Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №314/242/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 20.10.2026 Справа № 314/242/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 314/242/24 Головуючий у І інстанції: Капітонов Є.М.

Провадження № 22-ц/807/2292/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Мінгазова Р.В.,

Трофимової Д.А.,

секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Слизовської Марини Юріївни - на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Виконавчий комітет Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області як орган опіки та піклування, Запорізька обласна прокуратура, про позбавлення батьківських прав,

У С Т А Н О В И Л А:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Виконавчий комітет Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову зазначено, що сторони перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 24.12.2011 серії НОМЕР_1 , виданим Виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, актовий запис № 08.

Рішенням від 10 липня 2023 року у справі № 314/2299/23 Вільнянський районний суд Запорізької області шлюб між сторонами розірвав.

Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, актовий запис № 58.

За твердженням позивача, у червні 2019 року ОСОБА_2 пішла з родини, залишивши сина, і з того часу мешкає окремо від дитини.

У липні 2021 року ОСОБА_2 поїхала до Республіки Польща, де влаштувала своєї особисте життя і мешкає однією сім`єю з іншим чоловіком.

ОСОБА_2 перестала цікавитися життям сина, його навчанням, не створює умов для отримання сином освіти, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, підготовкою до самостійного життя, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не турбується про харчування, медичний догляд, лікування дитини. Відповідачка рідко телефонує сину по відеозв`язку, розмови тривають по декілька хвилини, за браком спільних тем для розмов. Син із матір`ю віддалились одне від одного. Мати не завжди вітає дитину на свята, на день народження, не володіє інформацією щодо стану здоров`я сина, звичок, захоплень. Після повномасштабного вторгнення рф в Україну, не запропонувала убезпечити сина та забрати його до Республіки Польщі хоча б на деякий час.

На переконання позивача, наведене свідчить про те, що ОСОБА_2 не має тісного психоемоційного зв`язку з дитиною, у пріоритеті її особисте життя. ОСОБА_2 свідомо самоусунулася від своїх батьківських обов`язків.

Рішенням від 04.10.2023 у справі № 314/2435/23 Вільнянський районний суд Запорізької області визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 02.06.2023, і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.

Попри наявність судового рішення, ОСОБА_2 не сплачує аліментів, внаслідок чого станом на 02.01.2024 має заборгованість у розмірі 19632,48 грн.

Позивач зазначав, що самостійно виховує сина, піклується про його здоров`я, забезпечує якісне харчування, належний розвиток, відпочинок, залучає до спорту. Офіційно працевлаштований у ТОВ «СТЕК» на посаді комплектувальника товару, має стабільний щомісячний дохід, що підтверджується довідкою ТОВ «СТЕК» вих. № 01/12/23 від 01.12.2023 та довідкою про доходи від 01.12.2023 № 00000000007. Позивач виконує одноразові роботи з найму, тримає господарство, город; позитивно характеризується за місцем проживання, що підтверджується відповідною характеристикою від 07.12.2023 року № 1503, виданою Виконавчим комітетом Матвїївської міської ради Запорізького району Запорізької області.

Посилаючись на акт обстеження умов проживання від 19.12.2023, проведеного за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 зазначав, що його будинок складається із 4 кімнат, коридору та кухні. У будинку тепло та чисто. Наявна приготовлена їжа, запас продуктів. Для виховання та розвитку дитини облаштована дитяча кімната (ліжко, шафа для одягу, письмовий стіл, гаджет для навчання). Дитина забезпечена сезонним одягом та іграшками за віком. За цією адресою проживають: батько - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_3 , баба - ОСОБА_4 , дід - ОСОБА_5 .

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути судовий збір.

Рішенням від 26 лютого 2026 року Вільнянський районний суд Запорізької області у задоволені позову відмовив.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Слизовської М.Ю. - подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Також просив допитати в судовому засіданні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності в судовому засіданні батька, у присутності представника органу опіки та піклування для з`ясування відношення матері до дитини та думки дитини щодо позбавлення відповідача батьківських прав.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неправомірно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Матвіївської сільської ради, проігнорувавши думку профільного комісійного органу, до якого входить і дитячий психолог зокрема. Незгоду суду з позицією органу опіки та піклування суд першої інстанції не вмотивував, як і не зазначив, яким чином висновок суперечить інтересам неповнолітньої дитини.

Позивач зазначає, що надані суду докази беззаперечно свідчить про те, що ОСОБА_2 тривалий час (із червня 2019 року) самоусунулася від спілкування із своєю малолітньою дитиною, не переймається основними життєвими потребами сина, не цікавиться його внутрішнім світом, не навідує дитину, майже не спілкується з ним, не бере участі у вихованні свого сина ОСОБА_6 , не створює належних умов для отримання ним освіти, не цікавиться його навчанням, розвитком, не піклується станом здоров`я дитини, не утримує сина матеріально, має заборгованість зі сплати аліментів на користь позивача на утримання дитини.

Отже, відповідач ОСОБА_2 не бачитися з сином, не забезпечує йому будь-якого батьківського виховання, тобто у специфічний спосіб відмовилася від дитини, тим самим порушивши положення статей 141, 150, 157 СК України, що вочевидь безпідставно залишилося поза увагою суду першої інстанції і цей суд, всупереч вимогам чинного законодавства, взагалі не надав цим доказам належної правової оцінки в оскаржуваному рішенні.

Крім того, за твердженням позивача, заперечуючи проти задоволення позову, відповідач не надала жодних доказів, які б підтверджували вчинення позивачем перешкод для виконання нею батьківських обов`язків і таких обставин судом не встановлено.

07 травня 2026 року через підсистему «Електрониий суд» надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Слизовської М.Ю. - про надання додаткового строку для подання доказів та прийняття додаткових доказів судом апеляційної інстанції, в якому вона просила визнати поважними причини неподання доказів до суду першої інстанції та надати апелянту додатковий строк для подання та долучення додаткових доказів у справі та долучити до матеріалів справи додаткові письмові докази, дослідити їх під час апеляційного розгляду справи та надати їм належну правову оцінку при ухваленні рішення. До клопотання додано: розрахунок заборгованості за аліментами; довідку амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Матвіївка № 37 від 20 квітня 2026 року; довідка КЗ «Матвіївський академічний ліцей» № 04-08125; характеристику КЗ «Матвіївський академічний ліцей» Запорізької обласної ради; висновок спеціаліста-психолога, за результатами проведеного психологічного обстеження ОСОБА_3 (а. с. 187 - 213)

Постановою від 07 липня 2026 року Запорізький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Слизовської М.Ю., рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2026 року залишив без змін.

Постановою від 25 серпня 206 року Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_7 в особі представника - адвоката Слизовської М.Ю. скасував постанову Запорізького апеляційного суду від 07 липня 2026 року, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою від 24 вересня 2026 року Запорізький апеляційний суд прийняв до провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Слизовської М.Ю. - на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2026 року в цій справі.

14 жовтня 2026 року надійшло клопотання Запорізької обласної прокуратури про забезпечення виконання постанови Верховного Суду від 25.08.2026 у цій справі з проханням вирішити питання про з`ясування думки неповнолітнього ОСОБА_3 щодо заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Слизовська М.Ю. наполягали на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову.

Прокурор Тронь Г.М. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Також у судовому засіданні колегія суддів заслухала думку неповнолітнього ОСОБА_3 , який зазначив, що мати з ним не спілкується, не цікавиться його життям, здоров`ям. Крім того, ОСОБА_6 зазначив, що не пам`ятає обличчя матері та вважає її сторонньою для себе особою.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (т. 2 а.с. 66, 68). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну слід задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд стверджує, що верховенство права означає, що усі люди рівні перед законом як у своїх правах, так і в своїх обов`язках. Тим не менше, законодавство має враховувати різницю між людьми та ситуаціями за умови, що така різниця має об`єктивну і розумну підставу, переслідує правомірну мету, узгоджується з вимогами, яких дотримуються демократичні суспільства, та пропорційні цим принципам (рішення у справі «Партія добробуту (Refah Partisi), Ербакан, Казан та Текдаль проти Туреччини», від 31 липня 2001 року).

Європейський суд з прав людини досить часто посилається на принцип рівності перед законом і судом у своїх рішеннях, при тому, що засади рівності і змагальності у судовому процесі виведені ним із принципу верховенства права, якому підпорядкована вся Конвенція, та є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справах Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands, заява № 14448/88, від 27 жовтня 1993 року, Ankerl v. Switzerlan, заява № 17748/91, від 23 жовтня 1996 року та

Kaya v. Austria, заява № 54698/00, від 08 червня 2006 року).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05 лютого 2009 року у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03 липня 2014 року у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21 березня 2000 року у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»). Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23 червня 1993 року у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів умисної і винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків, які б давали підстави для застосування до неї крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав відносно сина.

Колегія суддів вважає цей висновок таким, що не відповідає обставинам справи.

Так, суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що 24.12.2011 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 24.12.2011 виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, актовий запис № 08.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим 14.11.2012 виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_1 », мати - ОСОБА_2 .

Рішенням від 10.07.2023 у справі № 314/2299/23 Вільнянський районний суд Запорізької області задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, та розірвав шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області 14.11.2012, актовий запис №58.

Рішенням від 04.10.2023 у справі № 314/2435/23 Вільнянський районний суд Запорізької області задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області як орган опіки та піклування, про визнання місця проживання дитини, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 02.06.2023, і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.

Відповідно до листа Вільнянського відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області № 29.9-38/НОМЕР_14 від 02.01.2024, ОСОБА_2 за виконавчим провадженням № НОМЕР_14, станом на 02.01.2024 має заборгованість у розмірі 19632,48 грн.

Із довідки та характеристики ТОВ «СТЕК» від 01.12.2023 суд встановив, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) працевлаштований із 09.06.2021 на посаді комплектувальника товарів. Проявив себе пунктуальним, відповідальним та сумлінним працівником, порушень не допускав, стягнень не має.

Відповідно до характеристики виконавчого комітету Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області № 1503 від 07.12.2023, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає разом із сином, ОСОБА_3 , на АДРЕСА_1 . У селі характеризується позитивно, громадський порядок не порушує, спиртними напоями не зловживає, заяв чи скарг на ОСОБА_1 до сільської ради не надходило.

Згідно з листом КЗ «Матвіївська загальноосвітня санаторна школа-інтернат I-III ступенів» Запорізької обласної ради № 02-11/4 від 12.01.2024, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в освітньому закладі з першого класу, є старанним, уважним, дисциплінованим. Батько, ОСОБА_1 , приділяє належну увагу вихованню дитини, бере активну участь у житті класу та школи, залучається до вирішення організаційних питань класу. Мати участі у вихованні дитини не бере, за період навчання дитини у школі жодного разу не була, успішністю сина не цікавилась.

Відповідно до Акта обстеження умов проживання Служби у справах дітей Виконавчого комітету Матвіївської сільської ради від 19.12.2023 за адресою: АДРЕСА_1 , будинок складається з чотирьох кімнат, наявне електро, водо та газопостачання, їжа приготована, наявний запас продуктів. Дитяча кімната облаштована (ліжко, шафа для одягу, письмовий стіл, гаджети для навчання, сезонний одяг, іграшки за віком). За вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,батько; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,син; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , баба; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дід. Зі слів ОСОБА_6 , у нього дружні відносини з батьком та іншими членами родини.

Згідно з довідкою сімейного лікаря від 09.01.2024, ОСОБА_1 за своїм сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доглядає самостійно протягом трьох років. Мати дитини вихованням не займається, перебуває за кордоном із 2021 року. Дитина перебуває під наглядом Матвіївської АЗПСМ із 2017 року.

За рішенням виконавчого комітету Матвіївської сільської ради № 47 від 05.03.2024 «Про надання висновку щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав» від 14.03.2024, члени комісії встановили факт свідомого та умисного невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків щодо свого малолітнього сина, відсутність з її боку будь-якої участі у вихованні дитини, не надання матеріальної допомоги, свідоме самоусунення від забезпечення морального та духовного розвитку дитини, нехтування невиконанням батьківських обов`язків щодо виховання своєї дитини, без поважних причин залишивши її без материнської уваги та турботи. Поведінка матері відносно дитини є свідомим нехтуванням неї своїми батьківськими обов`язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення матері батьківських прав. Мати дитини не намагається боротися за своє право бути матір`ю, брати участь у вихованні, спілкуватися з дитиною, ігнорує можливість змінити своє ставлення до виховання та утримання дитини. Діючи в інтересах дитини, орган опіки та піклування Матвіївської сільської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав матір, ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із листа Державної прикордонної служби України № 19-28840/18-24 від 25.04.2024 суд встановив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт НОМЕР_6 , перетнула кордон України 21.07.2021.

Крім того, апеляційний суд встановив, підтверджено матеріалами справи і не заперечували сторони, що згідно з розрахунком заборгованості за аліментами Вільнянського відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області № 8586 від 30.03.2026, за період з червня 2023 року до березня 2026 року ОСОБА_2 має заборгованість за аліментами в розмірі 115771,16 грн. За вказаний період мати не внесла жодного платежу.

Довідкою сімейного лікаря Матвіївської АЗПСМ КНП «Вільняський центр первинної медико-санітарної допомоги» Вільнянської міської ради від 20.04.2026 підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно доглядає за своїм сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 4 роки та 9 місяців. Мати дитини вихованням не займається, перебуває за кордоном з 2021 року. Дитина перебуває під наглядом Матвіївської АЗПСМ з 2017 року.

Згідно з Довідкою директора КЗ «Матвіївський академічний ліцей» ЗОР № 04-08/125 від 17.04.2026, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у 7 класі КЗ «Матвіївський академічний ліцей» ЗОР. Навчається на змiшанiй формi навчання. За iнформацiєю класного керівника, вихованням дитини займається виключно батько, ОСОБА_1 , який проявляє вiдповiдальне ставлення до батькiвських обов`язкiв: підтримує постiйний зв`язок з вихователем та класним керiвником, цiкавиться успiхами сина у навчаннi та забезпечує йому належну моральну та матерiальну пiдтримку.

Відповідно до Характеристики класного керівника КЗ «Матвіївський академічний ліцей» ЗОР, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається в цій школі з з першого класу. Володіє навчальним матеріалом на достатньому і середньому рівні. На уроках пасивний, навчається не в повну міру своїх можливостей. Має довільну зорову і слухову пам`ять. Виявляє логічне та образне мислення. Уміє будувати зв`язне висловлювання, спираючись на допоміжні матеріали, при цьому не завжди враховує співвідношення основної і другорядної інформації. Письмові роботи виконує, не дотримуючись правил письма, і лише за умови контролю з боку вихователя. До виконання громадських доручень ставиться сумлiнно, хлопець активний у суспiльному життi класу. Вміє оцiнити ситyацiю, яка склалася, та знайти правильний вихiд iз неї. ОСОБА_6 скромний, стриманий, врiвноважений, iнколи вразливий. Правила поведiнки завжди свiдомо виконує, пiдтримує дружнi стосунки з учнями класу. Зовнiшнiй вигляд ОСОБА_6 завжди чистий та охайний. Вихованням сина займається лише батько. Bін цiкавиться навчанням, поведiнкою сина та його стосунками з однокласниками. Має хороший вплив на дитину. За час перебування ОСОБА_6 у школi мати не проявляла жодної зацікавленості життям ОСОБА_6 .

Висновком спеціаліста-психолога, складеним кандидатом психологiчних наук, доцентом, в.о. завідувача кафедри психології Запорiзького нацiонального унiверситету ОСОБА_8 (спецiальнiсть: «19.00.07 - педагогічна і вікова психологія», стаж науково-педагогiчної діяльності 34 poки), за результатами проведеного психологічного обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , установлено:

1. Iндивiдуальний (емоцiйно-вольовий, психiчний , iнтелектyальний ) розвиток ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . вiдповiдає вiковiй нормі. ОСОБА_3, здатен вiдповiдно до свого віку самостiйно , послiдовно i усвiдомлено описувати дiї, подiї, обставини (факти), якi вiдбуваються в його життi, висловлювати власну думку (надавати оцiнку) щодо дiй, подiй, обставин (фактiв), а також, щодо людей, з якими вони пов`язанi. Рівень уяви виражений в межах норми, стихiйного афективного фантазування не виявлено.

2. Аналізуючи результати дослiдження, можна стверджувати, що за сприйняттям ОСОБА_3 , до складу його сім`ї входять батько, ОСОБА_1 , бабуся, дiдусь та він сам. Основну роль у вихованнi, доглядi та забезпеченнi потреб дитини здiйснює батько. ОСОБА_1 є для ОСОБА_3 найбiльш значущою, авторитетною особою та має визначальний виховний вплив. Саме до батька, ОСОБА_1 , дитина проявляє найбiльшi почуття любовi, довiри, поваги та порозумiння.

3. У результатi психологiчного обстеження виявлено, що образ батька, ОСОБА_1 , у ОСОБА_3 є позитивним, емоцiйно теплим та значущим. Батько сприймається як тyрботливий , пiдтримуючий i авторитетний. Образ матері ОСОБА_2 , є формальним, емоцiйно не наповненим i вiдстороненим, що зумовлено тривалою вiдсутнiстю контакту та участі матері в життi дитини. Бiльш тісні емоцiйнi вiдносини та виражену особисry прихильність дитина має до батька, ОСОБА_1 , що обумовлено спiльним проживанням, постiйною взаємодiєю, турботою та залученістю батька у вci сфери життя дитини. Ставлення дитини, ОСОБА_3 , до кожного з батькiв є самостiйним, усвiдомленим i виваженим, сформованим на ocнові власного життєвого досвiду, ознак стороннього впливу або нав`язування позицiї з боку iнших осiб не виявлено.

4. Зi слiв ОСОБА_3 , він не пiдтримує жодного контакту з матiр`ю , зустрiчi та спiлкування вiдсугнi протгом тривалого часу, мати не телефонує i не пише. Спогади про матір не супроводжуються вираженими емоцiйними переживаннями, ставлення має байдужо- вiдсторонений характер. Бажання вiдновлювати регyлярнi контакти (зустрiчi, спiлкування) з матiр`ю, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не виявляє.

5. Результати психологiчного обстеження ОСОБА_3 дають змогy стверджувати, що тривала вiдсутнiсть спiлкування з матiр`ю (близько 7 poків) призвела до формування у дитини емоцiйного вiдсторонення та втрати психологiчного зв`язку з нею. Водночас почуття безпеки, стабiльностi та довiри у дитини збереженi за рахунок близьких i підтримуючих стосунків з батьком, ОСОБА_1 , та iншими членами родини. Maтір , ОСОБА_12 , не сприймається дитиною, ОСОБА_3 , як значуща особа у його життi.

6. За результатами обстеження та спостереження за дитиною, ОСОБА_3 , у процесi спiлкування можна стверджувати, що згадка про матір, ОСОБА_12 , або можливiсть вiдновлення контактy з нею не викликає у дитини тривоги, страху або стресу, однак супроводжується емоцiйним вiдстороненням та байдужо-захисним ставленням без ознак внурiшнього конфлiктy.

7. Аналiз отриманих даних у ходi психологiчного обстеження дитини, ОСОБА_3 , дає можливiсть стверджувати, що формальне збереження за матiр`ю, ОСОБА_12 , статусу законного представника без її фактичної участі в життi дитини, ОСОБА_3 , буде негативно впливати на вiдчуття стабiльностi та визначеностi для дитини, створювати потенцiйнi ситуації невизначеностi i прийнятті рiшень щодо інтересів дитини, ОСОБА_3 . Водночас, базове відчуття безпеки та захищеності дитини наразі забезпечується батьком, ОСОБА_1 , і найближчим оточенням.

8. З урахуванням тривалої відсутності матері, ОСОБА_12 , у вихованнi та розвитку дитини, ОСОБА_3 , вiдсутнiсть емоцiйного контакту, фактично самоусунення вiд виконання батькiвських обов`язкiв та сформованого на теперішній час стабiльного життєвого середовища дитини, ОСОБА_3 , припинення правового зв`язку з матiр`ю, ОСОБА_12 , буде вiдповiдати найкращим інтересам дитини, оскiльки сприятиме визначеностi, стабiльностi та узгодженостi умов життя i виховання дитини.

9. За результатами психологiчного обстеження та спілкування з ОСОБА_3 , також з урахуванням iндивiдуальних психологічних особливостей ОСОБА_3 , його емоцiйного стану, сформованого стабiльного сiмейного середовища та вiдсугностi емоцiйного зв`язку з матiр`ю, вирiшення питання позбавлення матері, ОСОБА_12 , батькiвських прав буде доцiльним на цьому етапi. Такий крок потенцiйно може сприяти пiдвищенню психологiчноi стабiльностi, почуття визначеностi та забезпеченню найкращих інтересів дитини, ОСОБА_3 , усунувши фактори правової та емоцiйної невизначеностi. (а. с. 187 - 213).

Частина першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених норм права дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У статті 12 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (див. постанови від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19, від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23).

У постанові від 26 квітня 2022 року в справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984св21), Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, керувався тим, що батько не виконував повноцінно свої батьківські обов`язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов`язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків, що в даному випадку і відбулось - малолітні діти фактично залишилися без батьківського піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) 30 червня 2020 року ухвалив рішення у справі «Ilya Lyapin v. russia» (заява № 70879/11), за обставин якої, заявник із 2003 року не проживав разом зі своїм сином, 2001 року народження, а з 2004 року не брав участі у вихованні сина та лише час від часу надавав фінансову допомогу. Отже на час позбавлення заявника батьківських прав він не проживав з дитиною на протязі восьми років і не підтримував зв`язок протягом семи років. Дитина була інтегрована в свою родину, глибоко прив`язана до матері, брата та нового чоловіка матері, з яким проживала протягом семи років, та який повністю взяв на себе роль батька і мав намір усиновити дитину.

ЄСПЛ звернув увагу на суперечливі аргументи заявника, який з одного боку пояснював, що вирішив не втручатися у життя сина та дати йому можливість «адаптуватися до нової сім`ї», а з іншого боку вказував, що колишня дружина перешкоджала його контактам з дитиною. Однак ЄСПЛ не вважав вказані аргументи переконливими, вказавши, що якщо припустити, що заявник добровільно усунувся від життя своєї дитини, щоб дати їй можливість адаптуватися до нового чоловіка своєї матері, то незрозуміло чому цей період «адаптації» тривав сім років. Крім того заявник ніколи не звертався за допомогою до органів опіки та піклування чи національних судів для організації доступу та контактів з дитиною. На думку ЄСПЛ, заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином - зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, - може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього. Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і, таким чином, підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини.

Якщо досить тривала бездіяльність батька (у справі, що переглядав ЄСПЛ - понад 7 років) призвела до розриву зв`язків між ним та його сином і, таким чином, сприяла позбавлення його батьківських прав, то ЄСПЛ погоджується з рішеннями національних судів про обґрунтованість застосування крайньої міри втручання у право батька на повагу до сімейного життя та превалювання інтересів дитини над інтересами батька (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Лапін проти Росії» (ILYA LYAPIN v. RUSSIA), заява № 70879/11, пункт 54)

Відповідно до ст.ст. 8,11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки, або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя тощо.

Конвенцією про Права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України 27.02.1991, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення. судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з вимогами статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Під час оцінки обставин цієї справи апеляційний суд керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22 (провадження № 61-9249св24)).

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.

Оцінивши вищезазначені докази у сукупності з іншими доказами у справі, такими як рішення виконавчого комітету Матвіївської сільської ради № 47 від 05.03.2024 «Про надання висновку щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав» від 14.03.2024, в якому орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав матір, ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який у порушення вимог частини шостої статті 19 СК України, суд першої інстанції, не застосовуючи його, не вказав, чому такий висновок є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини, листи ВДВС про наявність заборгованості за аліментами, відповідно до яких мати не внесла жодного платежу на виховання сина, довідки та характеристики з місця навчання дитини, довідки сімейного лікаря та Висновок спеціаліста-психолога, а також думку самого ОСОБА_6 , колегія суддів доходить переконання, що позбавлення батьківських прав відповідача відповідає інтересам дитини, оскільки мати ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків: тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування сина, що негативно впливає на його розвиток, вона не спілкується з сином; не надає йому доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє справжнього інтересу до його внутрішнього світу і виховання, підтвердженням чого є свідчення ОСОБА_6 .

Вирішуючи питання, чи може вважатись виїзд до іншої країни проживання обставиною, що свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків, колегія суддів враховує, що відповідач свідомо обрала такі життєві умови, за якими її участь у вихованні дитини жодним чином не проявлена. Перебуваючи на значній відстані від сина, на території іншої держави відповідач мала усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання, підготовку до самостійного життя.

Враховуючи вищевикладене, оскільки ОСОБА_2 фактично самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини без поважних причин, не виявляє до неї материнського піклування, не займається вихованням сина та не піклується про нього, не проявляє жодного інтересу до стану його здоров`я, не цікавиться його фізичним, моральним і духовним розвитком, тривалий час проживає в іншій країні, та з огляду на те, що за висновком спеціаліста, для ОСОБА_6 припинення правового зв`язку з матiр`ю вiдповiдатиме найкращим його інтересам, оскiльки сприятиме визначеностi, стабiльностi та узгодженостi умов життя i виховання дитини, а також, що позбавлення матері батьківських прав саме на цьому етапі потенцiйно може сприяти пiдвищенню психологiчної стабiльностi, почуття визначеностi та забезпеченню найкращих інтересів ОСОБА_6 , усунувши фактори правової та емоцiйної невизначеностi, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Слизовської М.Ю. - слід задовольнити, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2026 року - скасувати, та ухвалити в цій справі нову постанову про задоволення позову.

При цьому колегія суддів зауважує, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Тобто, відповідач не позбавлена можливості змінити своє ставлення до сина та його виховання і в подальшому ініціювати питання про поновлення у батьківських правах (стаття 169 СК України), як і не позбавлена можливості звернутися до суду з заявою про надання їй права на побачення з дітьми (ст. 168 СК України).

В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки новою постановою апеляційний суд фактично задовольняє апеляційну скаргу, ОСОБА_1 має право на відшкодування йому витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1211,20 грн, сплаченого за подання позовної заяви, та 1453,44 грн - за подання апеляційної скарги, що разом складає 2664,64 грн, які слід стягнути з відповідача на його користь.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Слизовської Марини Юріївни - задовольнити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2026 року - скасувати. Увалити в цій справі нову постанову, якою:

«Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Виконавчий комітет Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_13 , батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) гривні 64 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 30 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді