Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №491/852/25 — Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/852/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді - Желяскова О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Барбіроша В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Ананьєві Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулося до суду із позовом до відповідача та просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 21780 гривень 00 копійок. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 01 серпня 2024 року між ТОВ «Еко Фін» та відповідачем було укладено кредитний договір №46496056, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в сумі 4500 гривень 00 копійок. 11 серпня 2025 року між ТОВ «Еко Фін» та позивачем було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №11-08/25, відповідно до умов якого до позивача перейшли права вимоги до боржників, в тому числі до відповідача за договором №46496056 від 01 серпня 2024 року. У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем за вище вказаним кредитним договором в розмірі 21780 гривень 00 копійок, з яких: 4500 гривень 00 копійок - заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 16920 гривень 00 копійок, заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості - 360 гривень 00 копійок.

У зв`язку з цим позивач звернувся до суду та просить задовольнити позовні вимоги, а також просить стягнути з відповідача на користь позивача сплачений позивачем судовий збір, а також витрати на правову допомогу.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2025 року було відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Крім того, в ухвалі про відкриття провадження у справі роз`яснено відповідачу про його процесуальні права, а саме подати відзив на позовну заяву, пред`явити зустрічний позов та подати заяву із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, що передбачено вимогами ст.178, ст.193, та ч.4, ч.5 ст.277 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач своїми процесуальними правами передбаченими ст.178, ст.193, та ч.4, ч.5 ст.277 ЦПК України не скористався та у встановлені строки в ухвалі про відкриття провадження у справі відзив на позовну заяву до суду не подав, з зустрічним позовом та з заявою із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не звертався.

01 квітня 2026 року до суду від представника позивача на виконання ухвали суду від 25 березня 2026 року про витребування доказів, якою було задоволено клопотання представника відповідача, надійшли пояснення на виконання ухвали суду, вивченням яких встановлено, що ухвала суду виконана в повному обсязі (том №1, а.с.139-146).

14 травня 2026 року представник відповідача - адвокат Юраш І.О., повноваження якої підтверджені ордером на надання правничої допомоги серії ВН №1619534 від 03 грудня 2025 року та договором на надання правничої допомоги від 03 грудня 2025 року, подала до суду додаткові пояснення у справі, в яких з відповідними посиланнями та доводами просила позовні вимоги задовольнити частково, а саме, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 9000 гривень 00 копійок, а саме, тіло кредиту - 4500 гривень 00 копійок, нараховані відсотки - 4500 гривень 00 копійок, обгартовуючи це тим, що відсотки у зазначеному в позовній заяві розмірі нараховані відповідачу з порушенням принципу справедливості. Також зазначила, що позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Також зазначила, що розмір витрат на правову допомогу, які просить стягнути представник позивача з відповідача на користь позивача, є завищеними, а тому сторона відповідача визнає стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 1000 гривень 00 копійок (том №1, а.с.214-217).

18 травня 2026 року представник позивача подала до суду заперечення на додаткові пояснення відповідача, в яких з відповідними посиланнями зазначила, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а доводи представника відповідача є недоведеними та необґрунтованими (том №1, а.с.224-229).

На виконання ухвали суду від 14 травня 2026 року про витребування доказів, якою було задоволено клопотання представника позивача, від АТ КБ «ПриватБанк» до суду надійшов лист, відповідно до якого на ім`я відповідача у вказаному банку було емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ). Номер телефону НОМЕР_3 знаходиться/знаходився в анкетних даних відповідача та є фінансовим номером. По вказаному картковому рахунку було зарахування коштів на суму 4500 гривень 00 копійок за період з 01 серпня 2024 року по 06 серпня 2024 року. Зазначене також підтверджується випискою за договором № б/н з період з 01 серпня 2024 року по 06 серпня 2024 року, доданою до листа банку (том №1, а.с.234-235).

24 вересня 2026 року до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, які за змістом та суттю аналогічні наданим письмовим поясненням представника відповідача 14 травня 2026 року (том №2, а.с.16-18).

01 жовтня 2026 року до суду від представника позивача надійшли додаткові заперечення на додаткові письмові пояснення представника відповідача, які також за змістом та суттю аналогічні запереченням на письмові пояснення від 18 травня 2026 року (том №2, а.с.26-29).

В судове засідання 02 листопада 2025 року представник позивача - Хворостяна А.М., не з`явилась, одна подала письмову заяву, в якій просить розгляд справи провести у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити (том №2, а.с.39).

Представник відповідача в судове засідання не з`явилась, однак подала письмову заяву, в якій просить судове засідання, призначене на 02 листопада 2026 року, провести у її відсутність та у відсутність відповідача. При ухваленні рішення просить врахувати надані нею раніше письмові пояснення у справі (том №2, а.с.38).

Відповідач в судове засідання не з`явився, причину неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується конвертом, який повернувся до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній» (том №2, а.с.25).

Частиною 8 ст.178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в ч.2 ст.191 ЦПК України.

З урахуванням вказаного, у зв`язку з неявкою відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин та не повідомлення причин неявки, ненаданням відповідачем відзиву на позов, врахувавши надані представником відповідача додаткові письмові пояснення у справі та заперечення представника позивача на додаткові письмові пояснення у справі, взявши до уваги заяви представника позивача та представника відповідача, суд ухвалив розглянути справу за відсутності відповідача.

Взявши до уваги заяви представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, взявши до уваги письмові пояснення представника відповідача та заперечення представника позивача на письмові пояснення представника відповідача, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01 серпня 2024 року між ТОВ «Еко Фін» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит/кредитний договір №46496056, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в сумі 4500 гривень 00 копійок строком на 730 днів, тобто, з 01 серпня 2024 року до 31 липня 2026 року, зі сплатою відсотків та інших платежів, передбачених умовами укладеного між сторонами договору. Підписанням вказаного договору відповідач підтвердив, що умови договору йому зрозумілі та він зобов`язується повернути кредит зі сплатою платежів, передбачених умовами договору, у строки та порядок, визначені договором. Вказаний договір укладений у електронній формі шляхом реєстрації відповідача в інформаційно-комунікаційній системі Товариства шляхом заповнення реєстраційної форми на Веб-сайті, після чого сторони вчиняють відповідні дії з метою укладення договору. Тобто, вказаний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника (відповідача), що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства. Крім того, укладанням вказаного договору позичальник підтверджує, що ознайомився з інформацією, наведеною в паспорті споживчого кредиту, який надано разом із офертою/проектом кредитного договору, що розміщується в його особистому кабінеті Кредитодавцем. Договір підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором (том №1, а.с.38-49).

01 серпня 2024 року відповідачем одноразовим ідентифікатором було підписано графік розрахунків (платежів), який містить відомості про порядок та строки повернення кредиту та процентів (том №1, а.с.61-75).

Також 01 серпня 2024 року відповідачем одноразовим ідентифікатором було підписано інформаційне повідомлення про надання згоди на взаємодію при врегулюванні простроченої заборгованості, в тому числі перелік третіх осіб, уключаючи близьких осіб позичальника, щодо яких ним надається згода на взаємодію при врегулюванні простроченої заборгованості (том №1, а.с.84).

01 серпня 2024 року відповідачем одноразовим ідентифікатором було підписано паспорт споживчого кредиту, який містить відомості умови надання та повернення кредиту, а також відомості, зокрема, щодо процентної ставки, порядку нарахування процентів у відповідні періоди, визначені кредитним договором, тощо (том №1, а.с.86-90).

Також 01 серпня 2024 року відповідачем одноразовим ідентифікатором було підписано анкету клієнта-фізичної особи, що сформована за допомогою програмного забезпечення (ІТС ТОВ «Еко Фін»), яка містить відомості про відповідача, зокрема, місце проживання, номер мобільного телефону, тощо (фінансового номеру) (том №1, а.с.94-95).

В підтвердження надання відповідачу грошових коштів на умовах кредитного договору позивачем до позовної заяви додано копію квитанції №42253-50285-11503, відповідно до якої 01 серпня 2024 року на платіжну картку відповідача № НОМЕР_4 на виконання умов кредитного договору №46496056 від 01 серпня 2024 року, було зараховано грошові кошти в сумі 4500 гривень 00 копійок (том №1, а.с.19), що також підтверджується випискою за кредитним договором (том №1, а.с.21-26).

Суд констатує той факт, що номер платіжної картки та номер телефону, зазначені у кредитному договорі та додатках до нього, аналогічні номеру телефону та номеру платіжної картки, зазначеним у листі АТ КБ «ПриватБанк», наданому на виконання ухвали суду про витребування доказів, що в свою чергу повністю, беззаперечно підтверджує факт надання кредиту в сумі 4500 гривень 00 копійок за кредитним договором №46496056 від 01 серпня 2024 року саме відповідачу.

11 серпня 2025 року між ТОВ «Еко Фін» та позивачем було укладено договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №11-08/25, відповідно до умов якого позивачу від первісного кредитора перейшли права грошової вимоги до боржників, в тому числі до відповідача за договором №46496056 від 01 серпня 2024 року, укладеним між відповідачем та первісним кредитором (том №1, а.с.28-32), що також підтверджується копією акту прийому-передачі реєстру боржників в друкованому вигляді за вище вказаним договором факторингу, який підписаний сторонами договору факторингу (том №1, а.с.51), копією акту прийому-передачі реєстру боржників в електронному вигляді за вище вказаним договором факторингу, який підписаний сторонами договору факторингу (том №1, а.с.52), копією реєстру боржників до вказаного вище договору факторингу, який підписаний сторонами договору факторингу (том №1, а.с.53-55), копією платіжної інструкції №0546390000 від 14 серпня 2025 року про здійснення позивачем оплати первісному кредитору за вище вказаним договором факторингу (том №1, а.с.50).

В свою чергу, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 21780 гривень 00 копійок, що складається з: 4500 гривень 00 копійок - заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 16920 гривень 00 копійок, заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості - 360 гривень 00 копійок, що підтверджується розрахунком заборгованості станом на 20 серпня 2025 року (том №1, а.с.27).

Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч.2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно ч.4, 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Статтею 12 цього Закону передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з положеннями ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною 1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до положень ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст.80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У ч.1 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно положень ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У відповідності до ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст.1055 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч.ч.1, 2 ст.10561 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. У разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У відповідності до ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Статтею 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Відповідно до ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом ч.1 ст.4 Закону України 12 липня 2001 року №2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон №2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У п.5 ч.1 ст.1 Закону №2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в ст.6 Закону №2664-III.

Так, за змістом ч.1 ст.6 Закону №2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до п.1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Отже, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (п.6 ч..1 ст.4 Закону №2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (ч.1 ст.1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом ч.2 ст.1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулася заміна кредитодавця на підставі укладеного договору факторингу, а тому до ТОВ «Факторинг Партнерс», перейшло право вимоги за кредитним договором №46496056 від 01 серпня 2024 року, укладеного між ТОВ «Еко Фін» та ОСОБА_1 ..

При цьому, суд не погоджується з доводами представника відповідача про те, що відсотки у зазначеному в позовній заяві розмірі нараховані відповідачу з порушенням принципу справедливості, та що позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, та така позиція суду ґрунтується на тому, що сторона відповідача у своїх письмових поясненнях не заперечує факт укладення між відповідачем та первісним кредитором вище вказаного кредитного договору, а відтак, відповідач діяв усвідомлено та розумів умови кредитного договору під час ознайомлення з його змістом та в подальшому підписання його. Стороною відповідача не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів того, що відповідач не міг усвідомлювати та міг бути обізнаний про умови кредитного договору, що в свою чергу підтверджує факт добровільності відповідача при укладенні вище вказаного кредитного договору, обізнаності про його умови та усвідомлення наслідків порушення умов договору.

Таким чином розмір процентів, передбачений умовами договору, узгоджений сторонами добровільно, сторони під час укладання вказаного кредитного договору були вільними у виборі та узгодженні умов договору, а також підписанням вказаного договору узгодили всі його істотні умови.

В протилежному випадку, відповідач мав право не погоджуватись з умовами кредитного договору, відмовившись його підписувати, однак підписавши договір, відповідач з умовами договору та додатками до нього ознайомився та погодився з умовами договору, підтвердивши це підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам законодавства щодо укладення кредитних договорів в електронній формі.

Таким чином, вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №46496056 від 01 серпня 2024 року в розмірі 21780 гривень 00 копійок, з яких: 4500 гривень 00 копійок - заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 16920 гривень 00 копійок, заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості - 360 гривень 00 копійок.

В позовній заяві міститься вимога позивача про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, які складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, суд вважає за необхідне судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2422 гривні 40 копійок, покласти на відповідача.

Також представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 13000 гривень 00 копійок.

Суд при вирішенні питання щодо витрат позивача на правничу допомогу приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15 (провадження № 14-382цс19), зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд також неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

При визначенні суми відшкодування суд враховує та виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, доводів сторін та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

У своїй постанові № 686/28627/18 від 27 липня 2022 року Верховний Суд дійшов висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.

Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19 та ін.

Такий підхід прослідковується і в судових рішеннях Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 та Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі №8 13/481/18, провадження № К/9901/13036/19, від 08 вересня 2020 року у справі №6 40/10548/19, провадження №К/9901/33762/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, провадження №К/9901/22452/20.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18) (офіційний сайт ЄСПЛ, за посиланням: https://www.echr.coe.int/Documents/PD_satisfaction_claims_eng.pdf ).

Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.

Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106).

В матеріалах справи наявні копія договору про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02 липня 2024 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» і ТОВ «Факторинг Партнерс» (том №1, а.с.77-79), заявка на надання юридичної допомоги №1027 від 12 серпня 2025 року, відповідно до якої загальна вартість наданих адвокатом послуг складає 13000 гривень 00 копійок (том №1, а.с.82), витяг з акту №16 про надання юридичної допомоги від 22 серпня 2025 року, відповідно до якого загальна вартість наданих адвокатом послуг складає 13000 гривень 00 копійок (том №1, а.с.83).

Представник відповідача заперечила проти розміру заявлених позивачем витрат на правову допомогу та просила зменшити розмір витрат на правову допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 1000 гривень 00 копійок.

Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивача на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову, зваживши на необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, взявши до уваги клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат позивача на правову допомогу, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 гривень 00 копійок, оскільки стягнення вказаних вище витрат у повному розмірі, який заявлений позивачем з огляду на встановлені вище обставини, на думку суду матиме надмірний характер, оскільки складатиме більше половини ціни позову.

З огляду на наведені вище обставини, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правову допомогу адвоката в розмірі 4000 гривень 00 копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст. 525-526, 639, 1054, 1077-1078 ЦК України, ст.133, 141, 258-259, 265, 268, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», код ЄДРПОУ 42640371, яке знаходиться за адресою: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, 6, офіс 521, заборгованість за кредитним договором №46496056 від 01 серпня 2024 року в розмірі 21780 (двадцять одна тисяча сімсот вісімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», код ЄДРПОУ 42640371, яке знаходиться за адресою: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, 6, офіс 521, сплачений ним судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, та витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Відомості про сторін та інших учасників справи на виконання пункту 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», місцезнаходження: яке знаходиться за адресою: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, 6, офіс 521, ідентифікаційний номер в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42640371;

відповідач:ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 ;

представник відповідача:Юраш Ірина Олександрівна , адреса: АДРЕСА_3 ; діє на підставі ордера на надання правничої допомоги серії ВН №1619534 від 03 грудня 2025 року.

Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 ЦПК України.

Суддя Желясков О.О.

Рішення набуло законної сили "__"__________________20___ року.