Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №756/16019/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 756/16019/25

провадження № 22-ц/824/9117/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» - адвоката Лисенка Дмитра Вячеславовича на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року в складі судді Шевчука А. В.,

установив:

07.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі - ТОВ «Українські фінансові операції») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» ( далі - ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА») та ОСОБА_1 укладено договір №4586242 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

На умовах, встановлених договором, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язується надати ОСОБА_1 грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до п. 1.2. договору тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 181 000 грн.

Згідно з п. 1.3 договору строку кредиту 360 днів: з 22.04.2024 по 17.04.2025. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

На пільговий строк 30 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониження відсоткової ставки) на умовах 0,9 відсотків у день, проте позичальником не виконано зазначених у договорі умов і до нього застосовано повну ставку кредитування у розмірі 1,5% у день.

На підставі погоджених умов , викладений в п. 2.1 договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладення договору.

Відповідно до зазначених вище умов договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредитні кошти в сумі 18 100 грн шляхом зарахування на платіжну картку НОМЕР_1 , емітовану Банком АТ «Універсал Банк», що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек».

Кредитний договір був укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

За даними поденного розрахунку заборгованості за договором №4586242 від 22.04.2024, у період з 22.04.2024 по 27.02.2025 включно ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було нараховано проценти за користування грошовими коштами загальною сумою 68 415,48 грн.

27.02.2025 «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі договору факторингу № 27/02/2025 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача.

Після укладення договору факторингу та переходу права вимоги до позивача відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунок позивача, ні на рахунок первісного кредитора.

Відповідач має заборгованість перед позивачем загальною сумою 99 547,45 грн, яка складається : заборгованість за тілом кредиту - 18 099,98 грн; нараховані відсотки первісним кредитором - 68 415,48 грн; нараховані відсотки позивачем - 13 031,98 грн.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість загальною сумою 99 547,45 грн.

Вирішити питання розподілу судових витрат.

В порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу , інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за який може здійснюватися таке нарахування.

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором № 4586242 від 22.04.2024 року у сумі 18 099,98 грн, частину сплаченого судового збору у розмірі 440,45 грн та частину витрат на правову допомогу у розмірі 1 000,00 грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Враховуючи вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що передбачена умова в укладеному між сторонами договорі про надання фінансового кредиту, про встановлення денної процентної ставки у розмірі 1,5 % у порядку ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною.

З огляду на назначене, враховуючи те, що представником позивача не надано до позовної заяви розрахунку заборгованості із врахуванням Закону України «Про споживче кредитування», а саме з урахуванням денної процентної ставки, яка не може перевищувати 1% в день, суд вважав за потрібне відмовити позивачу у стягненні нарахованих позивачем відсотків за користування кредитом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення боргу за тілом кредиту у розмірі 18 099,98 грн необхідно задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача, а у задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо вимоги позивача про проведення стягнень з відповідача в порядку чч.10,11, ст. 265 ЦПК України, суд зазначив про таке.

Відповідно до ч.10 ст. 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Згідно з ч. 11 ст. 265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Тобто, при ухваленні рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може вирішити питання нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.

Зазначені норми кореспондують із ч. 11 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», за приписами якої якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі.

Однак, вищевказані дії є правом суду, а не його обов`язком, і мають вирішуватись у конкретній справі з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, на що звернуто увагу й Великою Палатою Верховного Суду у п.129-130 постанови від 05.06.2025 в справі № 910/14524/22.

Крім того, у п. 132-135 даної постанови ВП ВС зазначила, що можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду. Нарахування пені або відсотків у порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов`язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення. Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов`язання. Відтак передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних охоплюються приписами ч. 10 ст. 238 ГПК України (ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3% річних за порушення виконання грошового зобов`язання, а суд задовольнив цю вимогу.

ТОВ «Українські фінансові операції» у своїй позовній заяві не ставило вимоги про стягнення з відповідача сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема й 3% річних за порушення виконання грошового зобов`язання, а лише клопотало про їх нарахування уповноваженим органом (особою) в порядку примусового виконання судового рішення.

Водночас стягнення заборгованості за передбаченими кредитним договором процентами у межах строку кредитування за своєю правовою природою не є тотожними поняттю 3% річних у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Крім того, згідно п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Тому, з огляду на викладене, вимога позивача в порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України про зобов`язання органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання судового рішення, нараховувати на суму боргу інфляційні втрати і 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за відповідними формулами, є безпідставною і задоволенню не підлягає.

З урахуванням ціни позову, згідно ст. 141 ЦПК України, суд стягнув з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору, пропорційно розміру задоволених вимог.

Суд вважав правильним та доцільним стягнути витрати на професійну правничу допомогу позивача у розмірі 1 000 грн.

10.03.2026 представник ТОВ «Українські фінансові операції» - адвокат Лисенко Д. В. через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року в частині відмови у стягненні процентів та ухвалити в нове судове рішення, яким позов в частині стягнення процентів за договором № 4586242 від 22.04.2024 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість зі сплати процентів за користування чужими коштами за договором №4586242 від 22.04.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в загальній сумі 76 020 грн.

В іншій частині заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 залишити без змін.

Здійснити розподіл судових витрат.

Свої доводи мотивує тим, що відповідно до правових висновків Верховного Суду ( постанова від 03.08.2022 №156/268/21) при вирішенні спору спростувати доводи позову покладається на відповідача, а не на суд, проте це означає лише те, що у такому випадку суд повинен розглянути позов і визначити розмір заборгованості виходячи з умов договору та вимог закону.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19 зазначив, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Суд першої інстанції не застосував розмір денної відсоткової ставки, з урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року, а відмовив у стягненні процентів.

Враховуючи законодавчі обмеження щодо денної відсоткової ставки, розмір процентів складав би:

за період 22.04.2024 -2,5%; 18 100 грн * день * 2,5% = 452,50 грн;

за період 23.04.2024 по 20.08.2024-1,5%; 18 100 грн *119 днів * 1,5% =32 308,50 грн;

за період 21.08.2024 по 17.04.2025 -1% ; 18 100 грн * 239 днів * 1% =43 259 грн.

Розмір процентів за договором за період з 22.04.2024 до 17.04.2025 складає: 452,50 грн +32 308,50 грн +43 259 грн = 76020 грн.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалась.

В судовому засіданні представник ТОВ «Українські фінансові операції» - адвокат Лисенко Д. В. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлена належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за її відсутності.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 22 квітня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 4586242 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язується надати ОСОБА_1 грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 18 100,00 грн.

Згідно п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

Згідно п. 1.4.1 договору стандартна процентна ставка становить 1,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього договору.

Позивачем, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, у період з 22.04.2024 року по 27.02.2025 року здійснено нарахування процентів за користування кредитом за стандартною процентною ставкою у сумі 81 447,18 грн, з яких було сплачено відповідачем 13 031,70 грн. Залишок заборгованості - 68415,48 грн (а.с. 77).

На підставі Договору факторингу № 27/02/2025 від 27.02.2025 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Після укладення договору факторингу ТОВ «Українські фінансові операції» у період з 28.02.2025 року по 16.04.2025 (48 календарних дні) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою у сумі 13 031,98 грн.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Як вже встановлено судом, відповідно до п. 1.3 договору строк кредиту 360 днів з 22.04.2024 року по 16.04.2025 року.

Стандартна процентна ставка за користування кредитом відповідно до 1.4.1. договору становить 1,50 % в день.

Під час вирішення даного спору слід врахувати, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

В суді апеляційної інстанції представник позивача надав розрахунок заборгованості з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким зокрема доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

З наданого позивачем в суді апеляційної інстанції розрахунку заборгованості, з урахуванням вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», сума заборгованості по процентам за період з 22.04.2024 до 17.04.2025 складає 76020 грн.

Суд апеляційної інстанції вважає, що вказана сума підлягає стягненню з відповідачки, оскільки відповідачка не виконала своїх зобов`язань за договором, що призвело до порушення прав останнього.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягало у невірному тлумаченні закону, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову в частині стягнення процентів.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується судових витрат в частині сплаченого позивачем судового збору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 гривень за подання позовної заяви та 3633,60 гривень за подання апеляційної скарги.

Предметом позову є стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 99 547,45 грн.

Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у загальному розмірі 94 149,98 грн. Тому позовні вимоги задоволено на 94,58%.

За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, апеляційний суд вважає, що стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає сума у розмірі 5 727,77 грн.

Що стосується судових витрат на правову допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись до суду першої інстанції, позивач у позовній заяві заявив вимогу про стягнення з відповідачки витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження факту надання адвокатом правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи до позовної заяви позивачем додано:

копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року, укладеного між адвокатом Дідух Є. О. та ТОВ «Українські фінансові операції»;

заявку № 4586242 від 21.04.2025 року на виконання доручення до договору про надання правової (правничої) допомоги № 01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року;

рахунок на оплату до договору про надання правової (правничої) допомоги № 01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року ;

копію акту № 4586242 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 18.09.2025 року до договору про надання правової (правничої) допомоги № 01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, відсутність заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню, а витрати на правничу допомогу - стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 9 458 грн, пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» - адвоката Лисенка Дмитра Вячеславовича задовольнити.

Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року в частині відмови в стягненні процентів та розподілу судових витрат скасувати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість зі сплати процентів за Кредитним договором №4586242 від 22 квітня 2024 року в сумі 76 050 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 5 727,77 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 458 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук