Вирок від 29 жовтня 2026 р. у справі №338/1059/25 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 338/1059/25

Провадження №1-кп/338/40/26

30 жовтня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі : головуючого – судді ОСОБА_1 ,

з участю : секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани об`єднане кримінальне провадження №12025091120000079 від 17 червня 2025 року та №62025170040005291 від 25 березня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше судимого:

вироком Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2025 року за ч.2 ст.345 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі;

вироком Заводського районного суду м.Запоріжжя від 20 травня 2026 року за ч.5 ст.407 КК України, із застосуванням ч.4 ст.70 КК України остаточно до 5 років позбавлення волі,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч.2 ст.345 КК України,

в с т а н о в и в :

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_7 вчинив самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану.

Також ОСОБА_7 вчинив умисне заподіяння працівникам правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків.

Кримінальні правопорушення скоєно за таких обставин.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_7 був призваний 10 жовтня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу до Збройних Сил України.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23 грудня 2024 року №383 його зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення на посаді номера обслуги протитанкового взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан, строк дії якого надалі неодноразово продовжувався та який діяв у період вчинення кримінального правопорушення. Про запровадження цього правового режиму ОСОБА_7 було відомо.

Однак ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, без дозволу командирів і начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин, 13 лютого 2025 року самовільно залишив місце тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 .

Після цього повернувся до с.Гринівка, де перебував поза місцем служби, військових обов`язків не виконував, час проводив на власний розсуд та заходів для повернення до військової частини не вживав.

Самовільне перебування поза місцем служби тривало до 17 червня 2025 року, коли ОСОБА_7 затримали працівники поліції в с.Гринівка у зв`язку з учиненням іншого кримінального правопорушення.

Крім того, на розгляді Богородчанського районного суду Івано-Франківської області перебувало кримінальне провадження №12024091120000167 щодо ОСОБА_7 за ч.2 ст.345 КК України, судова справа №338/214/25. У зв`язку з його ухиленням від явки в суд ухвалою від 28 квітня 2025 року надано дозвіл на затримання ОСОБА_7 з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу.

Для виконання цієї ухвали близько 18 год 17 червня 2025 року працівники сектору кримінальної поліції відділення поліції №2 Івано-Франківського районного управління поліції ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 прибули в с.Гринівка до місця перебування ОСОБА_7 поблизу будинку №11 на вул.Богдана Яцківа.

ОСОБА_7 , перебуваючи на подвір`ї зазначеного господарства, достовірно знаючи, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є працівниками поліції та виконують службові обов`язки щодо його затримання на підставі судової ухвали, відмовився виконувати їхні законні вимоги.

Близько 18 год 10 хв, діючи умисно, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, з метою заподіяння працівникам поліції тілесних ушкоджень та перешкоджання здійсненню його затримання, використав газовий балончик «Терен-4», розпиливши сльозогінну та подразнювальну речовину в ділянку обличчя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Унаслідок цих дій кожному з потерпілих спричинено хімічний опік рогівки та кон`юнктиви обох очей, який належить до легких тілесних ушкоджень.

Після застосування газового балончика ОСОБА_7 намагався втекти, однак був переслідуваний і затриманий працівниками поліції.

ІІ. Позиція обвинуваченого та показання допитаних осіб.

Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні вини в умисному заподіянні працівникам поліції легких тілесних ушкоджень не визнав. Водночас повністю визнав вину в самовільному залишенні місця служби та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті за ч.5 ст.407 КК України.

Пояснив, що з жовтня 2022 року проходив військову службу в Збройних Силах України, зокрема на території Запорізької області. У період із 21 липня по 12 серпня 2023 року самовільно залишав місце служби, однак ухвалою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 05 травня 2026 року був звільнений від кримінальної відповідальності за цей епізод у зв`язку з поверненням до військової служби. Також підтвердив самовільне залишення місця служби в період із 11 травня по 17 грудня 2024 року, за що засуджений вироком цього ж суду від 20 травня 2026 року.

Надалі проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 з місцем дислокації в АДРЕСА_1 та виконував бойові завдання на території Курської області російської федерації. Зазначив, що підрозділ зазнавав значних втрат, тому, побоюючись за власне життя, самовільно повернувся з району виконання бойових завдань до розташування військової частини в АДРЕСА_1 . Коли йому повідомили про необхідність повернутися до Курської області, вирішив залишити військову частину. Повернувся додому в с.Гринівка, де переховувався. Підтвердив, що дозволу командування на залишення місця служби не отримував. Обставин цього епізоду не оспорював та просив суворо його не карати.

Щодо подій 17 червня 2025 року пояснив, що перебував у ОСОБА_9 , якій допомагав по господарству. Вона пригощала присутніх, разом вони вживали горілку. Близько 18 год у будинок зайшов молодий чоловік, який повідомив, що є працівником поліції. Попросив його пред`явити службове посвідчення, однак, той відмовився це зробити. ОСОБА_9 почала виганяти чоловіка з будинку, а він у цей час вибрався через вікно та побіг до лісового масиву.

Ствердив, що в лісі його наздогнали працівники поліції та почали завдавати ударів. Після цього привели до господарства ОСОБА_9 , де продовжили бити й зламали йому ключицю. Зазначив, що ці події бачили його мати та сусіди, які просили поліцейських не бити його. ОСОБА_9 також намагалася його визволити та штовхала працівників поліції.

Не заперечив, що того дня мав при собі газовий балончик, долучений до матеріалів кримінального провадження як речовий доказ та оглянутий судом. Водночас заперечив його застосування до працівників поліції. Пояснив, що газ у балончику закінчився, тому він ним не скористався й викинув його.

Наполягав, що газ в обличчя поліцейських не розпилював та умисно тілесних ушкоджень їм не заподіював. Просив виправдати його за ч.2 ст.345 КК України у зв`язку з недоведеністю пред`явленого обвинувачення.

Потерпілий ОСОБА_5 дав показання про те, що 17 червня 2025 року разом із ОСОБА_6 та ОСОБА_8 прибув у с.Гринівка для виконання ухвали суду про дозвіл на затримання ОСОБА_7 з метою приводу. Користувалися службовим автомобілем «Chevrolet Aveo», перебували в цивільному одязі.

Підтвердив, що під час здійснення заходів щодо затримання на подвір`ї господарства ОСОБА_9 . ОСОБА_7 застосував газовий балончик, розпиливши газ у їх сторону, попавши йому в обличчя. Відчув печіння очей. Після цього ОСОБА_7 почав утікати, тому його переслідували та затримали.

Зазначив, що подальше утримання ОСОБА_7 супроводжувалося його спробами вирватися та втручанням ОСОБА_9 й інших присутніх. Розмежував ушкодження очей від застосування ОСОБА_7 газу та інші ушкодження, отримані під час подальших подій. З приводу ушкоджень звертався за медичною допомогою.

Потерпілий ОСОБА_6 дав показання про те, що разом із ОСОБА_5 та ОСОБА_8 брав участь у заходах із затримання ОСОБА_7 на виконання судової ухвали. Підтвердив, що на подвір`ї господарства ОСОБА_9 обвинувачений застосував газовий балончик, розпиливши його в обличчя йому та ОСОБА_5 , після чого намагався втекти.

Пояснив, що після переслідування ОСОБА_7 затримали та супроводжували до службового автомобіля. ОСОБА_9 активно втручалася в дії поліцейських, штовхала їх і завдавала ударів. Частину подальших подій фіксував на власний мобільний телефон. У зв`язку з отриманими ушкодженнями звернувся за медичною допомогою.

Свідок ОСОБА_8 дав показання про те, що 17 червня 2025 року разом із ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прибув до місця перебування ОСОБА_7 для виконання ухвали суду про дозвіл на його затримання.

Підтвердив, що саме на подвір`ї господарства ОСОБА_9 . ОСОБА_7 спрямував газовий балончик у їх напрямку та розпилив газ. Прямий струмінь потрапив в обличчя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Сам перебував поблизу, однак безпосередньо під спрямований потік газу не потрапив.

Пояснив, що після розпилення газу ОСОБА_7 почав утікати. Оскільки газ не потрапив йому безпосередньо в очі, відразу розпочав переслідування. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спочатку протирали очі після впливу газу, а потім приєдналися до переслідування.

Надалі обвинуваченого затримали. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 утримували й супроводжували його, а він попрямував до службового автомобіля. У цей час ОСОБА_9 почала пошкоджувати автомобіль дерев`яною палицею, а після зауваження застосувала палицю до нього. Описав подальше втручання ОСОБА_9 у дії поліцейських та обстановку на місці події.

Свідок ОСОБА_9 дала показання про те, що в другій половині дня 17 червня 2025 року перебувала у своєму будинку в с.Гринівка разом із ОСОБА_7 та іншими особами, з якими вживала горілку. На подвір`я заїхав легковий автомобіль, після чого в будинок зайшов молодий чоловік, який повідомив, що є працівником поліції та що вони приїхали по ОСОБА_7 .

Пояснила, що намагалася вигнати чоловіка з будинку. У цей час ОСОБА_7 вибрався через вікно та побіг у розташований неподалік лісовий масив, а за ним побігли троє поліцейських. Через деякий час ОСОБА_7 привели назад.

Ствердила, що неподалік її будинку працівники поліції били ОСОБА_7 , тому втрутилася, намагаючись припинити його побиття, та відтягувала його від поліцейських. Підтвердила, що знала цих осіб як працівників поліції та розуміла, що вони здійснюють затримання ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_7 , мати обвинуваченого, дала показання про те, що близько 18 год 17 червня 2025 року перебувала на подвір`ї свого будинку в с.Гринівка. До неї підійшов чоловік, який прибув автомобілем, та запитав про місцеперебування сина. Відповіла, що не знає, де він перебуває, після чого вони поїхали.

Через деякий час почула крики з боку господарства ОСОБА_9 та пішла з`ясувати, що відбувається. Побачила, що працівники поліції утримують її сина. Ствердила, що вони завдавали йому ударів, а ОСОБА_5 підняв його та кинув на землю. Намагалася відтягнути сина від поліцейських, щоб припинити дії, які сприймала як його побиття.

Свідок ОСОБА_10 дав показання про те, що після обіду 17 червня 2025 року перебував на подвір`ї господарства ОСОБА_9 , де ремонтував косарку. Час від часу заходив у будинок, у якому ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 вживали горілку. Також вживав із ними спиртне, після чого повертався на подвір`я.

Зазначив, що до господарства приїхав автомобіль, з якого вийшли люди. Вони підійшли до нього, однак, з`ясувавши, що він не є ОСОБА_12 , відійшли. Надалі чув крики, проте перебігу подій не спостерігав та в конфлікт не втручався. Підтвердив, що самого конфлікту не бачив.

Свідок ОСОБА_13 дала показання про те, що близько 18 год 17 червня 2025 року перебувала на подвір`ї свого будинку в с.Гринівка, розташованого неподалік господарства ОСОБА_9 , де доглядала внучку. Дитина звернула її увагу на людей, які вели ОСОБА_7 . Побачила, що двоє чоловіків утримували його та вели, а третій ішов збоку.

Зазначила, що ОСОБА_7 намагався вирватися. Ствердила, що чоловіки при цьому шарпали його та завдавали ударів. Робила їм зауваження й вимагала, щоб вони не били ОСОБА_14 . Надалі внучка розплакалася, тому пішла з нею в будинок і подальших подій не спостерігала.

Свідок ОСОБА_15 дав показання про те, що 17 червня 2025 року був керівником слідчо-оперативної групи. Отримавши повідомлення про конфлікт під час затримання ОСОБА_7 працівниками кримінальної поліції, службовим автомобілем виїхав у с.Гринівка.

Прибувши на місце, побачив, що ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 вже затримали ОСОБА_7 і утримували його неподалік службового автомобіля «Chevrolet Aveo», який стояв поблизу будинку ОСОБА_9 . Проводив огляд місця події, під час якого зафіксував пошкодження автомобіля.

Пояснив, що хтось із присутніх указав йому на газовий балончик та уламки дерев`яної палиці, які вилучив під час огляду. Самого моменту застосування цих предметів не спостерігав, оскільки прибув після затримання ОСОБА_7 .

Зазначив, що спочатку за обставинами події було зареєстровано одне кримінальне провадження, а надалі матеріали щодо ОСОБА_9 виділено в окреме провадження. Уточнив, що час у протоколі записував за власним годинником, а огляд проводив не раніше 18 год 30 хв.

ІІІ. Докази та оцінка обвинувачення за ч.5 ст.407 КК України.

Відповідно до ст.17, 91, 92 КПК України обов`язок доведення винуватості особи покладається на сторону обвинувачення. Визнання обвинуваченим вини підлягає оцінці разом з іншими доказами та не звільняє суд від перевірки обставин кримінального правопорушення.

Витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23 грудня 2024 року №383 підтверджує зарахування ОСОБА_7 до списків особового складу та на забезпечення військової частини на посаді номера обслуги протитанкового взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону.

З витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13 лютого 2025 року №47 убачається, що ОСОБА_7 визнано таким, що самовільно залишив військову частину з 13 лютого 2025 року, та припинено виплату йому грошового забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13 лютого 2025 року №1036/кп призначено службове розслідування за фактом його самовільного залишення частини.

Акт службового розслідування, погоджений 22 лютого 2025 року, містить відомості про виявлення відсутності ОСОБА_7 на службі, проведення першочергових розшукових заходів та відсутність зв`язку з ним.

Відповідно до медичної характеристики військової частини НОМЕР_1 від 20 лютого 2025 року ОСОБА_7 за час проходження служби у військовій частині за амбулаторною медичною допомогою не звертався, на стаціонарному лікуванні не перебував, інформація про його лікування в інших закладах до військової частини не надходила.

Суд ураховує, що акт службового розслідування, погоджений 22 лютого 2025 року, містить відомості про відсутність ОСОБА_7 у районі виконання завдань поблизу н.п.Суджа Курської області. Водночас обвинувачення в цьому судовому провадженні сформульоване щодо самовільного залишення місця дислокації військової частини в АДРЕСА_1 .

Ці відомості суд оцінює з урахуванням поясненої обвинуваченим послідовності його переміщень: спочатку він повернувся з району виконання бойових завдань до розташування військової частини в АДРЕСА_1 , а після повідомлення про необхідність повернення до підрозділу залишив і це місце служби та поїхав додому. Саме залишення місця служби в м.Суми 13 лютого 2025 року та подальшу відсутність до 17 червня 2025 року обвинувачений підтвердив у судовому засіданні, погодившись із відповідними обставинами обвинувального акта.

Отже, документи службового розслідування суд використовує як підтвердження військового статусу обвинуваченого, факту виявлення його відсутності та заходів командування. Самі по собі вони не підміняють доказування конкретного місця залишення служби, яке суд установлює з урахуванням безпосередньо наданих ОСОБА_7 показань. За межі пред`явленого обвинувачення суд не виходить.

Факт затримання ОСОБА_7 підтверджується протоколом затримання від 17 червня 2025 року, в якому зазначено фактичний час затримання – 18 год 40 хв, та показаннями допитаних у суді осіб. Ці докази узгоджуються з його поясненнями про перебування в с.Гринівка та припинення самовільної відсутності внаслідок затримання.

Письмові пояснення військовослужбовців ОСОБА_16 та ОСОБА_17 від 16 лютого 2025 року, відібрані під час службового розслідування, суд не використовує як заміну їхньому допиту в судовому засіданні. Висновок про винуватість ґрунтується на сукупності безпосередньо досліджених доказів, зокрема показаннях самого обвинуваченого, наказах про проходження служби та фіксацію його відсутності, документах про затримання.

Наведені докази в сукупності підтверджують, що ОСОБА_7 , маючи статус військовослужбовця та усвідомлюючи обов`язок проходження військової служби, без дозволу командування залишив місце служби й понад чотири місяці перебував поза ним, не виконуючи військових обов`язків.

IV. Докази та оцінка обвинувачення за ч.2 ст.345 КК України.

Ухвала Богородчанського районного суду від 28 квітня 2025 року у справі №338/214/25 підтверджує надання дозволу на затримання ОСОБА_7 з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу. Організацію виконання ухвали доручено працівникам відділення поліції №2 Івано-Франківського районного управління поліції.

Отже, прибуття працівників поліції до місця перебування ОСОБА_7 було пов`язане з виконанням судового рішення, а не з особистим конфліктом із ним.

Витяг із наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 17 березня 2025 року №119 о/с підтверджує призначення ОСОБА_6 на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції №2 Івано-Франківського районного управління поліції.

Витяги з наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 25 жовтня 2023 року №441 о/с підтверджують призначення ОСОБА_5 оперуповноваженим, а ОСОБА_8 – старшим оперуповноваженим сектору кримінальної поліції зазначеного підрозділу.

Показання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 узгоджуються щодо службової мети прибуття, місця застосування газу, використання балончика саме ОСОБА_7 та подальшої спроби втечі. Кожен із них безпосередньо перебував на місці події та сприймав дії обвинуваченого.

Потерпілі описали спрямування газу в ділянку обличчя та його вплив на очі. ОСОБА_8 пояснив розташування поліцейських відносно спрямованого потоку газу та причину, з якої сам не отримав аналогічних ушкоджень. Наведена ним послідовність дій – негайне переслідування обвинуваченого та пізніше приєднання потерпілих, які спочатку протирали очі, – узгоджується з описаним ОСОБА_5 та ОСОБА_6 впливом газу.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 17 червня 2025 року та доданих до нього фототаблиць оглянуто місцевість поблизу господарства ОСОБА_9 , де знаходилися службовий автомобіль, затриманий ОСОБА_7 та інші учасники події. Зафіксовано пошкодження автомобіля, виявлено й вилучено газовий балончик «Терен-4» та фрагменти дерев`яної палиці.

Проведення огляду та вилучення предметів підтвердив слідчий ОСОБА_15 . Водночас суд ураховує межі його обізнаності: він прибув після затримання та не був очевидцем застосування газу. Тому його показання підтверджують обстановку на місці події та походження вилучених предметів, а не сам момент заподіяння ушкоджень.

Постановою слідчого ОСОБА_15 від 17 червня 2025 року газовий балончик «Терен-4» визнано речовим доказом та передано на зберігання. Ухвалою слідчого судді Богородчанського районного суду від 19 червня 2025 року у справі №338/803/25 на вилучене майно накладено арешт.

Балончик оглянуто в судовому засіданні. ОСОБА_7 підтвердив, що саме цей предмет був у нього в день події. Отже, належність предмета обвинуваченому підтверджується не лише обставинами його виявлення, а й безпосереднім визнанням цієї обставини самим ОСОБА_7 .

Згідно з висновком експерта №48 щодо ОСОБА_6 , експертизу за яким розпочато 18 червня та завершено 26 червня 2025 року, у нього виявлено садна та синець, які належать до легких тілесних ушкоджень. Водночас експерт зазначила, що на той час діагноз хімічного опіку очей не був підтверджений достатніми об`єктивними даними, а огляд офтальмолога був відсутній, тому вирішити відповідне питання не було можливості.

Постановою слідчого ОСОБА_15 від 30 червня 2025 року призначено додаткову судово-медичну експертизу щодо ОСОБА_6 у зв`язку з отриманням додаткових медичних документів.

Відповідно до висновку експерта №260-48-25Д(Б), експертизу за яким розпочато 14 липня та завершено 21 липня 2025 року, у ОСОБА_6 встановлено хімічний опік рогівки та кон`юнктиви обох очей легкого ступеня, утворений від дії хімічної речовини. Ушкодження за давністю може відповідати часу події та належить до легких тілесних ушкоджень.

У цьому висновку досліджено, зокрема, догоспітальний клінічний протокол №2143 від 17 червня 2025 року, довідку КНП «Богородчанська ЦЛ» від 30 червня 2025 року №72 та консультативний висновок спеціаліста від 14 липня 2025 року. Наведені медичні відомості дали змогу вирішити питання, яке під час первинного дослідження залишалося нерозв`язаним.

Згідно з висновком експерта №279/59-25Д щодо ОСОБА_5 , експертизу за яким розпочато 18 липня та завершено 23 липня 2025 року, у нього встановлено хімічний опік рогівки та кон`юнктиви обох очей, утворений від дії хімічної речовини. Це ушкодження може відповідати часу події та належить до легких тілесних ушкоджень.

Серед досліджених у цьому висновку медичних документів наведено догоспітальний клінічний протокол №2141 від 17 червня 2025 року, довідку КНП «Богородчанська ЦЛ» від 30 червня 2025 року №71, консультативний висновок спеціаліста від 14 липня 2025 року та консультацію лікаря з медицини невідкладних станів №575028 від 18 червня 2025 року.

Висновки експертів підтверджують об`єктивну наявність у потерпілих ушкоджень очей та хімічний механізм їх виникнення. Особу, яка застосувала газ, і місце його застосування суд установлює за показаннями безпосередніх очевидців, оціненими разом із протоколом огляду місця події від 17 червня 2025 року, речовим доказом та поясненнями обвинуваченого про належність йому балончика.

Інші ушкодження потерпілих, утворені від дії тупих твердих предметів, суд відокремлює від хімічних опіків. У межах цього обвинувачення ОСОБА_7 ставиться у вину заподіяння ушкоджень шляхом застосування газу. Наслідки фізичних дій інших осіб не покладаються на обвинуваченого.

Заява ОСОБА_6 від 18 червня 2025 року про долучення оптичного диска, протокол перегляду фото- та відеозаписів від 18 червня 2025 року та постанова слідчого від 18 червня 2025 року про визнання диска речовим доказом пояснюють походження відеофайлів, знятих на мобільний телефон.

Відеозаписи відображають подальшу частину події: обстановку біля автомобіля, його пошкодження, поведінку присутніх та втручання в дії поліцейських, які утримували ОСОБА_7 . На одному із записів зафіксовано його спробу звільнитися від утримання за одночасного втручання інших осіб.

Самого розпилення газу ці відеозаписи не відображають. Тому суд не надає їм значення прямого доказу застосування балончика. Вони підтверджують окремі обставини подальшого перебігу подій та дають змогу перевірити відповідні показання.

Перевіряючи доводи про неправомірне застосування сили працівниками поліції, суд дослідив постанову слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, ОСОБА_18 від 05 серпня 2026 року про закриття кримінального провадження №62025140150000445 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України.

Зі змісту постанови вбачається, що під час досудового розслідування перевірялися обставини застосування працівниками поліції фізичної сили під час подій 17 червня 2025 року, зокрема відомості про отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_7 та ОСОБА_9 . Досліджувалися пояснення учасників події та матеріали відповідних перевірок. За результатами розслідування кримінальне провадження закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з установленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Отже, твердження про перевищення працівниками поліції службових повноважень під час зазначеної події були предметом окремого досудового розслідування. Водночас суд не надає постанові про закриття кримінального провадження наперед установленої сили та не розглядає її як самостійне підтвердження винуватості ОСОБА_7 . Цей документ оцінюється разом із безпосередньо дослідженими показаннями, відеозаписами та іншими доказами при перевірці доводів про обставини затримання і застосування сили.

Рапорт оперативного чергового від 17 червня 2025 року підтверджує надходження повідомлення про конфлікт під час затримання ОСОБА_7 . Суд ураховує цей документ для встановлення обставин реєстрації події та перевірки її часової послідовності, не використовуючи викладені в ньому повідомлення як заміну допиту очевидців.

У судовому засіданні також досліджено роздруківку результату тестування ОСОБА_7 на алкоголь за допомогою приладу «Drager Alcotest 6820», номер приладу ARSK-0241, тест №85 від 17 червня 2025 року. У роздруківці зазначено час проведення тесту – 22 год 55 хв, результат – 0,44‰, а також прізвище, ініціали та дату народження обвинуваченого.

Наведений результат суд оцінює разом із показаннями ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтвердили спільне вживання горілки перед прибуттям працівників поліції.

Тестування проведено пізніше за подію, тому суд не ототожнює показник 0,44‰ із концентрацією алкоголю в організмі обвинуваченого близько 18 год та не здійснює її зворотного розрахунку. Водночас позитивний результат тесту в сукупності з узгодженими показаннями про безпосереднє вживання спиртного перед подією підтверджує перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння під час учинення кримінального правопорушення.

Службова належність потерпілих не є підставою для надання їхнім показанням наперед установленої сили. Разом із тим сама участь у затриманні та наявність статусу потерпілих не свідчать про недостовірність їхніх показань. Визначальними є їхній зміст, послідовність та узгодженість з іншими дослідженими доказами.

V. Оцінка доводів обвинуваченого та показань свідків.

Щодо самовільного залишення місця служби.

ОСОБА_7 не заперечує військового статусу, відсутності дозволу командування, дати залишення місця служби та тривалості перебування поза ним. Наведені ним обставини підтверджуються дослідженими документами.

Посилання на значні втрати підрозділу та побоювання за власне життя суд ураховує при оцінці мотивів поведінки й індивідуалізації покарання. Водночас ці пояснення не свідчать про наявність законного дозволу на залишення військової частини або об`єктивної неможливості продовжувати службу.

За власними показаннями, після повернення до м.Суми обвинувачений свідомо вирішив залишити розташування частини, поїхав додому та переховувався. Він не описав обставин, за яких залишення місця служби й тривале перебування вдома були єдиним способом усунути безпосередню небезпеку, яку неможливо було усунути іншими засобами.

Загальне усвідомлення небезпеки військової служби під час бойових дій не надає військовослужбовцю права на власний розсуд припинити виконання військових обов`язків та протягом кількох місяців переховуватися від командування.

Самовільна відсутність завершилася затриманням, а не добровільним поверненням на службу. Ухвала Заводського районного суду м.Запоріжжя від 05 травня 2026 року у справі №332/6459/23 про звільнення від кримінальної відповідальності за інший епізод не поширюється на дії, які є предметом цього розгляду.

Щодо застосування газового балончика.

Суд відхиляє версію ОСОБА_7 та ОСОБА_9 про те, що конфлікт розпочався всередині будинку, після чого обвинувачений утік через вікно, не застосовуючи газу до поліцейських.

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 підтвердили, що застосування газового балончика відбулося на подвір`ї господарства ОСОБА_9 під час здійснення заходів щодо затримання. Вони безпосередньо спостерігали дії ОСОБА_7 , а потерпілі також відчули вплив розпиленої речовини на очі.

Ці показання узгоджуються з установленими експертами хімічними опіками очей обох потерпілих, виявленням балончика на місці події та підтвердженням обвинуваченим його належності.

Показання ОСОБА_7 про відсутність у балончику газу суд вважає не правдивими. Саме по собі визнання належності предмета не доводить його застосування. Однак у цій справі воно оцінюється разом із прямими показаннями трьох очевидців та медичними даними про отримання двома працівниками поліції ушкоджень від хімічної речовини під час однієї події.

Можлива відсутність вмісту в балончику після події не встановлює його стану до застосування. Тому наведене пояснення не спростовує показань очевидців про розпилення газу та об`єктивно підтверджених наслідків.

Показання ОСОБА_9 суд не відхиляє лише через її знайомство з обвинуваченим або участь у подальших подіях. Суд приймає їх у частині спільного вживання спиртного, прибуття працівників поліції, переслідування ОСОБА_7 , його подальшого утримання та її власного втручання. Водночас версія початку конфлікту в будинку не узгоджується із сукупністю наведених доказів застосування газу на подвір`ї.

Показання ОСОБА_10 підтверджують перебування учасників у господарстві ОСОБА_9 , вживання спиртного та прибуття автомобіля. Однак він прямо зазначив, що конфлікту не бачив. Тому його показання не підтверджують ні застосування газу, ні його відсутності та не спростовують показань осіб, які безпосередньо спостерігали відповідні дії.

ОСОБА_7 та ОСОБА_13 почали спостерігати подію тоді, коли працівники поліції вже утримували або вели обвинуваченого. Початкової зустрічі ОСОБА_7 з поліцейськими та моменту застосування балончика вони не бачили.

Отже, їхні показання мають значення для оцінки подальшого перебігу затримання, однак не дають підстав заперечувати попереднє застосування ОСОБА_7 газу.

Щодо тверджень про побиття обвинуваченого.

Суд не залишає поза увагою показання ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 про застосування до обвинуваченого фізичної сили.

Разом із тим необхідно розмежовувати факт застосування сили під час затримання, питання її правомірності та доведеність попередніх дій самого ОСОБА_7 . Установлення того, що поліцейські утримували обвинуваченого, застосовували до нього силу, а він намагався вирватися, не спростовує застосування ним газового балончика до початку переслідування.

ОСОБА_13 підтвердила, що ОСОБА_7 намагався вирватися. ОСОБА_7 та ОСОБА_9 повідомили про власні спроби відтягнути його від поліцейських. Відеозаписи, оглянуті за протоколом від 18 червня 2025 року та безпосередньо досліджені судом, також відображають активне втручання присутніх у дії осіб, які утримували затриманого.

Ці обставини пояснюють необхідність фізичного утримання ОСОБА_7 та подолання протидії його затриманню.

За встановленою судом послідовністю подій газовий балончик застосовано на подвір`ї, після чого ОСОБА_7 почав утікати, був переслідуваний та затриманий. Тому твердження про подальші дії поліцейських не підтверджують захисного характеру попереднього розпилення газу.

Підстав вважати, що застосування газу було зумовлене необхідністю відвернення наявного суспільно небезпечного посягання, суд не встановив.

Наведені твердження суд перевірив також з урахуванням постанови слідчого ДБР від 05 серпня 2026 року про закриття кримінального провадження №62025140150000445, зміст якої викладено вище. Сам факт прийняття такого процесуального рішення не замінює судової оцінки показань про застосування сили. Водночас він підтверджує, що відповідні обставини перевірялися в окремому кримінальному провадженні, за результатами якого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, не встановлено. Висновки щодо послідовності подій, застосування ОСОБА_7 газового балончика та подальшого затримання суд робить на підставі сукупності доказів, досліджених у цьому судовому провадженні.

VI. Оцінка доводів захисника.

Захисник послався на те, що на місці події перебувало багато людей, однак опіки очей отримали лише ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . На його думку, ця обставина додатково ставить під сумнів застосування газу ОСОБА_7 .

Суд не погоджується з таким висновком.

Саме перебування кількох осіб поблизу місця події не означає, що всі вони одночасно знаходилися на однаковій відстані від балончика та безпосередньо в напрямку розпилення його вмісту.

ОСОБА_8 пояснив, що ОСОБА_7 спрямував газ у напрямку поліцейських, однак прямий струмінь припав на ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Він перебував поблизу, але безпосередньо під спрямований потік не потрапив. Саме тому відразу розпочав переслідування ОСОБА_7 , тоді як ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спочатку протирали очі й почали переслідування пізніше.

Такі показання узгоджуються з тим, що ушкодження очей установлено саме в осіб, на яких безпосередньо було спрямовано газ. Відсутність аналогічних ушкоджень у ОСОБА_8 за описаного ним розташування не суперечить застосуванню балончика.

Щодо інших присутніх, то сам факт їхнього перебування в господарстві або прибуття під час подальших подій не встановлює їхнього знаходження в напрямку струменя газу в момент його розпилення. Зокрема, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 спостерігали вже подальше утримання обвинуваченого, а ОСОБА_10 самого конфлікту не бачив.

Отже, довід захисту ґрунтується на припущенні, що застосування балончика обов`язково мало спричинити однакові наслідки для всіх присутніх, незалежно від їхнього розташування та часу участі в подіях. Такого припущення досліджені докази не підтверджують.

Висновок суду про спрямоване застосування газу ґрунтується на показаннях очевидців, а наявність і тяжкість отриманих потерпілими ушкоджень – на медичних документах та висновках експертів. Тому відсутність опіків в інших осіб не спростовує пред`явленого обвинувачення.

Захисник указав, що за рапортом оперативного чергового від 17 червня 2025 року повідомлення зі служби «102» про конфлікт надійшло о 18 год 28 хв, тоді як початок огляду в протоколі від 17 червня 2025 року зазначено о 18 год 30 хв. На його думку, слідчий не міг за дві хвилини подолати відстань близько 12 км від Богородчан до Гринівки, тому протокол є недопустимим доказом.

Суд перевірив цей довід шляхом зіставлення документів із показаннями свідка ОСОБА_15 та інших допитаних осіб.

ОСОБА_15 підтвердив особисте прибуття на місце події, проведення огляду та вилучення предметів. Пояснив, що час записував за власним годинником, а огляд розпочав не раніше 18 год 30 хв. Інші допитані особи підтвердили подію у вечірній час, подальше прибуття слідчо-оперативної групи та проведення огляду.

Час реєстрації повідомлення і час, зафіксований слідчим за власним годинником, походять із різних джерел. Точність їх синхронізації матеріалами не встановлена. Тому механічне віднімання цих показників саме по собі не доводить, що фактичний час руху автомобіля становив дві хвилини.

Суд не встановлює, що слідчий подолав зазначену відстань за дві хвилини. Натомість оцінює розбіжність як неточність часової фіксації, яка за сукупності інших доказів не спростовує самого факту проведення слідчої дії.

Відповідно до ст.104 КПК України час проведення процесуальної дії підлягає зазначенню в протоколі. Проте неточність окремого реквізиту потребує оцінки з огляду на її вплив на достовірність результатів та дотримання прав учасників.

Місце огляду, його предмет, обстановка, виявлені речі та участь слідчого підтверджуються протоколом від 17 червня 2025 року з фототаблицями, його показаннями та іншими доказами. Не встановлено, що часова розбіжність приховує іншу слідчу дію, інше місце вилучення предметів або істотне порушення прав людини.

Тому підстав для визнання протоколу огляду місця події недопустимим доказом із наведеного мотиву суд не встановив.

Захисник зазначив, що формулювання протоколу огляду місця події від 17 червня 2025 року про виявлення балончика поблизу ОСОБА_7 недостатньо конкретизує точне місце знаходження предмета.

Суд ураховує цю особливість опису та не розглядає наведене формулювання як доказ точної відстані між балончиком і затриманим з прив`язкою до інших об`єктів. Водночас недостатня деталізація просторового розташування предмета в цьому випадку не створює нерозв`язної невизначеності щодо його походження та належності.

Обставини виявлення й вилучення балончика перевірено за показаннями допитаних потерпілих і свідків, протоколом огляду від 17 червня 2025 року, фототаблицями та самим речовим доказом. ОСОБА_15 підтвердив його вилучення під час огляду.

Балончик оглянуто судом, а ОСОБА_7 підтвердив, що саме цей предмет був у нього 17 червня 2025 року. Отже, ідентифікація предмета має додаткове безпосереднє підтвердження.

Постанова слідчого від 17 червня 2025 року про визнання балончика речовим доказом сама по собі не доводить винуватості. Однак у сукупності з показаннями очевидців, результатами огляду та поясненнями обвинуваченого вона дає змогу простежити зв`язок предмета з подією. Підстав вважати, що суду надано інший балончик або що його походження не встановлене, немає.

Тому наведена неповнота опису не є достатньою підставою для виключення результатів огляду та речового доказу.

Захисник також звернув увагу на кількість уламків дерев`яної палиці, зазначену в протоколі огляду місця події від 17 червня 2025 року.

Суд зазначає, що огляд проводився після події, під час якої встановлювалися обставини дій як ОСОБА_7 , так і ОСОБА_9 , тому в протоколі зафіксовано обстановку та вилучення предметів, які надалі мали доказове значення для різних кримінальних проваджень.

Оскільки застосування дерев`яної палиці ОСОБА_7 не інкримінується, застосування палиці стосується обставин дій особи, матеріали щодо якої виділено в окреме кримінальне провадження, то суд вважає зауваження захисника в цій частині безпідставними.

Захист указав на наявність у протоколі огляду місця події від 17 червня 2025 року коротких пояснень ОСОБА_7 та ОСОБА_9 .

Відповідно до ст.23, ч.4 ст.95 КПК України суд обґрунтовує свої висновки показаннями, які безпосередньо сприймав під час судового засідання, або одержаними в іншому прямо передбаченому законом порядку.

Наведені в протоколі огляду короткі пояснення не замінюють допиту в судовому засіданні. Суд не використовує їх як самостійні докази винуватості ОСОБА_7 , не надає їм переваги перед показаннями, безпосередньо одержаними в суді, та не обґрунтовує ними відхилення позиції захисту.

Водночас протокол огляду містить відомості різного характеру: пояснення присутніх і результати безпосереднього сприйняття слідчим обстановки, виявлення, фіксації та вилучення предметів.

Сам факт внесення до протоколу коротких пояснень не спростовує інших його відомостей та не доводить, що огляду не було або що вилучені предмети мають інше походження. Факт проведення огляду й вилучення балончика підтверджено також фототаблицями, показаннями допитаних осіб та оглядом речового доказу в суді.

Отже, суд відокремлює зафіксовані під час огляду пояснення від об`єктивних результатів цієї слідчої дії. Перші не використовує замість судових показань, а другі оцінює за правилами ст.94 КПК України у взаємозв`язку з іншими доказами.

Підстав визнавати весь протокол недопустимим лише через наявність у ньому зазначених пояснень суд не встановив.

Захисник поставив під сумнів належність висновку експерта щодо ОСОБА_6 .

За змістом ст.85 КПК України належність доказу визначається його зв`язком з обставинами, які підлягають доказуванню. Висновок щодо наявності, характеру, механізму утворення та ступеня тяжкості ушкоджень потерпілого безпосередньо стосується наслідків діяння, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, тому є належним доказом.

Допустимість суд перевіряє окремо, з огляду на порядок одержання висновку та вимоги ст.69, 101, 102, 242, 243 КПК України.

Постанова слідчого ОСОБА_15 від 18 червня 2025 року підтверджує призначення первинної судово-медичної експертизи щодо ОСОБА_6 . Висновок №48 містить відомості про експерта, його кваліфікацію, роз`яснення відповідальності, проведені дослідження та їхні результати.

Постановою від 30 червня 2025 року призначено додаткову експертизу. У висновку №260-48-25Д(Б), за яким експертизу проведено з 14 по 21 липня 2025 року, наведено перелік додатково досліджених медичних документів та обґрунтовано підсумки.

Порушень установленого порядку одержання цих висновків, які давали б підстави визнати їх недопустимими, судом не встановлено.

Неможливість оцінити опіки очей під час первинного дослідження не була висновком про відсутність таких ушкоджень. Вона була зумовлена недостатністю медичних відомостей, що експерт прямо зазначила.

Додаткова експертиза проведена після отримання документів, необхідних для вирішення раніше не розв`язаного питання. Отже, відмінність підсумків пояснюється розширенням обсягу досліджених медичних даних, а не взаємовиключними оцінками однакових матеріалів.

Відомості консультативного висновку від 14 липня 2025 року про відсутність офтальмологічної патології на час повторного огляду не спростовують раніше документованої травми. Стан здоров`я на момент повторного обстеження та наявність ушкодження в день події є різними обставинами, які експерт оцінив у сукупності.

Висновок про хімічний опік ґрунтується на медичних даних, а його зв`язок із діями ОСОБА_7 суд установлює за сукупністю доказів. Підстав відхиляти цей висновок як неналежний або недопустимий суд не встановив.

VII. Висновки щодо доведеності обвинувачення та правова кваліфікація.

Відповідно до ст.94 КПК України суд оцінив кожний доказ щодо належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів – щодо достатності та взаємозв`язку.

Висновок про винуватість ОСОБА_7 ґрунтується на доказах, досліджених у цьому судовому провадженні. Вирок щодо ОСОБА_9 від 02 жовтня 2026 року у справі №338/1182/25 не використовується як заміна доказування вини ОСОБА_7 або як наперед установлений висновок щодо його дій.

За епізодом самовільного залишення місця служби встановлено спеціальний статус обвинуваченого, відсутність дозволу командування та поважних причин, умисний характер залишення служби, тривалість відсутності понад три доби й учинення діяння в умовах воєнного стану.

За епізодом заподіяння ушкоджень поліцейським установлено використання ОСОБА_7 газового балончика, спрямування подразнювальної речовини в обличчя двох працівників поліції, виникнення в них легких тілесних ушкоджень та зв`язок цих дій із виконанням потерпілими службових обов`язків.

Обізнаність ОСОБА_7 про статус потерпілих випливає з обставин їхнього прибуття, характеру вимог та його власних пояснень про повідомлення йому належності прибулих до поліції. Перебування поліцейських у цивільному одязі за встановлених обставин не означає, що обвинувачений не усвідомлював їхнього статусу.

Умисел на заподіяння тілесних ушкоджень підтверджується способом дії – цілеспрямованим розпиленням подразнювальної речовини в ділянку обличчя. Для такої кваліфікації не вимагається, щоб обвинувачений передбачав точну медичну назву ушкоджень. Визначальним є усвідомлений насильницький вплив на потерпілих та заподіяння внаслідок цього встановлених ушкоджень.

Мета уникнути затримання не виключає умислу на застосування насильства як способу досягнення цієї мети.

Невизнання вини за ч.2 ст.345 КК України є правом обвинуваченого та не використовується судом як доказ його винуватості.

Оцінивши сукупність доказів і перевіривши доводи захисту, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_7 доведена поза розумним сумнівом.

Його дії суд кваліфікує:

за ч.5 ст.407 КК України – як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

за ч.2 ст.345 КК України – як умисне заподіяння працівникам правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків.

VIII. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

За епізодом самовільного залишення місця служби суд визнає обставиною, яка пом`якшує покарання, щире каяття. ОСОБА_7 визнав протиправність своїх дій, підтвердив фактичні обставини та не намагався перекласти відповідальність за рішення залишити службу на інших осіб.

За епізодом, передбаченим ч.2 ст.345 КК України, обставин, які пом`якшують покарання, суд не встановив. При цьому саме заперечення вини не розглядається як обставина, що негативно характеризує обвинуваченого.

Обставиною, яка обтяжує покарання за ч.5 ст.407 КК України, суд визнає повторне вчинення кримінального правопорушення. До початку цього епізоду ОСОБА_7 уже вчинив самовільне залишення місця служби в період із 11 травня по 17 грудня 2024 року, за яке засуджений вироком Заводського районного суду м.Запоріжжя від 20 травня 2026 року у справі №332/6459/23.

Епізод із 21 липня по 12 серпня 2023 року, за яким його звільнено від кримінальної відповідальності ухвалою цього ж суду від 05 травня 2026 року, суд не використовує для встановлення повторності.

За епізодом, передбаченим ч.2 ст.345 КК України, обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнає вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

Цей висновок ґрунтується на сукупності роздруківки тесту №85 від 17 червня 2025 року, проведеного о 22 год 55 хв за допомогою приладу «Drager Alcotest 6820» із результатом 0,44‰, та безпосередньо наданих суду показань обвинуваченого і свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про вживання горілки перед подією.

Суд ураховує, що застосування насильства відбулося після спільного вживання спиртного й супроводжувалося активною протидією затриманню. З огляду на характер кримінального правопорушення підстав не визнавати встановлений стан сп`яніння обставиною, яка обтяжує покарання, суд не вбачає.

IX. Мотиви призначення покарання.

Призначаючи покарання, суд керується ст.50, 65 КК України, враховує тяжкість кримінальних правопорушень, конкретні обставини їх учинення, дані про особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, належить до тяжких злочинів. Самовільна відсутність ОСОБА_7 була тривалою, припинилася внаслідок затримання, а протягом перебування вдома він переховувався та не вживав заходів для повернення на службу.

Водночас суд ураховує проходження ним військової служби з 2022 року та участь у виконанні бойових завдань. Ураховує також надані документи про відзначення його служби, зокрема грамоту Коломийської єпархії Української Греко-Католицької Церкви від 06 грудня 2023 року та посвідчення до медалі Всеукраїнського об`єднання «Країна» «За хоробрість в бою» №3959 із зазначенням наказу про нагородження від 09 лютого 2023 року.

Ці відомості мають значення для індивідуалізації покарання, хоча й не усувають кримінальної відповідальності.

Суд ураховує повне визнання вини та щире каяття за епізодом самовільного залишення місця служби. З огляду на сукупність наведених обставин вважає необхідним призначити покарання в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.5 ст.407 КК України, – 5 років позбавлення волі.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.345 КК України, є нетяжким злочином. Разом із тим ОСОБА_7 застосував газовий балончик до двох працівників поліції, які виконували судове рішення, спрямував подразнювальну речовину в обличчя та спричинив ушкодження очей. Після цього намагався втекти. Діяння вчинено у стані алкогольного сп`яніння.

Згідно з характеристиками виконавчого комітету Старобогородчанської сільської ради від 19 червня 2025 року №18/08-10 та від 11 вересня 2026 року №15/08-10 ОСОБА_7 зареєстрований і проживав разом із батьками, неодружений, умови проживання сім`ї задовільні, скарг на його поведінку від жителів села до виконавчого комітету не надходило.

Відповідно до службової характеристики військової частини НОМЕР_1 від 20 лютого 2025 року за останнім місцем служби характеризується негативно, потребував контролю з боку командирів, неналежно ставився до виконання службових обов`язків.

З довідок КНП «Богородчанська ЦЛ» від 20 червня 2025 року вбачається, що на амбулаторному лікуванні в психіатричному та наркологічному кабінетах ОСОБА_7 не перебуває, за медичною допомогою в ці кабінети не звертався.

Наведені відомості суд оцінює в сукупності, не надаючи жодній характеристиці визначального значення.

З урахуванням способу насильства, кількості потерпілих, наслідків, стану сп`яніння та даних про особу суд вважає необхідним призначити за ч.2 ст.345 КК України покарання у виді 2 років позбавлення волі.

Підстав для застосування ст.69 КК України за цим епізодом суд не встановив. Щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану, закон виключає застосування ст.69 та звільнення від відбування покарання з випробуванням за ст.75 КК України.

Визначаючи покарання за сукупністю двох кримінальних правопорушень, які розглядаються в цьому провадженні, суд ураховує призначення за військовий злочин тривалого реального позбавлення волі та вважає можливим на підставі ч.1 ст.70 КК України поглинути менш суворе покарання більш суворим, визначивши 5 років позбавлення волі.

X. Застосування ч.4 ст.70 КК України та врахування попередніх вироків.

Вироком Богородчанського районного суду від 18 вересня 2025 року ОСОБА_7 призначено за ч.2 ст.345 КК України 1 рік 6 місяців позбавлення волі.

Вироком Заводського районного суду м.Запоріжжя від 20 травня 2026 року у справі №332/6459/23 його засуджено за ч.5 ст.407 КК України до 5 років позбавлення волі. За ч.4 ст.70 КК України враховано покарання за вироком Богородчанського районного суду від 18 вересня 2025 року та остаточно визначено 5 років позбавлення волі.

Обидва кримінальні правопорушення, які є предметом цього розгляду, вчинені до постановлення зазначених вироків. Тому остаточне покарання належить визначити за правилами ч.4 ст.70 КК України.

При цьому покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі за вироком від 18 вересня 2025 року вже враховане у вироку від 20 травня 2026 року. Його повторне самостійне складання призвело б до подвійного врахування одного покарання. Отже, суд ураховує обидва вироки через остаточне покарання, визначене останнім із них.

З огляду на сукупність окремих кримінальних правопорушень проти порядку несення військової служби та працівників правоохоронного органу, тривалість самовільної відсутності, застосування насильства до двох потерпілих, а також обставини, які пом`якшують покарання, суд вважає необхідним застосувати часткове складання.

На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом часткового складання покарання, визначеного за цим вироком, та остаточного покарання за вироком Заводського районного суду м.Запоріжжя від 20 травня 2026 року, який охоплює покарання за вироком від 18 вересня 2025 року, суд визначає ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 5 років 3 місяці позбавлення волі.

У строк остаточного покарання підлягають зарахуванню попереднє ув`язнення та покарання, фактично відбуте за попередніми вироками, без повторного зарахування одних і тих самих періодів.

XI. Інші питання, які вирішуються при ухваленні вироку.

Цивільні позови в об`єднаному кримінальному провадженні не заявлені.

Процесуальні витрати, які підлягають стягненню з обвинуваченого, відсутні.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України. Газовий балончик «Терен-4», визнаний речовим доказом постановою слідчого від 17 червня 2025 року та використаний при вчиненні кримінального правопорушення, після набрання вироком законної сили підлягає знищенню.

Оптичний диск із відеозаписами, визнаний речовим доказом постановою слідчого від 18 червня 2025 року, належить залишити в матеріалах кримінального провадження.

Запобіжний захід у справі не обирався, ОСОБА_7 відбуває покарання за попереднім вироком у ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань №12», підстав для його звільнення у зв`язку з ухваленням цього вироку немає.

Керуючись ст. 368, 370, 373-376 КПК України, суд

з а с у д и в :

ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч.2 ст.345 КК України, та призначити йому покарання:

за ч.5 ст.407 КК України – 5 років позбавлення волі;

за ч.2 ст.345 КК України – 2 роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом часткового складання покарання, визначеного за цим вироком, та покарання за вироком Заводського районного суду м.Запоріжжя від 20 травня 2026 року, яким уже враховано покарання за вироком Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2025 року, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 5 років 3 місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання за цим вироком обчислювати з дня набрання ним законної сили.

На підставі ч.4 ст.70, ст.72 КК України зарахувати в строк остаточного покарання попереднє ув`язнення та покарання, фактично відбуте ОСОБА_7 за вироками Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2025 року та Заводського районного суду м.Запоріжжя від 20 травня 2026 року, починаючи з 17 червня 2025 року по день, що передує дню набрання цим вироком законної сили, включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення або відбутого позбавлення волі за один день позбавлення волі, без подвійного зарахування тих самих періодів.

Речові докази: газовий балончик «Терен-4», вилучений під час огляду місця події 17 червня 2025 року – знищити після набрання вироком законної сили; оптичний диск із відеозаписами – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду через Богородчанський районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів із дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, – протягом того самого строку з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий ОСОБА_1