язку із відсутністю документів, що дитина мала медичні показання для визначення її дитиною з інвалідністю.

Позивачка, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернулася за їх захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмова у призначенні пенсії, є надмірним формалізмом, який обмежує конституційне право заявника на пенсійне забезпечення та встановлені процедурні вимоги не повинні перешкоджати реалізації права на отримання законних виплат.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 05.06.2025 року №204750023745 про відмову у призначенні пенсії, є протиправним та підлягає скасуванню.

Обираючи ефективний захист прав позивачки суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2024 року про призначення дострокової пенсії за віком на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-ІV та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з таких підстав.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV.

За змістом пункту 1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

У силу п.1 ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особа з інвалідністю - особа із стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар`єрами можуть заважати її повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV (далі - Закон № 2961-IV) дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням повсякденного функціонування, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а зазначено, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю». При цьому, за змістом абз.2 п.26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про тлумачення поняття «інвалід з дитинства» як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Отже, що для дострокового призначення пенсії матері дитини-інваліда має значення не факт установлення інвалідності, а момент настання медичних показників для встановлення інвалідності у дитини.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №636/2618/17.

Згідно з пп.6 п.2.1 глави ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: жінкам, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку,- документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. У разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, додається заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) про смерть, рішення суду тощо) (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону).

Пунктом 2.17 Порядку №22-1 зазначено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Відповідно до п.2.18 глави ІІ Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Згідно з ч.14 ст.7 Закону № 2961-IV положення про порядок, умови та критерії встановлення дітям інвалідності лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я та положення про індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, встановлених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917, визначено надання висновку про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

З аналізу вищенаведеного встановлено, що мати дитини з інвалідністю має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а та постанові Верховного Суду від 19.10.2020 у справі №510/475/17.

Відповідно до обставин справи встановлено, що позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення дострокової пенсії за віком на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV.

Відповідно до наданих документів, а саме корінця на медичний висновок №5 на дитину інваліда з дитинства віком до 16 років від 22.01.1997р., медичним висновком №56 на дитину інваліда з дитинства віком до 16 років від 14.12.2001р. та корінцем на медичний висновок №56 на дитину інваліда з дитинства віком до 16 років від 14.12.2001р., корінцем медичного висновку №62 на дитину-інваліда віком до 16 років від 28.12.2006р., корінцем медичного висновку №59 на дитину-інваліда віком до 16 років від 28.12.2006р., корінцем медичного висновку №51 на дитину-інваліда віком до 16 років від 23.12.2010р., підтверджується наявність на термін їх видачі у доньки позивача ОСОБА_2 захворювання (патологічного стану): Целіакія.

У віці 21 року доньці Позивача було встановлено ІІ групу інвалідності з 18.03.2014 по 01.04.2015, з причиною інвалідності — «інвалід дитинства». Це підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 695513. Надалі, 23.03.2015 було проведено повторний огляд доньки позивачки, за результатами якого підтверджено ІІ групу інвалідності з 01.04.2015 по 01.04.2017 із тією ж причиною — «інвалід дитинства». Підтвердженням є довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААА № 096373 від 23.03.2015.

Тобто, з наведеного вище, можна зробити висновок, що хвороба дитини позивача, була у неї від народження і постійно розвивалась.

Щодо доводів відповідача, що ОСОБА_1 надала до заяви чорно-білі копії документів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до поданих до суду доказів випливає, що до заяви позивачка надала документи, що дозволяють ідентифікувати її особу (паспорт, документи про місце проживання), а також документи, що засвідчують факт тимчасового проживання за кордоном та отримання тимчасового захисту, зокрема, у період дії воєнного стану в Україні.

Також, з відповіді від 10.07.2025р. №2000-0202-8/105127 на адвокатський запит представника позивача №03 від 03.07.2025 відповідач повідомив: “Принагідно повідомляємо, сканкопії медичних висновків закладу охорони здоров`я, оригінали яких знаходяться в матеріалах архівної пенсійної справи, долучені до електронної пенсійної справи ОСОБА_1 ”.

Належної оцінки цим документам суб`єкт владних повноважень у межах спірних правовідносин не надав.

Отже, позивачка виконала всі умови, встановлені Порядком №22-1, та надала до пенсійного органу всі необхідні документи.

Крім цього, самі форми бланків корінців медичного висновку про дитину-інваліда віком до 16 років та медичного висновку на дитину - інваліда з дитинства віком до 16 років, були затверджені вищенаведеними наказами Міністерства охорони здоров`я України, як додатки до зазначених порядків.

На підставі викладених норм Порядку, колегія суддів доходить висновку, що будь-яких вимог щодо підтвердження наявності медичних показань для визнання особи "інвалідом з дитинства" та "дитиною-інвалідом" до досягнення шестирічного віку чинним законодавством не визначено. А пункт 2.18 Порядку № 22-1 та сам Порядок №22-1 не встановлюють обов`язку подавати саме оригінали медичних документів.

До того ж, відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Підпунктом 4 пункту 4.2 Порядку №22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Наведені положення узгоджуються з нормами статті 43 Закону України "Про адміністративну процедуру", які передбачає що у разі якщо заяву подано з порушенням встановлених законодавством вимог, посадова особа адміністративного органу, яка розглядає справу, приймає рішення про залишення заяви без руху. Адміністративний орган надсилає заявнику письмове повідомлення про залишення заяви без руху протягом трьох робочих днів з дня отримання заяви, а в разі особистого звернення із заявою негайно (за можливості) вручає під розписку таке повідомлення особі, яка подала заяву, безпосередньо в адміністративному органі. У повідомленні про залишення заяви без руху зазначаються виявлені недоліки з посиланням на порушені вимоги законодавства, спосіб та строк усунення недоліків, а також способи, порядок та строки оскарження рішення про залишення заяви без руху. Адміністративний орган встановлює строк, достатній для усунення заявником виявлених недоліків. За клопотанням заявника адміністративний орган може продовжити строк усунення виявлених недоліків.

Отже, у випадку подання неналежно оформлених документів орган Пенсійного фонду повинен надати можливість особі, яка звернулась з відповідною заявою, усунути виявлені недоліки в документах, а у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.

Проте, відповідачем не вчинено дій, направлених на отримання інформації, необхідної для розгляду питання про призначення позивачу пенсії, доказів іншого суду не надано.

Також залишено поза увагою, що позивачка перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області та отримувала соціальну пенсію на дитину з інвалідністю відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» по 31.12.2006 року. Пенсія була призначена з 22.01.1997 року та виплачувалась до 01.01.2007. Наведене свідчить про наявність у відповідача всіх документів, які стосуються вказаного періоду, у тому числі, встановлення донці позивачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діагнозу Целіакія та оформлення інвалідності дитинства 22.01.1997р. (до 6 років).

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення №204750023745 від 05.06.2025 прийнято ГУ ПФУ в Харківській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності спірного рішення, яке є предметом оскарження, надано не було.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивачки буде визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області №204750023745 від 05.06.2025 та зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2024 року про призначення дострокової пенсії за віком на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

При цьому, у даній справі повноваження пенсійного органу не є дискреційними, оскільки у разі скасування рішення про відмову у призначенні пенсії з підстав не надання документів, які підтверджують право на призначення позивачці дострокової пенсії за віком, що спростовано вищенаведеними висновками суду, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки буде саме зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2024 року про призначення дострокової пенсії за віком на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 по справі № 520/22527/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло