Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: інших фактів, з них:.
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №752/3250/25
Суддя: Невідома Тетяна Олексіївна
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2026 року м. Київ
Справа № 752/3250/25
Провадження: № 22-ц/824/15285/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В.А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Шуляк Надії Олександрівни в інтересах ОСОБА_1
на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Кокошка О. Б.,
у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні та факту спільного проживання однією сім`єю, заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві,
в с т а н о в и в:
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні та факту спільного проживання однією сім`єю, мотивуючи її тим, що вона є рідною сестрою ОСОБА_2 , який проходив військову службу та ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув під час виконання бойового завдання поблизу с. Макіївка Сватівського району Луганської області.
Зазначала, що тривалий час проживала разом із братом за однією адресою, вони вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом та взаємною турботою. До залучення до виконання бойових завдань ОСОБА_2 забезпечував її необхідними засобами для існування, зокрема, сплачував житлово-комунальні послуги, придбавав продукти харчування, лікарські засоби та одяг, а під час проходження військової служби продовжував надавати їй матеріальну допомогу.
Посилалася на те, що є пенсіонеркою за віком, а матеріальна допомога загиблого брата була для неї постійним та основним джерелом засобів до існування.
Після загибелі брата вона спільно з військовою частиною брала участь в організації його поховання, однак їй було відмовлено у наданні допомоги на поховання та компенсації відповідних витрат у зв`язку з відсутністю підтвердження факту спільного проживання та ведення спільного господарства.
Крім того, з метою призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника вона звернулася до органу Пенсійного фонду України, проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 02 січня 2025 року № 262140002632 їй відмовлено у переході на зазначений вид пенсії у зв`язку з ненаданням необхідних документів, які підтверджують спільне проживання з годувальником на день його смерті.
Посилалась на те, що встановлення зазначених юридичних фактів необхідне їй для реалізації права на пенсійне забезпечення у зв`язку із втратою годувальника та отримання передбачених законодавством соціальних виплат.
У зв`язку з викладеним, просила суд встановити факт її перебування на утриманні рідного брата ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання, а також факт їхнього спільного проживання однією сім`єю.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Шуляк Н. О. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про недоведеність факту перебування ОСОБА_1 на утриманні її загиблого брата ОСОБА_2 та їхнього спільного проживання однією сім`єю, не надавши належної оцінки зібраним у справі доказам у їх сукупності.
Вказувала, що суд безпідставно обмежив оцінку матеріальної допомоги, яку ОСОБА_2 надавав заявниці, виключно сумами банківських переказів, залишивши поза увагою те, що така допомога могла надаватися також готівковими коштами, шляхом придбання продуктів харчування, лікарських засобів, одягу, предметів побуту, оплати житлово-комунальних послуг та забезпечення інших повсякденних потреб заявниці.
Наголошувала, що отримання ОСОБА_1 грошових переказів від її сина ОСОБА_3 у більшому розмірі, ніж від загиблого брата, саме по собі не спростовує факту перебування на утриманні останнього, оскільки судом не встановлено періодичності, призначення та фактичного використання таких коштів, а також не з`ясовано, чи здійснював син постійне утримання заявниці.
Зазначала, що наявність у заявниці власної пенсії за віком також не виключає можливості встановлення факту перебування на утриманні померлого, якщо допомога останнього була постійним та основним джерелом засобів до існування. При цьому суд не врахував, що розмір пенсії ОСОБА_1 у різні періоди становив від 1 700 грн до 2 725 грн, тоді як ОСОБА_2 отримував грошове забезпечення військовослужбовця та, за твердженням заявниці, забезпечував її основні життєві потреби.
Крім того, посилалася на те, що суд першої інстанції без належного мотивування відхилив показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які, на її переконання, підтвердили факт тривалого спільного проживання заявниці з братом, ведення ними спільного господарства та наявності спільного побуту.
Звертала увагу на те, що суд обмежився загальним висновком про неконкретність показань свідків, не зазначивши, які саме повідомлені ними обставини вважає недостовірними або такими, що не підтверджуються іншими доказами, та не навів мотивів їх відхилення.
Вважала, що суд першої інстанції фактично ототожнив реєстрацію місця проживання із фактичним проживанням особи та не врахував, що сама по собі реєстрація ОСОБА_3 за адресою заявниці не підтверджує його фактичного проживання разом із нею, ведення спільного господарства чи здійснення її постійного утримання.
Посилалася на порушення судом вимог статті 89 ЦПК України щодо всебічної, повної та об`єктивної оцінки доказів, оскільки суд не дослідив належним чином взаємний зв`язок письмових доказів і показань свідків та не навів достатніх мотивів, з яких дійшов висновку про недоведеність заявлених юридичних фактів.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 04 вересня 2026 року відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник, адвокат Шуляк Н. О., підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просили задовольнити скаргу.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Заслухавши пояснення заявниці та її представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідними сестрою та братом (а. с. 18 - 19).
ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді техніка із системного адміністрування групи телекомунікаційних мереж та інформаційних систем інформаційно-телекомунікаційного центру вузла зв`язку 1 категорії (а. с. 22).
10 вересня 2024 року № 503 сержант ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 поблизу с. Макіївка Сватівського району Луганської області під час виконання бойового завдання. Причиною смерті ОСОБА_2 стала вибухова травма внаслідок військових дій (а. с. 22).
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 із 05 грудня 1989 року до дня смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 31).
За цією ж адресою зареєстрована й ОСОБА_1 , яка є пенсіонеркою за віком, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує відповідну пенсію (а. с. 24).
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що тривалий час проживала разом із братом, вела з ним спільне господарство та перебувала на його матеріальному утриманні, оскільки останній забезпечував її продуктами харчування, лікарськими засобами, одягом, сплачував житлово-комунальні послуги, а під час проходження військової служби продовжував надавати їй фінансову допомогу.
У зв`язку із загибеллю брата заявниця звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника (а. с. 25 - 27).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 02 січня 2025 року № 262140002632 ОСОБА_1 відмовлено у переході на пенсію у зв`язку із втратою годувальника через ненадання документів, передбачених пунктами 2.9, 2.22, 2.23 відповідного порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій (а. с. 27 - 28).
На підтвердження факту матеріального утримання заявницею надано виписку АТ «ПриватБанк» про рух коштів за її картковим рахунком за період із 01 січня 2023 року до 23 жовтня 2024 року (а. с. 55 -57).
Дослідивши зазначену виписку, суд першої інстанції встановив, що за вказаний період ОСОБА_2 перерахував на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 39 450 грн.
Водночас, за цей самий період на картковий рахунок заявниці від її сина ОСОБА_3 надійшли грошові кошти в загальному розмірі 49 600 грн, що на 10 150 грн перевищує суму переказів від ОСОБА_2 .
Крім того, судом установлено, що заявниця отримувала пенсію за віком, тобто, мала власне джерело доходів.
Також, суд першої інстанції встановив, що за адресою реєстрації заявниці та її загиблого брата зареєстрований син заявниці, ОСОБА_3 .
В судовому засіданні суд першої інстанції допитав свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які повідомили про спільне проживання ОСОБА_1 із братом ОСОБА_2 .
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що показання допитаних свідків мали загальний характер та не містили конкретних відомостей, які б підтверджували обставини ведення заявницею та її братом спільного господарства, наявності спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків, а також перебування заявниці на матеріальному утриманні ОСОБА_2 .
Інших належних доказів, які б у сукупності з установленими обставинами підтверджували факт спільного проживання заявниці з братом однією сім`єю та отримання від нього допомоги, що була постійним і основним джерелом засобів до існування, судом першої інстанції не встановлено. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції колегія суддів ураховує наступне.
Щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції в частині відмови у встановленні факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, а також підтвердження наявності або відсутності неоспорюваних прав. Таке положення передбачено частиною першою статті 293 ЦПК України.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Водночас відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, факт спільного проживання брата та сестри однією сім`єю може бути встановлений судом на підставі частини другої статті 315 ЦПК України як інший юридичний факт, якщо його встановлення необхідне заявниці для реалізації особистих або майнових прав та законом не визначено іншого порядку його підтвердження.
Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до частини четвертої статті 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Отже, кровне споріднення саме по собі не є достатньою підставою для висновку про проживання осіб однією сім`єю. Для встановлення такого факту необхідна сукупність обставин, які свідчать про реальність сімейних відносин між особами, а саме: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність спільних витрат, взаємна допомога, спільне ведення господарства та взаємні права й обов`язки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц зазначено, що законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання, спільний побут і взаємні права та обов`язки.
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу, що для підтвердження факту проживання осіб однією сім`єю можуть мати значення, зокрема, спільні витрати, спільний бюджет, спільне харчування, придбання майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, домовленості щодо користування житловим приміщенням та інші обставини, які підтверджують реальність сімейних відносин.
Отже, для задоволення заяви в цій частині ОСОБА_1 мала довести не лише факт того, що вона є рідною сестрою ОСОБА_2 , а й існування між ними саме таких відносин, які за своїм змістом відповідають ознакам сім`ї у розумінні статті 3 СК України.
Водночас, із матеріалів справи вбачається, що заявниця не надала належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, які б у своїй сукупності підтверджували постійне спільне проживання її з братом, ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат та взаємних прав і обов`язків, притаманних сімейним відносинам.
Наявність родинного зв`язку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також можливе проживання їх за однією адресою самі по собі не є достатніми для встановлення факту проживання однією сім`єю. Реєстрація місця проживання підтверджує лише зареєстроване місце проживання особи та не свідчить автоматично про її фактичне проживання за відповідною адресою, ведення спільного господарства або існування спільного сімейного бюджету.
Показання допитаних судом свідків також не дають підстав для протилежного висновку. Оцінюючи ці показання, суд першої інстанції врахував їх зміст, джерело обізнаності свідків та їх взаємозв`язок з іншими доказами у справі. При цьому сам факт повідомлення свідками про родинні стосунки заявниці та ОСОБА_2 , їх спілкування або перебування за однією адресою не підтверджує в повному обсязі наявності всіх необхідних ознак спільного проживання однією сім`єю.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що показання свідків не містять достатньо конкретних відомостей щодо спільного бюджету заявниці та її брата, систематичного ведення ними спільного господарства, здійснення спільних витрат, придбання майна для спільного користування, участі ОСОБА_2 у витратах на утримання житла та існування між ними взаємних майнових і побутових обов`язків.
Саме по собі надання братом матеріальної допомоги сестрі також не є безумовним доказом проживання однією сім`єю. Такі обставини можуть свідчити про родинну підтримку, однак не доводять автоматично наявності сімейних правовідносин у розумінні статті 3 СК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані заявницею докази не підтверджують у необхідній сукупності факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю.
Щодо встановлення факту перебування на утриманні.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено можливість встановлення судом факту перебування фізичної особи на утриманні.
Відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця мають, зокрема, утриманці загиблої особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 сім`ям загиблих осіб, визначених цією постановою, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками між усіма отримувачами, передбаченими статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Отже, встановлення факту перебування заявниці на утриманні загиблого брата може мати для неї юридичне значення як необхідна передумова для звернення за реалізацією відповідних соціальних гарантій. Водночас сам факт родинних відносин із загиблим військовослужбовцем не є достатнім для встановлення факту перебування на його утриманні.
Колегія суддів відмічає, що перебування на утриманні передбачає не лише отримання особою певної матеріальної допомоги, а й наявність такого характеру матеріального забезпечення, за якого допомога іншої особи є постійною, систематичною та має основне значення для забезпечення життєвих потреб заявника.
У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18 зазначено, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо ж, крім допомоги померлого, особа має інші джерела доходів, суду необхідно з`ясувати, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Отже, наявність у заявника пенсії, заробітку, стипендії або інших доходів сама по собі не виключає можливості встановлення факту перебування на утриманні. Проте в такому разі підлягає встановленню, чи мала допомога померлого переважне та визначальне значення для забезпечення основних життєвих потреб заявника.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17 та від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19.
При цьому, постійний характер допомоги означає, що вона надавалася не одноразово та не випадково, а систематично, протягом певного періоду, унаслідок чого особа, яка її надавала, фактично взяла на себе обов`язок щодо матеріального забезпечення заявника.
Основне значення такої допомоги визначається з урахуванням не лише її абсолютного розміру, а й співвідношення з іншими доходами заявника, його фактичними потребами, розміром необхідних витрат на харчування, лікування, придбання одягу, оплату житлово-комунальних послуг та інших необхідних витрат.
Отже, для встановлення факту перебування на утриманні суд має дослідити в сукупності такі обставини: джерела доходів заявника; розмір та регулярність отримуваної допомоги; період, протягом якого така допомога надавалася; спосіб її надання, грошові перекази, передача готівки, придбання продуктів, ліків, одягу, оплата житлово-комунальних послуг тощо; обсяг фактичних потреб заявника; співвідношення допомоги померлого з іншими доходами заявника; чи мав померлий обов`язок або фактично взяв на себе постійне забезпечення заявника; чи була допомога померлого основним і постійним, а не додатковим або епізодичним джерелом засобів до існування.
При цьому, сам по собі факт перерахування коштів не підтверджує автоматично перебування особи на утриманні. Банківські перекази можуть свідчити про надання матеріальної допомоги, однак для встановлення юридичного факту необхідно з`ясувати їх систематичність, призначення, тривалість та значення для матеріального забезпечення заявника.
Суд першої інстанції дослідив надані заявницею документи, зокрема, відомості щодо отримання нею пенсії, банківську виписку про рух коштів, інформацію про грошові перекази від ОСОБА_2 та її сина, а також показання допитаних у судовому засіданні свідків.
Зокрема, суд установив, що за період із 01 січня 2023 року до 23 жовтня 2024 року ОСОБА_2 перерахував на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 39 450 грн. Водночас за цей же період на рахунок заявниці від її сина ОСОБА_3 надійшли кошти в загальному розмірі 49 600 грн, тобто в більшому розмірі, ніж від загиблого брата.
Крім того, ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком, яка також була джерелом її доходу.
Зазначені обставини самі по собі не виключають можливості перебування заявниці на утриманні брата, оскільки наявність інших доходів не має автоматичного спростовуючого значення. Проте вони підлягали врахуванню під час оцінки того, чи була допомога ОСОБА_2 саме постійним та основним джерелом засобів до існування заявниці.
Оцінивши зазначені докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявницею не доведено, що матеріальна допомога ОСОБА_2 мала для неї постійний та основний характер.
Колегія суддів погоджується з таким висновком.
Адже, сам факт здійснення ОСОБА_2 окремих грошових переказів на користь сестри підтверджує надання ним матеріальної допомоги, однак не свідчить безумовно про перебування заявниці на його утриманні. Для встановлення такого факту необхідно довести не лише факт отримання коштів, а й систематичність допомоги, її обсяг, тривалість, призначення та визначальне значення для забезпечення основних потреб заявниці.
Водночас, матеріали справи не містять достатніх доказів того, що ОСОБА_2 систематично та переважно забезпечував заявницю коштами, необхідними для її існування, а також що він узяв на себе постійний обов`язок щодо її матеріального утримання.
Порівняння розміру грошових коштів, отриманих заявницею від ОСОБА_2 та її сина, саме по собі не є єдиним і вирішальним критерієм для встановлення факту утримання. Водночас у сукупності з іншими встановленими обставинами отриманням заявницею пенсії за віком, відсутністю підтверджених даних про регулярне покриття братом її основних витрат та недостатньою конкретизацією свідчень це має значення для оцінки основного джерела її засобів до існування.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що допомога могла надаватися не лише шляхом банківських переказів, а й готівкою, придбанням продуктів харчування, лікарських засобів, одягу та оплатою житлово-комунальних послуг, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Такі обставини дійсно можуть бути враховані під час встановлення факту перебування особи на утриманні. Однак вони мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Саме лише припущення про можливість надання допомоги в іншій формі не може бути покладене в основу судового рішення, оскільки відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Водночас, заявниця не надала суду конкретних доказів щодо періодичності та розміру готівкової допомоги, здійснення братом регулярної оплати житлово-комунальних послуг, систематичного придбання ним продуктів харчування, ліків, одягу чи інших необхідних речей,тощо.
Показання свідків про те, що ОСОБА_2 допомагав сестрі, також не підтверджують із необхідною достовірністю розміру, періодичності та основного значення такої допомоги. Свідками не наведено достатньо конкретних відомостей щодо періоду надання коштів, їх розміру, способу передачі, переліку витрат, які систематично здійснювалися братом, та обсягу життєвих потреб заявниці, які покривалися за рахунок цієї допомоги.
При цьому, суд першої інстанції не був зобов`язаний виходити лише з формального порівняння сум банківських переказів. Однак, таке порівняння було здійснено ним у сукупності з іншими доказами та обставинами, зокрема наявністю у заявниці власної пенсії, отриманням коштів від сина та відсутністю переконливих доказів систематичного покриття братом її основних життєвих потреб.
Відповідно до частин першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції надав оцінку доказам, поданим заявницею, у тому числі письмовим доказам та показанням свідків, і навів мотиви, з яких дійшов висновку про їх недостатність для підтвердження факту перебування на утриманні.
Колегія суддів не вбачає підстав вважати таку оцінку доказів неповною або необ`єктивною. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та до пропозиції надати перевагу окремим доказам, зокрема показанням свідків і відомостям про грошові перекази.
Водночас, відповідно до правових висновків Верховного Суду суд має оцінювати не лише сам факт надання допомоги, а й те, чи була вона постійною та основною у співвідношенні з іншими доходами заявника. Саме такого підходу дотримався й суд першої інстанції, оцінивши банківські перекази разом із даними про отримання пенсії, грошових коштів від сина, змістом показань свідків та відсутністю інших переконливих доказів фактичного утримання.
Отже, надані заявницею докази підтверджують факт надання їй братом певної матеріальної допомоги, проте не підтверджують необхідної сукупності обставин, за яких таку допомогу можна вважати постійним та основним джерелом засобів до існування.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не доведено факту її перебування на утриманні ОСОБА_2 , а тому підстави для задоволення заяви в цій частині відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2026 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування або зміни не встановлено.
У зв`язку з цим апеляційна скарга адвоката Шуляк Н. О. в інтересах ОСОБА_1 , підлягає залишенню без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2026 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу адвоката Шуляк Надії Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 30 жовтня 2026 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура
Оригінал: reyestr.court.gov.ua