Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №362/2219/22 — Київський апеляційний суд

справа № 362/2219/22

провадження № 22-ц/824/10320/2026

головуючий у суді І інстанції Кравченко Л.М.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного акціонерного товариства «Страхова компанія Уніка», третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів про відшкодування шкоди.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 січня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 226 195 грн 73 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія УНІКА» на користь ОСОБА_2 130 000 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 користь ОСОБА_2 20 000 грн, в рахунок відшкодування за спричинену моральну шкоду.

Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 226 195 грн 73 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Скасувати рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 користь ОСОБА_2 20 000 грн, в рахунок відшкодування за спричинену моральну шкоду. Ухвалити нове судове рішення у цих частинах, яким у задоволенні позовних вимогах відмовити повністю. Судові витрати і витрати на правову допомогу покласти на позивача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, невірно оцінив надані позивачем докази та прийшов до помилкових висновків про те, що сума стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 становить 226 195,73 грн.

Вказує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача ОСОБА_2 при поданні заяви про збільшення позовних вимог допустив математичну помилку, яка призвела до подвійного включення в розрахунок однієї й тієї самої суми основної матеріальної шкоди в розмірі 142 302 грн 61 коп. Зокрема, у зазначеній заяві представник позивача спочатку визначив на його думку, що сума інфляційних нарахувань відповідно до ст. 625 ЦК України становить 58 771,58 грн, а 3 % річних - 12 818,93 грн, унаслідок чого загальна сума основного боргу разом із інфляційними втратами та трьома відсотками річних дорівнює 213 893 грн 12 коп. (142 302,61 + 58 771,58 + 12 818,93). Проте надалі, при визначенні остаточного розміру матеріальної шкоди після збільшення позову, представник позивача повторно додав до вказаної суми ту саму суму основної шкоди 142 302,61 грн, штучно збільшивши загальний розмір позовних вимог до 356 195 грн 73 коп. Такий розрахунок, на думку апелянта, є явно помилковим і суперечить правилам арифметики, оскільки сума 213 893 грн 12 коп. вже включала в себе основну суму матеріальної шкоди.

На переконання апелянта, вказана математична помилка призвела до того, що суд першої інстанції, приймаючи рішення по суті спору, фактично поклав на відповідача ОСОБА_1 обов`язок відшкодувати одну й ту саму суму основної матеріальної шкоди (142 302 грн 61 коп.) двічі: один раз - у складі суми 213 893 грн 12 коп., а вдруге - шляхом її повторного додавання до загального розміру стягнення. У результаті ПрАТ «СК «УНІКА» відшкодовує 130 000,00 грн (частину матеріальної шкоди з 142 302,61 грн.) у межах страхового ліміту, відповідач ОСОБА_1 зобов`язаний сплатити повну суму основної шкоди 142 302 грн 61 коп. та нараховані 3 % річних та інфляційні втрати на всю суму.

Посилається на те, що замість того, щоб виправити очевидну математичну неточність або зобов`язати позивача надати уточнений розрахунок, суд першої інстанції повністю сприйняв неправильний розрахунок представника позивача як належний доказ і поклав на відповідача ОСОБА_1 обов`язок сплатити 226 195 грн 73 коп.

Звертає увагу, що у даній справі відповідачем є ОСОБА_1 , який має повне право отримувати всі процесуальні документи, що стосуються зміни предмета або розміру позову. Проте заява про збільшення позовних вимог від 29.03.2025 року, подана представником позивача через підсистему «Електронний суд», містить докази направлення копії заяви лише відповідачу 2 - ПрАТ «СК «УНІКА». Доказів заправлення зазначеної заяви ОСОБА_1 або його представнику в матеріалах справи немає.

Незважаючи на очевидну відсутність доказів належного повідомлення одного з відповідачів, суд першої інстанції ухвалою від 31.03.2025 року прийняв зазначену заяву до розгляду та, по суті, задовольнив її.

Вказує, що через не направлення заяви ОСОБА_1 останній був повністю позбавлений можливості своєчасно ознайомитися зі змістом заяви, надати письмові заперечення та надати суду свої докази щодо штучного завищення позовних вимог.

Окремо звертає увагу апеляційного суду на те, що резолютивна частина рішення не містить усіх необхідних складових.

Так, вказує, що сторонами у даному спорі є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Приватне акціонерне товариства «Страхова компанія УНІКА».

Разом з цим, резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить жодних реквізитів вищезазначених осіб у відповідності до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України, що унеможливлює зазначення апелянтом відповідних реквізитів у даній апеляційній скарзі, зокрема, реєстраційних номерів облікових карток платників податків позивача.

Також вказує, що матеріали справи не містять даних про РНОКПП третьої особи, що також унеможливлює його зазначення у реквізитах сторін у даній апеляційній скарзі.

Посилається також на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи щодо обрання позивачем неналежного способу захисту та вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок ДТП з страховика та страхувальника.

Як свідчать матеріали справи, позивач скористався наданим йому правом та 17.10.2016 р. звернувся до відповідача 2 з заявою про виплату матеріального збитку.

Таким чином, на думку апелянта, звернення позивача до відповідача 1 та відповідача 2 про стягнення матеріально та моральної шкоди є неналежним способом захисту, оскільки попередньо ОСОБА_2 повинен був звернутися спочатку з позовом тільки до страхової компанії, а вже у випадку неможливості виконання даного рішення суду, вже до ОСОБА_1 .

Вказує, що матеріали справи не містять відомостей щодо подання позивачем зазначеного повідомлення, а до позовної заяви додана лише заява про виплату матеріального збитку від 17.10.2016 року.

Щодо прорахунку 3% річних та інфляційних втрат вказує, що представником позивача при поданні заяви про збільшення позовних вимог від 29.03.2025 року належним чином не було здійснено коректний прорахунок 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України.

По-перше, посилається на те, що зазначена заява взагалі не повинна була прийматися судом першої інстанції до розгляду у зв`язку з відсутністю доказів направлення її копії відповідачу ОСОБА_1 . Суд, прийнявши ухвалою від 31.03.2025 року заяву, порушив імперативні вимоги процесуального закону, що вже є самостійною підставою для скасування рішення в частині задоволення збільшених позовних вимог. У зв`язку з цим апелянт вважає, що апеляційний суд не зобов`язаний враховувати незаконно прийняту заяву та розглядати спір виключно на підставі первісних позовних вимог, викладених у позовній заяві від 15.06.2022 року, без будь-якого збільшення розміру матеріальної шкоди.

По-друге, навіть за умови формального прийняття заяви, розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, викладений представником позивача, є повністю некоректним і безпідставним. Позивач здійснив нарахування на всю суму основної матеріальної шкоди в розмірі 142 302 грн 61 коп., тоді як відповідно до умов Полісу № ЛК/0117407 та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ПрАТ «СК «УНІКА» зобов`язане відшкодувати 130 000 грн. Таким чином, на відповідача ОСОБА_1 може бути покладено обов`язок лише щодо різниці - 12 302 грн 61 коп. (142 302,61 - 130 000,00). Нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на повну суму 142 302,61 грн вказує, що він є юридично необґрунтованим, оскільки обов`язок зі сплати 130 000,00 грн покладається на страхову компанію.

По-третє, сам період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат з 13.03.2022 року по 28.03.2025 року є необґрунтованим. Станом на дату подання позовної заяви (15.06.2022 року) вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП не була встановлена ні в рамках кримінального провадження, ні в порядку адміністративного судочинства. Отже, початок виникнення грошового зобов`язання щодо відшкодування шкоди не міг передувати моменту встановлення вини відповідача.

Щодо неналежності доказів посилається на те, що висновки експертів, які містяться в матеріалах справи, є складовою частиною матеріалів кримінального провадження і становлять відомості досудового розслідування в розумінні ст. 222 КПК України. Закон не передбачає автоматичного перенесення таких матеріалів до цивільного судочинства без спеціального дозволу уповноважених органів. Суд першої інстанції, прийнявши такі докази без перевірки їх допустимості, порушив вимоги закону щодо належності та допустимості доказів.

Щодо передчасного подання до суду позовної заяви вказує, що відповідальність, у випадку ДТП, несе винна особа, яка є водієм автомобіля чи особа, яка керувала таким автомобілем, і з вини якої сталася ДТП.

Вважає, що станом на дату подання позовної заяви 15.06.2022 року та протягом усього періоду до 21.08.2024 року в матеріалах цивільної справи повністю відсутні будь-які докази встановлення вини ОСОБА_1 у вчиненні ДТП. На думку апелянта, суд не мав правових підстав вважати вину ОСОБА_1 доведеною.

Крім того, вказує, що в матеріалах справи повністю відсутні будь-які докази того, що після 18.10.2024 року позивач або його представник звертався до ПрАТ «СК «УНІКА» із заявою про страхове відшкодування. Позивач не вчинив жодних дій, спрямованих на забезпечення реалізації свого права на страхову виплату, хоча саме на страховика покладається первинний обов`язок відшкодування в межах ліміту.

Щодо моральної шкоди, на думку апелянта, судом першої інстанції допущено істотне порушення норм матеріального права шляхом задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000 грн, заявлених позивачем у вигляді «значних незручностей та дискомфорту».

Вважає, що позивач жодним чином не конкретизував, у чому саме полягають зазначені «значні незручності та дискомфорт», не навів доказів душевних страждань, фізичного болю чи будь-яких негативних психічних наслідків.

Крім того, вказує, що матеріалах справи повністю відсутній причинно-наслідковий зв`язок між ДТП, що сталася 24.09.2016 року, та станом здоров`я позивача. Позивач не перебував за кермом транспортного засобу під час дорожньо-транспортної пригоди, а за кермом була інша фізична особа. Довідки про стан здоров`я позивача за 2020 та 2021-2022 роки, наявні в матеріалах справи, не містять жодних медичних висновків про те, що погіршення здоров`я чи будь-які страждання спричинені саме ДТП 2016 року. Вина відповідача ОСОБА_1 була встановлена лише рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області 21.08.2024 року, тобто майже через 8 років після події. До цього моменту жоден компетентний орган не визнав ОСОБА_1 винним, а тому у позивача не існувало правових підстав стверджувати про спричинення йому моральної шкоди протиправними діями відповідача.

Звертає увагу, що позивач також не вчинив жодних дій, спрямованих на належне відшкодування шкоди через страхову компанію ПрАТ «СК «УНІКА». Після встановлення вини 18.10.2024 року позивач або його представник не зверталися до страховика із заявою про страхове відшкодування. За таких обставин жодного додаткового стресу, нервового напруження чи душевних страждань, пов`язаних саме з дорожньо-транспортною пригодою, позивачу спричинено не було.

Вказує, що позивачем не доведено та судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наслідками погіршення стану здоров`я позивача, завданої позивачу матеріальної шкоди.

Також в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції строків на розгляд справи.

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

У судовому засіданні 15 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 заперечували проти апеляційної скарги, просили залишити її без задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому, сторона позивачів визнала, що під час розрахунку суми шкоди було зроблено математичну помилку.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржено лише відповідачем ОСОБА_1 , предметом апеляційної перевірки є рішення суду першої інстанції лише в частині позовних вимог до цього відповідача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими судом.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 жовтня 2016 року близько 22 год 40 хв ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , на вулиці Грушевського в місті Василькові Київської області допустив попутне зіткнення з автомобілем Toyota Yaris, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , власником якого є ОСОБА_2 .

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «СК «УНІКА» відповідно до поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24.09.2016 року.

Згідно зі звітом про оцінку вартості матеріальної шкоди, завданої власнику колісного транспортного засобу № 08/11/16 від 23 листопада 2016 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota Yaris становила 141 002 грн 61 коп., а витрати на проведення оцінки - 1 300 грн.

Звертаючись до суду, позивач просив відшкодувати завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальну шкоду, а також моральну шкоду, яку оцінив у 20 000 грн. Надалі представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, у якій, крім основної суми шкоди, заявив до стягнення інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності факту дорожньо-транспортної пригоди, вини ОСОБА_1 у її вчиненні, розміру завданої шкоди та наявності правових підстав для покладення на страховика обов`язку відшкодувати шкоду в межах установленого страхового ліміту, а на заподіювача шкоди різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. Визначаючи загальний розмір матеріальних вимог, суд також урахував заявлені позивачем інфляційні втрати та три проценти річних.

Разом із тим колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції щодо розміру майнових вимог, які підлягають задоволенню за рахунок ОСОБА_1 , оскільки під час вирішення спору необхідно було окремо перевірити правильність визначення суми основного боргу та правомірність нарахування передбачених статтею 625 ЦК України платежів.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною п`ятою статті 49 ЦПК України передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частинами третьою, четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Отже, наведена процесуальна норма покладає на позивача обов`язок забезпечити направлення іншим учасникам справи копії заяви про збільшення позовних вимог, а на суд обов`язок перевірити виконання цієї вимоги до прийняття заяви до розгляду.

У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду. Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у судових рішеннях щодо застосування частини п`ятої статті 49 ЦПК України, зокрема в постанові від 24 березня 2023 року у справі № 646/1501/20.

Як убачається з доводів апеляційної скарги, заява представника позивача про збільшення позовних вимог від 29 березня 2025 року містила докази направлення її копії ПрАТ «СК «УНІКА», однак не містила доказів направлення такої заяви ОСОБА_1 або його представнику.

Колегія апеляційного суду встановила, що як слідує із матеріалів справи, відповідна заява про збільшення розміру позовних вимог була подана стороною позивача через «Електронний суд». За наслідком розгляду заяви 31.3.2025 року суд першої інстанції постановив ухвалу про прийняття заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, яка наявна у доступі для сторін.

Таким чином, хоч матеріали справи і містять докази направлення позивачем заяви лише одному відповідачеві, однак відсутні докази, що апелянт не мав інформації щодо поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог та про результати розгляду судом відповідного клопотання в системі «Електронний суд».

Представник відповідача після задоволення судом клопотання про збільшення розміру позовних вимог в черговий раз повідомив суд про неможливість прибути в судове засідання, яке призначене на 03.04.2025 року, правом на ознайомлення із матеріалами справи в суді, чи в системі «Електронний суд» до часу ухвалення в цій справі оскаржуваного рішення не скористався.

Ураховуючи конкретні обставини справи колегія апеляційного суду вважає, що відсутні підстави для висновку про необхідність повернення відповідної заяви заявнику без розгляду, оскільки вони ґрунтуються виключно на формальних підставах.

З огляду на те, що апелянт оспорює передусім розмір стягнення, посилаючись на подвійне врахування основної суми шкоди та неправильність нарахувань за статтею 625 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне перевірити розрахунок позивача та визначити обсяг грошових зобов`язань ОСОБА_1 на підставі належних і допустимих доказів, не допускаючи покладення на відповідача обов`язку зі сплати суми, яка не підтверджена належним розрахунком.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона мусить зробити для відновлення порушеного права.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що її завдано не з її вини, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частина перша статті 1188 ЦК України передбачає, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема залежно від вини осіб, які її завдали.

З наведених норм убачається, що обов`язок відшкодувати шкоду виникає в особи, відповідальної за її заподіяння, за наявності передбачених законом підстав цивільно-правової відповідальності. Водночас, якщо цивільно-правова відповідальність такої особи застрахована, необхідно враховувати спеціальні положення законодавства про обов`язкове страхування.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц сформульовано правовий висновок, згідно з яким у межах суми страхового відшкодування боржником у деліктному зобов`язанні виступає страховик заподіювача шкоди, а відповідальність останнього обмежується різницею між фактичним розміром завданої шкоди та належним страховим відшкодуванням.

Отже, за наявності договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди в межах страхового ліміту від страховика, а від заподіювача шкоди відшкодування тієї частини шкоди, яка перевищує обсяг відповідальності страховика, з урахуванням установлених законом підстав та обмежень.

Доводи апелянта про те, що позивач повинен був спочатку звернутися виключно до страхової компанії, а до заподіювача шкоди лише після невиконання судового рішення страховиком, не ґрунтуються на наведених положеннях законодавства. Стаття 1194 ЦК України не встановлює обов`язкового попереднього звернення з окремим позовом до страховика як умови подання позову до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Саме по собі пред`явлення вимог одночасно до страховика та заподіювача шкоди не свідчить про обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки суд повинен визначити обсяг обов`язків кожного відповідача відповідно до характеру правовідносин, установленого страхового ліміту та фактичного розміру шкоди.

Водночас обов`язок страховика здійснити страхове відшкодування виникає та реалізується з урахуванням спеціального законодавства, зокрема встановлених ним умов, строків і порядку подання заяви про страхове відшкодування. Тому обставини звернення позивача до страховика, зміст поданої заяви, дотримання передбачених законом строків та наявність інших юридично значущих обставин підлягають оцінці на підставі матеріалів справи.

Відповідно до статей 12, 13, 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд вирішує справу в межах заявлених вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи та досліджених у судовому засіданні.

Зі змісту заяви про збільшення позовних вимог убачається, що представник позивача визначив первісну суму матеріальної шкоди в розмірі 142 302 грн 61 коп. з урахуванням вартості проведеного звіту 1300 грн, інфляційні втрати - 58 771 грн 58 коп., а три проценти річних - 12 818 грн 93 коп. При цьому сума 213 893 грн 12 коп. була визначена як сукупність основної суми шкоди, інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Надалі до зазначеної суми позивач повторно додав 142 302 грн 61 коп., унаслідок чого визначив загальний розмір вимог у сумі 356 195 грн 73 коп.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що наведений арифметичний розрахунок містить повторне включення основної суми матеріальної шкоди. Якщо сума 213 893 грн 12 коп. уже складається з основного боргу в розмірі 142 302 грн 61 коп., інфляційних втрат у розмірі 58 771 грн 58 коп. та трьох процентів річних у розмірі 12 818 грн 93 коп., повторне додавання до неї 142 302 грн 61 коп. призводить до необґрунтованого збільшення загального розміру заявлених вимог.

Зазначене свідчить про необхідність перевірки розрахунку та виключення повторного врахування однієї й тієї самої суми основної шкоди. Саме по собі зазначення позивачем певного розміру грошових вимог не звільняє суд від обов`язку перевірити правильність розрахунку, його відповідність установленим обставинам справи та вимогам матеріального права.

Разом із тим установлення арифметичної помилки в загальному розрахунку не звільняє суд від необхідності окремо визначити: розмір доведеної основної шкоди; частину цієї шкоди, яка підлягає відшкодуванню страховиком; частину, що покладається на заподіювача шкоди; а також правомірність і період нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.

З огляду на це висновок суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 226 195 грн 73 коп. не може вважатися належно обґрунтованим лише посиланням на загальний розмір вимог, визначений позивачем. Він потребує перевірки з урахуванням установленого страхового ліміту, фактичного розміру шкоди та належного розрахунку грошових зобов`язань кожного з відповідачів.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц зазначено, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Отже, сам по собі позадоговірний характер зобов`язання з відшкодування майнової шкоди не виключає застосування статті 625 ЦК України. Водночас для стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних необхідно встановити наявність простроченого грошового зобов`язання, його розмір, момент виникнення прострочення та період, за який здійснюються відповідні нарахування.

Так, відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди, завданої власнику КТЗ №08/11/16 від 23.11.2016 року вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу складає 141002,61 грн, а матеріального збитку (відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу) складає 79033,05 грн.

Вартість проведення та складання вказаного Звіту склала 1300 грн відповідно до квитанції від 23.11.2016 року (а.с. 13, Т.1).

Згідно з Полісом №АК/0117407 від 30.09.206 року розмір страхової суми обмежений за шкоду, заподіяну майну, розміром 100 тисяч грн, франшиза - 1000 грн.

Жодним із відповідачів розмір шкоди, визначений у звіті, та умови договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не спростовано.

За таких обставин, розмір суми, яка підлягає до відшкодування за рахунок страхової компанії складає 78033,05 грн (79033,05 грн-1000 грн франшизи). Решта 62969,56 грн (141002,61 грн-78033,05 грн) підлягає до відшкодування за рахунок відповідача ОСОБА_1 , як різниця між фактичним розміром завданої шкоди та належним страховим відшкодуванням.

Посилання апелянта на те, що грошове зобов`язання не могло виникнути до встановлення вини ОСОБА_1 судовим рішенням, не може бути прийняте без урахування правової природи деліктного зобов`язання. Відшкодування шкоди виникає з факту її заподіяння за наявності передбачених законом умов відповідальності, а судове рішення встановлює відповідні обставини та захищає порушене право, але не завжди є моментом виникнення самого зобов`язання.

З урахування судової практики ВП ВС сформовано висновки, що зобов`язання з відшкодування шкоди виникає з моменту її завдання (дня ДТП), а не з моменту ухвалення рішення суду. Судове рішення лише фіксує обсяг боргу, але сам борг існує з дня аварії. Відтак, нарахування суми трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за ст. 625 ЦК може здійснюватися з дня, наступного за днем ДТП (або з моменту, коли потерпілий звернувся з вимогою і вона не була задоволена), якщо винуватець не відшкодував збитки добровільно.

Як слідує із матеріалів цієї справи, позивач звертався до обох відповідачів 17.10.2016 року з заявою про відшкодування матеріальної шкоди. Відтак, як із дня завдання шкоди (07.10.2016 року), так із дати звернення позивача до відповідачів про відшкодування шкоди, відповідач ОСОБА_1 мав усвідомлювати про наявність у нього обов`язку з відшкодування шкоди.

При цьому, суд враховує, що позивач з урахуванням засад диспозитивності заявив період нарахування за 1095 днів, що передували даті подання цього позову, а саме з 28.03.2022 по 28.03.2025 року.

Таким чином, колегія апеляційного суду не вбачає підстав для визнання періоду нарахування суми трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за ст. 625 ЦК необґрунтованим.

В той же час, нарахування заявлених сум має бути на суму грошового зобов`язання, яке підлягає відшкодуванню кожним боржником. Законодавством не передбачено відповідальності заподіювача шкоди за невиконання грошового зобов`язання страхувальника перед страховиком.

Ураховуючи наведене, колегією апеляційного суду здійснено власний розрахунок, відповідно до якого за рахунок відповідача ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню на користь позивача 5672,45 грн суми трьох відсотків річних та 16774,36 грн інфляційних нарахувань за період з 28.03.2022 по 28.03.2025 року на суму матеріальної шкоди 62969,56 грн.

Решта суми трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за ст. 625 ЦК підлягала нарахуванню на суму зобов`язання, яке виникло у іншого відповідача, що позивач не просив, та з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції не звертався.

Перевіряючи наявність підстав для покладення відшкодування понесених позивачем витрат на проведення звіту на відповідача ОСОБА_1 , про що просив позивач у позові, колегія апеляційного суду з доведеністю таких підстав погодитись не може.

Відповідно до ст. 34.3 Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції закону на час завдання шкоди, були регламентовані дії страховика та МТСБУ після отримання інформації про дорожньо-транспортну пригоду, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), та передбачено, що якщо страхова компанія не направила свого експерта у визначений законом строк (протягом 2 робочих днів після отримання повідомлення про ДТП), потерпілий має право самостійно обрати експерта. У цьому випадку страхова компанія зобов`язана відшкодувати витрати на проведення такої експертизи (оцінки).

Як слідує із матеріалів справи, позивач звертався до страхової компанії з повідомленням про ДТП, що визнано страховиком у відзиві на позовну заяву, звіт був проведений за рахунок позивача, жодних обставин проведення звіту страховиком, як і підстав непроведення звіту страховиком, учасниками справи не заявлено.

З огляду на вказане, відсутні підстави покладення відшкодування суми 1300 грн за рахунок відповідача ОСОБА_1 , оскільки відповідна сума підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок страхової компанії.

Доводи апелянта про недопустимість доказів, отриманих у межах кримінального провадження, лише з тієї підстави, що вони становлять матеріали досудового розслідування, не є самостійною підставою для їх автоматичного виключення з числа доказів у цивільній справі.

Відповідно до статей 76-78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. Належність і допустимість доказів визначаються з урахуванням предмета доказування та вимог закону щодо способу отримання відповідної інформації.

У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 зроблено висновки, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі №125/1501/20-ц вказано на допустимість висновку експерта складеного в межах кримінального провадження, як письмового доказу у цивільній справі, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Отже висновки експерта, складені в межах кримінального провадження, можуть бути письмовими доказами у розглядуваній справі (див. додатково постанову Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 761/4564/19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили.

За таких обставин відсутність обвинувального вироку сама по собі не виключає можливості встановлення цивільним судом обставин дорожньо-транспортної пригоди та відповідальності за завдану шкоду.

Матеріали цієї справи не містять спростування обставини завдання шкоди позивачеві відповідачем ОСОБА_1 .

За таких обставин доводи апелянта про передчасність звернення позивача до суду та неможливість установлення вини до ухвалення відповідного судового рішення підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами, а не лише з огляду на дату закриття кримінального провадження або дату ухвалення судового рішення.

Щодо моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 606/1630/21 зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд має враховувати характер і тривалість страждань, ступінь вини заподіювача шкоди, характер правопорушення, істотність вимушених змін у житті потерпілого та інші обставини, що мають значення для справедливого й розумного визначення розміру компенсації.

Посилання апелянта на те, що позивач безпосередньо не керував автомобілем у момент дорожньо-транспортної пригоди, саме по собі не виключає права власника пошкодженого транспортного засобу вимагати компенсації моральної шкоди, якщо така шкода фактично була йому завдана. Водночас факт пошкодження майна не звільняє позивача від необхідності обґрунтувати наявність моральних страждань та причинний зв`язок між ними й неправомірними діями відповідача.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач пов`язував моральну шкоду з пошкодженням належного йому автомобіля, необхідністю докладати додаткових зусиль для відновлення порушених прав, тривалим невідшкодуванням завданої шкоди та незручностями, яких він зазнав у зв`язку з цією подією.

Оцінюючи відповідні доводи, суд повинен виходити з конкретних обставин справи, тривалості порушення прав позивача, характеру пошкодження майна, поведінки відповідачів після ДТП та інших доказів, що підтверджують або спростовують наявність моральних страждань.

При цьому відсутність медичних документів, які безпосередньо пов`язують стан здоров`я позивача з дорожньо-транспортною пригодою, не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні моральної шкоди, якщо вимоги обґрунтовані не ушкодженням здоров`я, а іншими формами душевних страждань унаслідок порушення майнових прав.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди колегія апеляційного суду не може визнати обгрунтованими, оскільки апеляційна скарга не містить доводів, так само і доказів, які спростовують наявність моральних страждань позивача, який протягом значного періоду часу не має змоги отримання матеріального відшкодування завданої йому шкоди. Відсутні підстави також для зменшення розміру моральної шкоди, оскільки апелянтом не наведено жодних обставин для зміни заявленого позивачем розміру моральної шкоди.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції строків розгляду справи саме по собі не є достатньою підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування або зміни рішення, якщо воно призвело до неправильного вирішення справи, за винятком випадків, коли процесуальний закон прямо встановлює безумовні підстави для скасування судового рішення.

Отже, для висновку про необхідність скасування або зміни рішення у зв`язку з порушенням строків розгляду справи необхідно встановити не лише факт недотримання відповідного строку, а й правові наслідки такого порушення для правильності вирішення спору або реалізації процесуальних прав учасників справи.

У цій справі доводи апеляційної скарги підлягають оцінці передусім у частині правильності визначення розміру матеріальних вимог, дотримання порядку прийняття заяви про збільшення позовних вимог та обґрунтованості нарахувань за статтею 625 ЦК України.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру грошових зобов`язань ОСОБА_1 підлягає зміні, оскільки під час вирішення спору необхідно забезпечити правильне визначення основної суми шкоди, виключити її повторне врахування в розрахунку та перевірити обґрунтованість нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Водночас підстав для автоматичного скасування рішення в частині відшкодування моральної шкоди лише з мотивів відсутності медичних документів або перебування позивача поза кермом транспортного засобу не вбачається. Це питання вирішується з урахуванням установлених обставин, характеру порушення майнових прав позивача та доказів на підтвердження моральних страждань.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати розподіляються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням результатів апеляційного перегляду та інших передбачених законом обставин.

За наведених обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині вимог до ОСОБА_1 та розподілу судових витрат змінити, визначивши розмір матеріальної шкоди, інфляційних втрат, трьох процентів річних відповідно до встановлених обставин справи та належного розрахунку.

З урахуванням наведеного, розмір судових витрат підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача ОСОБА_1 з урахуванням пропорційності задоволення його апеляційної скарги, пропорційності задоволення позовних вимог та з урахуванням положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Відповідно до ч. 6 наведеної статті Кодексу передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За підрахунком колегії апеляційного суду за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції підлягає компенсації ОСОБА_1 судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 893 грн 44 коп. за рахунок держави.

За змістом статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції не оскаржене жодною із сторін цього спору в частині вимог до відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія УНІКА», відповідно рішення у цій частині не було предметом апеляційної перевірки судом апеляційної інстанції. Обставин для виходу за межі доводів апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 січня 2026 року в частині вимог позову до ОСОБА_1 та розподілу судових витрат змінити, виклавши в наступній редакції.

Позовні вимоги до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) 62 969 грн 56 коп. матеріальної шкоди, інфляційні втрати в розмірі 16 774 грн 36 коп., 3% річних в розмірі 5 672 грн 45 коп. та 20 000 грн 00 коп. моральної шкоди.

Компенсувати ОСОБА_1 судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 893 грн 44 коп. за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністром України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба