Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №604/824/26 — Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 604/824/26

Провадження № 2-др/604/16/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року селище Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді: Сіянка В. М.,

за участі секретаря судового засідання: Феньо О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Підволочиську заяву представника позивачки — адвоката Моленя Ростислава Богдановича про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, —

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 24 вересня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, у розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, починаючи з 13.07.2026 року і до закінчення нею навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Цим же рішенням стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Питання щодо розподілу судових витрат позивачки на професійну правничу допомогу при ухваленні рішення від 24 вересня 2026 року судом не вирішувалося. Відповідно до протоколу судового засідання в режимі конференції № 7083592 від 17 вересня 2026 року (дії № 60, 62), до закінчення судового засідання та переходу суду до стадії ухвалення рішення представник позивачки адвокат Молень Р. Б. та представник відповідача адвокат Куреза В. В. зробили заяви про подання доказів понесених витрат на правничу допомогу після ухвалення судового рішення.

29 вересня 2026 року представник позивачки адвокат Молень Р. Б., діючи на підставі договору про надання правничої допомоги № 07/06 від 07 червня 2026 року та ордера серії ВО № 1143530 від 03 липня 2026 року, звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23 156,70 грн відповідно до Акта про надання правничої допомоги від 28 вересня 2026 року. Суд зауважує, що в наданому Акті про надання правничої допомоги від 28 вересня 2026 року наявна арифметична неточність: у таблиці підсумок становить 23 155,70 грн, тоді як у тексті акта зазначено 23 156,70 грн. Зважаючи на те, що представник позивача просить стягнути саме 23 156,70 грн і сторони договору узгодили цю суму, суд розглядає заявлені вимоги виходячи із суми 23 156,70 грн.

08 жовтня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача адвоката Курези В. В. надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому представник відповідача заперечує проти стягнення заявленої суми 23 156,70 грн та просить суд зменшити остаточний розмір компенсації до 5 000,00 грн. Клопотання обґрунтовано малозначністю справи (п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), проведенням лише одного судового засідання тривалістю близько 23 хвилин, необґрунтованістю окремого нарахування 2 592,10 грн за вивчення законодавства поряд зі складанням позову та відповіді на відзив, безпідставністю «гонорару успіху» у сумі 5 000,00 грн за часткового задоволення позову, перевищенням попереднього розрахунку у 2,32 раза, а також тяжким майновим становищем відповідача — діючого військовослужбовця ЗСУ, з якого за судовим наказом уже утримується 1/3 частка заробітку на двох дітей.

У судове засідання 27 жовтня 2026 року учасники справи не з`явилися. Представник позивачки адвокат Молень Р. Б. 26 жовтня 2026 року подав заяву про розгляд справи без його участі та участі позивачки, вимоги підтримав у повному обсязі. Представник відповідача та відповідач у засідання не прибули, про дату, час і місце розгляду були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення не подавали. Відповідно до частини четвертої статті 270 ЦПК України неприбуття учасників справи не перешкоджає розгляду заяви. За приписами частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Дослідивши матеріали цивільної справи № 604/824/26, заяву про ухвалення додаткового рішення та клопотання про зменшення витрат, суд доходить таких висновків.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 137 ЦПК України встановлено, що витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру таких витрат учасник справи подає детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, тобто наданих послуг. Окремим критерієм співмірності закон визначає час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тобто надання послуг. Суд також враховує обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Нарешті, розмір витрат має бути співмірним із ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, що передбачено частиною п`ятою статті 137 ЦПК України. Таке зменшення є правом, а не обов`язком суду, і застосовується за наявності відповідного мотивованого клопотання іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення, відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд позбавлений права за власною ініціативою зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу за відсутності відповідного клопотання іншої сторони. Оскільки представником відповідача таке мотивоване клопотання подано своєчасно, суд зобов`язаний оцінити заявлений розмір витрат на предмет розумності та співмірності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначила, що учасник справи повинен деталізувати опис послуг тією мірою, якою досягається функціональне призначення розподілу витрат — надання суду та іншій стороні можливості оцінити їх необхідність, співмірність та реальність. При цьому суд повинен уникати надмірного формалізму при оцінці деталізації опису робіт, не вимагаючи від адвоката надлишкового погодинного чи посекундного розпису кожної звичайної технічної дії.

Європейський суд з прав людини у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п. 34–36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) та від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п. 131) послідовно підкреслює, що заявник має право на компенсацію судових витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим і розумним.

Щодо оцінки доказів у справі.

Судом досліджено договір про надання правничої допомоги № 07/06 від 07 червня 2026 року, Додаток № 1 до нього, ордер серії ВО № 1143530 від 03 липня 2026 року, Акт про надання правничої допомоги від 28 вересня 2026 року та поштові докази надіслання заяви стороні відповідача. Суд визнає зазначені докази належними, допустимими та достовірними, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування у цій справі, отримані у встановленому законом порядку та у своїй сукупності дозволяють встановити дійсні обставини справи щодо обсягу та вартості наданої правничої допомоги.

Судом перевірено арифметичну відповідність розрахунку, наведеного в Акті про надання правничої допомоги від 28 вересня 2026 року, та Додатку № 1 до договору. Так, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» № 4695-IX станом на 28 вересня 2026 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 8 647,00 грн. Відповідно до тарифів, визначених Додатком № 1:

?10 % від 8 647,00 грн = 864,70 грн (вартість однієї години консультації, ознайомлення, вивчення законодавства);

?40 % від 8 647,00 грн = 3 458,80 грн (вартість однієї години представництва в суді);

?60 % від 8 647,00 грн = 5 188,20 грн (вартість складання одного процесуального документа).

Зазначені суми відповідають сумам, наведеним в Акті. Виявлена в Акті розбіжність у підсумковій сумі (23 155,70 грн проти 23 156,70 грн) не впливає на правильність розрахунку окремих позицій та не свідчить про завищення.

Щодо відсутності платіжних документів про фактичну оплату послуг на час подання заяви: відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц зазначено, що відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу з тих підстав, що такі витрати ще не були фактично сплачені до моменту їх розподілу, суперечить вимогам процесуального закону, оскільки норма частини восьмої статті 141 ЦПК України прямо передбачає можливість відшкодування витрат, які сторона має сплатити. Аналогічний підхід застосовано Європейським судом з прав людини у справах «Бєлоусов проти України» (заява № 4494/07) та «Савін проти України» (заява № 34725/08, п. 97), де зазначено, що якщо заявник взяв на себе зобов`язання сплатити кошти адвокату згідно з договором, такі витрати визнаються фактично понесеними. Відтак, узгоджений сторонами в Акті від 28 вересня 2026 року строк остаточного розрахунку протягом 60 днів після ухвалення рішення суду не перешкоджає їх розподілу.

Водночас, оцінюючи співмірність та обґрунтованість пред`явлених витрат у контексті доводів клопотання представника відповідача, суд бере до уваги таке:

Щодо правової складності справи: відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України дана справа про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, віднесена до категорії малозначних справ та розглядалася у спрощеному позовному провадженні. Предмет доказування був типовим (родинні зв`язки, факт навчання, відсутність самостійного доходу та матеріальні можливості батьків) і не вимагав дослідження складних фактичних обставин чи проведення експертиз.

Щодо вивчення законодавства та складання процесуальних документів: в Акті від 28.09.2026 окремо нараховано послугу «Вивчення законодавства, яке підлягає застосуванню, та судової практики (3 год.)» вартістю 2 592,10 грн, а також складання позовної заяви (5 188,20 грн) та складання відповіді на відзив (5 188,20 грн). Суд визнає слушними доводи представника відповідача про необґрунтованість окремого стягнення плати за опрацювання нормативної бази. Належне володіння нормами права та практикою Верховного Суду є базовим професійним обов`язком кваліфікованого адвоката і безпосередньо становить зміст складання процесуального документа. Виокремлення цієї дії в самостійну послугу в типовому спорі про аліменти призводить до штучного подвоєння витрат.

Щодо участі в судовому засіданні: в Акті за представництво інтересів клієнта в суді заявлено 3 458,80 грн (що за Додатком № 1 відповідає тарифу 40 % мінімальної заробітної плати за одну годину). Проте матеріалами справи та протоколом судового засідання № 7083592 від 17 вересня 2026 року підтверджено, що єдине засідання по суті в режимі відеоконференції тривало з 11:23:36 по 11:46:17, тобто 22 хвилини 41 секунду. Нарахування повної ставки за одну годину участі без урахування реальної тривалості засідання не відповідає критерію співмірності з витраченим часом (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Щодо додаткової винагороди («гонорару успіху»): суму «гонорару успіху» у розмірі 5 000,00 грн суд вважає такою, що не підлягає покладенню на відповідача. За своєю правовою природою «гонорар успіху» є додатковою винагородою (премією) адвоката за досягнення визначеного договором результату понад плату за фактично виконану роботу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зазначила, що домовленість про сплату умовної винагороди є обов`язковою лише у відносинах клієнта та адвоката, однак під час розподілу судових витрат суд оцінює необхідність і розумність покладення таких витрат на іншу сторону. Аналогічний підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 906/462/22, якою залишено без змін відмову у стягненні гонорару успіху, а також у постанові Верховного Суду від 19 липня 2023 року у справі № 903/1019/21, де стягнення додаткової винагороди за результат справи визнано необґрунтованим і таким, що не відповідає принципам пропорційності та справедливості.

Судом встановлено, що у договорі від 07.06.2026 не було визначено критеріїв настання права на гонорар успіху (зокрема, у разі повного чи часткового задоволення вимог) та не узгоджено його розміру, а позов рішенням суду задоволено лише частково. За таких обставин покладення на відповідача обов`язку компенсувати гонорар успіху суперечить засадам розумності, пропорційності та справедливості.

Щодо попереднього розрахунку: у позовній заяві представник позивачки визначила попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. Натомість фактично заявлена до стягнення сума становить 23 156,70 грн, тобто перевищує попередній розрахунок у 2,32 раза. Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у разі неподання стороною доказів того, що вона не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього розрахунку, суд може відмовити у їх відшкодуванні в частині такого перевищення. Представник позивачки не обґрунтував причин значного перевищення попереднього розрахунку та не надав доказів поважності збільшення витрат у малозначній справі. Разом із тим, враховуючи, що суд дійшов висновку про необхідність зменшення загального розміру витрат на підставі частини п`ятої статті 137 ЦПК України з огляду на їх неспівмірність, суд не застосовує окремо процесуальну санкцію, передбачену частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України, а враховує факт істотного перевищення попереднього розрахунку як одну з обставин, що підтверджує необґрунтованість заявленої суми.

Щодо оцінки обставин спору та майнового стану сторін: згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обґрунтованість і пропорційність їх розміру до предмета спору, а також значення справи для сторін. Окрім того, у справах про стягнення аліментів суд, застосовуючи критерії частини четвертої статті 137 ЦПК України у системному зв`язку зі статтями 182, 200 СК України, бере до уваги встановлене судовим рішенням матеріальне становище платника аліментів, наявність у нього на утриманні інших дітей та передбачені статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження» межі відрахувань із його доходів. Судом встановлено, що відповідач є військовослужбовцем ЗСУ, на його утриманні вже перебувають двоє неповнолітніх дітей, на користь яких за судовим наказом від 15.07.2026 стягується 1/3 частка доходів, а з урахуванням цього судового рішення відрахування сягають граничної межі — 1/2 його заробітку.

Ураховуючи викладене, оцінивши обсяг фактично та доцільно виконаної правової допомоги (консультація, опрацювання документів, складання позову, відповіді на відзив та участь у засіданні), суд визначає розумний і співмірний базовий розмір витрат у сумі 10000,00 грн.

Щодо застосування принципу пропорційності: відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Необхідність розподілу витрат пропорційно до задоволених вимог узгоджується із посиланням сторони позивачки на норму частини другої статті 141 ЦПК України у заяві про ухвалення додаткового рішення, а також із розрахунком пропорції (2/3), наведеним у клопотанні представника відповідача.

Позивачка просила стягнути аліменти у розмірі 1/4 частки заробітку відповідача, суд присудив 1/6 частку. Частка задоволених позовних вимог становить 2/3 (або 66,67 %): (1/6) / (1/4) = 4/6 = 2/3.

Застосовуючи визначену законом пропорцію до співмірного розміру витрат (10000,00 грн), стягненню з відповідача на користь позивачки підлягає:

10000,00 грн ? 2/3 = 6 667,00 грн.

Визначена сума повністю відповідає розміру, зазначеному у клопотанні представника відповідача, є виваженою та забезпечує справедливий баланс інтересів сторін.

Керуючись статтями 12, 13, 19, 133, 134, 137, 141, 246, 258, 259, 263–265, 270 ЦПК України, суд —

У Х В А Л И В :

Заяву представника позивачки — адвоката Моленя Ростислава Богдановича про ухвалення додаткового судового рішення — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6667,00 грн (шість тисяч шістсот шістдесят сім гривень 00 копійок).

У задоволенні решти вимог заяви — відмовити.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст додаткового судового рішення проголошено 02 листопада 2026 року.

Суддя Сіянко В.М.