Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №520/31126/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

02 листопада 2026 року №520/31126/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/31126/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 року по 28.08.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 01.08.2022 року виплаченого 28.08.2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.02.2024 року у справі № 200/7306/23;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 року по 28.08.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 01.08.2022 року виплаченого 28.08.2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.02.2024 року у справі № 200/7306/23.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що перераховане грошове забезпечення за період проходження ним військової служби виплачено йому лише 28 серпня 2026 року на виконання судового рішення, тобто з порушенням установлених строків виплати, а компенсацію втрати частини цих доходів відповідач не нарахував і не виплатив. На переконання позивача, право на таку компенсацію передбачене Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III і Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, не залежить від того, чи виплачено дохід добровільно або на виконання судового рішення, а компенсація мала бути виплачена в тому ж місяці, що й заборгованість. Позивач посилається на постанови Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, від 03 червня 2026 року у справі № 360/93/24 та інші.

Ухвалою суду від 30 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі № 520/31126/26, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пунктів 1 та 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Цією самою ухвалою у відповідача витребувано розрахунок перерахованого грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 01 серпня 2022 року з помісячною розбивкою сум і зазначенням утриманих податків і зборів, платіжні документи про виплату цих коштів, а також відомості про нарахування та виплату (або ненарахування) компенсації втрати частини грошових доходів з розрахунком.

Відповідач подав відзив від 14 жовтня 2026 року, у якому просить відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що в нормативних актах, якими він керувався у 2020-2022 роках, не було норми про обчислення окладів виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року; що грошове забезпечення виплачується в межах кошторисних призначень, а перерахунок реалізовувався виключно через судові рішення; що рішення у справі № 200/7306/23 виконано, а перерахунок виплачено позивачу 28 серпня 2026 року в повному обсязі; що право на перерахунок виникло у позивача на підставі судового рішення, ухваленого після його звільнення, а тому вина відповідача відсутня; що Закон № 2050-III не передбачає «подвійного» компенсаційного механізму за донараховані судом суми без окремого встановлення факту протиправної бездіяльності щодо строків їх виплати, частина періодів припадає на час активних бойових дій і передислокацій, а позивач не може перекладати на відповідача ризик тривалого судового спору. Водночас у відзиві відповідач визнав, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, а компенсація проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування доходу, у тому числі на виконання судового рішення.

До відзиву відповідач додав довідку-розрахунок перерахунку грошового забезпечення позивача та платіжну інструкцію від 28 серпня 2026 року № 68. Відомостей про нарахування або ненарахування компенсації втрати частини грошових доходів і її розрахунку відповідач не надав. Відповіді на відзив позивач не подав.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .

Позивач проходив військову службу за контрактом з 05 листопада 2018 року, перебуваючи на грошовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 21 липня 2022 року № 45-РС його звільнено з військової служби у запас, а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 01 серпня 2022 року № 203 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01 серпня 2022 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 200/7306/23 позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, у тому числі грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки, за період з 30 січня 2020 року по 01 серпня 2022 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, та зобов`язано відповідача провести перерахунок грошового забезпечення за цей період, у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, і виплатити недоотримані суми.

На виконання цього судового рішення 28 серпня 2026 року відповідач перерахував на банківський рахунок позивача 112 134,79 грн з призначенням платежу «перерах. грош. забезп. в/сл. у 08.2026р.; ОСОБА_1 зг. рiш. Дон. окр. адм. суду вiд 16.02.2024р. № 200/7306/23», що підтверджується платіжною інструкцією від 28 серпня 2026 року № 68 і випискою АТ КБ «ПриватБанк». З довідки-розрахунку відповідача вбачається, що до складу перерахунку увійшли як щомісячні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, премія), так і грошова допомога на оздоровлення.

Отже, суми грошового забезпечення, належні позивачу за період проходження військової служби з 30 січня 2020 року по 01 серпня 2022 року, у перерахованому розмірі фактично виплачені йому лише 28 серпня 2026 року.

Доказів нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати цих сум матеріали справи не містять, і відповідач не стверджує, що таку компенсацію нараховував.

Стверджуючи про протиправність бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 цього Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). За статтею 6 цього Закону підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету, виплачують компенсацію за рахунок коштів відповідного бюджету.

Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, визначено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. За пунктом 3 цього Порядку компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян. За приписами пункту 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зі змісту наведених норм вбачається, що умовами виплати компенсації втрати частини грошових доходів є: належність громадянину доходів, які не мають разового характеру; порушення встановлених строків їх виплати на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги у період невиплати доходу; фактична виплата заборгованості. Дія цих норм поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів.

Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання «сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць» означає, що обов`язковою складовою обчислення компенсації є невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа відносин, урегульованих статтями 1-3 цього Закону, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

Закон № 2050-III і Порядок № 159 не ставлять право на компенсацію втрати частини доходів у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Право на компенсацію за порушення строків виплати доходів виникає тоді, коли грошовий дохід особи своєчасно не нараховувався і не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України, а виконання судового рішення не позбавляє особу права на компенсацію втрати частини доходу за час, протягом якого належні їй суми не виплачувалися.

У цій справі суми щомісячних видів грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 01 серпня 2022 року мали бути нараховані та виплачені позивачу своєчасно і в належному розмірі, однак були нараховані лише на виконання судового рішення і фактично виплачені 28 серпня 2026 року. Таким чином, щодо цих сум усі визначені Законом № 2050-III умови для виплати компенсації наявні: позивачу належали доходи, які не мають разового характеру; строки їх виплати порушено на один і більше календарних місяців; у період невиплати ціни на споживчі товари і тарифи на послуги зростали; заборгованість фактично виплачено.

Водночас до складу перерахунку увійшла грошова допомога на оздоровлення за 2020, 2021 і 2022 роки. Така допомога виплачується один раз на рік і належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, тобто має разовий характер. Оскільки за статтею 2 Закону № 2050-III і пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають лише грошові доходи, які не мають разового характеру, нарахування компенсації на суми грошової допомоги на оздоровлення законом не передбачене, і в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Приріст індексу споживчих цін за період невиплати доходу визначається на підставі офіційних даних Державної служби статистики України, які є загальнодоступними і додаткового доказування не потребують, та враховується при обчисленні суми компенсації за правилами статті 3 Закону № 2050-III і пункту 4 Порядку № 159. Той факт, що протягом періоду невиплати належних позивачу сум ціни на споживчі товари і тарифи на послуги зростали, учасниками справи не заперечується.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Отже, компенсація підлягала нарахуванню і виплаті позивачу у серпні 2026 року, одночасно з виплатою заборгованості, однак цього зроблено не було.

Доводи відзиву про відсутність вини відповідача та про те, що право на перерахунок виникло у позивача лише на підставі судового рішення, суд відхиляє. Статтею 1 Закону № 2050-III обов`язок здійснити компенсацію пов`язаний із самим фактом порушення встановлених строків виплати доходів, у тому числі, але не виключно, з вини власника або уповноваженого ним органу. Судовим рішенням у справі № 200/7306/23 встановлено, що грошове забезпечення позивачу за період з 30 січня 2020 року по 01 серпня 2022 року нараховувалося у меншому розмірі, ніж належало, тобто право на ці суми існувало у позивача протягом відповідних місяців служби, а судове рішення лише підтвердило його і зобов`язало відповідача виплатити недоотримане. Крім того, сам відповідач у відзиві визнав, що право на компенсацію не залежить від того, чи нараховувалися суми попередньо, і від того, чи виплачено дохід на виконання судового рішення.

Відхиляє суд і доводи про «подвійний» компенсаційний механізм та про перекладання на відповідача ризику тривалого судового спору. Перерахунок, проведений на виконання судового рішення, відновлює належний розмір доходу, а компенсація за Законом № 2050-III відшкодовує втрату його купівельної спроможності через несвоєчасну виплату; це різні за природою виплати, і отримання однієї не виключає права на іншу. Посилання на бойові дії і передислокації доказами не підтверджені і з порушенням строків виплати перерахованих сум у причинному зв`язку не перебувають, а обмеженість кошторисних призначень не скасовує обов`язку, що виникає в силу закону: за статтею 6 Закону № 2050-III компенсація для установ, що фінансуються з бюджету, проводиться за рахунок коштів відповідного бюджету.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 та від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення, і такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію є ефективним, оскільки відповідає змісту порушеного права і забезпечує його реальне поновлення: обчислення конкретного розміру компенсації за правилами статті 3 Закону № 2050-III та пункту 4 Порядку № 159 належить до повноважень відповідача, який володіє відомостями про суми нарахованого доходу за кожний місяць і про дати їх фактичної виплати.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач правомірності невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів щодо щомісячних видів грошового забезпечення не довів і витребуваних судом відомостей про нарахування такої компенсації не надав.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пунктів 1 та 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 01 серпня 2022 року, перерахованого та виплаченого 28 серпня 2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 200/7306/23, за винятком грошової допомоги на оздоровлення.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 01 серпня 2022 року, перерахованого та виплаченого 28 серпня 2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 200/7306/23, за винятком грошової допомоги на оздоровлення, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 2 листопада 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар