Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №756/12638/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року м. Київ

Справа № 756/12638/25

Провадження: № 22-ц/824/15688/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 16 червня 2026 року, постановлену під головуванням судді Тихої О. О.,

у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач належним чином не виконував зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати послуг із централізованого опалення, постачання теплової енергії та гарячої води, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Крім основної заборгованості, заявлено до стягнення інфляційні втрати, три проценти річних, пеню, заборгованість з абонентського обслуговування та внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку, а також судові витрати.

В подальшому, 16 червня 2026 року, представником КП «Київтеплоенерго» та ОСОБА_2 подано спільну заяву про затвердження мирової угоди, укладеної між ними того самого дня.

У заяві сторони зазначили, що з метою врегулювання спору досягли домовленості щодо добровільного погашення відповідачем заборгованості на погоджених умовах. Відповідно до мирової угоди ОСОБА_2 визнав заборгованість у визначеному сторонами розмірі та зобов`язався сплачувати її на рахунки позивача згідно з установленим графіком платежів.

Умовами мирової угоди також передбачено право відповідача на дострокове погашення заборгованості, а в разі невиконання або неналежного виконання її умов можливість примусового виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди та дострокового стягнення всієї суми заборгованості.

Сторони підтвердили, що умови мирової угоди відповідають їхньому волевиявленню та інтересам, не порушують прав третіх осіб, і просили суд затвердити мирову угоду та розглянути відповідну заяву за їх відсутності.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16 червня 2026 року затверджено мирову угоду від 16.06.2026, укладену між позивачем Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», в особі директора Структурного підрозділу «ЕНЕРГОЗБУТ» КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» Лопатіна Костянтина Олександровича, який діє на підставі довіреності №18/03/26-01 від 18.03.2026 (далі - КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» /Позивач) з однієї сторони, та відповідачем ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 (далі Відповідач), РНОКПП: НОМЕР_1 , з другої сторони, у цивільній справі № 756/12638/25 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що вона є співвласницею квартири, щодо якої виникла заборгованість за житлово-комунальні послуги, стягнення якої є предметом розгляду цієї справи, а тому затверджена судом мирова угода, на її переконання, зачіпає її права та законні інтереси.

Вказувала, що суд першої інстанції, затверджуючи мирову угоду, не врахував її прав як співвласниці нерухомого майна та не залучив її до участі у справі, хоча умови угоди стосуються заборгованості за послуги, надані до квартири, яка перебуває у спільній власності.

Крім того, заперечувала правильність визначеного сторонами розміру заборгованості за житлово-комунальні послуги, зокрема, нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, вважаючи, що суд першої інстанції не перевірив обґрунтованості відповідних нарахувань.

Наголошувала, що відповідно до положень статті 207 ЦПК України суд зобов`язаний перевірити, чи не порушують умови мирової угоди прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. На її думку, суд першої інстанції зазначених вимог процесуального закону не дотримався, у зв`язку із чим безпідставно затвердив мирову угоду та закрив провадження у справі.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 09 вересня 2026 року відкрито провадження у даній справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В силу ч. 1 ст. 352 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Верховний Суд у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 568/1612/18 вказав на те, що суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи впливає оскаржуване судове рішення безпосередньо на права та обов`язки заявника та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Виходячи з наведених норм цивільно-процесуального законодавства, право апеляційного оскарження судового рішення мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Зазначені особи можуть подати апеляційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов`язки цих осіб.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку ст. 352 ЦПК України, повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв, як вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому, слід урахувати, що судове рішення та/або ухвала, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Судове рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього судового рішення (ухвали) містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку, порушуються не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та звернулася з апеляційною скаргою як особа, яка не була залучена до участі у справі, посилаючись на те, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі вирішено питання про її права та законні інтереси, оскільки вона є співвласницею квартири, щодо якої КП «Київтеплоенерго» здійснило нарахування за житлово-комунальні послуги.

Колегія суддів погоджується з такими доводами, з огляду на таке.

Предметом судового розгляду у цій справі були вимоги КП «Київтеплоенерго» про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, абонентське обслуговування, обслуговування вузлів комерційного обліку, а також інфляційних втрат, трьох відсотків річних, пені та судового збору. Зазначені нарахування здійснювалися щодо квартири, співвласницею якої є ОСОБА_1

16 червня 2026 року між КП «Київтеплоенерго» та ОСОБА_2 укладено мирову угоду, за умовами якої ОСОБА_2 визнав заборгованість у визначеному сторонами розмірі та взяв на себе зобов`язання щодо її погашення шляхом перерахування коштів на рахунки позивача відповідно до встановленого порядку.

Затверджуючи зазначену мирову угоду, суд першої інстанції виходив із того, що її умови відповідають волевиявленню сторін, не суперечать вимогам закону та не порушують прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Проте, такий висновок суду є передчасним, оскільки суд не перевірив належним чином правовий статус ОСОБА_1 як співвласниці квартири, щодо якої виникла спірна заборгованість, а також не з`ясував, чи можуть умови мирової угоди вплинути на її майнові права та обов`язки.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

За змістом статей 319, 321 та 322 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд, право власності є непорушним, а власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що перебуває у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності. Правовідносини щодо користування, утримання та оплати послуг, наданих до такого майна, можуть стосуватися прав та обов`язків усіх його співвласників.

У разі перебування квартири у спільній частковій власності відповідно до статті 360 ЦК України кожен співвласник зобов`язаний відповідно до своєї частки брати участь у витратах на утримання спільного майна та інших платежах, пов`язаних із таким майном.

Отже, питання щодо складу, періоду та розміру заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані до квартири, співвласницею якої є ОСОБА_1 , не може розглядатися як таке, що стосується виключно правовідносин між КП «Київтеплоенерго» та ОСОБА_2 .

Визначення судом розміру заборгованості, її складових та періоду виникнення має безпосереднє значення для встановлення обсягу майнових обов`язків співвласників квартири. При цьому ОСОБА_1 не брала участі у розгляді справи, не була повідомлена про розгляд питання щодо затвердження мирової угоди та не мала можливості висловити свою позицію щодо підстав і розміру заявленої заборгованості.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, отримувати інформацію про ціни і тарифи, структуру плати, порядок надання житлово-комунальних послуг, нарахування та здійснення платежів, а також зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами і тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки та на умовах відповідного договору.

Відповідно до статті 9 цього Закону споживач здійснює оплату за житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Отже, для правильного визначення обсягу зобов`язань у спірних правовідносинах необхідно встановити, зокрема, правовий статус особи як власника або співвласника житла, період володіння чи користування квартирою, умови договору про надання послуг, а також підстави та порядок здійснення відповідних нарахувань.

Однак, зазначені вище обставини суд першої інстанції не дослідив. Суд не встановив, чи була ОСОБА_1 співвласницею квартири протягом усіх періодів, за які позивачем нараховано заборгованість, який обсяг її прав у відповідних правовідносинах, а також чи можуть умови мирової угоди вплинути на розподіл майнових обов`язків між співвласниками.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди та продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, а також якщо вони є невиконуваними.

Отже, перевірка того, чи не порушують умови мирової угоди права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є її сторонами, є обов`язком суду, а не формальністю. Суд має самостійно перевірити відповідність мирової угоди вимогам закону та не може обмежитися лише посиланням на твердження сторін про відсутність порушення прав третіх осіб.

Суд першої інстанції фактично обмежився відтворенням положення мирової угоди про те, що права третіх осіб не порушуються. Водночас, суд не перевірив відомості про співвласників квартири, не надав оцінки правовому статусу ОСОБА_1 та не з`ясував, чи стосується затверджена мирова угода її майнових прав та обов`язків.

Крім того, колегія суддів відмічає про те, що у разі виникнення спору між співвласниками щодо розподілу витрат, пов`язаних із погашенням спірної заборгованості, оцінці можуть підлягати суми, включені до мирової угоди та визнані ОСОБА_2 без участі ОСОБА_1 у розгляді справи. Водночас, ОСОБА_1 не мала можливості надати заперечення щодо факту виникнення заборгованості, періоду її нарахування та правильності застосованих тарифів і проведених розрахунків.

Відтак, суд першої інстанції, у порушення пункту 1 частини п`ятої статті 207 ЦПК України, належним чином не перевірив, чи не порушують умови мирової угоди права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 , та дійшов передчасного висновку про відсутність порушення прав інших осіб.

Доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду відповідно до вимог статті 379 ЦПК України, з вирішенням питання про залучення ОСОБА_1 до участі у справі та забезпеченням їй можливості реалізувати передбачені законом процесуальні права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 16 червня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 30 жовтня 2026 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура