Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №367/3718/26 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/3718/26

Провадження №2/367/5240/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

02 листопада 2026 року м. Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області

у складі: головуючого - судді Одарюка М.П.

за участі секретаря судових засідань Бобриш М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ірпені цивільну справу №367/3718/26 за позовом Комунального некомерційного підприємства «Ірпінський міський центр первинної медико – санітарної допомоги» Ірпінської міської ради Київської області до ОСОБА_1 про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо – транспортної пригоди,

у с т а н о в и в:

В березні 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з останнього матеріальну шкоду у розмірі 323 544,69 грн та судовий збір. В обґрунтування позову вказує, що відповідач перебував у трудових відносинах з позивачем на посаді водія автотранспортних засобів. 15 жовтня 2025 року під час виконання трудових обов`язків, відповідач керуючи службовим автомобілем CITROEN – C-Elysee, допустив порушення Правил дорожнього руху, що призвело до дорожньо - транспортної пригоди та пошкодження вказаного вище транспортного засобу. Факт вчинення правопорушення та вина відповідача встановлені постановою суду. Крім того, за результатами проведеного службового розслідування встановлено наявність прямого причинно – наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданою шкодою. Наказом по підприємству відповідача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Між позивачем та відповідачем укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого відповідач зобов`язаний відшкодувати шкоду завдану підприємству внаслідок його винних дій. Наказом № 39/К від 17.02.2026 відповідача звільнено за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. На момент звільнення, відповідач достеменно знаючи про факт заподіяння шкоди та її орієнтовний розмір, не вжив заходів до добровільного відшкодування шкоди. Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку, розмір шкоди заподіяної відповідачем становить 323 544,69 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.

У відзиві на позовну заяву (а.с.108-110) представник відповідача вказую, що За висновком п. 8 Узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю, підготованого на підставі Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 р. № 12 (далі - Узагальнення № 12), договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з працівниками, чиї посади і виконувана робота не вказані в Переліку №447/24, юридичної сили не мають (є недійсними) і не можуть бути підставою для притягнення до матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.

Згідно з положеннями ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Стаття 130 КЗпП України містить загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників.

Так, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальність

Отже, підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

Згідно з частиною 2 статті 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника; вина в діях чи бездіяльності працівника; прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

З урахування викладеного, до категорії прямої дійсної шкоди, в цьому випадку, належать витрати, спричинені відшкодуванням шкоди, яка заподіяна внаслідок ДТП.

Протиправна поведінка працівника це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов`язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій. Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність. Обов`язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.

Зі змісту частини 2 статті 130 КЗпП України матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди.

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (ст. 132 КЗпП України).

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками за розпорядженням вище

стоячого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника (ст. 136 КЗпП України).

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вище стоячого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Відповідно до п. 2, п. 20 Постанови Плєнуму Верховного СУДУ України № 14 від 29.12.1992 «Про СУДОВУ практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судовому розгляду підлягають, зокрема, заяви власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток, а також в розмірі, що не перевищує цей заробіток (перевищує, але законом встановлена відповідальність в межах середнього місячного заробітку), якщо відшкодування не може бути проведене за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати (наприклад, у випадку припинення працівником трудових відносин з даним підприємством, у зв`язку з закінченням строку на видання розпорядження про відрахування).

Інших обставин, які б на підставі положень ст. 134 КЗпП України давали підстави для висновку про можливість покладення на відповідача (працівника) повної матеріальної відповідальності за завдану шкоду також відсутні.

Отже, оскільки відповідач на час дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої було завдано матеріальної шкоди перебував у трудових відносинах з позивачем, однак не був працівником, з яким могло бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність, тому він несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну з його вини, у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Враховуючи викладене, відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення з нього матеріальної шкоди в розмірі середнього місячного заробітку.

У відповіді на відзив (а.с.96-102) представник позивача вказує, що договір про повну матеріальну відповідальність укладено з відповідачем не формально, а у зв`язку з передачею відповідачу конкретного майна – транспортного засобу – для його використання та забезпечення збереження. Передача транспортного засобу для виконання трудових обов`язків фактично поєднує функції використання і збереження майна, що відповідає змісту ст. 135-1 КЗпП України. Шкода за своєю природою у даному випадку, завдана внаслідок використання джерела підвищеної небезпеки, а отже, на відповідача поширюються загальні правила повного відшкодування шкоди, що підлягає врахуванню судом при застосуванні положень п. 6 ст. 134 КзпП України. У своїй сукупності зазначені обставини свідчать про наявність підстав для відступу від обмеженою матеріальної відповідальності, передбаченої ст. 132 КЗпП України. Доводи відповідача про можливість утримання коштів із його заробітної плати є безпідставними оскільки ст. 136 КЗпП України передбачено право, а не обов`язок роботодавця; позивач має право звернутися до суду та розмір шкоди є значним. Вважає позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Представник позивача в судове засідання не прибув, через канцелярію суду надав письмову заяву, в якій просив суд розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача та відповідач в судове засідання не прибули, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Керуючись ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 280 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що наказом в.о. головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Ірпінський міський центр первинної медико - санітарної допомоги» Ірпінської міської ради Київської області № 359/К від 24 вересня 2018 року ОСОБА_1 , 1951 р.н. переведено на посаду водія автотранспортних засобів, автомобіля ( а.с.8).

10 січня 2019 року водій ОСОБА_1 та КНП «ІМЦПМСД» ІМР КО, а особі головного лікаря ОСОБА_2 уклали договір про повну матеріальну відповідальність працівника, відповідно до умов якого ОСОБА_1 бере на себе повну матеріальну відповідальність за збереження довірених йому Адміністрацією матеріальних цінностей і у встановленому законом порядку відповідає за їх збереження, а також за ті, що надходять під звіт протягом усього терміну дії договору, у зв`язку з вищевказаним зобов`язується: дбайливо ставитись до переданих йому для зберігання або іншої мети матеріальних цінностей, приймати всілякі заходи для запобігання їх нестачі, розкраданню,знищенню, псуванню, втратам; своєчасно повідомляти адміністрацію про будь –які обставини, що загрожують збереженню довірених йому матеріальних цінностей; внести облік, складати і надавати у встановленому порядку таварно –грошові та інші звіти про рух і залишки довірених йому матеріальних цінностей за документами, підписаними керівником Адміністрації і її головним бухгалтером; брати участь у інвентаризації довірених йому матеріальних цінностей ( а.с.7).

Згідно наказу № 07/ОД від 03 січня 2025 року КНП «Ірпінський міський центр первинної медико - санітарної допомоги» ІМР КО «Про закріплення автотранспортних засобів, призначення відповідальних осіб з питань безпеки руху та за безпечну роботу автотранспорту, його зберігання та перед рейсовий медичний огляд»: водії (особи), що використовують автотранспортні засоби КНП «ІМЦПМСД» ІМР КО несуть відповідальність за збереження ключів від автотранспортних засобів, місць їх стоянок та несуть відповідальність за цілісність матеріальних цінностей, вантажу та пасажирів під час транспортування (п. 4 наказу): за утримання відповідних автотранспортних засобів у технічно – санітарному стані та за своєчасний в`їзд та виїзд транспорту для виконання службових завдань призначити відповідальними водіїв та установити постійне місце стоянки колісних автотранспортних засобів у неробочий час на території закладу та в гаражах відповідно нижченаведеної таблиці, а також закріпити за нижчезазначеними особами та амбулаторіями зазначені в таблиці автотранспортні засоби КНП «ІМЦПМСД» ІМР КО ( п.5 наказу): CITROEN – C-Elysee, державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , Гостомельська амбулаторія ЗПСМ (а.с.53-54). Відмітки про ознайомлення ОСОБА_1 із наказом № 07/ОД від 03 січня 2025 року КНП «Ірпінський міський центр первинної медико -санітарної допомоги» ІМР КО, матеріали справи не містять.

Пунктом 4.3 посадової інструкції водія автотранспортних засобів КНП «ІМЦПМСД» ІМР КО, затвердженої головним лікарем ОСОБА_2 , передбачено за завдання матеріальної шкоди водій автотранспортних засобів несе відповідальність – в межах, визначених чинним цивільним законодавством та законодавством про працю України.

Відповідача ОСОБА_1 ознайомлено з посадовою інструкцією, що підтверджується його підписом ( а.с.42-44).

15 жовтня 2025 року о 12 год. 09 хв. в м. Ірпінь, на перехресті нерівноважних доріг вул. Полтавська та 6 Лінія, водій автомобіля CITROEN C-ELYSEE, державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , рухаючись по другорядній дорозі, не надав дорогу автомобілю, який рухався по головній дорозі, у результаті чого сталося зіткнення з автомобілем VOLVO, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керування водія ОСОБА_3 , після зіткнення автомобільVOLVO, державний номерний знак НОМЕР_2 , здійснив зіткнення із парканом, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, завдано матеріальної шкоди, травмованих не має. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.16.11. ПДР України.

Вказана обставина встановлена постановою Ірпінського міського суду Київської області від 05 листопада 2025 року по справі № 367/12589/25, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 850,00 гривень.

За нормою частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звітом про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу від 13.03.2026 року станом на 15.10.20254 вартість матеріального збитку, заподіяного власнику після аварійного пошкодження КТЗ CITROEN C-ELYSEE, державний номерний знак НОМЕР_1 , дорівнює ринковій вартості на момент пошкодження 323 544,69 грн ( а.с.21-39).

На підставі акта службового розслідування щодо пошкодження службового автомобіля CITROEN C-ELYSEE, державний номерний знак НОМЕР_1 від 20 листопада 2025 року, серед іншого, розпочато процедуру стягнення з водія ОСОБА_1 суми завданих матеріальних збитків, у порядку визначеному законодавством; накладено на водія ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани (а. с.10).

Наказом в.о. директора КНП «ІМЦПМСД» ІМР КО № 39/К від 17 лютого 2026 року припинено трудовий договір з ОСОБА_1 - звільнено з посади водія за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (а. с. 8 зворот).

Згідно зі ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За змістом частин першої, другої та четвертої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

У статті 131 КЗпП України зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи, і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Відповідно до статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Стаття 134 КЗпП України передбачає випадки, за наявності яких, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Зокрема пункт 1 цієї статті зазначає, що між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Як роз`яснено у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно статті 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Згідно з Переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженим постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, посада водія не входить до цього Переліку.

У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 27 травня 2008 року № 146/06/186-88 зазначено, що наявність посади або роботи в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов`язки.

Однак такі трудові функції не передбачають таких дій як незабезпечення збереження цінностей, які були передані працівнику для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, оскільки однією з умов укладення договору про повну матеріальну відповідальність є виконання працівником роботи, безпосередньо пов`язаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва цінностей.

Тобто, враховуючи вищезазначене, водій автотранспортних засобів ОСОБА_1 не належить до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, а отже не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди за вказаним договором.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 січня 2018 року у справі № 743/1641/15-ц (провадження № 61-679св18).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

Таким чином, до працівника може бути пред`явлений позов підприємством, установою, організацією про відшкодування шкоди у повному розмірі у випадку, коли працівник завдав таку шкоду підприємству не при виконанні ним трудових обов`язків.

З огляду на вищевикладене, позивач не навів, а суд не встановив, в якому саме законодавчому акті прямо передбачена відповідальність відповідача як водія автомобілю, який керував ним під час виконання трудових обов`язків, за такий вид шкоди як пошкодження автомобілю через ДТП.

Обставин, які б з врахуванням положень ст. 134, 135-1 КЗпП України, давали суду підстави для висновку про можливість покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за завдану підприємству шкоду, при розгляді справи не встановлено.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що на відповідача не поширюються положення законодавства щодо повної матеріальної відповідальності за завдану підприємству шкоду, а відтак, згідно зі ст. 132 КЗпП України його матеріальна відповідальність обмежується середнім місячним заробітком.

Разом з тим, позовні вимоги КНП «ІМЦПМСД» ІМР КО не містять вимог щодо відшкодування шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку та відшкодування, а тому враховуючи викладене суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір віднести за рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 223, 247, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог Комунального некомерційного підприємства «Ірпінський міський центр первинної медико – санітарної допомоги» Ірпінської міської ради Київської області до ОСОБА_1 про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо – транспортної пригоди відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

позивач – Комунальне некомерційне підприємство «Ірпінський міський центр первинної медико – санітарної допомоги» Ірпінської міської ради Київської області, код ЄДРПОУ 38571999, адреса: Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 38;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя М.П. Одарюк