Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №420/12479/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12479/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 01.05.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у листі від 16.04.2026 р. № 19790-15658/В-02/8-1500/26 у застосуванні заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023-2025 роки при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити розрахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 26 січня 2026 року із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто за три роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком за 2023, 2024 та 2025 роки з урахуванням вже отриманих сум пенсії;

звернути рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за місяць.

Стислий виклад позиції позивача.

У позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 з 26.12.2014 отримувала пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а 28.01.2026 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач вказує, що звернулась до відповідача із заявою про застосування для розрахунку пенсії середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», проте листом від 16.04.2026 №19790-15658/В-02/8-1500/26 відповідач відмовив у застосуванні такої заробітної плати за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, обґрунтовуючи відмову тим, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата із застосуванням показника, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії, та зазначивши, що при обчисленні пенсії за віком врахована середня заробітна плата за 2014-2016 роки.

На переконання позивача, вона не зверталась до відповідача із заявою про переведення з одного виду пенсії на інший, а просила призначити пенсію за іншим законом, тобто мало місце призначення пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду пенсії на інший в межах одного закону чи перерахунок, а тому показник середньої заробітної плати має враховуватись відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за 2023, 2024 та 2025 роки, тобто за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Позивач також посилається на пункти 3 та 15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, вказуючи, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший є окремим видом заяви, а за наявності довідки про заробітну плату навіть при переведенні з одного виду пенсії на інший враховується середня заробітна плата за календарний рік, який передує переведенню.

Позивач посилається на постанови Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №266/3210/16-а та від 31.01.2025 у справі №200/1478/24.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивач отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Закону України «Про пенсійне забезпечення», положення якого застосовуються в частині визначення права на пенсію, з 26.12.2014, а за заявою від 28.01.2026 позивача переведено на пенсію за віком.

Представник відповідача вказує, що заява позивача від 03.03.2026 довільної форми щодо перерахунку та виплати пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2023, 2024 та 2025 роки подана без дотримання вимог Порядку №22-1, тому її розглянуто відповідно до Закону України «Про звернення громадян», а лист від 16.04.2026 №19790-15658/В-02/8-1500/26 мав інформаційно-роз`яснювальний характер, не є індивідуальним актом, рішення про відмову в перерахунку пенсії не виносилось, а тому, на переконання відповідача, вимоги позивача є передчасними, адже спору в цій частині фактично не існує.

Представник відповідача зазначає, що пенсії, призначені відповідно до Закону №1058-IV до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 01.10.2017 перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати за 2014, 2015 та 2016 роки, яка надалі збільшується відповідно до частини другої статті 42 цього Закону, і під час переведення позивача з одного виду пенсії на інший застосовано показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки (3764,40 грн), проіндексований на коефіцієнти 1,17, 1,11, 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115, 1,121.

На переконання представника відповідача, поняття «первинне призначення» та «переведення» не є тотожними, право на призначення пенсії може бути використано лише один раз, а за частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV та пунктом 2.8 розділу ІІ Порядку №22-1 при переведенні з одного виду пенсії на інший застосовується показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії.

Первинне призначення пенсії позивачу здійснено 26.12.2014, а переведення - 28.01.2026, право та стаж роботи враховано за Законом України «Про пенсійне забезпечення», а розрахунок пенсії - за Законом №1058-IV.

Представник відповідача посилається на постанови Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №420/19398/23, від 13.06.2019 у справі №265/84/16-а та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі №420/20939/24, за якими під час перерахунку пенсії на підставі частини четвертої статті 42 Закону №1058-IV показник середньої заробітної плати залишається незмінним.

Щодо вимоги про зобов`язання вчинити дії представник відповідача вказує, що Пенсійний фонд має виключну компетенцію щодо призначення пенсій, суд не може підміняти пенсійний орган, і з посиланням на постанову Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18 абзац другий частини четвертої статті 245 КАС України, Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Класс та інші проти Німеччини» зазначає про неможливість втручання суду у дискрецію суб`єкта владних повноважень.

Щодо негайного виконання представник відповідача вважає цю вимогу передчасною, оскільки відсутні об`єктивні підстави вважати, що після набрання рішенням суду законної сили права позивача будуть порушені, та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Стислий виклад відповіді на відзив.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що відзив не містить норм права, які регулювали б переведення з одного виду пенсії на інший за різними законами, а наведені відповідачем норми про індексацію пенсій не стосуються предмета спору.

Представник позивача вважає безпідставними доводи відповідача про розгляд заяви від 03.03.2026 в порядку Закону України «Про звернення громадян», посилаючись на постанови Верховного Суду від 23.09.2024 у справі №620/2027/23 та від 28.10.2025 у справі №340/686/25, за якими при вирішенні спорів щодо призначення чи перерахунку пенсії ключове значення має зміст звернення, що дає змогу встановити волю заявника, а не формальне дотримання бланкової форми.

Представник позивача вказує, що стаття 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачала призначення пенсії за вислугу років, а порядок призначення пенсії за вислугу років педагогічним працівникам встановлений Законом України «Про пенсійне забезпечення», та з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №876/5312/17, постанову Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №513/298/17, частину п`яту статті 242 КАС України та постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 вважає, що показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.

Представник позивача також посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Суомінен проти Фінляндії» та «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» і статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та просить зобов`язати відповідача здійснити розрахунок та виплату пенсії з 28.01.2026.

Процесуальні дії у справі.

Суд ухвалою від 07.05.2026 залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу строк для усунення її недоліків шляхом надання доказів сплати судового збору.

Ухвалою від 21.05.2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України в електронній формі, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом відповідача на позовну заяву, відповіддю на відзив, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у заявах по суті, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та з 26.12.2014 отримувала пенсію за вислугу років.

Позивач 28.01.2026 звернулась до Білгород-Дністровського об`єднаного управління ПФУ із заявою про призначення/перерахунок пенсії, в якій зазначила про перехід на інший вид пенсії з вислуги років на вік.

Згідно з розпискою-повідомленням, заяву та документи прийнято 28.01.2026 та зареєстровано за №598.

Рішенням Білгород-Дністровського об`єднаного управління ПФУ від 11.02.2026 №951110141345 про перерахунок пенсії (вид перерахунку «У зв`язку з уточненням даних в ЕПС, 28.01.2026», підстава - «перехід за віком») позивачу з 28.01.2026 довічно визначено пенсію з шифром та видом « 101 Пенсія за віком», умови призначення - «ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»», середньомісячний заробіток - 11920,73 грн, коефіцієнт стажу - 0,43167, розмір пенсії з надбавками - 5285,44 грн.

Згідно з розрахунком заробітку для обчислення пенсії за алгоритмом «Пенсія за віком (ЗУ №1058)», відповідач застосував середній заробіток за три попередні роки (за 2014-2016 роки) - 3764,40 грн, збільшений на коефіцієнт 2,654448 (1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 х 1,115 х 1,121), що становить 9992,40 грн.

Позивач 03.03.2026 звернулась до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, в якій просила при призначенні їй пенсії за віком провести її розрахунок із урахуванням середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто за 2023, 2024 та 2025 роки.

Листом від 16.04.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області на звернення позивача щодо пенсійного забезпечення, з посиланням на частину третю статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», повідомило, що оскільки позивач з 26.12.2014 отримувала пенсію за вислугу років, то при розрахунку пенсії за віком врахована заробітна плата за 2014-2016 роки - 3764,40 грн, проіндексована відповідно до частини 2 статті 42 Закону.

Не погодившись з такими діями пенсійного органу, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV).

Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Положеннями статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За частиною 1 статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Згідно з абзацом другим частини 4 статті 26 Закону №1058-IV, наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 27 Закону №1058-IV, розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Відповідно до частини 2 статті 40 Закону №1058-IV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn ); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

За змістом частини 3 статті 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Відтак, наведені приписи свідчать про те, що лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в частині застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Верховний Суд у подібних правовідносинах неодноразово висловлював правову позицію щодо того, що у випадку, якщо особа, яка вже отримує пенсію за одним законом виявила бажання отримувати пенсію, право на яку визначене іншим законом, то має місце саме призначення пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший згідно із частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії - пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі №577/2576/17 (провадження №11-731апп18) зазначила: «Умови та порядок призначення пенсії за вислугу років визначалися Законом № 1788-XII, як на момент виникнення спірних правовідносин між учасниками справи, так і на час розгляду цієї справи в судах різних інстанцій. Та обставина, що механізм і порядок обчислення та виплати пенсій за вислугу років з 01 січня 2004 року здійснюється на підставі Закону № 1058-IV за формулою, що встановлена для пенсії за віком, не впливає на те, що призначення пенсії за вислугу років передбачено положеннями Закону №1788-XII. При цьому ст. 9 Закону № 1058-ІV не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років. Разом з тим, ч. 3 ст. 45 зазначеного Закону регламентує порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону № 1788-XII, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону № 1058-IV, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV, а тому позиція суду касаційної інстанції, що пенсія за вислугу років призначається Законом № 1058-IV, є необґрунтованою».

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі №263/6611/17, в якій суд зазначив: «Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість використання відповідачем механізму переведення з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, а тому при обчисленні пенсії необхідно було застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком, як того вимагає частина друга статті 40 Закону №1058-ІV».

Актуальність цього підходу Верховний Суд підтвердив у постанові від 13.05.2026 у справі №420/26153/24, зазначивши: «Застосовуючи норми статей 40 та 45 Закону №1058-IV необхідно враховувати такі критерії розмежування: якщо попередній вид пенсії було призначено за Законом №1788-XII (наприклад, пенсія за вислугу років), а особа звертається за призначенням пенсії за віком за Законом №1058-IV, це є первинним призначенням іншого виду пенсії за іншим законом, а не «переведенням з одного виду пенсії на інший» у розумінні частини третьої статті 45 цього Закону; якщо ж особа змінює вид пенсії в межах Закону №1058-IV (наприклад, з пенсії по інвалідності на пенсію за віком), застосовується частина третя статті 45 Закону №1058-IV із незмінністю показника середньої заробітної плати, використаного під час попереднього призначення».

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Білгород-Дністровського об`єднаного управління ПФУ від 11.02.2026 №951110141345 позивачу з 28.01.2026 визначено пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Тобто, у цьому випадку мало місце саме призначення пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший, як зазначає відповідач.

Разом з тим, позивач до 28.01.2026 отримувала пенсію за вислугу років, умовами призначення якої в рішенні Білгород-Дністровського об`єднаного управління ПФУ №951110141345 про перерахунок пенсії за вислугу років зазначено Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), який визначає інші підстави та порядок призначення пенсії.

Пенсія за вислугу років не належить до видів пенсійних виплат, визначених статтею 9 Закону №1058-IV, відтак, у цьому випадку не відбулось переведення позивача з одного виду пенсії на інший в межах дії Закону №1058-IV.

Те, що обчислення пенсії за вислугу років здійснюється за правилами Закону №1058-IV, за висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним вище, не змінює того, що призначення пенсії за вислугу років передбачено Законом №1788-XII.

Аргумент відповідача про те, що право та стаж роботи позивача враховано за Законом України «Про пенсійне забезпечення», а розрахунок пенсії здійснено за Законом №1058-IV, тому порядок та умови призначення пенсії за вислугу років і пенсії за віком визначено одним законом, суд відхиляє. Право на пенсію за вислугу років позивач набула за Законом №1788-XII, а обчислення цієї пенсії за правилами Закону №1058-IV підстави її призначення не змінює.

Зазначення позивачем у бланку заяви від 28.01.2026 виду перерахунку «перехід на інший вид пенсії» висновку суду не змінює, оскільки правову природу звернення визначає не обраний у бланку вид перерахунку, а те, за яким законом призначено попередній вид пенсії та за яким законом особа звертається за пенсією за віком.

Верховний Суд у постанові від 31.01.2025 у справі №200/1478/24, розглядаючи справу, в якій позивач звернувся із заявою про перехід на інший вид пенсії, зазначив:

«Враховуючи вже сформовану практику Верховного Суду, у цій справі Суд виходить з того, що: у разі призначення особі пенсії за віком згідно з положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV після того, як вона вже отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, такий перехід не може вважатися «переведенням на інший вид пенсії» в розумінні частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV. Це є «призначенням нового виду пенсії», оскільки пенсія за віком і пенсія за вислугу років є різними за правовими підставами та умовами призначення».

Посилання відповідача на пункт 2.8 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), за яким переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, суд не застосовує, оскільки цей пункт, як і частина 3 статті 45 Закону №1058-IV, стосується переведення з одного виду пенсії на інший, а не призначення пенсії за віком особі, яка отримувала пенсію за вислугу років за Законом №1788-XII.

Пункт 4-3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV та частину 2 статті 42 цього Закону, на які посилається відповідач, суд також не застосовує. Пунктом 4-3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV передбачено перерахунок з 1 жовтня 2017 року пенсій, призначених відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», а частиною 2 статті 42 цього Закону - щорічне збільшення показника середньої заробітної плати для перерахунку раніше призначених пенсій. Пенсію за віком позивачу призначено з 28.01.2026, тож показник середньої заробітної плати для її обчислення визначається за частиною 2 статті 40 Закону №1058-IV, а не шляхом збільшення показника, який застосовувався до пенсії за вислугу років.

Постанови Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №420/19398/23 та від 13.06.2019 у справі №265/84/16-а, на які посилається відповідач, ухвалено у справах про перерахунок пенсії за частиною 4 статті 42 Закону №1058-IV особам, яким пенсію за віком було призначено за цим Законом, тому висновок про незмінність показника середньої заробітної плати при такому перерахунку до спірних правовідносин не застосовується.

Постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі №420/20939/24 не є висновком Верховного Суду щодо застосування норм права в розумінні частини 5 статті 242 КАС України, а висновок про незмінність показника середньої заробітної плати в ній зроблено без розмежування призначення пенсії та переведення з одного виду пенсії на інший, наведеного вище Верховним Судом.

Доводи відповідача про те, що лист від 16.04.2026 №19790-15658/В-02/8-1500/26 мав інформаційно-роз`яснювальний характер, заяву позивача подано без дотримання Порядку №22-1, рішення про відмову в перерахунку пенсії не виносилось, а тому вимоги позивача є передчасними, суд відхиляє.

Позивач у заяві від 03.03.2026 прямо просила провести розрахунок пенсії за віком із урахуванням показника середньої заробітної плати за 2023, 2024 та 2025 роки, а відповідач у листі від 16.04.2026 розглянув це прохання по суті, вказав на застосування частини 3 статті 45 Закону №1058-IV та повідомив, що при розрахунку пенсії за віком врахована заробітна плата за 2014-2016 роки. Суд дійшов висновку, що таким листом відповідач відмовив позивачу у застосуванні показника середньої заробітної плати за 2023-2025 роки.

У постанові від 18.10.2024 у справі №560/5340/22 Верховний Суд зазначив: «Зобов`язання суб`єкта владних повноважень вирішити питання перерахунку пенсії або відмови в її перерахунку саме у формі прийняття рішення (чи наказу), коли з наданої листом відповіді стає зрозуміло, що відповідь для заявника є негативною, має ознаки формалізму».

Щодо форми звернення Верховний Суд у постанові від 28.10.2025 у справі №340/686/25 зазначив: «Незважаючи на формальні вимоги до заяви, визначені Порядком № 22-1, її зміст має відігравати ключову роль при оцінці дійсного волевиявлення особи».

Посилання позивача на пункти 3 та 15 Порядку №22-1 суд не застосовує, оскільки у редакції Порядку №22-1, чинній на час виникнення спірних правовідносин, пунктів з такою нумерацією та наведеним позивачем змістом немає. На висновок суду це не впливає.

Заперечення відповідача щодо неможливості втручання суду у дискреційні повноваження пенсійного органу суд також відхиляє.

Частиною 2 статті 40 Закону №1058-IV прямо визначено показник середньої заробітної плати, який застосовується при призначенні пенсії, та вибору між кількома правомірними варіантами поведінки ця норма відповідачу не надає.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18, на яку посилається відповідач, зазначив, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Класс та інші проти Німеччини», на які посилається відповідач, стосуються меж судового контролю за дискреційними повноваженнями, а у спірних правовідносинах відповідач дискреційних повноважень не мав.

Постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, на яку посилається позивач, суд не враховує, оскільки її ухвалено у спорі щодо юрисдикції, а різних висновків Верховного Суду щодо спірного питання, між якими необхідно обирати останній, суд не встановив.

Посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Суомінен проти Фінляндії» та «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» висновку суду не змінюють та окремої оцінки не потребують, оскільки спір вирішено на підставі наведених норм Закону №1058-IV.

За таких обставин суд дійшов висновку, що пенсійним органом протиправно не проведено перерахунок пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески та який враховано для обчислення пенсії, за 2023-2025 роки.

Частиною 1 статті 45 Закону №1058-IV визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась із заявою 28.01.2026, та відповідач визначив їй пенсію за віком з 28.01.2026, а отже саме з цієї дати позивач має право на перерахунок пенсії із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно до ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто за три роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком за 2023, 2024, 2025 роки.

Зазначення у прохальній частині позовної заяви дати 26 січня 2026 року суд розцінює як описку, оскільки до 28.01.2026 позивач отримувала пенсію за вислугу років, а представник позивача у відповіді на відзив просить зобов`язати відповідача здійснити розрахунок та виплату пенсії з 28 січня 2026 року.

Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу законодавства, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом:

визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у застосуванні заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023-2025 роки при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити розрахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 28 січня 2026 року із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто за три роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком за 2023, 2024 та 2025 роки, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.

Щодо вимог позивача звернути рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за місяць, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283, статтями 289-6, 289-7, 289-8, пунктами 1 і 2 частини першої статті 289 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.371 КАС України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

З аналізу наведених норм вбачається, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його проголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Разом з тим, КАС України не передбачено негайне виконання всіх судових рішень. Більш того, ст.371 КАС України передбачає вичерпний перелік судових рішень, які виконуються негайно.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суд не присудив до стягнення на користь позивача будь-яких грошових сум.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для звернення рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за місяць.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, норми діючого законодавства, правові позиції Верховного Суду, суд дійшов до висновку про те, що позовна заява підлягає задоволенню.

Доводи відповідача по суті спірних правовідносин суд вважає спростованими вищенаведеними висновками.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 1064,96 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, наявні підстави для стягнення з відповідача суми сплаченого судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська обл., 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у застосуванні заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023-2025 роки при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити розрахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 28 січня 2026 року із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно до ч.2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто за три роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком за 2023, 2024 та 2025 роки, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО