Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №686/21802/26 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/21802/26

Провадження № 2/686/10931/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

в складі: головуючої судді Хараджі Н.В.,

при секретарі судового засідання Мельник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.08.2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 143125 про надання коштів на умовах фінансового кредиту, який укладено в електронній формі та підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн. строком на 90 днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,72 % на добу.

19.12.2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ТОВ «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу № 19122025/2, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги, у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором № 143125 від 10.08.2025 року, що підтверджується реєстром боржників від 19.12.2025 року.

Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів, сплати процентів та інших платежів, передбачених договором.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед ТОВ «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» за кредитним договором № 143125 від 10.08.2025 року у загальному розмірі 9 490 грн. 00 коп., з яких: 5 000 грн. становить прострочена заборгованість за сумою кредиту, 3 240 грн. становить прострочена заборгованість за процентами, 1 250 грн. становить заборгованість за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту відповідно до пункту 1.4 договору.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 143125 від 10.08.2025 року у розмірі 9 490 грн. 00 коп., а також судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 662 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 500 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2026 року справу передано для розгляду судді Хараджі Н.В.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24.07.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

19 серпня 2026 року до суду від представника відповідача Савченка Ярослава Васильовича надійшла заява (письмові пояснення) щодо позовної заяви, у якій зазначено:

І. Щодо права відповідача на звернення до суду із цією заявою (письмовими поясненнями). На розгляді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області знаходиться справа № 686/21802/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Враховуючи зазначене вище, вважають за належне звернутися із цією заявою (письмовими поясненнями) та спрямувати увагу на наступне.

ІІ. Відносно правової позиції відповідача щодо вимог позовної заяви. За змістом цієї заявою (письмовими поясненнями) повідомляють суд про те, що проти заявлених позивачем позовних вимог відповідач в частині стягнення відсотків за кредитним договором відповідач заперечує в повному обсязі.

ІІІ. Правові норми, якими відповідач обґрунтовує безпідставність заявлених вимог.

ПЕРШЕ: відносно відсутності доказів укладення кредитного договору із визначенням умов, на яку посилається позивач.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, […] не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Тобто, надані позивачем документи з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ним нових умов та правил, чи можливості використання позивачем додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у цьому випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Більше того, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Враховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору кредитор дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» в частині повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими кредитор.

Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 провадження № 12-79гс19).

Разом з тим, оскільки відповідачем не здійснювалися будь-які активні конклюдентні дії, пов`язані із укладенням із кредитором кредитного договору саме із визначенням процентної ставки, на яку посилається позивач, відтак вимога щодо стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором необґрунтована та задоволенню не підлягає.

ДРУГЕ: щодо відсутності порушеного права позивача в частині стягнення відсотків за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду аз захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Проте право на звернення до суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 4 ЦПК України. Саме по собі звернення до суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у правових відносинах.

Відтак, завдання цивільного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з відповідним позовом.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за змістом постанови від 14 березня 2019 року в справі № 757/55244/17-ц зауважив, що вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, при вирішенні спору суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за змістом постанови від 23 липня 2018 року в справі № 760/8892/17 сформував висновок про те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, звертаючись до суду із цією позовною заявою, позивачем жодним належним та допустимим доказом не доведено факту укладення між відповідачем та кредитором кредитного договору саме із визначенням процентної ставки, на яку посилається позивач, що вказує на відсутність порушеного права позивача в частині стягнення відсотків за кредитним договором та свідчить про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог в цій частині.

У зв`язку з викладеним, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у частині стягнення відсотків.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, водночас у прохальній частині позовної заяви просив розглянути справу за відсутності представника позивача.

Відповідач у судове засідання не з`явився, його представник також не прибув. Водночас у поданій до суду заяві представник відповідача просив розглянути справу за їхньої відсутності.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 10.08.2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту № 143125 в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до пунктів 1.1-1.2 Кредитного договору позичальниці надано кредит у розмірі 5 000 грн. строком на 90 днів, з кінцевим терміном повернення 07.11.2025 року.

Згідно з пунктами 1.3-1.4 Кредитного договору за користування кредитом позичальниця сплачує проценти за фіксованою процентною ставкою у розмірі 0,72 % на добу, що становить 262,8 % річних. Крім того, за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок та юридичне оформлення, позичальниця сплачує плату у розмірі 25 % від суми кредиту. Проценти за користування кредитом підлягають сплаті кожні 14 днів відповідно до умов договору.

Відповідно до довідки про ідентифікацію ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» кредитний договір № 143125 від 10.08.2025 року підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором KL3185, який 10.08.2025 року був направлений на номер його мобільного телефону.

На виконання умов Кредитного договору № 143125 від 10.08.2025 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» належним чином виконало свої зобов`язання та надало відповідачу кредитні кошти у розмірі 5 000 грн. у безготівковій формі шляхом перерахування на банківську картку, зазначену нею при укладенні договору.

Відповідно до договору факторингу № 19122025/2 від 19.12.2025 року, укладеного між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС», первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги за Кредитним договором № 143125 від 10.08.2025 року. Згідно з Реєстром боржників від 19.12.2025 року до зазначеного договору факторингу право вимоги до ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС», яке відповідно до статті 512 ЦК України набуло статусу нового кредитора.

Згідно з випискою з особового рахунку за Кредитним договором № 143125 станом на 20.02.2026 року заборгованість відповідачки перед ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» становить 9 490 грн., з яких: 5 000 грн. - прострочена заборгованість за основною сумою кредиту, 3 240 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за процентами, 1 250 грн. - заборгованість за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту відповідно до пункту 1.4 Кредитного договору.

Відповідачу було направлено письмову вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором, якою його повідомлено про відступлення права вимоги на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС», наявність заборгованості у розмірі 9 490 грн. 00 коп. та необхідність її погашення протягом 30 днів з дня отримання вимоги.

Виходячи із положень ст.525, ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір підписаний відповідачкою шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором KL3185.

Відповідно до пунктів 1.1-1.4 Кредитного договору кредит надано у розмірі 5 000 грн. строком на 90 днів, за користування кредитом позичальниця сплачує проценти за фіксованою процентною ставкою 0,72 % на добу (262,8 % річних), а за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту сплачується плата у розмірі 25 % від суми кредиту, що становить 1 250 грн. Кінцевим терміном повернення кредиту визначено 07.11.2025 року.

Згідно з випискою з особового рахунку за Кредитним договором № 143125 станом на 20.02.2026 року заборгованість відповідачки перед ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» становить 9 490 грн., з яких: 5 000 грн. - прострочена заборгованість за основною сумою кредиту, 3 240 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за процентами, 1 250 грн. - заборгованість за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту відповідно до пункту 1.4 Кредитного договору.

Щодо належності та допустимості доказів, наданих на підтвердження правильності розрахунку заборгованості, суд зазначає, що відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем надано до суду докази, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги щодо існуючої заборгованості за сумою кредиту та за простроченою заборгованістю за відсотками з боку відповідача, які судом в повному обсязі досліджено.

Судом встановлено, що відповідно до п. 1.4 Кредитного договору № 143125 від 10.08.2025 року позивачем нараховано плату за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту у розмірі 1 250 грн., що становить 25 % від суми кредиту.

Однак за змістом частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності на позичальницю не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які нею фактично не замовлялися та які не є самостійною послугою для споживача.

Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність фінансової установи з надання споживачу грошових коштів на умовах договору. Водночас надання кредиту є безпосереднім обов`язком кредитодавця за кредитним договором відповідно до статті 1054 ЦК України, тому виконання такого обов`язку не може обумовлюватися додатковою оплатою з боку позичальниці у вигляді окремої плати за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту.

Надання фінансового інструменту, перерахування кредитних коштів, супроводження кредитного договору, обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок та інші дії, передбачені п. 1.4 Кредитного договору, є діями, які кредитодавець здійснює в межах виконання власних договірних обов`язків та у власних інтересах, а тому такі дії не можуть розглядатися як окремі послуги, що підлягають оплаті позичальницею.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.12.2019 року у справі № 524/5152/15.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що умова Кредитного договору № 143125 від 10.08.2025 року щодо сплати плати за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту у розмірі 1 250 грн. є нікчемною, оскільки встановлює плату за дії, які кредитодавець здійснює у власних інтересах при укладенні та виконанні договору. Тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за такими послугами у сумі 1 250 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України)

Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до договору факторингу № 19122025/2 від 19.12.2025 року, укладеного між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС», первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги за Кредитним договором № 143125 від 10.08.2025 року. Згідно з Реєстром боржників від 19.12.2025 року до зазначеного договору факторингу право вимоги до ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС», яке відповідно до статті 512 ЦК України набуло статусу нового кредитора.

Щодо доводів представника відповідача, викладених у письмових поясненнях від 19 серпня 2026 року, про відсутність доказів погодження процентної ставки та відсутність у позивача права на стягнення процентів суд зазначає таке.

Відповідно до статей 626, 628, 638 ЦК України договір є домовленістю сторін, зміст якої становлять погоджені ними умови, а його укладення передбачає досягнення згоди щодо всіх істотних умов у належній формі.

Згідно зі статтею 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та її акцепту, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором може використовуватися для підписання електронного правочину в установленому законом порядку.

Як встановлено судом, 10 серпня 2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 143125 в електронній формі. Відповідно до довідки про ідентифікацію кредитний договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL3185, який 10 серпня 2025 року було направлено на номер мобільного телефону відповідача.

Зі змісту зазначеного договору вбачається, що сторонами погоджено суму кредиту в розмірі 5 000,00 грн., строк кредитування 90 днів, кінцевий строк повернення кредиту 7 листопада 2025 року, а також фіксовану процентну ставку в розмірі 0,72 % за кожен день користування кредитом, що становить 262,8 % річних.

Отже, умова щодо розміру процентної ставки безпосередньо визначена в тексті кредитного договору, укладення якого підтверджується наданими до суду доказами.

При цьому представником відповідача не наведено доказів, які б спростовували факт підписання договору відповідачем, свідчили про використання одноразового ідентифікатора іншою особою або підтверджували невідповідність поданого до суду тексту договору умовам, погодженим сторонами під час його укладення.

Саме по собі посилання на відсутність активних конклюдентних дій відповідача не спростовує факту укладення електронного договору, оскільки прийняття пропозиції укласти договір в електронній формі може здійснюватися шляхом підписання такого договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором у передбаченому законом порядку.

Посилання представника відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 суд оцінює з урахуванням обставин цієї справи. Правові висновки, викладені в зазначеній постанові, стосуються необхідності належного підтвердження змісту умов кредитування, з якими погодився позичальник, та не виключають можливості встановлення погодження умов договору на підставі безпосередньо підписаного електронного кредитного договору.

У цій справі розмір процентної ставки зазначений у тексті кредитного договору № 143125 від 10 серпня 2025 року, а факт його підписання підтверджується відповідними доказами. За таких обставин доводи відповідача про відсутність погодження процентної ставки не знайшли підтвердження.

Щодо доводів про відсутність порушеного права позивача в частині стягнення процентів суд зазначає, що відповідно до статей 15, 16 ЦК України та статті 4 ЦПК України особа має право звернутися до суду за захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що первісний кредитор виконав свої зобов`язання та надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 5 000,00 грн. у безготівковій формі шляхом перерахування на банківську картку, зазначену під час укладення договору.

Водночас відповідач не виконав зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів у встановлені договором строки, унаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України внаслідок відступлення права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, на підставі договору факторингу № 19122025/2 від 19 грудня 2025 року та реєстру боржників до нього право грошової вимоги за кредитним договором № 143125 від 10 серпня 2025 року перейшло до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС».

Отже, позивач набув право вимагати від відповідача виконання грошового зобов`язання, у тому числі сплати процентів, нарахованих відповідно до умов кредитного договору та вимог законодавства.

Посилання представника відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 не є підставою для автоматичного зменшення заявлених процентів, оскільки наведені в ній висновки стосуються, зокрема, можливості зменшення процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання. Натомість у цій справі заявлено до стягнення проценти за користування кредитом, передбачені умовами договору.

Разом із тим суд враховує, що правильність нарахування процентів має оцінюватися з огляду на умови кредитного договору, фактичний період користування кредитом та імперативні вимоги законодавства про споживче кредитування.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, сума процентів становить 3 240,00 грн. Такий розмір відповідає нарахуванню процентів за ставкою 0,72 % на добу на суму кредиту 5 000,00 грн. протягом 90 днів, що становить погоджений сторонами строк кредитування. Доказів здійснення відповідачем платежів у рахунок погашення кредиту або процентів, які не були враховані під час розрахунку, суду не надано.

За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення 5 000,00 грн. заборгованості за основною сумою кредиту та 3 240,00 грн. заборгованості за процентами, а всього - 8 240,00 грн.

Водночас вимоги про стягнення 1 250,00 грн. плати за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту задоволенню не підлягають з огляду на встановлену судом нікчемність відповідної договірної умови, яка передбачає оплату дій кредитодавця, що здійснюються в межах виконання ним власних договірних обов`язків, без підтвердження надання позичальнику окремої самостійної послуги.

Таким чином, доводи представника відповідача щодо відсутності погодження процентної ставки та відсутності у позивача права на стягнення процентів не спростовують встановлених судом обставин і не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки факт укладення Кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, переходу до позивача права вимоги та невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань підтверджується належними та допустимими доказами, дослідженими судом. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню заборгованість у сумі 8 240 грн. Водночас вимоги позивача про стягнення плати за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту в розмірі 1 250 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно із частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в позовній заяві просив відшкодувати понесені витрати на правничу допомогу в суді в розмірі 15 500 грн.

Відповідно до статті 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.

Частинами другою-четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат необхідно:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

На підтвердження витрат на правничу допомогу ТОВ «Фінансова Компанія "Венера Фінанс» надало договір №09/04/2026 від 09.04.2026 року про надання правової допомоги, укладеного між ТОВ «Фінансова Компанія "Венера Фінанс» та адвокатським бюро "Пархомчук та Партнери", акт про отримання правової допомоги від 29.09.2026 року, платіжну інструкцію №5186 від 29.09.2026 року та рахунок. Сума наданих послуг складає 15 500 грн.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачені такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи вказані у статтях 137, 141 ЦПК України критерії.

Відповідно до частин 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Враховуючи наведені обставини, предмет спору, ціну позову, складність справи, яка не є унікальною, не потребувала значного часу для підготовки матеріалів позовної заяви, виходячи із засад реальності, співмірності та справедливості суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» підлягає стягненню 4000 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжної інструкції № 2913 позивач сплатив 2662 грн. 40 коп. судового збору.

Вимоги позивача задоволені частково, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 311,56 грн.

Керуючись ст.ст. 133, 141, 258-259, 265, 268, 354 ЦПК України, ст. ст. 525-526, 554, 625, 1049-1050, 1054-1055 ЦК України , суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» заборгованість за Кредитним договором № 143125 від 10.08.2025 року в розмірі 8 240,00 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 5000,00 грн.; прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 3240,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС», судовий збір в сумі 2 311,56 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС», витрати на понесену правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Дата виготовлення повного тексту рішення суду 02.11.2026 року.

Суддя Хмельницького

міськрайонного суду Н.В. Хараджа