Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №362/3442/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №362/3442/24 Головуючий у І інстанції - Лебідь-Гавенко Г.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/15975/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2026 року

у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «НИВА 2014», Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Золотий колос», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрії Україна» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги,-

установив:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ «НИВА 2014», ТОВНВП «Золотий колос», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу.

Просив суд, стягнути з ОСОБА_2 на свою користь частково заборгованість у розмірі 500000 грн. на підставі договору поруки від 14 березня 2019 року.

У листопаді 2024 року до Васильківського міськрайонного суду Київської області від ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 , ТОВ «Агрії Україна» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Просив суд, визнати повністю недійсним укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрії України» 05 лютого 2024 року договір №4 про відступлення права вимоги з нього 1271370213грн. на підставі договору поруки від 14 березня 2019 року.

У лютому 2026 року від ОСОБА_2 до Васильківського міськрайонного суду Київської області надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

Просив суд, закрити провадження у справі в частині розгляду позову ОСОБА_1 про стягнення з нього заборгованості у розмірі 500000 грн. на підставі договору поруки від 14 березня 2019 року, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України., оскільки цей позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У березні 2026 року від третьої особи ОСОБА_3 до Васильківського міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява, у якій просив суд, визнати повністю недійсним укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрії України» 05 лютого 2024 року договір №4 про відступлення права вимоги з нього 12713702,13 грн. на підставі договору поруки від 14 березня 2019 року.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2026 року клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі задоволено.

Провадження у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ «НИВА 2014», ТОВНВП «Золотий колос», ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ТОВ «Агрії Україна» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги закрито.

У прийнятті позовної заяви третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ТОВ «Агрії Україна», ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ «НИВА 2014», ТОВНВП «Золотий колос» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги відмовлено.

Позовну заяву третьої особи ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, повернуто заявникові.

Роз`яснено сторонам, що розгляд зазначеної категорії справ відноситься до юрисдикції господарських судів.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права та без додержання норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що стороною спірного правовідношення, яке розглядав суд першої інстанції, є не ТОВ «Агрії Україна» (яке вибуло із зобов`язання внаслідок відступлення права вимоги і більше не має жодної матеріально-правової вимоги до ОСОБА_2 ), а він, ОСОБА_1 , як фізична особа, яка від власного імені звертається до суду за захистом набутого нею права.

Таким чином, на момент звернення до суду жодна зі сторін спірного правовідношення - ні позивач, ні відповідач - не є юридичною особою чи фізичною особою-підприємцем, а тому спір не підпадає під дію п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України, який прямо вимагає, щоб хоча б у частині суб`єктного складу основного зобов`язання, за яким виник спір, були юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці - але ця норма, за її буквальним змістом, регулює передумови для звернення до господарського суду, а не визначає, що право вимоги, один раз «народившись» як господарське, назавжди залишається таким незалежно від того, кому воно згодом передане.

Вказує, що мотивувальна частина оскаржуваної ухвали суду першої інстанції побудована на тезі про те, що забезпечене порукою основне зобов`язання «як було, так і залишилось господарським зобов`язанням, бо його сторонами як були, так і залишились ті ж самі дві юридичні особи».

Проте, це твердження стосується виключно основного зобов`язання (договору купівлі-продажу між ТОВ «Агроскоп Інтернешнл» і ТОВ «Нива 2014»), стороною якого він ніколи не був і не є.

Предметом спору за первісним позовом є не основне зобов`язання, а похідне від нього право вимоги до поручителя, яке після відступлення належить йому.

Спірним правовідношенням є саме відносини між новим кредитором ( ОСОБА_1 ) і поручителем ( ОСОБА_2 ) щодо виконання договору поруки.

Ототожнення факту незмінності суб`єктного складу основного зобов`язання із висновком про незмінність юрисдикції спору за похідною вимогою є логічною і правовою помилкою, яка призвела до неправильного застосування норм права.

Просив суд, скасувати ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2026 року в частині закриття провадження та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що позивач за первісним позовом не бажає усвідомити різницю між сторонами забезпеченою його, ОСОБА_2 , порукою договору купівлі-продажу технологічних наборів №18 НХ 001 КРГЯ, якими є та залишаться ТОВ «Агроскоп Інтернешнл», як продавець, та ТОВ «Нива 2014», як покупець, та сторонами будь-якого зобов`язання, які незалежно від виду укладеного між ними правочину (купівлі-продажу, підряду, позики та інші), з якого власне і виникло зобов`язання, називаються кредитор та боржник.

Тобто, правочин (в тому числі - договір) є підставою для виникнення певних зобов`язань між сторонами, яку уклали цей правочин, а не навпаки.

Правочин є первинною та обов`язковою підставою для виникнення породжених ним правовідносин між сторонами цього правочину, оскільки, якби 14 вересня 2017 року ТОВ «Агроскоп Інтернешнл» та ТОВ «Нива 2014» не уклали між собою договір купівлі-продажу технологічних наборів №18 НХ 001 КРГЯ, то між ними не виникло б і не існувало жодних зобов`язань.

Вказує, що в процесі виконання різних видів зобов`язань, в тому числі породжених укладеними договорами, сторони зобов`язання (кредитор та боржник) можуть змінюватись безліч разів (шляхом уступки вимоги, шляхом спадкування, шляхом повернення боргу та іншими способами), але сторони укладеного первинного договору залишаються постійними і змінюватись не можуть.

Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2026 року залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно частин 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перш за все, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що в порядку ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвала суду першої інстанції переглядається апеляційним судом в частині закриття провадження у справі. В іншій частині ухвала суду першої інстанції не становить предмет апеляційного перегляду, так як іншими учасниками справи не оскаржується, і вони не будуть позбавлені такого права.

Таким чином, апеляційний суд переглядає ухвалу суду першої інстанції у даній справі лише в частині закриття провадження.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ТОВ «Агроскоп Інтернешнл» і ТОВ «Нива 2014» було укладено договір купівлі-продажу технологічних наборів №18 HX001КРГЯ від 14 вересня 2017 року.

Для забезпечення виконання зобов`язання за договором з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВНВП «Золотий Колос» було укладено договори поуки.

Позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, товар було поставлено належної якості, у строки та в порядку, що були обумовлені сторонами в договорі. ТОВ «Нива 2014» не виконало зобов`язання щодо оплати товару в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2019 року у справі №904/3625/19 задоволено позов ТОВ «Агроскоп Інтернешнл» (ТОВ «Агріі Україна») про солідарне стягнення з ТОВ «Нива 2014» і ТОВ НВП «Золотий Колос» заборгованості в сумі 12713702, 13 грн. У вказаній справі вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заявлені не були, вони мали статус третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.

05 лютого 2024 року між ТОВ «Агрії Україна» та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги, згідно якого первісний кредитор відступає передає, а новий кредитор набуває (приймає) на себе право вимоги від ОСОБА_2 , яке виникло на підставі договору поруки від 14 березня 2019 року і на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2019 року по справі №904/3625/19 у розмірі 12713702,13 грн. (п.1.2. договору).

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що обома сторонами забезпеченого порукою основного господарського зобов`язання, яке виникло з договору купівлі-продажу технологічних наборів №18HX001КРГЯ від 14 вересня 2017 року, є юридичні особи: «Агроскоп Інтернешнл» (ТОВ «Агрії Україна») і ТОВ «Нива 2014».

Після укладення ОСОБА_1 з ТОВ «Агрії Україна» договору про відступлення права вимоги забезпечене порукою основне зобов`язання, яке виникло з договору купівлі - продажу №18 НХ 001 КРГЯ від 14 вересня 2017 року, як було так і залишилось господарським зобов`язанням, бо його сторонами як були, так і залишились ті ж самі дві юридичні особи.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки наявний первісний та зустрічний спір виник щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторони якого є юридичні особи, то дану справу слід розглядати господарським судом, а тому провадження у справі як за первісним позовом, так і за зустрічним позовом підлягає закриттю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom).

За ст.ст. 1, 2 ЦПК України цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства, щодо визначеного кола правовідносин.

За вимогами ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №415/2542/15-ц (провадження №14-40цс18) зазначено, що: «з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/1733/18 (провадження №12-170гс18) зазначено, що: «законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №910/9362/19 (провадження №12-180гс19) зазначено, що: «до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/1733/18 (провадження №12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі №904/2526/18 (провадження №12-272гс18). Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці».

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Агроскоп Інтернешнл» і ТОВ «Нива 2014» було укладено договір купівлі-продажу технологічних наборів №18 HX001КРГЯ від 14 вересня 2017 року. Для забезпечення виконання зобов`язання за договором з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ НВП «Золотий Колос» було укладено договори поруки.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ «НИВА 2014», ТОВ НВП «Золотий колос», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, в якому просив суд: стягнути з ОСОБА_2 на свою, ОСОБА_1 , користь частково заборгованість у розмірі 500000 грн. на підставі договору поруки від 14 березня 2019 року.

В обґрунтування позову вказував, що між ним, ОСОБА_1 , та ТОВ «Агрії Україна» укладено договір про відступлення права вимоги №4 від 05 лютого 2024 року на підставі якого він, ОСОБА_1 , набув право вимоги до ОСОБА_2 , яке виникло на підставі договору поруки від 14 березня 2019 року та на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2019 року по справі №904/3625/19 у розмірі 12713702,13 грн.

Спір у даній справі виник щодо невиконання зобов`язань за договором купівлі-продажу технологічних наборів №18 НХ 001 КРГЯ від 17 вересня 2017 року, укладеним між ТОВ «Агроскоп інтернешнл» і ТОВ «Нива 2014», виконання яких було забезпечено договором поруки від 14 березня 2019 року відповідача та третьою особою, внаслідок чого утворилась заборгованість, правом вимоги щодо стягнення якої, в подальшому, було відступлено позивачу за первісним позовом.

Тобто сторонами основного зобов`язання є юридичні особи - ТОВ «Агроскоп інтернешнл» та ТОВ «Нива 2014».

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про закриття провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки, після укладення ОСОБА_1 з ТОВ «Агрії Україна» договору про відступлення права вимоги забезпечене порукою основне зобов`язання, яке виникло з договору купівлі - продажу №18 НХ 001 КРГЯ від 14 вересня 2017 року, як було так і залишилось господарським зобов`язанням, бо його сторонами як були, так і залишились ті ж самі дві юридичні особи.

Доводи апеляційної скарги про те, що предметом спору є не основне зобов`язання, а похідне від нього право вимоги до поручителя, яке після відступлення належить ОСОБА_1 , тобто спірним правовідношенням є саме відносини між новим кредитором ( ОСОБА_1 ) і поручителем ( ОСОБА_2 ) щодо виконання договору поруки, а ототожнення факту незмінності суб`єктного складу основного зобов`язання із висновком про незмінність юрисдикції спору за похідною вимогою є логічною і правовою помилкою, яка призвела до неправильного застосування норм права, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правочин є первинною та обов`язковою підставою для виникнення породжених ним правовідносин між сторонами цього правочину, тобто, без укладено14 вересня 2017 року між ТОВ «Агроскоп Інтернешнл» та ТОВ «Нива 2014»договору купівлі-продажу технологічних наборів №18 НХ 001 КРГЯ не виникло та не існувало б жодних зобов`язань.

Колегія суддів звертає увагу, що в процесі виконання різних видів зобов`язань, в тому числі породжених укладеними договорами, сторони зобов`язання (кредитор та боржник) можуть змінюватись безліч разів (шляхом уступки вимоги, шляхом спадкування, шляхом повернення боргу та іншими способами), але сторони укладеного первинного договору залишаються постійними і змінюватись не можуть.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі як за первісним позовом, так і за зустрічним позовом, оскільки первісний та зустрічний спір виник щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторони якого є юридичні особи, і тому цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановись обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України». Так, ЄСПЛ наголосив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст.6 Конвенції.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції не допустив порушень норм процесуального закону та неправильного застосування норм матеріального права, які могли б бути підставою для скасування ухвали суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваній ухвалі висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для скасування ухвали суду першої інстанції і задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба