Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №335/6206/21 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 20.10.2026 Справа № 335/6206/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/6206/21 Головуючий у І інстанції: Соболєва І. П.

Провадження № 22-ц/807/13/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кухаря С.В.,

Мінгазова Р.В.,

секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 квітня 2024 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2022 року за виключними обставинами у справі за позовом Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу з оплати послуг централізованого водопостачання і водовідведення,

У С Т А Н О В И Л А:

У червні 2021 року КП «Водоканал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу з оплати послуг централізованого водопостачання і водовідведення, в якому підприємство просило суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за спожиту воду та послуги водовідведення у розмірі 16493,53 грн.

Рішенням від 21 квітня 2022 року Орджонікідзевський (на теперішній час - Вознесенівський) районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив позов.

Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КП «Водоканал» заборгованість за послуги водопостачання та каналізації за період червень 2018 року – березень 2021 року в сумі 14739,06 грн, а також судовий збір по 673,43 грн з кожного.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою від 10 лютого 2023 року Запорізький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2022 року – без змін.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2022 року.

Ухвалою від 28 червня 2024 року Орджонікідзевський районноий суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні заяви.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою від 03 червня 2026 року Запорізький апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 червня 2024 року та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про перегляд рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2022 року за виключними обставинами.

Ухвалою від 26 липня 2024 року Орджонікідзевський районноий суд м. Запоріжжя визнав зазначену заяву неподаною та повернув її заявниці.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою від 03 червня 2026 року Запорізький апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2024 року та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Окрім того, у грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2022 року.

В обґрунтування заяви зазначено, що 22 листопада 2023 року Другий сенат Конституційного Суду України у справі № 3-88/2021 (209/21, 47/22, 77/23, 188/23) ухвалив рішення №10-р(ІІ)/2023, яким визнав таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України.

ОСОБА_1 зазначала, що постановляючи ухвалу про відкриття провадження, суд першої інстанції вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, аргументуючи це її малозначністю.

Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, що була визнана неконституційною, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, підстава віднесення справи до категорії малозначних була визнана неконституційною.

Таким чином, за відсутності критерію для віднесення справи до малозначних, цю справу слід було розглядати за правилами загального позовного провадження, оскільки норма, яка визначала б віднесення цієї справи до категорії малозначних, відсутня.

На думку заявниці, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, є порушенням норм процесуального права і є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухваленням нового судового рішення судами апеляційної інстанції (п. 7 ч. 3. ст. 376 ЦПК України) та судом касаційної інстанції (п. 2 ч. 3 ст. 411 ЦПК України).

За аналогією закону є обов`язкова підстава для скасування рішення суду першої інстанції в цій справі, а саме розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2022 року у справі № №335/6202/21, розглянути справу в порядку загального позовного провадження, позовну заяву Комунального підприємства «Водоканал» про стягнення боргу з оплати послуг централізованого водопостачання і водовідведення залишити без задоволення.

Ухвалою від 25 квітня 2024 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2022 року в цій справі.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 квітня 2024 року та ухвалити нове судове рішення щодо ефективного поновлення порушених прав людини.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи своєї заяви, ОСОБА_1 зазначає, що ухвала суду ґрунтується на сфальсифікованих обставинах справи без наявних допустимих та належних доказів. За твердженням заявниці, помилкові висновки суду ґрунтуються на припущеннях, є відступом від загальнолюдських цінностей. Держава має забезпечити ефективне поновлення прав через можливість повторного розгляду справи, під час якого суд загальної юрисдикції, зважаючи на рішення Конституційного Суду України, повинен переглядати судове рішення, що ґрунтувалося на неконституційних положеннях закону, відповідно до закону, який узгоджується з Конституцією України.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні ОСОБА_1 наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваної ухвали та задоволенні заяви.

Представник КП «Водоканал» Нечет О.В. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу просила залишити без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду відповідає.

Так, суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи і не заперечували сторони, що у червні 2021 року КП «Водоканал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу з оплати послуг централізованого водопостачання і водовідведення, в якому підприємство просило суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за спожиту воду та послуги водовідведення у розмірі 16493,53 грн.

Ухвалою від 14.06.2021 Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя прийняв до розгляду позовну заяву КП «Водоканал» та відкрив провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у судове засідання, з посиланням на вимоги п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України.

Рішенням від 21 квітня 2022 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив позов.

Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КП «Водоканал» заборгованість за послуги водопостачання та каналізації за період червень 2018 року – березень 2021 року в сумі 14739,06 грн, а також судовий збір по 673,43 грн з кожного.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Постановою від 10 лютого 2023 року Запорізький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2022 року – без змін.

Звертаючись до суду з заявою про перегляд рішення суду першої інстанції за виключними обставинами ОСОБА_1 вказувала, що рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-рп(ІІ)/2023 визнано неконституційним, зокрема, пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, а відтак вважала наявними підстави для перегляду рішення районного суду у зв`язку з виключними обставинами, оскільки суд, відкриваючи саме спрощене позовне провадження у справі, виходив виключно із ціни позову на підставі пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України та виснував про малозначність справи.

Однак, зазначені заявницею підстави не свідчать про наявність підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною третьою статті 423 ЦПК України передбачено, що підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є:

1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 423 ЦПК України при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Комплексний аналіз вищевказаного дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, у зв`язку з виключними обставинами, якими є, зокрема, визнання Конституційним Судом України неконституційним закону або його окремих положень, застосованих судом під час розгляду справи, за умови, якщо рішення суду не було виконане.

Визначена законодавцем правова конструкція прямо унеможливлює перегляд судового рішення за виключними обставинами за умови його виконання та сприяє дотриманню принципу res judicata (правової визначеності), оскільки фактично виконане судове рішення вичерпує свою дію.

Як зауважено Великою Палатою Верховного Суду у змісті постанови від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 (провадження № 13-76зво20), аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини є триваючими і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого припису, застосованого (не застосованого) судом під час вирішення справи, має значення, насамперед, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення подібних справ, а не як підстава для перегляду справи з ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього, у статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 616/458/21 (провадження № 14-107цс24)).

Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відтак, як вбачається зі змісту резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 пункти 1, 5 частини шостої статті 19 ЦПК України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) (пункт 2).

Водночас у пункті 3 резолютивної частини вказано, що пункти 1, 5 частини шостої статті 19 ЦПК України, визнані неконституційними, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 4 резолютивної частини зобов`язано Верховну Раду України привести нормативне регулювання, установлене пунктами 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.

Таким чином, враховуючи, що на момент вирішення питання про відкриття провадження у справі та ухвалення рішення суду першої інстанції, пункти 1, 5 частини шостої статті 19 ЦПК України, хоча і були визнані неконституційними, проте не втратили чинності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.

Крім того, колегія суддів враховує, що 19 червня 2024 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах», який набрав чинності 19 липня 2024 року та яким внесено зміни до ЦПК України, зокрема, пункти 1, 2, 3 і 5 частини шостої статті 19 ЦПК України викладено у наступній редакції:

«1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства)»;

«5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.»

Ціна позову в цій справі складає 16493,53 грн.

Вищенаведене свідчить про те, що навіть після визнання неконституційною вищевказаної норми рішенням Конституційного Суду України та внесення змін до їх змісту, справа є малозначною, тобто підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зауважує, що сам по собі факт визнання Конституційним Судом України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 пунктів 1, 5 частини шостої статті 19 ЦПК України такими, що не відповідають Конституції України, не є безумовною підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами, оскільки це рішення не є виключною обставиною у цьому спорі та не вплинуло на можливість реалізації заявницею своїх прав.

Зазначене узгоджується з висновками щодо застосування норм права, викладеними, зокрема, в ухвалах Верховного Суду за результатами розгляду питань про перегляд судових рішень за виключними обставинами: від 30 листопада 2023 року у справі № 554/6022/21 (провадження № 61-16722во23), від 20 грудня 2023 року у справі № 755/18963/13-ц (провадження № 61-13247ск23), від 30 січня 2024 року у справі № 752/18927/17 (провадження № 61-589во24).

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з ухвалою суду, і не спростовують висновків суду першої інстанції, та не дають підстав вважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права чи неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для її скасування відсутні.

На підставі вищевикладеного, з огляду на те, що суд першої інстанції правильно встановивши дійсні обставини справи під час розгляду заяви, правильно визначившись із нормами матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2022 року за виключними обставинами, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 квітня 2024 року – без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 квітня 2024 року в цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 30 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді