Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №560/6091/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Суд: Хмельницький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №560/6091/26

Суддя: Блонський В.К.

Справа № 560/6091/26

РІШЕННЯ

іменем України

02 листопада 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2019 по день фактичного розрахунку - 10.03.2026;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2019 по день фактичного розрахунку - 10.03.2026 в розмірі грошового забезпечення за шість місяців.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 йому з 01.03.2018 по 24.02.2019 не виплачувалась індексація грошового забезпечення (індексація-різниця), яку відповідач на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі № 560/21457/23 нарахував та 10.03.2026 виплатив йому в розмірі 43368,29 грн, а отже фактичний розрахунок з ним при звільненні проведено лише 10.03.2026. Оскільки спеціальним законодавством не врегульовано відповідальність за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, на думку позивача, до спірних правовідносин слід застосувати статті 116, 117 Кодексу законів про працю України. У задоволенні заяви від 16.03.2026 про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідач відмовив листом від 02.04.2026 № 632/24/478.

Ухвалою від 15.04.2026 суд відкрив провадження у справі, вирішив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження та витребував у відповідача інформацію про загальний розмір виплат, проведених позивачу при звільненні, довідку про середньоденний розмір його грошового забезпечення за грудень 2018 року - січень 2019 року та інформацію про виплати, проведені на виконання рішень судів.

Відповідач подав відзив, у якому просить відмовити в задоволенні позову. Зазнчає, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців, а спеціальне законодавство не передбачає виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач вважає, що позивач не оскаржив наказ про виключення зі списків особового складу частини та не звертався з рапортом про невиключення його до проведення всіх розрахунків, чим фактично погодився з проведеним розрахунком, а після виключення зі списків особового складу частини він втратив право на грошове забезпечення відповідно до пункту 14 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам. У разі задоволення позову відповідач просить зменшити розмір відшкодування з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, умов воєнного стану та того, що на користь позивача вже стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку у справах № 560/11345/22 та № 560/6581/21. Разом з відзивом відповідач надав витребувані судом докази.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 (на цей час - військова частина НОМЕР_1 ) у військовому званні «старший солдат».

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.02.2019 № 46 позивача, звільненого наказом командира НОМЕР_3 окремого полку спеціального призначення від 22.02.2019 № 31-РС з військової служби в запас у зв`язку із закінченням строку контракту, з 24 лютого 2019 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

Відповідно до довідки відповідача від 23.04.2026 № 632/20/1377 при звільненні позивачу нараховано грошове забезпечення в сумі 12822,18 грн, грошову допомогу на оздоровлення - 14959,20 грн, компенсацію за невикористану відпустку - 1495,92 грн, індексацію - 60,93 грн, а всього 29338,23 грн.

Згідно з цією ж довідкою після звільнення на виконання рішень Хмельницького окружного адміністративного суду позивачу виплачено:

- 21.05.2021 у справі № 560/1501/21 - індексацію грошового забезпечення в сумі 356,70 грн;

- 21.05.2021 у справі № 560/2235/21 - компенсацію відпустки як учаснику бойових дій в сумі 20942,88 грн;

- 29.09.2022 у справі № 560/2224/22 - індексацію грошового забезпечення в сумі 73591,74 грн;

- 20.12.2021 у справі № 560/6581/21 - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 22019,29 грн;

- 21.06.2023 у справі № 560/11345/22 - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 72487,86 грн;

- 29.01.2026 у справі № 560/12588/23 - компенсацію втрати частини доходу в сумі 51573,79 грн;

- 10.03.2026 у справі № 560/21457/23 - індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) в сумі 45650,83 грн.

За випискою АТ «Ощадбанк» 10.03.2026 на картковий рахунок позивача зараховано 43368,29 грн індексації грошового забезпечення за рішенням у справі № 560/21457/23.

Згідно з довідкою-розрахунком відповідача від 23.04.2026 № 632/20/1378 грошове забезпечення позивача за грудень 2018 року становило 12890,44 грн, за січень 2019 року - 14959,20 грн, а всього 27849,64 грн за 62 календарні дні. Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 449,19 грн.

16.03.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2019 по 10.03.2026, однак листом від 02.04.2026 № 632/24/478 відповідач відмовив у її задоволенні з тих підстав, що положення Кодексу законів про працю України не застосовуються до правовідносин, пов`язаних з проходженням військової служби.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Разом з тим ні цим Законом, ні іншими спеціальними нормативно-правовими актами, якими врегульовано порядок проходження військової служби та виплати грошового забезпечення, не врегульовано питання відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю належних йому сум при звільненні.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі № 21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі № 815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22).

Оскільки спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, не передбачає відповідальності відповідача за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Тому доводи відповідача про те, що положення КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини, суд відхиляє.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу з 24.02.2019, саме в цей день на підставі статті 116 КЗпП України відповідач повинен був виплатити позивачу всі належні йому суми. Строк затримки розрахунку при звільненні слід рахувати з 25.02.2019, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після дня, в який мала бути проведена виплата належних позивачу сум. Тому вимоги позивача щодо дня 24.02.2019 задоволенню не підлягають.

Індексація грошового забезпечення (індексація-різниця) за період з 01.03.2018 по 24.02.2019 належала позивачу до виплати під час проходження служби, а отже, і на день виключення зі списків особового складу, однак цю суму відповідач виплатив лише 10.03.2026. Тому з позивачем не проведено повного розрахунку при звільненні.

Доводи відповідача про те, що позивач не оскаржив наказ про виключення зі списків особового складу і не звертався з рапортом про невиключення його до проведення всіх розрахунків, суд відхиляє, оскільки обов`язок провести повний розрахунок у день звільнення покладено саме на відповідача, а протиправність невиплати індексації-різниці встановлено судовим рішенням у справі № 560/21457/23. За змістом статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум відшкодування сплачується у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Посилання відповідача на пункт 14 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам також є безпідставним. Цей пункт визначає право на грошове забезпечення під час проходження служби і не стосується відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Cтосовно дотримання строку звернення до суду, суд враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Верховний Суд у постанові від 12 березня 2026 року у справі № 420/9470/25 зазначив, що якщо виплата належних сум при звільненні була здійснена не одноразово, а частинами, то строк звернення з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, має обчислюватися з дати фактичного проведення кожної такої виплати окремо (пункт 52). Порушення обов`язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обовязку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку (пункт 56). Таким чином, кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобовязання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Відтак, строк звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини пятої статті 122 КАС України має обчислюватися з дати фактичного проведення окремої виплати (пункт 58).

Індексацію-різницю відповідач виплатив позивачу 10.03.2026, а позивач звернувся до суду 07.04.2026, тобто в межах місячного строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України викладено у новій редакції.

До набрання чинності зазначеним Законом стаття 117 КЗпП України визначала, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто без обмеження такого періоду будь-яким граничним строком.

За приписами статті 117 КЗпП України в чинній редакції Закону № 2352-IX, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Затримка розрахунку з позивачем триває з 25.02.2019, тобто виникла до набрання чинності Законом № 2352-IX, і одночасно охоплюється дією як попередньої, так і чинної редакції статті 117 КЗпП України. Тому суд враховує сформовану Верховним Судом практику застосування цієї норми в подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 09 березня 2023 року у справі № 520/899/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 560/13719/21, від 25 квітня 2024 року у справі № 380/15715/23, а також висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22), за якою у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України як до змін, внесених Законом № 2352-IX, так і після їх внесення, такий період варто умовно поділяти на дві частини: період до 19 липня 2022 року, який регулюється попередньою редакцією статті 117 КЗпП України без обмеження шестимісячним строком, та період з 19 липня 2022 року, який регулюється чинною редакцією цієї статті з обмеженням тривалості нарахування шістьма місяцями.

Отже, відшкодування за період з 25.02.2019 по 18.07.2022 обчислюється без обмеження тривалості цього періоду, а за період з 19.07.2022 - з урахуванням встановленого частиною першою статті 117 КЗпП України (у чинній редакції) шестимісячного обмеження, тобто по 18.01.2023 включно. Підстав для нарахування середнього заробітку за період з 19.01.2023 по 10.03.2026, про який просить позивач, немає.

Разом з тим суд враховує, що встановлене законодавцем шестимісячне обмеження періоду нарахування відшкодування, а так само відсутність такого обмеження у попередній редакції статті 117 КЗпП України, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а саме розумності, справедливості та пропорційності (співмірності) визначення розміру відшкодування, оскільки мета цієї норми - компенсація майнових втрат працівника, а не покарання роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) сформулювала такий правовий висновок: Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2025 року у справі № 520/9192/22 зазначив, що суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. У цій же постанові Верховний Суд погодився з необхідністю врахування обставин щодо виплати позивачу коштів, вже стягнутих на його користь як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі попереднього судового рішення.

Визначаючись щодо розміру відшкодування, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що для всіх інших випадків збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за грудень 2018 року - січень 2019 року становить 449,19 грн (27849,64 грн : 62 дні).

Розрахунок середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку, обчислений відповідно до наведеного вище поділу на два періоди, є таким:

- за період з 25.02.2019 по 18.07.2022 (1240 календарних днів, попередня редакція статті 117 КЗпП України, без обмеження строку) середнє грошове забезпечення становить 556995,60 грн (449,19 грн х 1240 днів);

- за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (184 календарні дні, шестимісячне обмеження за чинною редакцією статті 117 КЗпП України) середнє грошове забезпечення становить 82650,96 грн (449,19 грн х 184 дні).

Разом середнє грошове забезпечення за обидва періоди складає 639646,56 грн.

Суд враховує, що на виконання рішень Хмельницького окружного адміністративного суду у справах № 560/6581/21 та № 560/11345/22 позивачу вже виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 94507,15 грн. Цими рішеннями відшкодовано майнові втрати позивача, пов`язані з несвоєчасною виплатою інших складових належних йому при звільненні сум, тоді як індексація-різниця за період з 01.03.2018 по 24.02.2019 у межах тих справ не враховувалась. Водночас загальна сума вже виплаченого та заявленого в цій справі відшкодування не повинна призводити до неодноразового відшкодування майнових втрат позивача за той самий період затримки понад межі, визначені статтею 117 КЗпП України.

Сума індексації-різниці, несвоєчасно виплаченої позивачу 10.03.2026, становить 45650,83 грн. Отже, істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (45650,83 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 25.02.2019 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 18.01.2023 становить 7,14 % (45650,83 : 639646,56 х 100).

При цьому сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 7,14 %, розраховується таким чином: 449,19 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 7,14 % х 1424 (дні затримки розрахунку за два періоди) = 45670,76 грн.

Оскільки ця сума, внаслідок округлення частки, дещо перевищує розмір несвоєчасно виплаченої позивачу індексації-різниці, а стягнення відшкодування в розмірі, більшому за суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення, не відповідало б принципам розумності, справедливості та пропорційності, суд визначає розмір відшкодування в сумі 45650,83 грн. Стягнення середнього заробітку в такому розмірі компенсує майнові втрати позивача від несвоєчасної виплати індексації-різниці і не є надмірним з огляду на вже стягнуте на його користь відшкодування. Загальна сума всіх стягнень середнього заробітку за час затримки розрахунку (140157,98 грн) не перевищує середнього заробітку позивача за весь період затримки, визначений з урахуванням статті 117 КЗпП України.

Посилання відповідача на умови воєнного стану та пріоритетність видатків на оборону суд відхиляє. Ці обставини не звільняють відповідача від відповідальності за порушення строків розрахунку при звільненні, яке виникло задовго до введення воєнного стану, і не є критерієм зменшення розміру відшкодування, визначеним Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Визначена судом сума відшкодування (45650,83 грн) не перевищує заявленої позивачем суми середнього заробітку в розмірі грошового забезпечення за шість місяців (83548,92 грн = 27849,64 грн : 2 х 6), а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі № 805/1008/16-а.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору, інших судових витрат не поніс, тому розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.02.2019 по 18.01.2023.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 45650,83 грн з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )

Головуючий суддя В.К. Блонський

Оригінал: reyestr.court.gov.ua