Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення плати за користування житлом
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №760/35135/25
Суддя: Приходько Костянтин Петрович
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №760/35135/25 Головуючий у І інстанції - Майстренко О.М.
апеляційне провадження №22-ц/824/8918/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії та гарячої води, а також абонентського обслуговування,-
установив:
КП «Київтеплоенерго» звернулося до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії та гарячої води, а також абонентського обслуговування.
Загальна сума позовних вимог станом на 30 вересня 2025 року становить 70819,24 грн, що включає основний борг за різні періоди (у тому числі за правом вимоги від ПАТ «Київенерго»), інфляційні складові, 3% річних та пеню.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач, будучи споживачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 , ухиляється від виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг.
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року, вказану позовну заяву було залишено без руху.
Суд встановив недоліки, пов`язані з необхідністю надання розрахунків за всі періоди, підписання додатків та уточнення вимог про стягнення «0,00 грн».
Цією ж ухвалою встановлено п`ятиденний строк для усунення недоліків з дня отримання копії ухвали.
В подальшому, ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.
Суд першої інстанції виходив з того, що отримавши в електронному кабінеті в підсистемі «Електронний суд» 09 лютого 2026 року копію ухвали від 30 січня 2026 року, станом на 16 лютого 2026 року позивач не звернувся до суду із заявою про усунення недоліків.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач недоліки позовної заяви не усунув.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, КП «Київтеплоенерго» подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм процесуального права, та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року, позовну заяву апелянта було залишено без руху.
Суд встановив недоліки, пов`язані з необхідністю надання розрахунків за всі періоди, підписання додатків та уточнення вимог про стягнення «0,00 грн».
Цією ж ухвалою встановлено п`ятиденний строк для усунення недоліків з дня отримання копії ухвали.
Копію зазначеної ухвали апелянт отримав в системі ЄСІТС 09 лютого 2026 року.
П`ятиденний строк розпочався 10 лютого 2026 року і закінчувався 14 лютого 2026 року (субота).
Згідно з ч. 6 ст. 124 ЦПК України, останнім днем для подання заяви про усунення недоліків був наступний за вихідними робочий день 16 лютого 2026 року (понеділок).
На виконання вимог суду, апелянт у межах встановленого строку 16 лютого 2026 року направив до суду заяву про усунення недоліків №ЗПР/44/26.
Факт подання заяви 16 лютого 2026 року підтверджується описом вкладення у цінний лист (штрихкодовий ідентифікатор 0100101456182).
Незважаючи на це, 16 лютого 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва постановив ухвалу про повернення позовної заяви, мотивуючи це тим, що станом на дату постановлення ухвали позивач не звернувся до суду із заявою.
Вважає, що суд першої інстанції в ухвалі про повернення позову від 16 лютого 2026 року безпідставно зазначив про «неусунення недоліків», оскільки апелянтом у межах встановленого строку було подано заяву про усунення недоліків (вих. №ЗПР/44/26 від 16 лютого 2026 року), якою кожен пункт ухвали від 30 січня 2026 року був або виконаний, або аргументовано спростований.
Апелянт у межах строку надав уточнену редакцію позовної заяви з додатками, чим повністю виконав вимоги ухвали від 30 січня 2026 року.
Отже, апелянт виконав всі вказівки суду, викладені в ухвалі від 30 січня 2026 року, подавши відповідну заяву з додатками 16 лютого 2026 року.
Таким чином, станом на момент постановлення ухвали про повернення позову, будь-які підстави для такого повернення були відсутні.
Просило суд, скасувати ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2026 року про повернення позовної заяви, а справу направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не були виконані встановлені ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року вимоги.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.
За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред`явити до суду позовну заяву, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права.
Статтями 175, 177 ЦПК України встановлені вимоги, які пред`являються до форми і змісту позовної заяви та доданих до позову документів.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч. 3 ст. 185 ЦПК України).
Так, ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху, надано строк у п`ять днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків.
Вказану ухвалу позивач отримав в системі ЄСІТС 09 лютого 2026 року.
П`ятиденний строк розпочався 10 лютого 2026 року і закінчувався 14 лютого 2026 року (субота).
Згідно з ч. 3 ст. 124 ЦПК України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Отже, останнім днем для подання заяви про усунення недоліків був наступний за вихідними робочий день 16 лютого 2026 року (понеділок).
На виконання вимог суду, позивач у межах встановленого строку 16 лютого 2026 року направив до суду заяву про усунення недоліків №ЗПР/44/26.
Факт подання заяви 16 лютого 2026 року підтверджується описом вкладення у цінний лист (штрихкодовий ідентифікатор 0100101456182).
Таким чином, процесуальне рішення про повернення позовної заяви є передчасним та помилковим, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду.
Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст.6 Конвенції визначає гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду.
Рівень доступу, наданого національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ указав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Це визнано порушенням §1 ст.6 Конвенції.
Отже, виходячи з норм Конституції, а також з норм міжнародного права, повертаючи позовну заяву, з врахуванням заяви про усунення недоліків, суд першої інстанції припустився надмірного формалізму, і вказані дії суду унеможливили доступ позивача до правосуддя для захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, ухвала Солом`янського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року не може вважатися законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню.
Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити.
Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, а саме для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба
Оригінал: reyestr.court.gov.ua