Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №444/327/23 — Львівський апеляційний суд

Справа № 444/327/23 Головуючий у 1 інстанції: Олещук М. М.

Провадження № 22-ц/811/2176/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

секретар судового засідання – Якимчук Л. С.,

з участю – представників позивачів – адвокатів Бочуляка Ю. І. та Петровського Ю. І., представника відповідача – адвоката Білика П. Б., прокурора Германович Ю. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка підписана представниками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 травня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Інституту біології тварин Національної академії аграрних наук України, Львівської районної ради Львівської області, Львівської районної державної адміністрації Львівської області, треті особи: Національна академія аграрних наук, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, Жовківська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування землею,

ВСТАНОВИВ:

в лютому 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Інституту біології тварин Національної академії аграрних наук України, Львівської районної ради Львівської області, Львівської районної державної адміністрації Львівської області, з участю третіх осіб: Національної академії аграрних наук, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Жовківської окружної прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування землею.

В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що позивачам на праві приватної власності належать земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, набуті на підставі рішень Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області у 2020 році та договору купівлі-продажу від 02.02.2021. Разом з тим, ухвалами слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 02.03.2021 та 18.05.2022 у справі № 461/10955/20 на вказані земельні ділянки накладено арешт шляхом заборони їх відчуження, користування та розпорядження. Підставою для цього стали твердження Інституту біології тварин НААН України про те, що спірні ділянки, нібито, перебувають у його постійному користуванні на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ №004380 від 21.08.1996. Спір між сторонами стосується захисту права позивачів на мирне та безперешкодне володіння належними їм земельними ділянками та зводиться до оспорювання дійсності зазначеного Державного акта, яким відповідач обґрунтовує невизнання прав власності позивачів. Позивачі вважають, що Державний акт серії ІІ-ЛВ № 004380 від 21.08.1996 є недійсним, оскільки виданий із грубими порушеннями земельного законодавства, чинного на момент його видачі, а саме: відсутнє рішення відповідної Ради народних депутатів про передачу земельної ділянки у постійне користування, що є обов`язковою та первинною підставою виникнення такого права згідно із Земельним кодексом України 1990 року та Інструкцією, затвердженою Наказом Держкомзему №28 від 15.04.1993; державний акт скріплений печаткою неуповноваженого органу — Жовківської районної державної адміністрації, яка на той час не мала повноважень у сфері розпорядження землями; не зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею; акт видано суб`єкту, який станом на дату його видачі не мав статусу юридичної особи та фактично припинив існування; межі земельної ділянки в натурі не встановлювалися, межові знаки не закріплювалися, план земельної ділянки та акт визначення меж не складалися, що свідчить про те, що право користування не виникло. Інститут біології тварин НААН України не є правонаступником права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого спірним Державним актом, оскільки перетворення відповідних установ відбувалося без збереження статусу юридичної особи, а чинне законодавство не передбачало правонаступництва права постійного користування землею. Зазначені обставини підтверджуються офіційними відповідями органів влади, судовими рішеннями, висновками науково-правової та судової експертиз. У зв`язку з наведеним позивачі вважають, що Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ №004380 від 21.08.1996 не є правовстановлюючим документом, порушує їх право власності та підлягає визнанню недійсним і скасуванню у судовому порядку.

З наведених підстав просили визнати недійсним та скасувати Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ № 004380 від 21.08.1996, виданий Львівському біотехнологічному центру УААН.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13 травня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Інституту біології тварин Національної академії аграрних наук України, Львівської районної ради Львівської області, Львівської районної державної адміністрації Львівської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Національна академія аграрних наук, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, Жовківська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування землею.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , подавши апеляційну скаргу, яка підписана їх представниками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . В апеляційній скарзі покликаються на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В апеляційній скарзі зазначають, що позивачі звернулися до суду з позовом за захистом прав на мирне та безперешкодне володіння земельними ділянками шляхом визнання недійсним Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ № 004380 від 21.08.1996, на який посилається відповідач, не визнаючи права власності позивачів. Зазначений Державний акт не відповідає вимогам Земельного кодексу України 1990 року та Інструкції, затвердженої Наказом Держкомзему №28 від 15.04.1993, а тому не є правовстановлюючим документом, оскільки: відсутнє рішення уповноваженого органу про передачу земельної ділянки у постійне користування; акт оформлений з порушенням вимог закону та скріплений печаткою неуповноваженого органу; не зареєстрований у встановленому порядку; виданий суб`єкту без статусу юридичної особи; межі земельної ділянки в натурі не встановлювалися; правонаступництво права постійного користування відсутнє. За таких обставин Державний акт серії ІІ-ЛВ №004380 від 21.08.1996 не породжує правових наслідків, порушує право власності позивачів та підлягає визнанню недійсним і скасуванню.

Просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які з`явились до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 02 лютого 2021 року уклав договір купівлі-продажу з ОСОБА_8 за умовами якого придбав у власність земельну ділянку кадастровий номер: 4622782500:04:000:0011, площею 0,1 га, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, продаж земельної ділянки вчинено за 30 000, 00 грн. Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02 лютого 2021 року посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Косаревич О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 214.

Попередньому власнику вказаної вище земельної ділянки (продавцю ОСОБА_8 ) рішенням Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області від 20 листопада 2020 року № 113 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд гр. ОСОБА_9 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, кадастровий номер — 4622782500:04:000:0011, площею 0, 1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_1 (код: КВЦПЗ - 02.01, категорія земель - житлової та громадської забудови) та передано цю земельну ділянку гр. ОСОБА_9 у власність.

ОСОБА_2 рішенням Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області від 20 листопада 2020 року № 7 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд гр. ОСОБА_2 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, кадастровий номер —4622782500:02:000:0377, площею 0, 1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_2 , категорія земель - житлової та громадської забудови) та передано цю земельну ділянку гр. ОСОБА_2 у власність.

Також ОСОБА_3 рішенням Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області від 24 листопада 2020 року № 103 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд гр. ОСОБА_3 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, кадастровий номер —4622782500:02:000:0378, площею 0, 1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_3 (код: КВЦПЗ - 02.01, категорія земель - житлової та громадської забудови) та передано цю земельну ділянку гр. ОСОБА_3 у власність.

ОСОБА_5 рішенням Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області від 20 листопада 2020 року № 85 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд гр. ОСОБА_5 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, кадастровий номер —4622782500:02:000:0142, площею 0, 1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_4 (код: КВЦПЗ - 02.01, категорія земель - житлової та громадської забудови) та передано цю земельну ділянку гр. ОСОБА_5 у власність.

ОСОБА_4 рішенням Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області від 06 листопада 2020 року № 29 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд гр. ОСОБА_4 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, кадастровий номер —4622782500:02:000:0143, площею 0, 1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_5 (код: КВЦПЗ - 02.01, категорія земель - житлової та громадської забудови) та передано цю земельну ділянку гр. ОСОБА_4 у власність.

Позивачами зареєстровано право власності на вказані вище земельні ділянки, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалами слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 02 березня 2021 року та від 18 травня 2021 року накладено арешти на зазначені вище ділянки позивачів шляхом заборони їх відчуження, користування та розпорядження, в тому числі із забороною власникам земельних ділянок здійснювати будь які дії щодо поділу та/або об`єднання земельних ділянок, та користуватися ними в межах кримінального провадження №42020140000000180 від 10 грудня 202 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

Судом також встановлено, що Львівському біотехнологічному центру УААН на території Грибовицької та Грядівської с/Рад Жовківською районною Радою народних депутатів Жовківського району Львівської області України 21 серпня 1996 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ № 004380, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 122 та підписано головою Жовківської рай/ради народних депутатів В.Герич. В цьому Державному акті зазначено, що землекористувачу надається у постійне користування 314, 7 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, землю надано у постійне користування для сільськогосподарського призначення відповідно до земельно-облікових документів.

До Державного акту додано План зовнішніх меж землекористування, який підписаний інженером-землевпорядником А. Зубчик, та на якому описано межі земельних ділянок АДРЕСА_6 , а також вказана експлікація земель, в якій зазначено, що загальна площа земель Львівського біотехнологічного центру УААН - 314, 7.

Предметом позову є визнання недійсним даного Державного акта з підстав того, що такий, на думку позивачів, порушує їх права на мирне та безперешкодне володіння земельними ділянками, через те, що цей акт є сфальсифікованим та підробленим, оскільки він не відповідає вимогам Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ та Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах N 28 від 15 квітня 93 року, які діяли на момент його видачі.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

При цьому відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 та від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23).

Частиною першою статті 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Згідно зі змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів – предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Стандарт доказування залежить і від специфіки обставин, про доведення яких йдеться, а сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги.

Встановивши відсутність порушеного права позивачів на момент видачі оспорюваного ними державного акта (21 серпня 1996 року), адже їх право власності на земельні ділянки, на які, на їхню думку, видано цей державний акт, виникло значно пізніше після його видачі (2020-2021 роки), суд першої інстанції в цілому дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні пред`явленого ними позову.

При цьому колегія суддів враховує, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору.

Поряд з цим, здійснена місцевим судом оцінка щодо суті спору не вплинула на правильність висновків щодо вирішення спору по суті, а тому, на думку колегії суддів, не може бути підставою для скасування чи зміни оскарженого рішення суду.

Оскільки під час апеляційного розгляду не підтвердились обставини щодо наявності порушеного права позивачів станом на момент видачі оспорюваного ними державного акта, колегія суддів не убачає підстав для детального аналізу та відхилення доводів апеляційної скарги щодо наявності підстав для визнання цього акта недійсним та його скасування.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка підписана представниками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 20 жовтня 2026 року.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: О. М. Ванівський

Р. П. Цяцяк