Вирок від 29 жовтня 2026 р. у справі №522/7703/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/7703/26

Провадження по справі №1-кп/522/2737/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12026163520000154 від 07.03.2026, стосовно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаїв, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, із середньою освітою, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 18.11.2025 Хаджибейським районним судом м. Одеси за ч. 3 ст. 289 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,

обвинуваченого - ОСОБА_3 ,

потерпілого - ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , діючи в умовах воєнного стану, який впроваджено на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, дію якого продовжено, вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, 21 лютого 2026 року, приблизно о 23 годині 40 хвилин, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено ОСОБА_3 , проходячи по вулиці Тираспольська у м. Одеса, зустрів раніше знайомого ОСОБА_6 , у якого попросив скористатися його мобільним телефоном для здійснення дзвінку.

Після того, як ОСОБА_6 , передав ОСОБА_3 свій мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A04 4/64Gb» в корпусі синього кольору, IMEI 1: НОМЕР_1 IMEI 2: НОМЕР_2 вартістю 3194,31 гривень, у чохлі чорного кольору, в якому знаходилась сім-карта «Vodafone» з мобільним номером НОМЕР_3 , у останнього виник злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення вищевказаного телефону.

Діючи умисно, з вказаною метою, з корисливих мотивів, переслідуючи ціль особистого збагачення, перебуваючи за вказаною адресою, приблизно о 23 годині 50 хвилин, більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_3 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи відкрито, тримаючи У руках мобільний телефон ОСОБА_6 , різко та несподівано для власника мобільного телефону, побіг у бік вулиці Дігтярна, де зник з полю зору останнього, відкрито заволодівши викраденим майном та розпорядившись ним на власний розсуд, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на суму 3194,31 гривень.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним в вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав, пояснивши суду, що на його переконання він вчинив відносно потерпілого шахрайство, а не грабіж.

Незважаючи на не визнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини в пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, його вина у вищезазначеному протиправному діянні повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, які досліджені судом.

У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 надав пояснення щодо обставин заволодіння належним йому мобільним телефоном та зазначив, що 21.02.2026, приблизно о 23 год. 45 хв., він перебував на вул. Тираспольській у м. Одесі та йшов у своїх справах. Під час руху він зустрів малознайомого йому ОСОБА_3 .

За словами потерпілого, ОСОБА_3 звернувся до нього та попросив надати мобільний телефон, щоб здійснити телефонний дзвінок. На це ОСОБА_6 спочатку відповів, що в нього на телефонному рахунку немає коштів, тому здійснити дзвінок він не зможе. При цьому потерпілий пояснив, що з самого початку поведінка ОСОБА_3 викликала у нього певну настороженість, оскільки він відчув, що щось не так, у зв`язку з чим не хотів одразу передавати йому свій телефон.

Після цього потерпілий та ОСОБА_3 деякий час ішли в одному напрямку та спілкувалися між собою. Під час розмови ОСОБА_3 неодноразово звертався до потерпілого з проханням надати йому телефон для здійснення дзвінка та через деякий час потерпілий погодився та передав ОСОБА_3 свій мобільний телефон.

В цей час ОСОБА_3 хтось зателефонував та потерпілий ОСОБА_6 зрозумів, що у ОСОБА_3 є свій мобільний телефон. Після цього ОСОБА_6 попросив ОСОБА_3 повернути йому його мобільний телефон, оскільки потребував повернення власного майна.

Однак на вимогу потерпілого ОСОБА_3 відмовився повернути телефон. Потерпілий пояснив, що намагався забрати належний йому телефон безпосередньо з рук ОСОБА_3 , проте останній тримав телефон дуже міцно та не віддавав його.

Після цього ОСОБА_3 почав тікати з мобільним телефоном потерпілого. ОСОБА_6 одразу почав його переслідувати, намагаючись наздогнати та повернути своє майно. Потерпілий голосно кричав ОСОБА_3 : «Стій. Віддай телефон», вимагаючи припинити втечу та повернути належний йому телефон. Проте ОСОБА_3 продовжував бігти та віддалятися від потерпілого.

