Суд: Запорізький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 12 жовтня 2026 р.
Справа: №2-0805-684/11
Суддя: Поляков О. З.
Дата документу 13.10.2026 Справа № 2-0805-684/11
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУН 2-0805-684/11 Головуючий у І інстанції: Кононенко І.О.
Провадження № 22-ц/807/1379/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Полякова О.З.,
суддів Кочеткової І.В.,
Кухаря С.В.,
секретар Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ведмедовської Ганни Олексіївни – на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною, визнання права власності,
У С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною, визнання права власності.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що у листопаді 2003 року вона вирішила купити собі будинок АДРЕСА_1 , який продавали відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; тоді ж вона з ними зустрілася, вони погодили усі суттєві умови договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, домовилися про здійснення купівлі-продажу будинку та земельної ділянки під ним за 7000 гривень. Позивач зазначала, що 23.11.2003 вона передала продавцям обумовлену грошову суму за продаж будинку та ділянки, а вони видали їй письмову розписку, та пообіцяли найближчим часом оформити угоду у нотаріуса; проте у подальшому оформити цю угоду у нотаріальному порядку не виявилося можливим у зв`язку з тим, що відповідачі від цього ухилилися.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати дійсною укладену з відповідачами угоду купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 і земельної ділянки за вказаною адресою, а також визнати за нею право власності на ці будинок та земельну ділянку.
Ухвалою від 29 березня 2011 року Вільнянський районний суд Запорізької області залишив позовну заяву без розгляду.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ведмедовської Г.О. через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 березня 2011 року.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у 2010 році ОСОБА_1 звернулася за захистом своїх прав до Вільнянського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку. За наслідком розгляду справи № 2-732/2010 31.03.2010 Вільнянський районний суд Запорізької області ухвалив рішення про задоволення позову.
Визнав дійсним договір купівлі-продажу, укладений 23.11.2003 між ОСОБА_1 – як покупцем, та ОСОБА_4 – як продавцем, відповідно до умов якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_1 купила: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,07 га, цільове призначення – обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташовану по АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,07 га, цільове призначення – обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташовану по АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЗП № 051841, виданого 13.04.2000 Вільнянською міською радою.
У зв`язку з тим, що сторони не скористалися своїм правом на оскарження, вищевказане рішення набрало чинності 12.04.2010. За наслідком чого, ОСОБА_1 звернулася до Запорізького МБІ щодо реєстрації права власності та отримала відповідний витяг.
Також 10.08.2010 ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Земельній ділянці присвоєний кадастровий номер 2321510100:10:002:00248.
12.05.2011 ОСОБА_1 здійснила реєстрацію свого місця проживання за вищевказаною адресою. Отже, ОСОБА_1 з 2003 року до теперішнього часу мешкає у придбаному нею будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
29.01.2026 внаслідок вибуху шахеду вищевказаний будинок зазнав пошкоджень. ОСОБА_1 негайно повідомила правоохоронні органи про скоєне та з метою отримання допомоги, пред`явила правовстановлюючі документи уповноваженим органам. На що їй роз`яснили про необхідність надання, окрім поданих документів заявниці, ще й витяг з ДРРП на вказане нерухоме майно.
ОСОБА_1 відразу звернулася до ЦНАП з метою реєстрації права власності на пошкоджено майно. Оскільки правовстановлюючим документом на майно є рішення суду, то реєстратор зробив запит на підтвердження чинності такого рішення.
Проте, виявилося, що ухвалою від 29.03.2011 Вільнянський районний суд Запорізької області у справі № 2-0805-684/11 залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною, визнання права власності.
Вищевказане скаржницю шокувало, тому вона відразу змушена була звернутися за юридичною допомогою.
17.04.2026 за дорученням ОСОБА_1 представник ОСОБА_5 звернулася до Вільнянського районного суду Запорізької області із заявою, в якій просила надати їй можливість ознайомитися із матеріалами вищевказаної справи.
30.04.2026 Вільнянський районний суд Запорізької області повідомив про те, що матеріали вищевказаної справи знищені.
Вищевказані обставини є такими, що повністю доводять те, що ОСОБА_1 на час винесення оскаржу вальної ухвали, не знала про її наявність. Адже, вчиняла дії щодо реєстрації свого місця проживання у вищевказаному домоволодінні.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Ухвалою від 25 травня 2026 року Запорізький апеляційний суд направив копії матеріалів за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ведмедовської Ганни Олексіївни – на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною, визнання права власності – до Вільнянського районного суду Запорізької області для вирішення процесуального питання про відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою від 23 липня 2025 року Вільнянський районний суд Запорізької області установив зміст рішення від 31 березня 2010 у цивільній справі № 2-732/2010 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку, навівши у резолютивній частині цієї ухвали повний текст вищевказаного рішення, наявний у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також зміст ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 29.03.2011 у справі № 2-0805-684/11 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною та визнання права власності
Крім того, суд встановив такий обсяг матеріалів, належних до матеріалів втраченого судового провадження – Державний акт на право приватної власності на землю І-ЗП №051841 виданий 13.04.2000 Вільнянською міською Радою народних депутатів.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Ведмедовська Г.О. наполягала на задоволенні апеляційної скарги та скасуванні оскаржуваної ухвали.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до положень частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Крім того, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України).
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції керувався приписами ч.3 ст. 169 ЦПК України, якою на час постановлення ухвали було встановлено, що у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Залишення заяви без розгляду - це форма закінчення справи без ухвалення рішення, яка застосовується, як правило, у зв`язку з порушенням заінтересованими особами умов реалізації права на звернення до суду і не перешкоджає повторному зверненню до суду з таким же позовом. Заява залишається без розгляду за наявності точно встановлених в законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена, та при повторній неявці сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Однак, колегія суддів зауважує, що для застосування цієї норми необхідне повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи, однак, матеріали справи не містить доказів про те, що ОСОБА_1 була повідомлення про судове засідання 29.03.2011.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не мав обґрунтованих підстав залишати позовну заяву без розгляду, а залишення позовної заяви без розгляду суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, як основоположного принципу, гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів наголошує на тому, що суд повинен забезпечити особі реальний, а не формальний доступ до правосуддя, що гарантовано ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою законом України № 475/97-ВР від 17.07.97, в контексті забезпечення права особи на ефективний засіб юридичного захисту передбаченого ст. 13 даної Конвенції. Ця Конвенція підлягає застосуванню національними судами відповідно до правил ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це право не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу до суду потребує регулювання з боку держави. Для такого регулювання держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду, але застосовані ними обмеження не повинні звужувати чи применшувати можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що нівелюється сама сутність цього права (див. mutatis mutandis рішення від 12 липня 2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II Of Liechtenstein v. Germany), заява № 42527/98, § 44).
Право доступу до правосуддя, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, може зазнавати обмежень, що застосовуються на розсуд держави-члена. Суд повинен встановити "розумну пропорційність" зазначених обмежень меті їх запровадження, а також з`ясувати, чи не звужується вказане право в результаті їх застосування. (справа "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії" рішення від 23 червня 1995 року).
Згідно зі ст. 74 ЦПК України на час постановлення ухвали, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки длявручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за
адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення
вручене їм належним чином.
Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зроблено висновок, що: «обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. […] У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України). Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України свідчить, що: правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення; оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції; правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства».
Апеляційний суд зауважує, що матеріали справи не містить доказів про те, що ОСОБА_1 була повідомлення про судове засідання 29.03.2011.
Крім того в цій справі встановлено, що ухвалою від 23 липня 2025 року Вільнянський районний суд Запорізької області установив зміст рішення від 31 березня 2010 у цивільній справі № 2-732/2010 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку, навівши у резолютивній частині цієї ухвали повний текст вищевказаного рішення, наявний у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також зміст ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 29.03.2011 у справі № 2-0805-684/11 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною та визнання права власності. А також суд встановив такий обсяг матеріалів, належних до матеріалів втраченого судового провадження – Державний акт на право приватної власності на землю І-ЗП №051841 виданий 13.04.2000 Вільнянською міською Радою народних депутатів.
Отже рішенням від 31 березня 2010 року у справі № 2-732/2010 Вільнянський районний суд Запорізької області задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку.
Визнав дійсним договір купівлі-продажу, укладений 23.11.2003 року між ОСОБА_1 – як покупцем, та ОСОБА_4 – як продаввцем, відповідно до умов якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_1 купила: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,07 га, цільове призначення – обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташовану по АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,07 га, цільове призначення – обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташовану по АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії I-ЗП № 051841, виданого 13.04.2000 року Вільнянською міською Радою.
Отже, на час постановлення ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 березня 2011 року вже існувало рішення у справі зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що свідчить про наявність підстав для застосування п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали)(п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України – на час перегляду справи в апеляційному суді), та відмови у відкритті провадження у справі.
Однак, під час постановлення оскаржуваної ухвали суд належної уваги на вищезазначене не звернув, що призвело до постановлення помилкової ухвали.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначені ст. 374 ЦПК України, відповідно до якої, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
Оскільки ухвала Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 березня 2011 року про залишення позовної заяви без розгляду є ухвалою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, з огляду на повноваження апеляційного суду, визначені п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, її слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ведмедовської Ганни Олексіївни – задовольнити частково.
Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 березня 2011 року в цій справі – скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 26 жовтня 2026 року.
Головуючий
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua