Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №760/12355/25-ц — Київський апеляційний суд

справа № 760/12355/25-ц

провадження № 22-ц/824/16107/2026

головуючий у суді І інстанції Головко Ю. Г.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Тихої П.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Доктор Дорофєєва Бьюті Клінік» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та зобов`язання витини дії,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Доктор Дорофєєва Бьюті Клінік» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та зобов`язання витини дії.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року провадження у справі закрито.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції не дослідив належним чином матеріали справи, неповністю встановив обставини справи і надав належну оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами.

Вказує, що суд першої інстанції посилається на дані та докази, надані відповідачем у відзиві на позовну заяву, взагалі не враховуючи предмету позову та його суть (підстави), дані та докази, надані позивачем.

На думку апелянта, суд першої інстанції в ухвалі «копіює» доводи відповідача, які не відповідають суті та підставі позову.

Вказує, що вимоги позивача взагалі не стосуються корпоративних відносин, позивач не оскаржує рішення засновника юридичної особи, а оскаржує незаконне розірвання трудового договору з ним, як найманим працівником в рамках цивільно-правових відносин.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 в судовому засіданні призначеному на 27 жовтня 2026 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник ТОВ «Доктор Дорофєєва Бьюті Клінік» у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції.

Відповідно до положень статей 223, 372 ЦПК України неявка належним чином повідомлених учасників справи не перешкоджає її апеляційному розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Разом з тим частина друга вказаної статті передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі №359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Визначаючи юрисдикцію спору, суд повинен ураховувати не лише суб`єктний склад учасників справи, а й предмет спору, характер спірних правовідносин, зміст заявлених вимог та підстави, з яких позивач обґрунтовує необхідність судового захисту.

Під час визначення юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, а також суб`єктного складу учасників.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року в справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема, господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18(провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19)».

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20)).

Спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18)).

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Доктор Дорофєєва Бьюті Клінік», у якому просив поновити його на посаді директора товариства, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду та компенсувати вартість особистих ноутбуків, які, за твердженням позивача, залишилися на підприємстві.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на незаконність свого звільнення, зазначаючи, що, відповідно до відомостей електронного реєстру Пенсійного фонду України, його звільнено 29 грудня 2023 року за статтею 38 КЗпП України, однак заяви про звільнення за власним бажанням він не подавав і наміру припиняти трудові відносини не мав.

Водночас із поданих представником відповідача документів суд першої інстанції встановив, що позивач обіймав посаду директора товариства та був наділений повноваженнями з управління ним, а підставою припинення відповідних правовідносин стало рішення засновника товариства від 26 грудня 2023 року.

Отже, суд першої інстанції, вирішуючи питання про належність спору до цивільної юрисдикції, дослідив зміст позовних вимог, доводи сторін та надані ними документи, а також установив характер правовідносин, припинення яких стало підставою для звернення позивача до суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що для визначення юрисдикції цього спору визначальним є не лише формулювання позивачем позовних вимог як вимог про поновлення на роботі та стягнення виплат у зв`язку з незаконним звільненням, а й правова природа спірних правовідносин, з яких ці вимоги виникли.

Саме по собі посилання позивача на порушення норм трудового законодавства не є достатньою підставою для віднесення спору до цивільної юрисдикції, якщо за своїм змістом спір пов`язаний із припиненням повноважень керівника юридичної особи на підставі рішення уповноваженого органу товариства.

При цьому для правильного вирішення питання про юрисдикцію не має вирішального значення те, чи є позивач учасником або засновником товариства. Визначальним є характер спірних правовідносин та те, чи стосується спір реалізації повноважень щодо управління юридичною особою.

До юрисдикції господарського суду за п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України належать спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч. 3 ст. 99 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень).

Отже, вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із обставин справи, а саме пункту 14.1.1 Статуту ТОВ Доктор Дорофєєва Бьюті Клінік», відповідно до якого виконавчим органом товариства є одноособово директор товариства, до компетенції якого належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства. Тобто, позивач займав посаду директора товариства - виконавчого органу товариства.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не оскаржує рішення засновника товариства, а оспорює незаконне розірвання трудового договору, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Саме по собі зазначення позивачем у позовній заяві про порушення трудового законодавства та посилання на відсутність його волевиявлення на звільнення за власним бажанням не змінюють правової природи спірних правовідносин, якщо фактичні обставини справи свідчать про те, що припинення відносин з позивачем як директором товариства відбулося на підставі рішення уповноваженого органу юридичної особи.

У цій справі позивач просить не лише стягнути належні йому виплати у зв`язку з припиненням трудових відносин, а й поновити його саме на посаді директора товариства. Задоволення такої вимоги безпосередньо впливатиме на формування виконавчого органу товариства, визначення особи, уповноваженої здійснювати управління ним, та реалізацію відповідних управлінських повноважень.

За таких обставин спір не може оцінюватися виключно як індивідуальний трудовий спір без урахування правової природи посади, яку обіймав позивач, і юридичних наслідків заявленої ним вимоги про поновлення на роботі.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що представник відповідача надав суду документи, відповідно до яких підставою припинення повноважень позивача як директора стало рішення засновника товариства від 26 грудня 2023 року. Ці документи були досліджені судом першої інстанції та враховані під час визначення характеру спірних правовідносин.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції фактично відтворив позицію відповідача, не свідчать про неправильність оскаржуваної ухвали. Незгода сторони з оцінкою судом поданих доказів та встановленими на їх підставі обставинами сама по собі не є підставою для скасування судового рішення, якщо висновки суду відповідають установленим обставинам і нормам процесуального права.

При цьому колегія суддів зауважує, що вирішення питання про предметну юрисдикцію не передбачає остаточного встановлення законності чи незаконності звільнення позивача, достовірності його волевиявлення на припинення трудових відносин або наявності підстав для поновлення на посаді. Такі питання належать до розгляду спору по суті судом відповідної юрисдикції. На цій стадії суд має визначити, до компетенції якого суду належить розгляд заявлених вимог з огляду на характер спірних правовідносин.

Відтак посилання позивача на те, що він не подавав заяви про звільнення за власним бажанням, а підстави його звільнення були сфальсифіковані, не є самостійною підставою для висновку про належність спору до цивільної юрисдикції, оскільки наведені обставини стосуються суті конфлікту між позивачем і товариством та підлягають оцінці під час вирішення спору компетентним судом.

Отже, суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, установивши характер правовідносин між сторонами та врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування трудових і корпоративних спорів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір щодо припинення повноважень позивача як директора товариства підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, закривши провадження у справі, оскільки розгляд спору в порядку цивільного судочинства за встановлених обставин не відповідав би правилам предметної юрисдикції.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки зводяться переважно до незгоди апелянта з визначенням правової природи спірних правовідносин та оцінкою судом наданих сторонами матеріалів, не містять обставин, які б свідчили про порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування за доводами апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 29 жовтня 2026 року.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба