Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №440/9349/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/9349/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про взяття на військовий облік ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (з адміністративно-господарської діяльності) №268 від 18 квітня 2025 року “Про призов військовозобов`язаних до Збройних Сил України по мобілізації” в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести відомості про виключення з військового обліку військовозобов`язаних ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відповідно до інформації, які міститься у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного серії НОМЕР_2 від 20.10.2022 року з метою усунення невідповідності відомостям, зазначеним у паперовому військово-обліковому документі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано від відповідача усі матеріали, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов; відомості щодо позивача із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 . 20.10.2022 позивача військово-лікарською комісією було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Відомості про виключення з військового обліку були занесені до військово-облікового документа, а саме тимчасовому посвідченні серії НОМЕР_2 . Натомість, 17 квітня 2025 року було складено Картку № 1/1151 обстеження та медичного огляду для визначення ступеню придатності військовозобов`язаного до військової служби на ім`я ОСОБА_1 , в якій у графі 11 «Діагноз (включаючи код, згідно чинного НК 025) та постанова ВЛК» наявний запис «Здоровий», в графі «На підставі статті – графи ІІ Розкладу хвороб, Таблиці додаткових вимог (НМОУ №402 від 14.08.2008 року зі змінами» наявний запис про придатність до військової служби. Також, 17 квітня 2025 року відносно ОСОБА_1 складено Довідку військово-лікарської комісії № 2025-0417-1121-3691-0 від 17.04.2025 року, де зазначено: в графі «Діагноз» - «Здоровий», на підставі статті графи II розкладу хвороб визнаний придатним до військової служби. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (з адміністративно-господарської діяльності) №268 від 18.04.2025 року ОСОБА_1 був призваний як військовозобов`язаний до Збройних Сил України по мобілізації та направлений в розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 , вказані обставини і стали підставою для звернення до суду із цим позовом.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, справа розглядається за наявними в ній документами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Інших заяв чи клопотань з процесуальних питань до суду не надходило.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

20.10.2022 позивача військово-лікарською комісією було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Відомості про виключення з військового обліку були занесені до військово-облікового документа, а саме тимчасовому посвідченні серії НОМЕР_2 . 17 квітня 2025 року було складено Картку № 1/1151 обстеження та медичного огляду для визначення ступеню придатності військовозобов`язаного до військової служби на ім`я ОСОБА_1 , в якій у графі 11 «Діагноз (включаючи код, згідно чинного НК 025) та постанова ВЛК» наявний запис «Здоровий», в графі «На підставі статті – графи ІІ Розкладу хвороб, Таблиці додаткових вимог (НМОУ №402 від 14.08.2008 року зі змінами» наявний запис про придатність до військової служби. Також, 17 квітня 2025 року відносно ОСОБА_1 складено Довідку військово-лікарської комісії № 2025-0417-1121-3691-0 від 17.04.2025 року, де зазначено: в графі «Діагноз» - «Здоровий», на підставі статті графи II розкладу хвороб визнаний придатним до військової служби.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (з адміністративно-господарської діяльності) №268 від 18.04.2025 року ОСОБА_1 був призваний як військовозобов`язаний до Збройних Сил України по мобілізації та направлений в розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 .

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує нормативні акти, чинні на момент існування спірних правовідносин.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону).

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини десятої статті 2 Закону № 2232-XII з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402).

Відповідно до пункту 1.2 розділу І Положення № 402 (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це:

медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України);

визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом;

установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.

Пунктом 2.1 розділу І Положення № 402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Порядок медичного огляду військовозобов`язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період урегульовано главою 3 розділу ІІ Положення № 402.

Згідно з пунктом 3.8 розділу ІІ Положення № 402 за статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, які передбачають індивідуальне визначення придатності до військової служби і військової спеціальності, ВЛК щодо військовозобов`язаних, яких призивають на військову службу або приймають на військову службу у добровільному порядку за контрактом, виносить одну із таких постанов:

Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час";

"Обмежено придатний до військової служби";

"Придатний (або непридатний) до військової служби за контрактом, за спеціальністю _____________ (вказати спеціальність)";

"Придатний (або непридатний) до військової служби в миротворчій місії за спеціальністю _____________ (вказати спеціальність)";

"Придатний до військової служби".

Постанови ВЛК військових комісаріатів оформлюються довідкою ВЛК (додаток 4 до Положення) у двох примірниках, яка не підлягає затвердженню штатною ВЛК і дійсна протягом шести місяців з дня медичного огляду. Копія довідки видається на руки особі, яка пройшла медичний огляд.

Водночас, згідно з абз. 8-11 цього ж пункту 3.8 глави 3 розділу II Положення № 402 після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну із таких постанов:

"Придатний до військової служби";

"Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)";

"Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку".

Пунктом 20.2 глави 20 розділу II Положення № 402 унормовано, що постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, контролюються, а за необхідності переглядаються відповідною штатною ВЛК.

Згідно з пунктом 22.5 глави 20 розділу II Положення № 402 свідоцтво про хворобу у воєнний час складається:

на всіх військовослужбовців, визнаних непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

на офіцерів запасу, визнаних непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

У всіх інших випадках у особливий період постанова ВЛК оформляється довідкою ВЛК. У воєнний час довідка на контроль у штатну ВЛК не направляється.

Відповідно до пункту 22.6 глави 20 розділу II Положення № 402 свідоцтво про хворобу підлягає розгляду, а постанова ВЛК - затвердженню:

а) у мирний час: на генералів (адміралів), військовослужбовців запасу та у відставці, які оглянуті згідно з пунктом 3.13 розділу II Положення; на всіх осіб, які оглянуті у ГВМКЦ; на військовослужбовців та членів їх сімей, за наявності медичних протипоказань до направлення за кордон - ЦВЛК; на всіх військовослужбовців, членів їх сімей, курсантів, учнів військових ліцеїв - ВЛК регіону;

б) у воєнний час: на генералів (адміралів), а також на всіх осіб, які оглянуті у ГВМКЦ, - ЦВЛК, на всіх військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів - ВЛК регіону, евакуаційного пункту (місцевого евакуаційного пункту, госпітальної бази).

Аналіз вказаних пунктів Положення №402 у їх взаємозв`язку в редакції, чинній на час проведення медичного огляду позивача, вказує на те, що постанови ВЛК при РТЦК та СП про непридатність військовозобов`язаного не підлягали затвердженню виключно у мирний час.

Що стосується постанов ВЛК при РТЦК та СП про непридатність військовозобов`язаних до військової служби прийнятих у воєнний час та під час мобілізації, то такі в силу підпункту б) пункту 22.6 глави 20 розділу II Положення № 402 підлягали затвердженню ВЛК регіону.

Подібний підхід щодо застосування Положення № 402 наведено у постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду у справах № 140/332/25 та № 260/2488/25.

Дослідивши зміст постанови ВЛК про непридатність позивача до військової служби, яка оформлена довідкою ВЛК 20.10.2022 № 6/6548, судом встановлено, що на ній відсутня відмітка про її затвердження ВЛК регіону.

При цьому, оскільки записи до військового квитка (тимчасового посвідчення) вносяться на підставі первинних даних військового обліку, то відповідні записи у військовому квитку (тимчасовому посвідченні) позивача, на переконання суду, самостійного правового значення не мають.

Відтак, суд дійшов висновку, що процедура виключення з військового обліку позивача завершена не була.

За таких обставин, суд не знаходить протиправної бездіяльності відповідачів, а відтак і підстав зобов`язувати вносити дані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про визнання позивача непридатним до проходження військової служби з виключенням з військового обліку.

Також в матеріалах справи, наявна заява ОСОБА_1 подана до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.04.2025 про взята позивача на військовий облік військовозобов`язаних рядового сержантського, старшинського складу запасу у звязку з призовом по мобілізації до лав ЗСУ.

Щодо посилання представника позивача на те, що медичний «прискорений» огляд ВЛК проводився з порушеннями чинного законодавства та без врахування медичних довідок з діагнозами, які підтверджують сукупні проблеми та розладу здоров`я позивача, суд вважає зазначити наступне.

Розділ І гл. 2 п. 2.4.10. Положення № 402 передбачає, що постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.

Таким чином, у випадку, якщо позивач вважає, що його права, як особи, яка призивається на військову службу за мобілізацією, порушені фактом незабезпечення проходження медичного огляду, то в такому випадку належним способом захисту є оскарження відповідної постанови військово-лікарської комісії, яка оформлена довідкою військово-лікарської комісії № 2025-0417-1121-3691-0 від 17.04.2025. Відповідних доказів до матеріалів справи надано не було.

В рамках даної справи позивач не заявляв будь-яких вимог до військово-лікарської комісії, а перевірка дій останньої не може бути охоплена інститутом виходу за межі позовних вимог в даній справі, так як по суті підмінює первинний предмет позову.

Посилання представника позивача на порушення порядку проходження ВЛК стосовно позивача та оформлення документів за її наслідками не свідчать про протиправність оскаржуваного наказу.

Таким чином, відповідач, отримавши чинну довідку військово-лікарської комісії з висновком про придатність позивача до військової служби, не міг діяти в інший спосіб окрім прийняття Наказу № 268 від 18.04.2025 року про мобілізацію ОСОБА_1 .

Також, при зверненні до суду із даним позовом позивачем не надано жодного документального підтвердження, щодо наявності у нього документів про непридатність до військової служби чи виключення з військового обліку.

Суд також зауважує, що наказ про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, в особливий період, як акт індивідуальної дії, реалізується його застосуванням, а тому його оскарження не є належним способом захисту прав та інтересів позивача, так як скасування наказу не може призвести до відновлення попереднього (первісного) стану особи.

У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року по справі № 800/541/16 зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 10 січня 2019 року у справі №855/3/19, від 24 січня 2019 року у справі №808/5869/14, від 15 березня 2019 року у справі №815/3276/15, від 25 березня 2019 року у справі №806/5246/14, від 29 березня 2019 року у справі №826/17479/18.

При цьому таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи – позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

При розгляду даної справи, суд враховує, що практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин); під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Додатково суд звертає увагу представника позивача, на те, що процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи. Законодавство не вимагає матеріально-правового обґрунтування вимог, однак обґрунтування позову не правовими фактами може негативно вплинути на наслідки вирішення вимоги по суті.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Зазначений принцип диспозитивності передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 з підстав, наведених у позові. Інші доводи, наведені позивачем в адміністративному позові, висновків суду не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.

Оскільки у цій справі судом відмолено у задоволенні позову повністю, ним не присуджується та не стягується судові витрати на користь будь-якої із сторін.

Керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Головуючий суддяГ.В. Костенко