Потерпілий зазначив, що ОСОБА_3 перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння, через що, на думку потерпілого, міг не реагувати належним чином на його слова та вимоги. Водночас потерпілий звернув увагу на те, що під час втечі ОСОБА_3 неодноразово озирався назад. У зв`язку з цим ОСОБА_6 вважає, що ОСОБА_3 бачив, що потерпілий його переслідує та намагається наздогнати.

При цьому потерпілий окремо зазначив, що ОСОБА_3 безпосередньо йому не погрожував, погроз застосування насильства або інших погроз на його адресу не висловлював. Також потерпілий не зазначав про застосування до нього з боку ОСОБА_3 будь-якого насильства. За його словами, основним способом утримання телефону ОСОБА_3 було те, що останній міцно тримав телефон у руках та відмовлявся його віддати, після чого втік із ним.

ОСОБА_6 пояснив, що намагався фізично забрати свій телефон із рук ОСОБА_3 , однак зробити цього не зміг, оскільки ОСОБА_3 міцно тримав телефон та не погоджувався його повернути. Після цього ОСОБА_3 скористався можливістю та побіг, а потерпілий почав його наздоганяти, проте наздогнати не зміг.

Потерпілий наголосив, що передача телефону ОСОБА_3 спочатку була добровільною та відбувалася виключно у зв`язку з його проханням надати телефон для здійснення дзвінка. При цьому дозволу забирати телефон собі або залишати його у себе після здійснення дзвінка потерпілий ОСОБА_3 не надавав. Навпаки, після того як потерпілий попросив повернути телефон, ОСОБА_3 прямо відмовився це зробити та почав із телефоном тікати.

У результаті зазначених подій потерпілий не зміг наздогнати ОСОБА_3 та повернути свій мобільний телефон. ОСОБА_6 підтвердив, що не давав ОСОБА_3 дозволу залишати телефон у себе або заволодівати ним, а після пред`явлення вимоги про повернення телефону останній свідомо відмовився його повернути та втік.

Також ОСОБА_6 зазначив, що його вимоги щодо повернення телефону були чіткими та неодноразовими, він особисто переслідував ОСОБА_3 і вимагав зупинитися та віддати телефон, однак ОСОБА_3 ці вимоги не виконав та продовжив втечу.

Таким чином, вина ОСОБА_3 у вчиненні ним відкритого викрадення чужого майна (грабіж), вчиненого в умовах воєнного стану, підтверджується показаннями допитаних судом потерпілого ОСОБА_6 , який дав суду показання, що саме ОСОБА_3 попросив в нього телефон під приводом зателефонувати, яким в подальшому незаконно заволодів та втік.

Прокурор відмовився від допиту свідка, у зв`язку з неможливістю встановлення його місцезнаходження, оскільки, відповідно до рапорту опер-уповноваженого СКП ВнП №1 ГУНП в Одеській області, встановити місце перебування свідка не надалось можливим, а здійснені телефонні дзвінки за вказаним номером залишилися без відповіді у зв`язку з тим, що телефон був вимкнений. У зв`язку з цим забезпечити явку свідка до суду не вдалося.

Вина ОСОБА_3 підтверджується також показами самого обвинуваченого, даними суду, якими він підтвердив, що 21.02.2026 о 23 год. 45 хв., ішов по вул. Тираспольській в м. Одесі та побачив малознайомого ОСОБА_6 , який добровільно передав йому мобільний телефон «Samsung Galaxy A04 4/64Gb» в корпусі синього кольору.

Вина ОСОБА_3 також підтверджується дослідженими у судовому засіданні відеозаписами, на яких зафіксовано обставини події, що мала місце 21.02.2026 Так, із відеозапису вбачається, що 21.02.2026 о 23 год. 57 хв. зафіксовано ОСОБА_3 , який біжить по вулиці. Безпосередньо за ним біжить потерпілий ОСОБА_6 , намагаючись його наздогнати. При цьому з відеозапису вбачається послідовність поведінки обох осіб: ОСОБА_3 рухається попереду, а ОСОБА_6 перебуває позаду та намагається його наздогнати. Даним відеозаписом зафіксовано, що ОСОБА_3 втікає від потерпілого ОСОБА_6 , а потерпілий намагається його наздогнати.

Крім цього вина обвинуваченого ОСОБА_3 підтверджується дослідженими судом письмовими доказами, а саме:

-протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 22.02.2026 від ОСОБА_6 про притягнення до відповідальності малознайомої особи яка заволоділа мобільним телефоном марки марки «Samsung Galaxy A04 4/64Gb» 21.02.2026 близько 23 год. 45 хв. за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольська, біля буд. №4;

-протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 23.03.2026, де потерпілий ОСОБА_6 впізнав ОСОБА_3 , який відкрито викрав його мобільний телефон за адресою: АДРЕСА_3 ;

-протоколами огляду відеозапису від 23.03.2026;

-протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25.03.2026, де свідок ОСОБА_7 впізнав ОСОБА_3 , який 22.02.2026 близько 01 год. 00 хв. продав йому мобільний телефон «Samsung Galaxy A04 4/64Gb»;

протоколом проведення слідчого експерименту від 26.03.2026;

-висновком експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи № 524/26 від 25.03.2026, з якого встановлено, що ринкова вартість мобільного телефону марки «Samsung Galaxy A04 4/64Gb», бувшого у використанні, у технічно-справному стані, з урахуванням зносу, станом на 21.02.2026 становила 3194,31 гривень.

Таким чином, аналіз вищезазначених доказів дає підстави суду дійти висновку, що кожний доказ є належним, допустимим та достовірним. У сукупності усі вищезазначені докази є взаємопов`язаними та достатніми для висновку про те, що ОСОБА_3 вчинив умисне відкрите викрадення чужого майна (грабіж) потерпілого ОСОБА_6 в умовах воєнного стану і, вони є достатніми для постановлення обвинувального вироку.

Досліджені докази спростовують позицію обвинуваченого, що вчинене ним кримінальне правопопорушення не грабіж майна потерпілого, а звичайне шахрайство, оскільки він саме шляхом обману заволодів його майном, яке ОСОБА_6 передав йому добровільно. Суд розцінює таку позицію обвинуваченого як лінію захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за більш тяжке кримінальне правопорушення, та яка спростовується вищевказаними дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме тим, що потерпілий ОСОБА_6 передавши їй своє майно ОСОБА_3 ніякої вигоди від цього не очікував, а передав мобільний телефон добровільно на прохання ОСОБА_3 зателефонувати. Після того, як ОСОБА_3 отримав мобільний телефон і намагався втікати від потерпілого ОСОБА_6 , який одразу почав бігти за ним та вимагав повернути належний йому мобільний телефон.

За таких обставин, суд доходить висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні злочину доведена повністю, тому дії ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 186 КК України - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений, в умовах воєнного стану.

Сукупність наведених у вироку доказів по справі, спростовує доводи обвинуваченого та його захисника про недоведеність його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що дії його підпадають під ознаки ст.190 КК України, суд визнає неспроможними, з огляду на таке.

Виходячи з положень статті 186 КК України, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна. При цьому викрадення вважається відкритим, якщо воно вчиняється у присутності власника майна або особи, у віданні чи під охороною якої перебуває майно, і винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій. Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном і таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпоряджатися вилученим майном.

З об`єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 186 КК України, характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

Шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 190 КК України).

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалося відкрито, то склад шахрайства відсутній, і такі дії необхідно кваліфікувати як грабіж.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 21.02.2026, приблизно о 23 год. 40 хв., ОСОБА_3 , проходячи по вулиці Тираспольська у м. Одеса, зустрів раніше знайомого ОСОБА_6 , у якого попросив скористатися його мобільним телефоном для здійснення дзвінку. Після того, як ОСОБА_6 передав ОСОБА_3 свій мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A04 4/64Gb» в корпусі синього кольору, IMEI 1: НОМЕР_1 IMEI 2: НОМЕР_2 вартістю 3194,31 гривень, у чохлі чорного кольору, в якому знаходилась сім-карта «Vodafone» з мобільним номером НОМЕР_3 , у останнього виник злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення вищевказаного телефону.

Потерпілий в свою чергу зрозумів наміри обвинуваченого щодо незаконного заволодіти майном, почав бігти за ОСОБА_3 для того, щоб його наздогнати та повенути вказаний нам його мобільний телефон, однак ОСОБА_3 продовжував тікати від потерпілого, який так і не зміг його наздогнати.

Після того, як ОСОБА_3 заволодів належним потерпілому ОСОБА_6 мобільним телефоном, продав його свідку ОСОБА_7 .

Сам ОСОБА_3 не заперечував факту продажу телефона, належного потерпілому ОСОБА_6 , свідку ОСОБА_7 .

Твердження обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що потерпілий ОСОБА_6 добровільно передав йому мобільний телефон та гроші, не спростовують висновків про винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки обман потерпілого у даному конкретному випадку був лише способом доступу до майна. Обман з боку обвинуваченого про прохання потерпілого ОСОБА_6 надати мобільний телефон з метою зателефонувати, фактично був лише допоміжним етапом для заволодіння мобільним телефоном і використовувався обвинуваченим для досягнення іншої мети, а саме полегшення доступу до вказаного телефону, та безпосередньо не обумовлював перехід телефону до нього, а тому не може визнаватися способом вчинення шахрайства.

Крім того, потерпілий ОСОБА_6 сприймав обвинуваченого, як особу, який дійсно просив в нього телефон, щоб зателефонувати та вважав, що після цього ОСОБА_3 телефон поверне, а обвинувачений розраховував саме на таке сприйняття потерпілим події, а саме що його дії на момент отримання телефону під надуманим приводом не будуть сприйматися потерпілим як протиправні.

Вказані обставини безумовно вказують на те, що обвинувачений після того як його обман під приводом здійснення телефонного дзвінка, було викрито, продовжив здійснювати дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, і ці дії полягали саме у відкритому викраденні чужого майна, факт якого усвідомлювали як сам обвинувачений, так і потерпілий.

Суд вважає, що ключовою обставиною в цій справі є те, що у даному випадку заволодіння мобільним телефоном потерпілого відбувається головним чином не в результаті застосування обману (зловживання довірою), а внаслідок саме відкритого викрадення майна, адже на вимогу потерпілого повернути телефон, обвинувачений, отримавши телефон, відкрито його викрав та втік, а після цього продав мобільний телефон свідку ОСОБА_7 і саме ці дії свідчать про закінчений склад злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Крім того, суд вважає, що саме як грабіж, а не як шахрайство, повинні розцінюватись випадки, коли обвинувачений просить у потерпілого мобільний телефон для короткочасного користування, а потім відкрито втікає з майном потерпілого.

Також суд звертає увагу на відсутність у даному випадку притаманних складу злочину «шахрайство»: 1) передачі обвинуваченим правомочності на розпорядження річчю, належної потерпілому; 2) впевненості останнього у вигідності чи обов`язковості передачі майна.

У випадках коли обман (зловживання довірою) використовується обвинуваченим для полегшення доступу до чужого майна, в ході вилучення якого його дії викриваються власником, але продовжуються, вчинене має кваліфікуватись не як шахрайство, а як грабіж.

Оскільки обвинувачений звернувся до потерпілого щодо надання йому мобільного телефону для тимчасового користування, а потім зник з цим телефоном, вчинене утворює склад злочину грабіж.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ №10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбулося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Такі дії слід кваліфікувати відповідно як крадіжку, грабіж або розбій.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.01.2022 року (справа №583/5308/19) якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбулося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній.

Отже, суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_3 у вчинені ним злочину, та, діючи згідно ст. 337 КПК в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, кваліфікує його дії за ч. 4 ст.186 КК України.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд у відповідності до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачений ОСОБА_3 вчинив умисний корисливий злочин проти власності, який у відповідності до положень ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.

ОСОБА_3 громадяном України, офіційно не працевлаштований, із середньою освітою, не одружений, раніше судимий, відомості щодо перебування на обліку психіатра або нарколога відсутні.

Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Обставиною, яка відповідно до ст. 67 КК України, обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , є рецидив злочину.

Таким чином, враховуючи всі встановлені в судовому засіданні обставини даного кримінального провадження, надавши їм правову оцінку, беручи до уваги особу обвинуваченого, тяжкість вчиненого ним злочину, керуючись вимогами кримінального закону та передбачених цим законом санкцій, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 можливо лише в умовах ізоляції від суспільства і у суду є підстави застосувати до обвинуваченого ОСОБА_3 покарання, пов`язане з позбавленням волі.

До такого висновку суд приходить виходячи з того, що обвинувачений ОСОБА_3 будучи судимим, висновків для себе не зробив, що свідчить про його стійке небажання стати на шлях виправлення, відчуття безкарності за вчинене та схильність до вчинення злочинів. Тому, з урахуванням зазначених обставин, відповідно до вимог кримінального закону і передбачених цим законом санкцій, обвинуваченому ОСОБА_3 необхідно для його виправлення і запобігання вчинення нових злочинів, призначити обвинуваченому покарання, пов`язане з позбавленням волі.

Визначаючи строк такого виду покарання, суд враховує відсутність претензій будь-якого характеру з боку потерпілого до обвинуваченого, його достатньо молодий вік, не погоджуючись лише з кваліфікацією його дій, тому призначає строк покарання винному ОСОБА_3 в межах строку визначеного санкцією частини статті, за якою він визнається винуватим.

Остаточне покарання за цим вироком суд визначає у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 71 КК України, за принципом часткового складання покарань, а саме: винному ОСОБА_3 , що не відбув призначене покарання за вироком Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18.11.2025, слід частково приєднати до покарання, призначеного за даним вироком. При цьому, призначаючи таким чином покарання винному суд керується висновком Об`єднаної палати КС ВС від 01 червня 2020 року (справа № 766/39/17, провадження № 51-8867кмо18.

В даному випадку, на переконання суду, таке покарання та принцип його призначення повністю досягне мети його застосування та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки і не становитиме для нього особистого надмірного тягаря.

Судом також встановлено, що у даному кримінальному провадженні обвинувачений ОСОБА_3 перебуває під вартою у зв`язку із застосуванням до нього ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 27.03.2026 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тому в силу положень ч. 5 ст. 72 КК України в строк призначеного покарання за даним вироком обвинуваченому ОСОБА_3 слід зарахувати строк його попереднього ув`язнення з розрахунку день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі.

Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, суд враховуючи ризики, передбачені ст.ст.177, 178 КПК України, що були підставою для застосування відносно ОСОБА_3 такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, не зменшилися та не перестали існувати, не вбачає підстав для зміни або скасування обраного відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Витрати на залучення експертів підлягають стягненню з обвинуваченого.

Долю речових доказів суд вирішує у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 369-371, 373-375 ч.15 ст.615 КПК, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правоорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років 3 (три) місяці.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного ОСОБА_3 за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18.11.2025 та остаточно визначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років 5 (п`ять) місяців.

Відповідно до ст. 72 КК України у строк відбування покарання зарахувати строк попереднього ув`язнення ОСОБА_3 з 27.03.2026 до дня набрання вироком законної сили, із розрахунку один день ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до обвинуваченого ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили, залишити без змін.

Речові докази по справі:

- ДВД-диск із відеофайлами - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 судові витрати у зв`язку з залученням експертів при проведенні:

- судово-товарознавчої експертизи № 524/26 від 25.03.2026, вартістю 400 гривень.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою в той же строк з моменту отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення Одеським апеляційним судом.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору. Не пізніше наступного дня після ухвалення вироку надсилати його копію учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя

Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_8