Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Кримінальні правопорушення проти власності
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №761/15751/23
Суддя: Яковлева Вікторія Сергіївна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 761/15751/23 Головуючий І-ої інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/721/2026 Доповідач: ОСОБА_2
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем - ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
в режимі відеоконференції
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року відносно ОСОБА_7 ,
В С Т А Н О В И Л А:
Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мена Чернігівської області, громадянина України, з середньою освітою, не працевлаштованого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, востаннє: 02.06.2020 року Святошинським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, звільненого на підставі ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03.10.2022 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 18 днів; 18.09.2023 року Святошинським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК України, на підставі ст. 71 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 2 місяці 18 днів,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років. На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків до покарання призначеного за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 02.06.2020 року та остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк - 5 (п`ять) років 4 (чотири) місяці, з відбуттям покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з дати ухвалення вироку, а саме з 11.10.2023 року.
Вирішено питання щодо речових доказів та стягнення процесуальних витрат.
Згідно вироку суду, ОСОБА_7 будучи раніше неодноразово судимим за вчинення корисливих злочинів, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та маючи не зняту та не погашену в законному порядку судимість, вчинив новий умисний корисливий злочин в період дії воєнного стану, запровадженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ затвердженого Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні, яким введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, та продовжено Указом Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022 з 05 год. 30 хв. 26.03.2022 року строком на 30 діб, продовжено Указом Президента України від 18.04.2022 року №259/2022 з 05 год. 30 хв. 25.04.2022 року строком на 30 діб, та продовжено Указом Президента України від 17.05.2022 року №341/2022 з 05 год. 30 хв. 25.05.2022 року строком на 90 діб, продовжено Указом Президента України від 12.08.2022 року №573/2022 з 05 год. 30 хв. 23.08.2022 року строком на 90 діб та продовжено Указом Президента України від 07.11.2022 року № 757/2022 з 05 год. 30 хв. 21.11.2022 року строком на 90 діб та продовжено Указом Президента України від 06.02.2023 року №58/2023 з 05 год. 30 хв. 19.02.2023 року строком на 90 діб,
Так, в період з 13 год. 30 хв. 14.03.2023 року по 19.03.2023 року, більш точні час та дата не встановлені, ОСОБА_7 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , де звернув свою увагу на приватний будинок АДРЕСА_4 . В цей момент у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення будь-якого чужого майна, поєднане з проникненням у житло, вчинене повторно, в умовах воєнного стану та з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, вчинене повторно, в умовах воєнного стану, пройшов через відхилену дошку дерев`яного паркану та проник на прибудинкову територію приватного будинку, після чого за допомогою цегли, яку відшукав на землі, розбив скло та через вікно проник до будинку. Перебуваючи у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_3 , упевнившись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає і вони носять таємний характер, та, скориставшись відсутністю в приміщенні будинку власників, таємно викрав майно, що належить ОСОБА_10 , а саме: електричний тример марки «Dnipro-M» 110, серійний номер zst10210303458, вартістю 3488,40 гривень, зварювальний апарат IGBT марки «Dnipro-M» SAB-15DX, вартістю 2683,33 гривень та поклав у сумку.
Після чого, ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди у розмірі 6 171 (шість тисяч сто сімдесят одна)грн. 73 коп., розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Крім того, 21.03.2023 року, більш точний час не встановлено, тобто в період дії воєнного стану, ОСОБА_7 перебував за адресою: АДРЕСА_3 , маючи злочинний умисел, направлений на таємне викрадення будь-якого чужого майна, поєднане з проникненням у житло, вчинене повторно, в умовах воєнного стану, пройшов через відхилену дошку дерев`яного паркану та проник на прибудинкову територію приватного будинку, після чого через розбите скло вікна проник до будинку та перебуваючи у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_3 , упевнившись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає і вони носять таємний характер, та, скориставшись відсутністю в приміщенні будинку власників, таємно викрав майно, що належить ОСОБА_10 , а саме: кутову шліфувальну машинку марки «Dnipro-M» GL-190S, вартістю 1 449,67 гривень, кутову шліфувальну машинку марки «Einhell» моделі «Expert TE-AG 125/750», вартістю 879,67 гривень та поклав у сумку. Після чого, ОСОБА_7 , утримуючи при собі викрадене майно, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди у розмірі 2 329 (дві тисячі триста двадцять дев`ять) грн. 34 коп., розпорядившись викраденим на власний розсуд.
22.03.2023 року, більш точний час не встановлено, тобто в період дії воєнного стану, ОСОБА_7 перебував за адресою: АДРЕСА_3 , маючи умисел направлений на таємне викрадення будь-якого чужого майна, поєднане з проникненням у житло, вчинене повторно, в умовах воєнного стану, пройшов через відхилену дошку дерев`яного паркану та проник на прибудинкову територію приватного будинку, після чого через розбите скло вікна проник до будинку та перебуваючи у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_3 , упевнившись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає і вони носять таємний характер, та, скориставшись відсутністю в приміщенні будинку власників, таємно викрав майно, що належить ОСОБА_10 , а саме: портативні одноконфорочні газові плити марки «Intertool», моделі «GS-0001», потужністю 2300 ВТ у кількості 7 шт., вартістю 2391 (дві тисячі триста дев`яносто одна) грн. 69 коп., марки «LHB» 6SM14A, вартістю 2766 (дві тисячі сімсот шістдесят шість) грн. 33коп. Після чого, ОСОБА_7 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, утримуючи при собі викрадене майно, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди у розмірі 5 158 (п`ять тисяч сто п`ятдесят вісім) грн. 02 коп., розпорядившись викраденим на власний розсуд.
23.03.2023 року, більш точний час не встановлено, тобто в період дії воєнного стану, ОСОБА_7 перебував за адресою: АДРЕСА_3 , маючи злочинний умисел, направлений на таємне викрадення будь-якого чужого майна, поєднане з проникненням у житло, вчинене повторно, в умовах воєнного стану, пройшов через відхилену дошку дерев`яного паркану та проник на прибудинкову територію приватного будинку, після чого через розбите скло вікна проник до будинку та перебуваючи у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_3 , упевнившись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає і вони носять таємний характер, та, скориставшись відсутністю в приміщенні будинку власників, таємно викрав акустичну систему марки «FenderPassport PD-150», вартістю 14 000 грн, що належить ОСОБА_10 . Після чого, ОСОБА_7 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, утримуючи при собі викрадене майно, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди у розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн. 00 коп., розпорядившись викраденим на власний розсуд.
24.03.2023 року, більш точний час не встановлено, тобто в період дії воєнного стану, ОСОБА_7 перебував за адресою: АДРЕСА_3 , маючи злочинний умисел, направлений на таємне викрадення будь-якого чужого майна, поєднане з проникненням у житло, вчинене повторно, в умовах воєнного стану, пройшов через відхилену дошку дерев`яного паркану та проник на прибудинкову територію приватного будинку, після чого через розбите скло вікна проник до будинку та перебуваючи у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_3 , упевнившись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає і вони носять таємний характер, та, скориставшись відсутністю в приміщенні будинку власників, таємно викрав майно, що належить ОСОБА_10 , а саме: телевізор марки «Hisense» моделі «55A6BG», діагональ 55 дюймів, вартістю 12 333,00 грн., електричний чайник марки «StadlerFormSFK8888», вартістю 383,33 грн. Після чого, ОСОБА_7 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, утримуючи при собі викрадене майно, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди у розмірі 12 716 (дванадцять тисяч сімсот шістнадцять) грн. 33 коп., розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Кримінальна відповідальність за вказане кримінальне правопорушення передбачена ч.4 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у житло, вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
Прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати в частині призначеного покарання за ч.4 ст.185 КК України у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, та на підставі ч.4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарання, призначеного за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2023 року, остаточно призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці 18 днів. Виключити з резолютивної частини вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2023 року посилання на необхідність відбувати покарання ОСОБА_7 - «з відбуттям покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу». В іншій частині вирок залишити без змін.
На обґрунтування своїх апеляційних вимог прокурор зазначає, що в даному провадженні встановлено наявність постановленого відносно ОСОБА_7 вироку Святошинського районного суду м. Києва від 02.06.2020 року, яким його засуджено за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, звільненого 03.10.2022 року умовно достроково на підставі ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області на строк 1 рік 18 днів. Крім того, вироком Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч.3 ст.15,ч.4 ст.185, ч.4 ст.185, ч.1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці, та на підставі ст.71 КК України до призначеного покарання приєднано повністю невідбуту частину покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 02.06.2020 року та визначено остаточно покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 6 років 2 місяці 18 днів.
Посилаючись на положення ч.4 ст.70 КК України та правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 01.06.2020 року (справа № 766/39/17), прокурор вважає, що при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків) підлягають застуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили.
На думку прокурора, визначення ОСОБА_7 покарання вироком Святошинського районного суду м. Києва від 11.10.2023 року за ч.4 ст.185 КК України на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом приєднання частково невідбутої частини покарання за вироком місцевого суду від 02.06.2020 року у виді позбавлення волі на строк 1 рік 18 днів, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Прокурор зазначає, що на час постановлення останнього вироку був наявний вирок Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2023 року, яким було вже враховано невідбуту частину покарання за вироком місцевого суду від 02.06.2020 року.
У зв`язку з вказаним, на думку прокурора, суд при призначенні остаточного покарання ОСОБА_7 повинен був врахувати вирок Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2023 року, яким було призначено обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 2 місяці 18 днів.
В той же час, прокурор вважає за необхідне призначити остаточне покарання ОСОБА_7 на підставі ч.4 ст.70 КК України з урахуванням вироку Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2023 року.
Крім того, прокурор звертає увагу на необґрунтовану вказівку суду у вироку щодо необхідності відбування призначеного покарання обвинуваченим у кримінально-виконавчій установі закритого типу, оскільки згідно ч.1 ст.86 Кримінального виконавчого кодексу України, вид колонії визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, а тому зазначене посилання суду необхідно виключити з резолютивної частини вироку.
Заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_11 подав зміни та доповнення до апеляційної скарги прокурора, в яких просить вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2023 року відносно ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України - скасувати в частині призначеного покарання. Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 по епізоду крадіжки майна 21.03.2023 на суму 2329 грн. з ч.4 ст.185 КК України на ч.1 ст.162 КК України. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі, за ч.1 ст.162 КК України призначити покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом часткового складання покарання призначеного за цим вироком та покарання призначеного за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2023, остаточно призначити покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці 18 днів. Виключити з резолютивної частини вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2023 року посилання на необхідність відбувати покарання ОСОБА_7 - «з відбуттям покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу». В іншій частині вирок залишити без змін.
На обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає про те, що встановлені підстави для перекваліфікації дій ОСОБА_7 по епізоду вчинення 21.03.2023 року крадіжки з проникненням в житло з ч.4 ст.185 КК України на ч.1 ст.162 КК України.
Законом № 3886-IX від 18.07.2024 року «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання діяльності правоохоронних органів» викладено у новій редакції ст.51 КУпАП України та змінено розмір дрібного викрадення чужого майна з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Враховуючи те, що у кримінальному законі не визначено розмір кримінально караного викрадення чужого майна, така зміна КУпАП є зміною кримінального законодавства, яка пом`якшує або скасовує кримінальну відповідальність особи, а тому закон № 3886-IX має зворотну дію в часі і поширюється на діяння ОСОБА_7 , вчинене ним 21.03.2023 року.
Отже, з урахуванням положень ст.5 КК України, а також тієї обставини, що вартість викраденого майна на час вчинення кримінального правопорушення не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, ОСОБА_7 вчинив дрібну крадіжку, за що передбачена відповідальність ст. 51 КУпАП.
Однак, зважаючи на спосіб вчинення крадіжки, а саме скоєння її з незаконним проникненням у житло, на думку прокурора, дії ОСОБА_7 підлягають кваліфікації за ч.1 ст.162 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, думку обвинуваченого та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла наступного.
Згідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами, в їх сукупності, які за згодою учасників судового провадження досліджувались у порядку ч.3 ст.349 КПК України, а тому, згідно з ч.2 ст.394 КПК України апеляційному оскарженню і перегляду не підлягають, та учасниками судового провадження не оспорюються.
09 серпня 2024 року набув чинності Закон України від 18 липня 2024 року №3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (далі - Закон №3886-IX), яким було внесено зміни до статті 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).
Положеннями частини 1 статті 51 КУпАП (у редакції Закону №3886-IX) передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Частиною 2 статті 51 КУпАП (у редакції Закону №3886-IX) встановлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною 1 статті 51 КУпАП настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З огляду на зазначене, аналіз вказаних норм закону свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, встановлений в статті 51 КУпАП, а саме 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.
Згідно з частиною 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пунктом 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, інкримінованим ОСОБА_7 кримінальним правопорушенням за ч.4 ст.185 КК України, вчиненим за епізодом від 21.03.2023 року, завдано потерпілому ОСОБА_10 матеріальної шкоди на загальну суму 2 329 грн. 34 коп.
Зважаючи, що ОСОБА_7 вчинив крадіжку за зазначеним епізодом в 2023 році, тому слід керуватися ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 1 січня 2023 року становить 2684 грн., тобто неоподаткований мінімум доходів громадян становить 1342 грн. на 2023 рік, а 2 неоподаткованих мінімумів (ст. 51 ч.2 КУпАП) становить 2684 грн.
Тобто, з 09.08.2024 сума викраденого майна, яка не перевищує 2х неоподаткованих мінімумів доходів громадян, є дрібною крадіжкою та особа повинна нести відповідальність за відповідною частиною ст. 51 КУпАП.
Таким чином, з огляду на зміст положення Податкового кодексу України та Закону №2710-IX, на момент вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, розмір вартості викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст.185 КК України, становив у 2023 році 2684 грн.
Відповідно до матеріалів справи, діями ОСОБА_7 за епізодом від 21.03.2023 року було заподіяно потерпілому ОСОБА_10 майнової шкоди на загальну суму 2 329 грн. 34 коп., яка відповідно є меншою за розміром, з якого відповідно до Закону №2710-IX та положення Податкового кодексу України настає кримінальна відповідальність, тобто зазначене діяння підлягає декриміналізації.
Разом з тим, враховуючи висновок Об`єднаної палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07.10.2024 у справі №278/1566/21, відповідно до якого вбачається, що у разі закриття кримінального провадження у зв`язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння за ст.185 КК України, дії обвинуваченого, вчинені з проникненням у приміщення, підлягають перекваліфікації на ч.1 ст.162 КК України.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для кваліфікації дій ОСОБА_7 за епізодом від 21.03.2023 року за ч.1 ст.162 КК України, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, не вдаючись до оцінки/переоцінки доказів.
Так, об`єктивна сторона ст.162 КК України полягає, серед іншого, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи, зокрема, у незаконному проникненні до приміщення, як це встановлено судом першої інстанції.
Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку.
При цьому, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7 усвідомлював, що приміщення, до якого він протиправно проник, перебуває у володінні іншої особи.
Враховуючи викладене вище, та те що ОСОБА_7 вчинив крадіжку 21.03.2023 з проникненням у приміщення, а саме у житло потеплілого, колегія суддів дійшла висновку, що вирок в частині засудження ОСОБА_7 за цим епізодом необхідно змінити та перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч.4 ст.185 КК України на ч.1 ст.162 КК України, і призначити йому покарання в межах санкції цієї частини статті.
Обираючи вид та розмір покарання ОСОБА_7 за ч.1 ст.162 КК України, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії проступків, дані про особу обвинуваченого, який на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не працевлаштований, не одружений, раніше неодноразово судимий.
Обставиною, яка відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання, суд визнає щире каяття. Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.
З урахуванням викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що покарання ОСОБА_7 за ч.1 ст.162 КК України у виді 3 років обмеження волі сприятиме досягненню мети покарання, визначеної ст.50 КК України.
Щодо призначеного обвинуваченому покарання за іншими епізодами, передбаченими ч.4 ст.185 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом положень ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст.65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
На думку колегії суддів, вказаних вимог закону місцевим судом дотримано повною мірою.
Так, при призначенні обвинуваченому покарання, судом враховано характер та ступінь тяжкості скоєного, ставлення ОСОБА_7 до вчиненого, яке полягає у визнанні вини та щиросердному каятті, дані, які характеризують його особу, те, що він офіційно не працевлаштований, не одружений, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше неодноразово судимий.
Обставиною, яка відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання, судом визнано щире каяття. Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.
Врахувавши зазначені обставини, а також принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вирішив за необхідне, призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч.4 ст.185 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки призначене ОСОБА_7 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, тобто для досягнення мети, передбаченої ст.50 КК України.
Зважаючи на викладене, остаточне покарання ОСОБА_7 за сукупністю кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає за необхідне визначити на підставі ч.1 ст.70 КК, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, у вигляді 5 років позбавлення волі.
Крім того, в оскаржуваному вироку суд першої інстанції зазначив, що 18.09.2023 вироком Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, ч.4 ст.185, ч.4 ст.185 КК України, на підставі ст. 71 КК України, призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років 2 місяці 18 днів, в той же час, вказаний вирок, на дату прийняття даного вироку, не набрав законної сили, оскаржується ОСОБА_7 , а відтак не враховується судом під час призначенні йому покарання. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважаючи його необґрунтованим, зважаючи на наступне.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Святошинського районного суду м. Києва від 02.06.2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03.10.2022 року звільнено ОСОБА_7 умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 18 днів.
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч.3 ст.15, ч.4 ст.185, ч.4 ст.185 КК України, на підставі ст.71 КК України до призначеного покарання приєднано повністю невідбуту частину покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 02.06.2020 року, і остаточне покарання призначено у виді позбавлення волі строком на 6 років 2 місяці 18 днів.
Так, судом першої інстанції, при призначенні покарання, на підставі ст.71 КК України приєднано покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 02.06.2020, при цьому, не враховано, що вироком Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2023 року, на підставі ч.1 ст.71 КК України уже приєднано покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 02.06.2020, а тому його повторне приєднання на підставі ст.71 КК України до покарання, призначеного за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2023, не допускається.
Водночас, кримінальні правопорушення за оскаржуваним вироком ОСОБА_7 вчиняв в період з 13 год 30 хв. 14.03.2023 року по 19.03.2023, 21.03.2023, 22.03.2023, 23.03.2023, 24.03.2023, тобто до постановлення попереднього вироку Святошинського районного суду міста Києва від 18.09.2023 року, що є підставою для застосування положень ч.4 ст.70 КК України.
Відтак, заслуговують на увагу доводи апелянта, про те, що наведене не враховано судом першої інстанції при постановленні вироку та призначенні покарання, внаслідок чого безпідставно застосовано положення ст. 71 КК України.
Колегія суддів звертає увагу, що та обставина, що вирок Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2023 року, зокрема, на момент прийняття оскаржуваного вироку судом першої інстанції, не набрав законної сили у зв`язку з його оскарженням, не може бути безумовною підставою для його неврахування, під час вирішення питання про призначення ОСОБА_7 покарання у цьому кримінальному провадженні.
Відповідно до правового висновку, що міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01.06.2020 (справа №766/39/17) при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили. Відтак, якщо злочин, за який засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч.4 ст.70 КК (за сукупністю кримінальних правопорушень).
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 остаточне покарання, вищезазначених вимог не дотримався та безпідставно застосував положення ст.71 КК України, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме до застосування закону, який не підлягає застосуванню - ст.71 КК України та незастосування закону, який підлягає застосуванню - ч.4 ст.70 КК України.
Зважаючи на вказані обставини, при призначенні покарання обвинуваченому, на підставі ч.4 ст.70 КК України, слід застосувати принцип поглинення менш суворого покарання, призначеного даним вироком, більш суворим, призначеним вироком Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2023 року, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 2 місяці 18 днів. Відтак, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
За змістом статей 408, 420 КПК України погіршення становища обвинуваченого можливе лише при ухваленні судом апеляційної інстанції свого вироку.
Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
При цьому за приписами 1 ст. 421 КПК України, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
З апеляційної скарги прокурора зі змінами та доповненнями вбачається, що сторона обвинувачення, зокрема, не погоджується з рішенням місцевого суду щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Під час проголошення судового рішення, головуючим суддею помилково зазначено про постановлення судового рішення у формі ухвали. Водночас, така помилка стосується форми судового рішення та не впливає на правильність вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 .
З огляду на встановлену необхідність застосування до обвинуваченого положень ч.4 ст.70 КК України, замість положень ст.71 КК України, суд апеляційної інстанції має ухвалити судове рішення у формі вироку, оскільки за результатами апеляційного розгляду остаточне покарання визначається за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного оскаржуваним вироком, більш суворим покаранням, призначеним вироком Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2023 року. Вирішення цього питання потребує застосування правил призначення остаточного покарання, передбачених ч.4 ст.70 КК України, та відповідно постановлення судового рішення у формі вироку. При цьому, застосування зазначених положень кримінального закону не призвело до збільшення остаточного строку покарання, оскільки оскаржуваним вироком від 11 жовтня 2023 року ОСОБА_7 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 2 місяці 18 днів, тобто в межах покарання, вже визначеного вироком Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2023 року.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Статтею 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» визначено, що попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили та згідно з ч.5 ст.72 КК України зараховується судом у строк покарання.
Зважаючи на те, що ОСОБА_7 було засуджено вироком Святошинського районного суду міста Києва від 18.09.2023 за ч.3 ст.15, ч.4 ст.185, ч.4 ст.185, ч.1 ст.70 КК України до покарання у виді у виді 5 (п`яти) років 2 (двох) місяців позбавлення волі, та на підставі ст.71 КК України до призначеного покарання приєднано повністю невідбуту частину покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 02.06.2020 року, призначено остаточне покарання у виді 6 (шести) років 2 (двох) місяців 18 (вісімнадцять) днів позбавлення волі, вказане покарання ним частково відбуте.
Колегія суддів вважає за необхідне, призначаючи ОСОБА_7 остаточне покарання за правилами ч.4 ст.70 КК України, з урахуванням вказаного вище покарання, зарахувати у строк покарання за оскаржуваним вироком частково відбуте ОСОБА_7 покарання за попереднім вироком від 18.09.2023 року, а саме час перебування ОСОБА_7 під вартою, як запобіжний захід у попередньому кримінальному провадженні, з 14.04.2023 року по 14.10.2026 року, на підставі ч.5 ст.72 КК України.
Положеннями ст.368 КПК України передбачено вичерпний перелік питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку, серед яких п.6 ч.1 передбачає міру покарання, яка має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати, які обов`язки слід покласти на особу в разі її звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Пункт 2 ч.4 ст.374 КПК України передбачає перелік того, що повинно бути зазначено судом в резолютивній частині обвинувального вироку, серед чого має місце покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.
Покарання у виді позбавлення волі, згідно з приписами ч.1 ст.63 КК України, полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.
В свою чергу, ч.3 ст.11 та ст.86 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає, що кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії), при цьому, вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Згідно із приписами ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК України, та відповідно до положень Загальної частини КК України, якими не передбачено визначення місця відбування покарання за його типом.
Отже, системний аналіз вищенаведених норм кримінального процесуального та кримінально-виконавчого законодавства дозволяє дійти висновку про те, що визначення типу установи виконання покарань (відкритого або закритого) для відбування покарання у виді позбавлення волі не відноситься до компетенції суду при постановленні обвинувального вироку, а здійснюється Державною кримінально-виконавчою службою України вже після винесення вироку відповідно до нормативно-правових актів МЮ України, при цьому, саме по собі покарання у виді позбавлення волі полягає в поміщенні особи до кримінально-виконавчої установи закритого типу.
Відтак, в даному випадку місцевий суд при призначенні покарання ОСОБА_7 вийшов за межі питань, які повинні бути вирішені при постановленні вироку відповідно до приписів ст.ст. 368-374 КПК України, чим також допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, на що також обґрунтовано посилається прокурор в своїй апеляційній скарзі.
З урахуванням вищевикладеного у своїй сукупності, у зв`язку із допущеними судом істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, пов`язаними із безпідставним зазначенням при призначенні ОСОБА_7 покарання типу установи виконання покарання, колегія суддів вважає, що оскаржуваний вирок суду підлягає зміні в цій частині.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 420, 615 КПК України колегія суддів,-
З А С У Д И Л А:
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 зі змінами заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_11 , - задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року відносно ОСОБА_7 змінити в частині засудження за епізодом від 21.03.2023 року та в частині призначеного покарання.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 за епізодом від 21.03.2023 року з ч.4 ст.185 КК на ч.1 ст.162 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.4 ст.185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного даним вироком, більш суворим, призначеним вироком Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2023 року, призначити ОСОБА_7 остаточно покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 2 місяці 18 днів.
Зарахувати в строк покарання за даним вироком покарання, відбуте ОСОБА_7 за вироком Святошинського районного суду міста Києва від 18.09.2023 року з 14.04.2023 року по 14.10.2026 року.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 обчислювати з 15.10.2026 року.
Цей же вирок змінити та виключити посилання суду на необхідність ОСОБА_7 відбувати покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу.
В іншій частині вирок суду залишити без змін. Вирок набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, з моменту вручення йому копії вироку.
Судді:
_______________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
Оригінал: reyestr.court.gov.ua