Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №947/12259/25 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/12259/25

Провадження № 2/947/220/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А. В., Швидкій В. М.,

за участі:

- представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Левченко Марії Миколаївни,

- прокурора - Невечері Євгенії Іванівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Добровеличківської селищної ради,

Виконавчий комітет Добровеличківської селищної ради,

Київська окружна прокуратура міста Одеси,

про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка - ОСОБА_1 03.04.2025 року, через свого представника - адвоката Левченко М.М., звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , за участі третьої особи - Служби у справах дітей Добровеличківської селищної ради, про позбавлення відповідача - ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову, представник позивачки посилається на те, що 15 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, за період в якому в них народилась спільна малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 27.05.2021 року рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області шлюб між сторонами розірвано. 13.07.2021 року Добровеличківським районним судом Кіровоградської області був виданий виконавчий лист №387/279/21 про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів доходів відповідача, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 12.04.2021 року.

Представник позивачки в обґрунтування позову посилається на те, що після народження дитини позивачка з сином лежали в лікарні півтора місяці у місті Одеса в обласній лікарні (оскільки в дитини були проблеми з здоров`ям), за час чого, лише у перші два тижні відповідач приходив один раз в тиждень, щоб принести їжу. Тоді, за доводами представника позивачки, подружжя проживало в орендованій квартирі. Після операції дитини, відповідач приходив раз на 1,5 тижня. Коли позивачка з дитиною виписалися з лікарні їй почали дзвонити та повідомляти, що її чоловік взяв багато кредитів, однак на що саме позивачці не відомо. Тому, після пологів, всі виплати та заощадження, як зазначає представник позивачки, ОСОБА_1 використала, щоб закрити фінансові зобов`язання чоловіка. Представник позивачки зазначає у позові, що спосіб життя, який вів відповідач, зовсім не характеризує його як дбайливого батька, оскільки матір весь час займалась дітьми, а батько в цей час брав кредити та проводив час з друзями, зловживавши алкоголем та застосовував психологічне та фізичне насильство відносно позивачки.

Надалі, як зазначає у позові представник позивачки, після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, позивачка разом із колишнім чоловіком - відповідачем, та двома синами, з яких відповідач є батьком лише ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїхали поза межі державного кордону України ІНФОРМАЦІЯ_3 до с. Нова Андріяшівка Слободзейського району Республіки Молдова, з підстав загрози життю дітей. Зазначені події, як зазначає представник позивачки, відбувались на прохання батьків колишнього чоловіка - відповідача та у зв`язку з небезпечною ситуацією в Україні. Представник зазначає, що у старшого сина позивачки складна патологія серця та необхідна була операція та постійне лікування, які не могли бути здійснені у Придністровському регіоні. Позивачка поїхала з побоювань за життя старшого сина. У цих умовах, як зазначає сторона позивача у позові, відповідач змусив, обманним шляхом, щоб спільного з позивачкою сина - ОСОБА_4 , залишити з ним і примусово залишив його мешкати у селі Нова Андріяшівка, де мешкали батьки відповідача, без згоди позивачки.

Надалі, як зазначає представник позивачки, для того, щоб повернути сина, якого, за доводами сторони позивача, викрали батьки відповідача, було прикладено дуже багато зусиль, часу та душевних страждань. Були задіяні поліція, волонтерські центри, рішення судів, соціальні служби, консульство, депутати та Дума в Придністров`ї, а саме, як зазначає представник позивачки:

- 11.10.2023 року рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі №387/1053/22, визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю - ОСОБА_1 . Однак, відповідач відмовлявся визнавати рішення суду законним, оскільки вважав, що якщо він проживає в Республіці Молдова, то і виконувати рішення суду України не повинен;

- 15.12.2023 року позивач звернулась до Посольства України в Республіці Молдова з проханням у допомозі повернути рідного сина, якого викрав батько та бабуся;

- 15.01.2024 року позивач звернулась до поліції з заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 передбаченого ч.1 ст.382 Кримінального кодексу України щодо невиконання рішення суду про повернення дітей у справі №387/1053/22 від 11.10.2023 року.

В подальшому, як зазначає представник позивачки, ОСОБА_1 вдалось забрати свою дитину від бабусі, однак відповідачу, як батькові дитини, було байдуже на сина. У зв`язку з зазначеними подіями, як стверджує представник позивачки, малолітній син сторін у справі досі боїться поліцейських сирен, гризе нігті, пізно почав розмовляти, оскільки пережив невимовний стрес через всі скандали, які влаштовувала сім`я відповідача. За доводами представника у позові, дитина постраждала дуже сильно і мати намагається тепер вчинити всі дії, щоб забезпечити спокійне та тихе життя для своїх синів.

Представник позивачки вважає, що вищезазначені дії відповідача, є жахливим актом, є неприпустимими та суперечать найкращим інтересам дитини.

Представник позивачки посилається також на те, що малолітній син сторін у справі має серйозні проблеми зі здоров`ям, оскільки у нього у віці 1 року була оперована нирка в м. Одесі, а на даний час є також інші проблеми.

Станом на час звернення до суду з цим позовом, як стверджує представник позивачки, позивач з дитиною проживають в Республіці Італія.

Поряд з цим, за доводами сторони позивачки, відповідач жодним чином не бере участі у вихованні сина, не з`являється у його житлі, не телефонує, повністю викреслив дитину зі свого життя, не приймає участі в його вихованні та не виконує свій обов`язок зі сплати аліментів, через що наявна відповідна заборгованість у великому розмірі. За доводами представника позивачки, з самого народження дитини, відповідач ухилявся від виконання будь-яких батьківських обов`язків та продовжує ухилятись, жодного разу відповідач не вживав заходи до налагодження стосунків із дитиною. За доводами сторони позивача, відповідач не цікавився дитиною, не питає про стан його здоров`я, його потреби, про те як він розвивається та чим захоплюється.

Також, представник позивачки у позові зазначає про те, що за станом здоров`я, спільна сторін у справі дитина, потребує операції, яка невдовзі має відбутись, і матір самостійно займається вихованням, фінансовим забезпеченням та доглядом за дитиною.

Додатково, представник позивачки зазначає про те, що з урахуванням наявних проблем зі здоров`ям у спільної сторін у справі дитини, останньому необхідно проводити медичні процедури, для чого, позивачці потрібна згода батька. Однак, через невиконання батьком своїх батьківських обов`язків, незацікавленість у стані здоров`я дитини, приймаючи проживання сторін в різних країнах, як зазначає сторона позивача, отримання позивачкою такої згоди стає майже неможливим, що взагалі ставить під загрозу життя та здоров`я дитини.

Приймаючи вищевикладене в цілому, позивачка вважає, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно малолітнього сина, за наслідком чого наявні правові підстави для позбавлення останнього батьківських прав відносно сина, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 24.04.2025 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

13.05.2025 року до суду від представника Служби у справах дітей Добровеличківської селищної ради надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

11.07.2025 року до суду від представника позивачки до суду надійшла заява про виклик і допит в якості свідків: ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 , яку судом задоволено у підготовчому судовому засіданні 07.10.2025 року.

16.07.2025 року представником позивача надано до суду клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, яке судом задоволено у підготовчому судовому засіданні 07.10.2025 року та долучено до матеріалів справи надані до зазначеного клопотання додаткові докази.

Також у підготовчому судовому засіданні 07.10.2025 року судом було встановлено, що від Служби у справах дітей Добровеличківської селищної ради на виконання приписів статті 19 СК України не надходило відповідного висновку за наслідком розгляду спірного питання щодо доцільності чи недоцільності позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв`язку з чим, у підготовчому судовому засіданні 07.10.2025 року судом було порушено питання з приводу витребування від Служби у справах дітей Добровеличківської селищної ради висновку за наслідком розгляду питання щодо доцільності чи недоцільності позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на виконання приписів статті 19 СК України.

Заслухавши пояснення представника позивача по справі, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву у судовому засіданні до 10.10.2025 року о 10 год. 00 хв. для його ухвалення і проголошення.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 10.10.2025 року витребувано зі Служби у справах дітей Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області на виконання приписів статті 19 Сімейного Кодексу України висновок за наслідком розв`язання питання про доцільність чи недоцільність позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До підготовчого судового засідання призначеного на 13.11.2025 року з`явилась свідок ОСОБА_5 , яку було допитано судом.

23 січня 2026 року, через систему «Електронний суд», до суду надійшло клопотання від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 про проведення судового засідання в режимі відео конференції, в якому представник просила суд надати свідкам: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , можливість прийняти участь в підготовчому судовому засіданні по вказаній цивільній справі в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої просить доручити Добровеличівському районному суду Кіровоградської області з метою допиту свідка - ОСОБА_7 та Подільському районному суду міста Кропивницького з метою допиту свідка - ОСОБА_6 , посилаючись на неможливість свідків з`явитись до приміщення суду.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, 27.01.2026 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції - задоволено. Підготовче судове засідання по цивільній справі №947/12259/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Добровеличківської селищної ради, про позбавлення батьківських прав, яке призначене на 26 лютого 2026 року о 14 годині 30 хвилин, вирішено провести в режимі відео конференції. Доручено Добровеличівському районному суду Кіровоградської області, забезпечити проведення відеоконференції за участю за участі свідка ОСОБА_7 з Київським районним судом м. Одеси 26 лютого 2026 року о 14 годині 30 хвилин. Доручено Подільському районному суду міста Кропивницького, забезпечити проведення відеоконференції за участю за участі свідка ОСОБА_6 з Київським районним судом м. Одеси 26 лютого 2026 року о 14 годині 30 хвилин.

26.02.2026 року судом у підготовчому судовому засіданні було проведено допит свідків: ОСОБА_7 , яка приймала участь в режимі відеоконференції в приміщенні Добровеличівського районного суду Кіровоградської області; ОСОБА_6 , яка приймала участь в режимі відеоконференції в приміщенні Подільського районного суду міста Кропивницького.

Тієї ж дати, судом було постановлено ухвалу, без оформлення окремими документом, якою вирішено закрити стадію підготовчого провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Станом на 06.04.2026 року судом встановлено, що згідно з наявною в суді інформацією у Служби у справах дітей Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області, код ЄДРПОУ: 04365922 наявний зареєстрований електронний кабінет в системі Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі з урахуванням встановлених обставин, судом була направлена копія ухвали суду від 10.10.2025 року до електронного кабінету Служби справах дітей Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області.

Згідно з наявної в матеріалах справи довідки вбачається, що Службою у справах дітей Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області було отримано копію ухвали суду від 10.10.2025 року шляхом доставлення останньої до його електронного кабінету 11.10.2025 року о 04:49:02 про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про вручення електронного документу.

Однак, станом на 06.04.2026 року до суду витребуваний судом висновок за наслідком розв`язання питання про доцільність чи недоцільність позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не надходив, ухвала суду від 10.10.2025 року про витребування доказів не виконана, що призводить до неможливості розгляду справи з підстав відсутності необхідних для розгляду справи доказів та постійних відкладень судових засідань, що має наслідком порушення судом строків розгляду справи.

За наслідком не виконання Службою у справах дітей Добровеличківської селищної ради ухвали суду від 07.10.2025 року, судом 06.04.2026 року було скеровано до Служби у справах дітей Добровеличківської селищної ради листа щодо належного виконання ухвали Київського районного суду міста Одеси від 10.10.2025 року, яка набрала законної сили та підлягає обов`язковому виконання.

На виконання вказаної ухвали суду від 07.10.2025 року, 27.05.2026 року до суду надійшла відповідь Служби у справах дітей Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області від 27.05.2026 року за вих. №01.19/18/1 у відповідності до якої остання повідомила, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008р № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім`ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей. Враховуючи вищевикладене уповноваженою особою Служби у справах дітей Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області зазначено про те, що до повноважень служби у справах дітей, згідно чинного законодавства, не належить надання висновку про доцільність чи недоцільність позбавлення батьків батьківських прав, оскільки служба у справах дітей не є органом опіки та піклування.

26.06.2026 року до суду від представника позивачки Гурік В.М. надійшли до суду клопотання про заміну третьої особи на Виконавчий комітет Добровеличківської селищної ради, код ЄДРПОУ 43968262, та витребування від останнього висновку щодо доцільності чи недоцільності позбавляти відповідача ОСОБА_2 батьквіських прав відносного малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До підготовчого судового засідання призначеного на 03.07.2026 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином.

Судом було ухвалено здійснити розгляд вищезазначених клопотань представника позивачки в підготовчому судовому засіданні 03.07.2026 року за відсутності учасників справи.

За наслідком розгляду клопотання про заміну третьої особи, судом 03.07.2026 року постановлено ухвалу, без оформлення окремим документом, якою клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Левченко Марії Миколаївни задоволено частково та залучено до участі по справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Виконавчий комітет Добровеличківської селищної ради, код ЄДРПОУ 43968262.

Щодо розгляду клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Левченко Марії Миколаївни про витребування доказів, 03.07.2026 року судом постановлено ухвалу, якою клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Левченко Марії Миколаївни про витребування доказів - задоволено. Витребувано з Виконавчого комітету Добровеличківської селищної ради, код ЄДРПОУ 43968262, на виконання приписів статті 19 Сімейного Кодексу України висновок за наслідком розв`язання питання про доцільність чи недоцільність позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

14.07.2026 року до суду від Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області на виконання вказаної ухвали суду надійшла відповідь від 13.07.2026 року за вих. №1-21/404/1, у відповідності до якої повідомлено, що у даній справі виконавчий комітет Добровеличківської селищної ради, як орган опіки та піклування позбавлений можливості виконати передбачені законом дії, необхідні для підготовки обґрунтованого письмового висновку, зокрема вжити заходів щодо врегулювання сімейної ситуації та з`ясувати дійсні причини невиконання відповідачем батьківських обов`язків.

У підготовчому судовому засіданні 14.09.2026 року судом, з урахуванням приписів ч.3 ст. 45 ЦПК України, було ухвалено залучити до участі по справі в якості третьої особи Київську окружна прокуратуру міста Одеси, з метою забезпечення захисту прав малолітньої дитини у справі про позбавлення батька дитини батьківських прав.

Також, оглянувши у підготовчому судовому засіданні 14.09.2026 року вищевказану відповідь Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області від 13.07.2026 року за вих. №1-21/404/1, суд дійшов до висновку про наявність підстав для витребування доказів з власної ініціативи, за наслідком чого 21.09.2026 року постановлено ухвалу, якою доручено Службі у справах дітей Одеської міської ради та Органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради провести обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за останнім відомим його місцем зареєстрованого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідком чого скласти відповідний акт та направити до Київського районного суду міста Одеси в порядку виконання відповідної ухвали суду.

На виконання ухвали суду від 21.09.2026 року, до суду 15.10.2026 року надійшла від Київської районної адміністрації Одеської міської ради відповідь разом зі складеним актом від 12.10.2026 року.

До судового засідання призначеного на 20.10.2026 року з`явились:

- представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Левченко Марія Миколаївна, прийнявши участь в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, яка позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити;

- прокурор Невечеря Євгенія Іванівна, яка вважала позовні вимоги підлягаючими задоволенню та підтримала доводи представника позивача, а позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітнього сина вважала таким, що відповідає інтересам дитини.

Відповідач та треті особи у судове засідання призначене на 20.10.2026 року не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з відповіді Відділу адресної довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був зареєстрований: АДРЕСА_1 , однак знятий з реєстраційного обліку 10.12.2024 року.

За наслідком отриманої судом відповіді, повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання здійснювалось шляхом надання оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого, відповідач у відповідності до приписів ч.11 ст. 128 ЦПК України вважається повідомленим належним чином.

Одночасно, судом здійснювалось повідомлення останнього про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судової повістки, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, копією позовної заяви з додатками до неї за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , а також за адресою повідомленою позивачкою щодо останнього місця проживання відповідача: АДРЕСА_2 , однак поштова кореспонденція, яка була скерована для вручення відповідачу, була повернута до суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Таким чином, відповідач про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлявся належним чином і в силу приписів статті 128 ЦПК України вважається повідомленим, однак, у встановлений судом строк не скористався процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, про причини неявки до судового засідання суд не повідомив.

Відповідно до норм ч.ч.1,3,4 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Судом у відповідності до приписів статті 223 ЦПК України підстав для відкладення судового засідання не встановлено.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Шульга проти України" та справі "Красношапка проти України" зазначено, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ та організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.

Статтею 43 ЦПК України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Статтею 281 ЦПК України передбачено, що про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.

Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 20.10.2026 року за відсутності відповідача та третіх осіб, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

За наслідком чого, заслухавши пояснення представника позивачки та прокурора, дослідивши усі докази наявні в матеріалах справи, суд вважає позов ОСОБА_1 підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянка України, на ім`я якої 20.11.2019 року, органом 3518, видано паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , зі строком дії по 20.11.2029 року. У відповідності до витягу з реєстру територіальної громади, виданого Добровеличківською територіальною громадою 14.12.2022 року за №2022/002080863, ОСОБА_1 починаючи з 11.03.2014 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач - ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 з урахуванням наявних відомостей у паспорті серії НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин республіки Молдова, на ім`я якого видано паспорт громадянина Республіки Молдова за № НОМЕР_3 від 18.09.2015 року зі строком дії по 18.09.2022 року, а також на ім`я якого 28.03.2019 року органом за №5103 видано посвідку на постійне проживання в Україні за № НОМЕР_4 , зі строком дії по 27.03.2029 року. Згідно з отриманою судом відповіддю Відділу адресної довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був зареєстрований: АДРЕСА_1 , однак знятий з реєстраційного обліку 10.12.2024 року.

У відповідності до наявного в матеріалах справи заочного рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27.05.2021 року у справі №387/279/21 за позовною завою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_5 від 15.11.2019, виданого 15.11.2019 Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, встановлено, що сторони ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) 15 листопада 2019 року зареєстрували шлюб у Київському районному у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про що вчинено актовий запис №1916.

Зазначеним заочним рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27.05.2021 року у справі №387/279/21, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задоволено частково.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 15.11.2019 у Київському районному у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 1916.

Після розірвання шлюбу позивачці залишено прізвище - ОСОБА_11 .

Частиною 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-IV передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

За наслідком чого, судом було перевірено та встановлено наявність оприлюдненого у Єдиному державному реєстрі судових рішень тексту заочного рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27.05.2021 року у справі №387/279/21, який відповідає наданій до суду копії цього рішення суду, встановлено факт набрання ним законної сили 04.10.2021 року та не оскарження в апеляційному порядку.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Приймаючи положення ч.4 ст. 82 ЦПК України, оскільки рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27.05.2021 року у справі №387/279/21, набрало законної сили та обставин між тими самими сторонами, що і у даній справі, обставини встановлені вказаним рішенням суду, додатковому доказуванню не підлягають.

Отже, сторони у справі, перебували у зареєстрованому шлюбі, починаючи з 15.11.2019 року по 04.10.2021 року.

Також, судом встановлено, що за час перебування у шлюбі, у сторін у справі народилась спільна дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 21.02.2024 року, виданого Добровеличківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), який містить інформацію щодо батьків дитини, яким є сторони у справі: ОСОБА_9 та ОСОБА_1 .

Зазначеним заочним рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27.05.2021 року у справі №387/279/21 встановлено, що згідно з довідкою від 12.04.2021 року, виданої відділом «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого органу Добровеличківської селищної ради - Апарат ради, встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає за адресою с.Мар`ївка Кіровоградської області. До складу її сім`ї входить син ОСОБА_12 2015 року народження, син ОСОБА_3 2020 року народження.

У відповідності до наданого до суду витягу з реєстру територіальної громади, виданого Добровеличківською територіальною громадою 14.12.2022 року за №2022/002080754, також підтверджено, що малолітній син сторін у справі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований з 14.12.2022 року за адресою: АДРЕСА_3 , тобто за місцем проживання матері - ОСОБА_1 .

Отже, малолітній син сторін у справі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає спільно з матір`ю, окремо від батька.

Судом встановлено, що вказаним заочним рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27.05.2021 року у справі №387/279/21, яким розірвано шлюб між сторонами у справі, також ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 (однієї/четвертої) частки всіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму до досягнення дитиною повноліття. Стягнення аліментів розпочато з 12.04.2021 року. Допущено негайне виконання рішення та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в межах суми платежу за один місяць.

Згідно з актом обстеження умов проживання №161, складеним 15.12.2022 року уповноваженими особами ССД виконавчого органу Добровеличківської селищної ради вбачається, що за наслідком проведення обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , встановлено, що за зазначеною адресою проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Обстеженням встановлено, що житло розташовано на 1 поверсі 1 поверхового будинку, складається з 3 кімнат, який належить матері ОСОБА_13 . Встановлено, що у будинку є всі необхідні меблі та побутова техніка. У родини є запас дров та продуктів харчування. Встановлено, що для виховання, розвитку та проживання дитини створено умови. У дітней є окрема кімната, об лаштована відповідно до вікових особливостей та побажання дітей. Діти забезпечені одягом та взуттям. Старший хлопчик навчається дистанційно. Стосунки, традиції сім`ї дружні, доброзичливі. У акті зазначено, що надані рекомендації з реєстрації у найближчий час місце проживання молодшого сина та не допускати дитячої бездоглядності.

У відповідності до наданого до суду Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-7), сформованої 20.01.2025 року Пенсійним фондом України вбачається, що позивачка ОСОБА_1 , у тому числі починаючи з дати народження сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була працевлаштованою до грудня 2022 року включно, у наступних юридичних установах: ТОВ «ПАРК ДІМ»; ТОВ «МОДЕРН-РІТЕЙЛ».

У відповідності до заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.10.2023 року у справі №387/1053/22, визначено місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН: НОМЕР_7 ) за адресою місця проживання ОСОБА_1 .

Судом було перевірено та встановлено наявність оприлюдненого у Єдиному державному реєстрі судових рішень тексту заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.10.2023 року у справі №387/1053/22, який відповідає наданій до суду копії цього рішення суду, встановлено факт набрання ним законної сили 21.11.2023 року та не оскарження в апеляційному порядку.

Після набрання вищезазначеним рішенням суду законної сили, з поданих до суду доказів, вбачається наявність наступних обставин.

30.11.2023 року ОСОБА_1 звернулась з заявою Слободійського районного відділу внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ Придністровської Молдавської Республіки щодо надання допомоги у повернення малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з посиланням на те, що його у березні 2022 року забрав батько, що підтверджується наданим повідомленням про прийняття заяви про злочин від 30.11.2023 року.

15.12.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Посольства України в Республіці Молдови та до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Україні, в якому просила захистити та вжити заходів відповідно до міжнародного права, допомогти повернути їй неповнолітнього сина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , незаконного утриманого всупереч рішення Суду України про визначення місця проживання неповнолітнього сина з нею та сприяти у можливості потрапити їй разом з сином ОСОБА_15 на територію Україну.

Відповідне звернення у тому числі було скеровано секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Національної поліції України, що підтверджується листом від 03.01.2024 року, в якому також зазначено, що зі слів заявниці ( ОСОБА_1 ), її колишній чоловік ОСОБА_2 не виконує зазначене судове рішення, силоміць утримує її сина, який є громадянином України в Республіці Молдові.

Зазначений лист секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 03.01.2024 року щодо можливих неправомірних дій, вчинених відносно ОСОБА_1 та з інших питань, разом з додатками до нього, в подальшому був скерований Слідчим Управлінням ГУНП в Кіровоградській області листом від 10.01.2024 року за №138 до ГУНП в Кіровоградській області, яким в свою чергу листом 15.01.2024 року було передано до Відділення поліції №2 (смт. Добровеличківа) Новоукраїнського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, для прийняття рішення щодо його реєстрації в ІКС ІПНП (журналі ЄО) та подальшого розгляду відповідно до вимог законодавства України.

У відповідності до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 12.02.2024 року, виданого органом досудового розслідування Відділенням поліції №2 (смт. Добровеличківа) Новоукраїнського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області вбачається, що 15.01.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , звернулась до чергової частини ВП№2 (смт. Добровеличківка) Новоукраїнського РВП ГУНП в Кіровоградській області щодо невиконання рішення суду у цивільній справі №387/1053/22 від 11.10.2023 року колишнім чоловіком ОСОБА_2 , та повідомивши, що він перебуваючи за кордоном України не повертає спільних дітей до місця постійного проживання. Відомості за вказаною заявою, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення 15.01.2024 року внесені до ЄРДР за №12024121100000025, за правовою кваліфікацією можливого кримінального правопорушення за ч.1 ст. 382 КК України.

В межах вказаного кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, 13.02.2024 року Новоукраїнською окружною прокуратурою Кіровоградської області було надіслано на адресу Слідчого відділення Відділення поліції №2 (смт. Добровеличківа) Новоукраїнського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області письмо рви вказівки. У тому числі з долучення до матеріалів справи постанову про визнання потерпілою ОСОБА_1 та вчинення інших необхідних дій у відповідності до положень КПК України.

Доказів за наслідком розгляду вказаного звернення та наслідків розгляду кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за №12024121100000025 від 15.01.2024 року до суду не надано.

В подальшому, у відповідності до наданих до суду позивачем доказів, вбачається, що позивачка - ОСОБА_16 , разом з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , протягом останніх років мешкають у Республіці Італії.

Так, у відповідності до довідки про реєстрацію місця проживання, виданою 21.02.2025 року посадовою особою відділу реєстрації актів цивільного стану м. Чільяно Піссародо Емануеле, переклад якої з іспанської мови на українську виконано перекладачем ОСОБА_17 , підпис якого посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онопченко О.В., зареєстровано в реєстрі за №299, засвідчено, що ОСОБА_1 , народжена ІНФОРМАЦІЯ_8 в Україні, разом з сім`єю: малолітнім ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та малолітнім ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані в АДРЕСА_4 .

Згідно з листом за №1021/2025 (сс526) виданим 26.02.2025 року Соціальною кооперативною установою «ONLUS», розташованою в місті Новара, Республіка Італія, виданим на ім`я ОСОБА_1 , останню повідомлено, що строк співпраці з нею та членство в установі, яке закінчується 28.02.2025 року, було продовжено строком до 31.05.2025 року. Переклад зазначеної довідки з іспанської мови на українську виконано перекладачем ОСОБА_17 , підпис якого посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новіковою Л.В., зареєстровано в реєстрі за №577.

Відповідно до листа підприємства «Nuova Assistenza», переклад якої з італійської мови на українську виконано перекладачем Бриштеном В.В., підпис якого посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новіковою Л.В., зареєстровано в реєстрі за №578, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , працевлаштована, якій у січні 2025 року було нараховано заробітну плату в сумі 1606,22 Євро, чистий дохід за місяць становив 1456,00 Євро.

Малолітній ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у 2024/2025 навчальному році був зарахований до розділу 2А дитячої дошкільної установи у Монкрівелло (ВЧ) і постійно відвідує заняття, що підтверджується заявою шкільного керівника проф-ки Ардіссіно Енріки Установи середньої освіти «ДОЕ ЕВАЗІО ФЕРРАРІС» за реєстр. №3300/2025 від 11.02.2025 року, переклад якої з італійської мови на українську виконано перекладачем ОСОБА_17 , підпис якого посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новіковою Л.В., зареєстровано в реєстрі за №576.

Також суд зазначає, що 03.02.2025 року ОСОБА_21 , кандидатом психологічних наук, складено висновок фахівця за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на звернення його матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у відповідності до якого у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діагностовано тісну, надійну прив`язаність до матері. ОСОБА_3 має позитивно забарвлений психоемоційний зв`язок з матір`ю. Середовище, в якому знаходяться хлопчик поряд із матір`ю, є для нього сприятливим та таким, що забезпечує задоволення його базових потреб та всебічний розвиток. Мама є для ОСОБА_3 опорною особою. У ОСОБА_3 наявний тісний, нерозривний зв`язок з матір`ю, який необхідно зберігати та не можна порушувати і який необхідно враховувати при встановленні порядку та режиму піклування про дитину, оскільки у нього сформовано тісний зв`язок із матір`ю. Неможливо відлучати дитину від тих осіб, які є для неї опорними (матір) без завдання дитині шкоди її психологічному стану. У разі невиконання рекомендації існує ризик формування у ОСОБА_3 несприятливих наслідків у вигляді порушення самооцінки, статеворольової поведінки, формування невротичних комплексів, травм відторгнутості, прив`язаності та покину тості, складноші у соціальних стосунках, зокрема, що пов`язані з протилежною статтю, схильність до руйнівної поведінки та ауто агресії, психосоматичні захворювання, формування у дитині суїцидальних нахилів.

Щодо медичного стану здоров`я дитини сторін у справі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судом також встановлено, що у віці до одного року, 12.02.2020 року дитині було проведено операцію уретеропластики, що підтверджується випискою з рішення ЛКК №308, виданою КНП «Дитяча міська поліклініка №6» Одеської міської ради, якою встановлено діагноз дитині - Q62,0 - лівобічний гідронефроз та зазначено, що дитина потребує постійного медикаментозного лікування.

Згідно з випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, виданої 19.03.2025 року лікарем ОСОБА_22 вбачається, що малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено наступний діагноз: новоутворення м`яких тканин потиличної ділянки, ліпома, лівобічний гідронефроз. Стан після перенесеної операції від 12.02.2020 року.

03.04.2025 року лікарем амбулаторного відділення Соціальної служби Університетської лікарні, Новара, ОСОБА_23 , в рамках надання консультації з корпоративних соціальних послуг, складено звіт, переклад якого з італійської мови на українську виконано перекладачем ОСОБА_24 , підпис якого посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ващенко Н.Г., зареєстровано в реєстрі за №1622, у відповідності до якого зазначено персональні дані дитини - ОСОБА_3 та засвідчено наступне: «була проведена співбесіда в офісі з матір`ю неповнолітнього, панею ОСОБА_25 (народженою в Україні ІНФОРМАЦІЯ_8 ). У жінки є двоє дітей, перша від попередніх стосунків - ОСОБА_26 (народжений в Україні ІНФОРМАЦІЯ_9 - батько його не визнає), потім вона офіційно одружилася в Україні з паном ОСОБА_27 (народженим в ОСОБА_28 ІНФОРМАЦІЯ_10 ), і від цих нових стосунків народився другий син ОСОБА_4 . Вона завжди проживала в Україні - шлюб було розірвано за рішенням суду від 27.05.2021 про розлучення та визначенням аліментів - потім вона та її діти переїхали до Придністров`я на кордон з ОСОБА_28 - спочатку їх приймали батьки колишнього чоловіка, оскільки, коли розпочалася війна, вона не знала, до кого ще звернутися. Потім виникли інші проблеми, як у стосунках та у співіснуванні з колишніми родичами, так і зі здоров`ям старшої дитини. З цієї причини вона переїхала до столиці Молдови, сіла на автобус і прибула до Італії разом зі своїм сином ОСОБА_29 , щоб забезпечити його лікування волонтерами в цьому регіоні - в`їзд до Італії 16.04.2022 р. Другу дитину, через серйозні існуючі проблеми у стосунках з родиною колишнього чоловіка, утримували на території Придністров`я, і лише 31.12.2023 р. мати змогла привезти свою другу дитину сюди, до Італії, після втручання місцевої влади (рішення від 11.10.2023 р., яке визначає проживання неповнолітнього за місцем проживання матері). Родині тут, в Італії, допоміг друг, який живе в ОСОБА_30 , який забезпечив їх харчуванням та житлом - вони перебувають тут, в Італії належним чином, з усіма документами СІ, TS, медичними - повідомлення про вручення з головного управління поліції на отримання дозволу на тимчасове проживання для українських біженців. Жінка працює соціальним працівником системи охорони здоров`я (OSS) в лікувально-реабілітаційному центрі для людей похилого віку (RSA) в Чільяно. Діти регулярно відвідують школу. Педіатр Микити - доктор ОСОБА_31 . Обидва документи українського суду, апостильовані та перекладені італійською мовою, були прочитані та оприлюднені. Зазначається, що на сьогодні біологічний батько ОСОБА_4 перебуває в Придністров`ї, ця територія наразі не має юрисдикції, визнаної іншими державами, і тому для продовження процесу встановлення виключної опіки в матері, наразі неможливе, оскільки уряд Придністров`я не визнає документи, видані українською судовою владою. Біологічний батько не мав жодних контактів зі своїм сином ні усних, ні особистих з моменту прибуття неповнолітнього до Італії та відмовляється надати своїй колишній дружині довіреність на все, що стосується. Співробітник служби, що підписалася нижче, спробувала зв`язатись з батьком телефоном за єдиним доступним номером, мобільним, але він не відповів. З огляду на вищезазначене, вважається, що мати може підписати документи про згоду, надіслані особі, що підписалися нижче, вашою клінікою + додаток 5 до декларації про знаходження на відстані та перешкоди одного з батьків. Зазначається, що жінка також звернулася до адвоката, який підтвердив наявність деталей на користь того, що підписання додатку 5 є достатнім.».

У відповідності до відповіді доктора ОСОБА_32 , директора по психології Територіального управління охорони здоров`я Верчеллі (A.S.L. VC) та доктора Патриция Коломбари, директора відділення психологія Територіального управління охорони здоров`я Верчеллі (A.S.L. VC) від 04.10.2025 року, переклад якої з італійської мови на українську виконано перекладачем ОСОБА_33 , підпис якого посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Череватенко О.М., зареєстровано в реєстрі за №1621, повідомлено, що з приводу повідомлення стосовно запиту про опіку над неповнолітнім ОСОБА_19 , народженим в Україні ІНФОРМАЦІЯ_11 , за запитом матері, пані ОСОБА_1 , щодо неповнолітньої дитини, про якого йде мова, було зроблено 11.07.2024 року початкова співбесіда з нею була запланована на 12.11.2024 року. Під час співбесіди мати повідомила, що у дитини блювота, енурез, оніхофагія, панічні атаки. Вона також повідомила, що у дитини є проблеми зі здоров ям з ймовірними емоційними наслідками. Докторами у відповіді зазначено, що для того, щоб взяти на себе опіку над неповнолітньою дитиною в службі психології розвитку Територіального управління охорони здоров`я (ASL ) Верчеллі, необхідно отримати згоду на лікування від обох батьків, які здійснюють батьківські права. Тому, стосовно запиту матері щодо неповнолітньої дитини, початок процесу буде можливим лише після отримання письмової згоди батька та фотокопії документа, що посвідчує особу, який має бути надісланий через офіційну сертифіковану електронну пошту (РЕС) або за дозволом уповноважених судово-адміністративних органів (A.A.G.G.).

Щодо батька дитини судом також встановлено, що у відповідності до довідки Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 09.01.2025 року за №68050707 засвідчено, що ОСОБА_1 не отримувала аліменти від ОСОБА_2 за період з 01.06.2024 року по 31.12.2024 року, згідно з виконавчим листом №387/279/21, виданого Добровеличківським районним судом Кіровоградської області від 13.07.2021 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Засвідчено, що станом на 31.12.2024 року заборгованість по аліментам становить 145 088,50 грн., що додатково підтверджується розрахунком заборгованості по аліментам від 09.01.2025 року складеного старшим державним виконавцем Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в рамках виконавчого провадження ВП №68050707.

Згідно з відповіддю ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області від 12.02.2025 року за №601/71ар повідомлено, що матеріалами заяви щодо встановлення місця знаходження злісного неплатника аліментів, гр.-на ОСОБА_2 було зареєстровано в ЄО №4095 від 05.02.2025 року відділу поліції №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області. Засвідчено, що проведеною перевіркою встановлено, що згідно бази «ІПНП» ОСОБА_2 дійсно значиться за адресою: АДРЕСА_2 , що є територією ВнП №1 ОРУП №2 ГУНП в Одеській області, куди направлено вказані матеріали для проведення подальшої перевірки.

Разом з тим, як встановлено судом, згідно з відповіддю Відділу адресної довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був зареєстрований: АДРЕСА_1 , однак знятий з реєстраційного обліку 10.12.2024 року.

Під час розгляду справи, ухвалою суду від 21.09.2026 року було доручено Службі у справах дітей Одеської міської ради та Органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради провести обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за останнім відомим його місцем зареєстрованого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання ухвали суду від 21.09.2026 року, до суду 15.10.2026 року надійшла від Київської районної адміністрації Одеської міської ради відповідь разом зі складеним актом від 12.10.2026 року, яким засвідчено, що під час виходу за вказаною адресою: АДРЕСА_1 , встановити чи проживає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за вказаною адресою, не представилось можливим, оскільки будинок розташований за забором, а на дзвінки у дзвінок (домофон) ніхто не вийшов. Зі слів сусіда з будинку навпроти, який не надав свої повні дані, було повідомлено, що за вказаною адресою він бачив чоловіка старшого за віком, ніж ОСОБА_34 , однак приїжджає він крайнє рідко.

Також, під час розгляду справи, судом за заявою сторони позивача, було допитано в якості свідків наступних осіб: ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 , за наслідком чого:

- Свідок - ОСОБА_5 , за наслідком допиту 13.11.2025 року повідомила, що знайома з позивачкою ( ОСОБА_1 ), з якою вона працювала, а в подальшому познайомилась з відповідачем, який був чоловіком позивачки. Свідок повідомила, що їй відомо, що позивачка перший раз робила переривання вагітності, а в другий раз, в неї народився син ОСОБА_4 . Свідок повідомила, що відповідач (чоловік ОСОБА_1 ) не хотів, щоб ОСОБА_35 спілкувалась з нею, оскільки вважав, що вона (свідок) погано впливає на позивачку. Свідок повідомила, що допомагала позивачці після народження дитини.

- Свідок - ОСОБА_36 , за наслідком допиту ІНФОРМАЦІЯ_12 повідомила, що є подругою позивачки ОСОБА_1 , з якою знайома біля 15 років. Також вона знайома з відповідачем, батьком малолітнього ОСОБА_4 , з яким вона познайомилась коли позивачка приїхала з ним до своїх батьків. Свідок повідомила, що ОСОБА_37 не дуже добре словесно висловлювався до позивачки та до дитини. Повідомила, що коли дитині ( ОСОБА_4 ) було приблизно один місяць, йому робили операцію на нирці, однак пан ОСОБА_37 майже не допомагав позивачці матеріально, не відвідував малолітнього у лікарні. Повідомила, що їй зі слів позивачки відомо про те, що ОСОБА_37 пропонував позивачці виїхати до його батьків у ОСОБА_28 на початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію Україну, однак згодом вони вигнали позивачку, заборонивши бачити дитину, а малолітнього залишили проживати з ними. Свідок зазначила, що в подальшому позивачка, як матір дитини, забрала ОСОБА_4 проживати до себе. Свідок зазначила, що ОСОБА_37 (батько дитини) на зв`язок не виходить, дитиною не цікавиться. Повідомила, що за її оцінкою, відносини між ОСОБА_1 та її чоловіком були погані. Коли позивачка виїхала за кордон, свідок зазначила, що не пам`ятає, однак зазначила, що ОСОБА_1 виїхала поза межі державного кордону України разом з дітьми та чоловіком, де вони проживали в ОСОБА_28 . Наразі де проживає ОСОБА_37 , свідок зазначила, що їй не відомо. Однак, свідок надала свідчення, що їй відомо, що відповідач ( ОСОБА_2 ) певний час працював в місті Одесі на складі.

- Свідок - ОСОБА_7 , за наслідком допиту 26.02.2026 року повідомила, що є матір`ю позивачки - ОСОБА_1 . Надала свідчення, що після укладення шлюбу між її дочкою та ОСОБА_38 , а також після народження в них спільної дитини ОСОБА_4 , відповідач не звертав уваги на сім`ю, вживав енергетичні напої. Повідомила, що дитина ( ОСОБА_4 ) народилась з патологією нирок, однак ОСОБА_37 , як батько, під час проведення операції дитині та коли позивачка перебувала у пологовому будинку, участі не брав. Свідок надала свідчення, що грошові кошти та їжу ОСОБА_1 надсилала мати, а старший син її дочки на момент проведення операції ОСОБА_4 , проживав у неї. Щодо спільного проживання життя її дочки ОСОБА_39 та колишнього чоловіка ОСОБА_40 , свідок повідомила, що поведінка останнього в кращу сторону не змінювалась. Свідок надала свідчення, що відповідач не виконує свої обов`язки, у нього ( ОСОБА_40 ) заборгованість зі сплати аліментів більше 100 000,00 грн., а минулого року коли малолітньому ОСОБА_4 потрібно було робити операцію на голові, відповідач - ОСОБА_2 , як батько дитини, дозволу на проведення операції не надав, у зв`язку з чим, операцію провели лише за згодою матері. Свідок надала свідчення, що відповідач - ОСОБА_2 не телефонує позивачці та не пише. Свідок також підтвердила обставини щодо того, що батьки відповідача дійсно забрали малолітнього ОСОБА_4 у Придністровську Молдавську Республіку, а сам відповідач проживав в ОСОБА_28 , допоки старшому сину позивачки проводили операцію на серці, однак коли її дочка - ОСОБА_1 приїхала забрати сина ОСОБА_4 , батьки відповідача викликали відносно неї поліцію та закрили у відділку поліції, не надавши дитину. За наслідком чого, її дочка зверталась за допомогою до уряду Республіки Молдови щодо повернення їй дитини, за наслідком чого, їй вдалось забрати сина ОСОБА_4 . Свідок повідомила, що після виїзду за кордон, позивачка не змінювала номер телефону. Свідок зазначила, що з батьками відповідача та відповідачем не має зв`язку. Також свідок зазначила, що їй відомо, що коли з відповідачем був зв`язок то позивачка повідомляла відповідача, що їх син хворіє, останній відповідав, що ОСОБА_1 потрібні від нього лише грошові кошти. Свідок повідомила, що відповідач лише один раз надіслав позивачці грошові кошти 6 років тому у розмірі біля 200 грн.

Інших доказів матеріали справи не містять.

За наслідком вище встановлених обставин, суд зазначає наступне.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Щодо виниклих правовідносин за даною справою, останні пов`язані із позбавлення особи батьківських прав відносно дитини, які врегульовані Сімейним кодексом України (далі - СК України).

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я та безпеку, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства», діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили..

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

У відповідності до частин першої, другої статті 2 Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Відповідно до положень вказаної статті, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд у постановах від 27 березня 2020 року у справі № 523/16635/17 (провадження № 61-5437св19), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) зробив висновок, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначив, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20) зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

В постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/13654/21 наведено такі правові висновки: «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Жорстоке поводження з дитиною полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.». «Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.».

Суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18 вказано, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.

Крім того, у статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Також суд зазначає, що відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Крім того, суд наголошує, що дитина є суб`єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана під час вирішення між батьками спору. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Верховний Суд вже звертав увагу на те, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13, від 02 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21).

Відповідно до ч. 2 ст. 166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Згідно ч. 3 ст. 166 Сімейного кодексу України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Крім того, у відповідності до положень ч.1 ст. 169 СК України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Одночасно суд зазначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Виходячи з вищевикладеного та приймаючи вищевикладені встановлені обставини, судом встановлено, що сторони по справі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянка України, та відповідач - ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.11.2019 року, який розірвано заочним рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27.05.2021 року у справі №387/279/21, за час перебування в якому сторони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За наслідком чого сторони, як батьки дітей, у відповідності до Основного Закону України - Конституції України, національного і міжнародного законодавства, мають рівні права та обов`язки відносно дитини.

Питання з визначення місця проживання малолітнього - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою місця проживання ОСОБА_1 , визначено заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 11.10.2023 року у справі №387/1053/22, яке набрало законної сили 21.11.2023 року.

Судом беззаперечно встановлено, що спільний син сторін по справі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2024 року, як і станом на час звернення до суду з даним позовом та ухвалення судового рішення проживає разом з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянкою України, окремо від батька дитини.

У відповідності до приписів статті 165 СК України, у позивача, як матері дитини, наявне право на звернення до суду з цим позовом про позбавлення батька дітей батьківських прав у відповідності до положень статті 164 СК України.

Подані стороною позивача докази у відповідності до положень ст. 77-80 ЦПК України є належними, достовірними, достатніми та допустимими.

Судом також приймаються в якості належних доказів показання свідків, які узгоджуються між собою та з наявними доказами в матеріалах справи, та не протирічать між собою.

У відповідності до наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено належне виконання ОСОБА_1 , як матір`ю, своїх батьківських обов`язків відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Поряд з цим, судом також встановлено, що надані позивачем докази в сукупності свідчать про невиконання відповідачем - ОСОБА_2 , як батьком, своїх батьківських обов`язків по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Жодного доказу на підтвердження виконання відповідачем покладених на нього батьківських обов`язків з належного виховання, утримання, прийняття участі у житті малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , цікавлення його долею, спілкування, до суду в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано.

Судом встановлено, що з відповідача заочним рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27.05.2021 року у справі №387/279/21, стягуються аліменти на малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 (однієї/четвертої) частки всіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму до досягнення дитиною повноліття. Однак, вказане рішення відповідачем належним чином не виконується, та у відповідності до відповіді Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 09.01.2025 року за №68050707 засвідчено, що ОСОБА_1 не отримувала аліменти від ОСОБА_2 за період з 01.06.2024 року по 31.12.2024 року, а заборгованість відповідача зі сплати аліментів станом на 31.12.2024 року становить 145 088,50 грн.

Наявні в матеріалах справи докази не містять жодної інформації з приводу наявності заперечень відповідача щодо позбавлення його батьківських прав та бажання виконувати свої батьківські обов`язки та приймати участь у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , цікавлення його долею, життям і здоров`ям.

З поданих до суду доказів вбачається, що малолітній син сторін у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з народження має розлади здоров`я, за наслідком чого на першому місяці життя переніс операцію, а в подальшому, з урахуванням підтверджених свідками обставин, у малолітнього сина сторін у справі діагностовано інші захворювання, які потребують лікування у закладах охорони здоров`я.

Крім того, у відповідності до встановлених обставин, вбачається, що позивачка разом з малолітнім сином, в умовах введеного в Україні воєнного стану починаючи з 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, останні два роки мешкає в Республіці Італія, де, у відповідності до звіту складеного 03.04.2025 року лікарем амбулаторного відділення Соціальної служби Університетської лікарні, Новара, ОСОБА_23 , та відповіді докторів Барбари Арко, директора по психології Територіального управління охорони здоров`я Верчеллі (A.S.L. VC) та ОСОБА_41 , директора відділення психологія Територіального управління охорони здоров`я Верчеллі (A.S.L. VC) від 04.10.2025 року, для отримати згоди на лікування дитини необхідна згода обох батьків дитини.

Судом враховується, що вказаним звітом від 03.04.2025 року засвідчено, що розглядалось питання з приводу надання можливості позивачці, як матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особисто підписати документи про згоду на лікування малолітнього сина, без згоди батька, який не приймає участі у вихованні дитини.

Отже, у відповідності до встановлених обставин, суд погоджується та вважає підставними доводи позивачки, що за наслідком невиконання відповідачем батьківських обов`язків і не прийняття участі у його житті відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у тому числі під час лікування дитини, який потребує медичної допомоги, створюється загроза для здоров`я і життя дитини, що є не припустимим.

Суд зазначає, що на виконання приписів ст. 19 СК України, судом у відповідності до ухвал суду від 10.10.2025 року та 03.07.2026 року здійснювалось витребування зі Служби у справах дітей Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області та Виконавчого комітету Добровеличківської селищної ради, як органу опіки та піклування за місцем зареєстрованого проживання малолітньої дитини в Україні, висновок за наслідком розв`язання питання про доцільність чи недоцільність позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а у відповідності до ухвали суду від 21.09.2026 року доручено Службі у справах дітей Одеської міської ради та Органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради провести обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за останнім відомим його місцем зареєстрованого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, у відповідності до отриманої судом 14.07.2026 року відповіді Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області від 13.07.2026 року за вих. №1-21/404/1 повідомлено, що у даній справі виконавчий комітет Добровеличківської селищної ради, як орган опіки та піклування позбавлений можливості виконати передбачені законом дії, необхідні для підготовки обґрунтованого письмового висновку, зокрема вжити заходів щодо врегулювання сімейної ситуації та з`ясувати дійсні причини невиконання відповідачем батьківських обов`язків, а також зазначено про не проживання відповідача на території Добровеличківської селищної ради.

В свою чергу у відповідності до акту бесіди від 12.10.2026 року, складеного уповноваженими особами органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради засвідчено, що під час виходу за останньою зареєстрованою адресою місця проживання відповідача - ОСОБА_2 , якою є: АДРЕСА_1 , встановити чи проживає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за вказаною адресою, не представилось можливим, оскільки будинок розташований за забором, а на дзвінки у дзвінок (омофон) ніхто не вийшов. Зі слів сусіда з будинку навпроти, який не надав свої повні дані, було повідомлено, що за вказаною адресою він бачив чоловіка старшого за віком, ніж ОСОБА_34 , однак приїжджає він крайнє рідко.

Судом враховується, що у відповідності до висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду викладеного у постанові від 11 грудня 2023 року, прийнятого у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22), а також викладеного у постанові Верховного Суду від 09.09.2026 року у справі №521/9617/24, передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами.

Приймаючи вказаний висновок, а також, що у даній справі суд позбавлений можливості отримати відповідний висновок від органу опіки та піклування на виконання ухвали суду, суд вирішує спір у даній справі за наявними в матеріалах справи доказами.

Також враховуючи вік малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлений матір`ю дитини та свідками стан здоров`я дитини, перебування останнього поза межами державного кордону України, а також з урахуванням повідомленої психотравмуючої ситуації для дитини яка мала місце у 2022-2023 роках під час виїзду до Руспубліки Молдови, викладених висновків у у висновку фахівці ОСОБА_21 за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , розгляд справи здійснюється без з`ясування думки дитини.

При вищевикладених обставинах, дослідивши та надавши оцінку усім доказам наявним в матеріалах справи в цілому, так і кожному доказу окремо, виходячи як з найкращих інтересів дитини, суд вважає підтвердженим належними, допустимими, достатніми і достовірними доказами та встановленим, що відповідач ОСОБА_2 свідомо не виконує покладені на нього батьківські обов`язки відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі з його виховання та утримання, не піклується про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не цікавиться долею дитини, не спілкується з нею, самоусунувся від покладених на нього батьківських обов`язків, що свідчить про наявність факту ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина, за наслідком чого суд вважає наявними правові підстави для позбавлення відповідача батьківських прав у відношенні до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Одночасно судом не вирішується питання про стягнення з відповідача аліментів на малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідне питання вирішено заочним рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27.05.2021 року у справі №387/279/21, яке набрало законної сили.

Суд ухвалюючи рішення суду враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

З урахуванням вищевикладеного в цілому, аналізуючи зібрані по справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку наявними в матеріалах справи доказам, враховуючи позицію прокурора, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб: Служби у справах дітей Добровеличківської селищної ради, Виконавчого комітету Добровеличківської селищної ради, Київської окружної прокуратури міста Одеси, про позбавлення батьківських прав, є обґрунтованими, підлягають задоволенню.

Під час ухвалення рішення суд, у відповідності до приписів статті 264 ЦПК України у тому числі вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

У відповідності до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за пред`явлення даного позову було сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Приймаючи задоволення позовних вимог позивача, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 1211,20 грн.

Приймаючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 141, 263-265, 267, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_6 ), треті особи: Служба у справах дітей Добровеличківської селищної ради (місцезнаходження: 27000, Кіровоградська обл., Новоукраїнський р-н, селище Добровеличківка, вул. Незалежності, 112), Виконавчий комітет Добровеличківської селищної ради (місцезнаходження: 27000, Кіровоградська обл., Новоукраїнський р-н, с-ще Добровеличківка, вул. Незалежності, 112), Київської окружної прокуратури міста Одеси (місцезнаходження: 65059, м. Одеса, вул. Краснова, 10) про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина Республіки Молдова, батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , РНОКПП НОМЕР_7 , у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 02.11.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко