Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №495/7114/26 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокуСправа № 495/7114/26

Номер провадження 2/495/4984/2026

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Мишка В.В.,

при секретарі Гасанзаде М.Р.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

10.08.2026 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Каланжов Владислав Іванович звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання права власності за заповітом в якому просить суд:

- встановити факт належності на праві приватної власності ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день відкриття спадщини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , технічні характеристики якого визначені технічним паспортом КП «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:6445-8498-6548-7504, загальною площею 81,40 кв.м.

- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право приватної власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,40 кв. м, відповідно до технічного паспорта на об`єкт нерухомого майна.

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 . У копії свідоцтва про смерть зазначено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 75 років, відповідний актовий запис про смерть № 928.

Внаслідок смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина. Одним із об`єктів, які належали спадкодавцеві на день смерті, був спірний житловий будинок у АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_4 розпорядився належним йому майном на випадок смерті шляхом складення заповіту. У наданих документах міститься копія заповіту, відповідно до якого ОСОБА_4 заповідає усе належне йому майно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Надалі в межах заведеної спадкової справи позивач належним чином прийняв спадщину, оскільки 03 жовтня 2024 року приватним нотаріусом Андреєвою Т.М. вже було видано позивачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

Спадкова справа заведена за №4/2021, номер у спадковому реєстрі – 67101118.

Зі свідоцтва про права на спадщину за заповітом вбачається, що спадщиною, право на яке вже оформлено за ОСОБА_1 , була земельна ділянка: кадастровий номер 5120881200:01:005:0237; площа 6, 2709 га; цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Причому у свідоцтві нотаріусом прямо зазначено, що право позивача оформлено у тому числі з урахуванням 1/2 частки, від якої відмовилася ОСОБА_3 .

Таким чином, немає спору про те, що позивач є спадкоємцем; що він прийняв спадщину; що заведена спадкова справа; що нотаріус визнав його право на спадкування за заповітом; що інша, зазначена у заповіті спадкоємиця від спадщини відмовилася.

Отже, вже видане свідоцтво на земельну ділянку є надзвичайно важливим доказом того, що спадкове правонаступництво позивача вже реалізовано, а проблема виникла виключно щодо документального оформлення будинку.

Належність спірного житлового будинку ОСОБА_4 безпосередньо підтверджується копією виписки з погосподарської книги Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 05 серпня 2026 року № 06.2-12/06-12.6085. Згідно з даними погосподарської книги Шабівської сільської ради за 2021-2028 роки, особовий рахунок № НОМЕР_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , у розділі ІІІ «Житловий будинок» прямо зазначено: «Власник житлового будинку – ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_4 )».

Спадкодавець набув будинок за правилами, які діяли на той момент. Те, що надалі це право не було перенесено до електронного Державного реєстру речових прав, не означає, що право власності зникло або ніколи не існувало. Верховний Суд послідовно виходить із того, що державна реєстрація – це не самостійна підстава набуття права власності, а офіційне визнання і підтвердження державою вже набутого права. Ототожнювати набуття права з його реєстрацією не можна.

Представник позивача зазначає, що саме ця права позиція безпосередньо відповідає обставинам цієї справи, тому що спадкодавець був власником будинку, сільська рада вела його як власника, будинок реально існував, був побудований у 1972 році, спадкодавець проживав за цією адресою, будинок перебував на погосподарському обліку, однак відомості про право власності не були перенесені до сучасного електронного реєстру.

Для належного оформлення нерухомого майна позивачем замовлено проведення технічної інвентаризації. Комунальним підприємством «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності: ТІ01:6445-8498-6548-7504. Технічний паспорт виготовлено 04 лютого 2026 року, сформовано 10 березня 2026 року. Замовником зазначений ОСОБА_1 . За актуальною технічною документацією та висновком про вартість об`єкт визначений як житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 81, 40 кв.м.

Приватний нотаріус Андреєва Т.М., розглянувши звернення ОСОБА_1 щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок у АДРЕСА_1 , письмово повідомила: у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок та відсутністю реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав позивачу необхідно звернутися до суду для оформлення відповідного права.

На підставі вищевикладеного позивач звернувся до суду у зв`язку з неможливістю оформити в нотаріальному порядку право на спадкове нерухоме майно – житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рух справи у суді.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.08.2026 відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та витребувані докази по справі.

В підготовче судове засідання представник позивача ОСОБА_1 адвокат Каланжов В.І. не з`явився, однак у позовній заяві просив розгляд справи здійснювати без їх участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

В підготовче судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явилась, однак подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

За змістом ч.1 ст.206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Положенням ч.3 та ч.4 ст.200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому ст.206 цього Кодексу.

Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

З`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню с наступних підстав.

Фактичні обставини справи встановлені судом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 . У копії свідоцтва про смерть зазначено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 75 років, відповідний актовий запис про смерть № 928.

Внаслідок смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина. Одним із об`єктів, які належали спадкодавцеві на день смерті, був спірний житловий будинок у АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_4 розпорядився належним йому майном на випадок смерті шляхом складення заповіту. У наданих документах міститься копія заповіту, відповідно до якого ОСОБА_4 заповідає усе належне йому майно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Надалі в межах заведеної спадкової справи позивач належним чином прийняв спадщину, оскільки 03 жовтня 2024 року приватним нотаріусом Андреєвою Т.М. вже було видано позивачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

Спадкова справа заведена за №4/2021, номер у спадковому реєстрі – 67101118.

Зі свідоцтва про права на спадщину за заповітом вбачається, що спадщиною, право на яке вже оформлено за ОСОБА_1 , була земельна ділянка: кадастровий номер 5120881200:01:005:0237; площа 6, 2709 га; цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Причому у свідоцтві нотаріусом прямо зазначено, що право позивача оформлено у тому числі з урахуванням 1/2 частки, від якої відмовилася ОСОБА_3 .

Таким чином, позивач зазначає, що немає спору про те, що позивач є спадкоємцем; що він прийняв спадщину; що заведена спадкова справа; що нотаріус визнав його право на спадкування за заповітом; що інша, зазначена у заповіті спадкоємиця від спадщини відмовилася.

Отже, вже видане свідоцтво на земельну ділянку є надзвичайно важливим доказом того, що спадкове правонаступництво позивача вже реалізовано, а проблема виникла виключно щодо документального оформлення будинку.

Належність спірного житлового будинку ОСОБА_4 безпосередньо підтверджується копією виписки з погосподарської книги Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 05 серпня 2026 року № 06.2-12/06-12.6085. Згідно з даними погосподарської книги Шабівської сільської ради за 2021-2028 роки, особовий рахунок № НОМЕР_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , у розділі ІІІ «Житловий будинок» прямо зазначено: «Власник житлового будинку – ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_4 )».

Спадкодавець набув будинок за правилами, які діяли на той момент. Те, що надалі це право не було перенесено до електронного Державного реєстру речових прав, не означає, що право власності зникло або ніколи не існувало. Верховний Суд послідовно виходить із того, що державна реєстрація – це не самостійна підстава набуття права власності, а офіційне визнання і підтвердження державою вже набутого права. Ототожнювати набуття права з його реєстрацією не можна.

Представник позивача зазначає, що саме ця права позиція безпосередньо відповідає обставинам цієї справи, тому що спадкодавець був власником будинку, сільська рада вела його як власника, будинок реально існував, був побудований у 1972 році, спадкодавець проживав за цією адресою, будинок перебував на погосподарському обліку, однак відомості про право власності не були перенесені до сучасного електронного реєстру.

Для належного оформлення нерухомого майна позивачем замовлено проведення технічної інвентаризації. Комунальним підприємством «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності: ТІ01:6445-8498-6548-7504. Технічний паспорт виготовлено 04 лютого 2026 року, сформовано 10 березня 2026 року. Замовником зазначений ОСОБА_1 . За актуальною технічною документацією та висновком про вартість об`єкт визначений як житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 81, 40 кв.м.

Приватний нотаріус Андреєва Т.М., розглянувши звернення ОСОБА_1 щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок у АДРЕСА_1 , письмово повідомила: у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок та відсутністю реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав позивачу необхідно звернутися до суду для оформлення відповідного права.

На підставі вищевикладеного позивач звернувся до суду у зв`язку з неможливістю оформити в нотаріальному порядку право на спадкове нерухоме майно – житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями15,16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідност.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з п.4.15 Глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусам України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

У пункті 23постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

З наявної у матеріалах справи копії виписки з погосподарської книги Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 05 серпня 2026 року № 06.2-12/06-12.6085 власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 вважається померлий ОСОБА_4 .

Водночас право власності на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами у порядку, передбаченому законодавством, чинним на день смерті ОСОБА_4 останнім зареєстроване не було.

Згідно частин третьої та четвертої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

До набрання чинності вказаним законом, державну реєстрацію права власності на житлові будинки та споруди регулював ряд нормативних актів, зокрема такі, як «Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» від 31 січня 1966 року, що втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, «Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР», затверджена наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, «Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих», затверджена наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та інші.

За змістом пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Отже записи у погосподарських книгах, у період дії вказаних нормативно-правових актів, визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Оскільки державна реєстрація нерухомого майна в сільській місцевості в період чинності Інструкції від 31.01.1966 не проводилась, то документами, що підтверджують право спадкодавця на будинки, збудовані після видання Указу від 26.08.1948 та в період дії Інструкції від 31.01.1966, можуть бути довідки виконавчого комітету відповідної місцевої ради, виписки з погосподарської книги відповідної місцевої ради щодо належності будинку, ухвалені ОМС рішення про оформлення права власності громадян на будинки, технічні паспорти на будівлі, документи про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо, що відповідало діючому на той час законодавству.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.12.2013 у справі № 6-137цс13, постанові Верховного Суду України від 28.02.2018 у справі № 3466/996/16-ц, інформаційному листі від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування».

Як зазначено у п. 3.1. Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5Прикінцевих та перехідних положень ЦК. Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року (далі - Інструкція).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно п.3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001 р.) індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року не належать до самочинного будівництва. До часу набрання чинності Цивільним Кодексом України в ред.2003року та Законом України від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникнення права власності на збудоване нерухоме майно не залежало від державної реєстрації такого права. Згідно п. 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24.06.2011 № 91, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 житлових будинків, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.91 р. № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.

Крім того, по приватних житлових будинках, що збудовані до 05 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення в експлуатацію при оформленні права власності. Таким чином, за наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи (п. 3.2 Листа ВССУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування").

Згідно з п. 16 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, доданого до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (далі - Інструкція), до правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, відносять свідоцтва про право власності на будинки (домоволодіння), які видані виконкомами місцевих Рад депутатів трудящих або органами комунального господарства на підставі рішень виконкомів.

Крім того, вказана Інструкція передбачала реєстрацію будинків і домоволодінь на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Суд встановив, що спірний будинок збудований в 1972 році, що доводиться випискою з погосподарської книги.

Також суд встановив, що право власності на такий житловий будинок не зареєстровано у встановленому законом порядку в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Проте, як зазначено у п. 3.3. згаданого вище Листа ВССУ, перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.

28 травня 2020 року Верховний Суд України в своїй постанові по справі № 910/7164/19 виклав наступну правову позицію з приводу захисту цивільних прав.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що за життя спадкодавець ОСОБА_4 який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 володів житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,40 кв. м, відповідно до технічного паспорта на об`єкт нерухомого майна.

Відтак, суд дійшов до висновку, що спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_1 , який має право на спадкування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,40 кв. м, відповідно до технічного паспорта на об`єкт нерухомого майна, оскільки інша спадкоємиця за заповітом - ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог не заперечує, що підтверджується її відповідною заявою, долученою до матеріалів справи.

За таких обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що спрямовані на реальний захист прав та інтересів спадкоємця при оформленні своїх спадкових прав, так як інший правовий механізм оформлення таких прав у них відсутній.

При цьому, сам факт відсутності правовстановлюючого документу на ім`я спадкодавця не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог про оформлення права власності, за умов доведення таких обставин як належність спадкодавцю цього майна. А тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право) (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06.06.2018 по справі№597/1070/15-ц).

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожний громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності отримується в порядку, визначеному законом.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Висновки за результатами розгляду справи

Отже, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд визнає їх належними, допустимими, достовірними, та приходить до висновку, що позов про встановлення факту належності спадкового майна спадкодавцю та визнання права власності на спадкове майно, підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 49, 200, 206, 247, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за заповітом - задовольнити.

Встановити факт належності на праві приватної власності ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день відкриття спадщини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , технічні характеристики якого визначені технічним паспортом КП «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:6445-8498-6548-7504, загальною площею 81,40 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право приватної власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,40 кв. м, відповідно до технічного паспорта на об`єкт нерухомого майна.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Повний текст рішення суду складений 02.11.2026.

Суддя Віталій МИШКО