Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №420/22863/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Суд: Одеський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №420/22863/26

Суддя: Бабенко Д.А.

Справа № 420/22863/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 24.07.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача, а саме:

А) внесення відомостей про порушення мною правил військового обліку та розшук мене до єдиного реєстру військовозобов`язаних та резервістів «оберіг» та застосуноку « резерв +»;

Б) звернення відповідача до національної поліції з метою мого затримання;

стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на мою, ОСОБА_1 користь грошову суму у розмірі 15000 гривень у якості компенсації вчиненої відповідачем морального шкоди;

стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань судових витрати у вигляді судового збору та інших витрат, розмір якіх мною буде доведено на останньому судовому засіданні та заявлений в окремому клопотанні.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є військовозобов`язаним, має відстрочку від мобілізації та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач 14.04.2026 побачив у застосунку «Резерв+» напис про те, що його розшукує ТЦК, а в сповіщеннях застосунку, за його твердженням, було вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_3 звернувся до Національної поліції з метою його затримання.

Позивач стверджує, що станом на початок так званого «розшуку» у нього була діюча відстрочка від мобілізації. Він зробив скріншоти із застосунку «Резерв+» та звернувся з письмовою заявою до поліції, після чого черговий поліцейський Роздільнянського районного відділу ГУНП в Одеській області повідомив йому, що заява перебуває на розгляді у дільничного інспектора поліції та що в разі перевірки документів патрулем поліції або групою оповіщення він буде затриманий згідно зі зверненням ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо вийде з дому, а ризик затримання існуватиме, доки не скасують «розшук».

За твердженням позивача, він фактично був позбавлений вільного пересування та вимушений був перебувати вдома, фактично як під домашнім арештом.

Позивач 24.04.2026 побачив у застосунку «Резерв+», що «розшук» скасовано, проте вибачення чи компенсації не отримав.

Позивач вказує, що у липні 2026 року звернувся до відповідача із запитом про підстави оголошення його в розшук та скасування розшуку, та 16.07.2026 отримав відповідь, у якій зазначено, що його оголошено в розшук 14.04.2026 на підставі того, що він нібито змінив місце проживання та не став на облік, а причиною скасування «розшуку» вказано те, що він не змінював місце проживання. Цим, на думку позивача, відповідач фактично визнав свою провину у протиправному оголошенні його в розшук.

Моральну шкоду позивач обґрунтовує тим, що:

він фактично 10 днів, з 14.04.2026 до 24.04.2026, був позбавлений гарантованого Конституцією права вільного пересування, маючи реальний ризик бути протизаконно затриманим;

не мав можливості придбати необхідні ліки для своєї матері, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду згідно з висновком ЛКК та за якою він доглядає згідно з рішенням департаменту соціального захисту, а також був позбавлений можливості купувати продукти в магазинах та вчиняти інші дії поза межами свого подвір`я;

перебував у стані нервового стресу, відчуття несправедливості та втрати довіри до органів державної влади та оборони;

був вимушений звертатися до знайомих та сусідів з метою купівлі ліків та продуктів для матері, що його принижувало, а багато людей дізнались, що він перебуває у розшуку, що вплинуло на його репутацію;

витратив багато часу на вивчення законодавства з метою написання позову та витратить особистий час на участь у судовому засіданні.

Позивач вважає, що вину відповідача доведено тим, що відповідач не лише оголосив його в розшук, а й звернувся до органів Національної поліції з метою його затримання. Посилаючись на статті 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у розмірі 15000 гривень.

Стислий виклад заперечень відповідача

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

Відповідач зазначає, що статтею 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено обов`язок призовників, військовозобов`язаних та резервістів після прибуття до нового місця проживання у семиденний строк стати на військовий облік, а наявність у позивача відстрочки від призову не звільняє його від виконання обов`язків щодо військового обліку.

Відповідач не заперечує, що позивачу була надана відстрочка або були наявні підстави для її оформлення, проте вважає, що відстрочка визначає, чи підлягає особа призову під час мобілізації, а військовий облік - виконання особою обов`язків щодо перебування на обліку, і цей аргумент позивача не спростовує правомірності первинної фіксації порушення правил військового обліку.

Відповідач посилається на пункт 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, відповідно до якого територіальні центри комплектування звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції в разі неможливості складання протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення для доставлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП.

За твердженням відповідача, саме така процедура відображалась у застосунку «Резерв+», а повідомлення містило не інформацію про застосування до позивача адміністративного стягнення, а інформацію про необхідність складання протоколу про порушення правил військового обліку.

Відповідач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не здійснював адміністративного затримання позивача, рішення про наявність правових підстав для адміністративного затримання та доставлення приймають виключно уповноважені посадові особи Національної поліції, а тому позивач фактично намагається покласти на РТЦК відповідальність за можливі дії іншого суб`єкта владних повноважень.

Відповідач зауважує, що до позовної заяви не додано жодного документа, який би підтверджував фактичне адміністративне затримання позивача, складення протоколу адміністративного затримання, застосування заходу обмеження свободи пересування, заборону залишати місце проживання чи рішення суду або іншого органу про обмеження свободи пересування.

На думку відповідача, слід розмежовувати реальне юридичне обмеження права на свободу пересування та суб`єктивне побоювання особи щодо можливості застосування до неї заходу примусу.

Відповідач заперечує, що лист від 16.07.2026 є визнанням вини, оскільки в ньому зазначено підстави фіксації порушення, правову природу звернення до поліції, розмежування повноважень ТЦК та поліції і підстави подальшого коригування відповідної інформації.

Щодо моральної шкоди відповідач зазначає, що відсутня протиправність його поведінки як передумова відповідальності за статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України, а позивач не довів факту заподіяння моральної шкоди, причинного зв`язку та обґрунтованості суми 15000 грн, не надав розрахунку, експертного висновку, медичних документів, документів про звернення до психолога чи лікаря, доказів погіршення репутації, фактичної неможливості придбати ліки чи продукти та понесених витрат.

Відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 21.05.2026 у справі №560/3591/25, від 11.08.2023 у справі №300/64/19, від 19.03.2025 у справі №300/2457/19 та згадує справу №750/6330/17.

Також відповідач вказує, що 24-25.04.2026 відповідну інформацію було скасовано.

Стислий виклад відповіді на відзив

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідач подав відзив 30.08.2026 з пропуском строку, який, на думку позивача, минув 19.08.2026, клопотання про поновлення строку не подав, і просить відхилити та не розглядати відзив.

Позивач вказує, що відповідач вводить суд в оману, оскільки причиною скасування «розшуку», за листом відповідача від 16.07.2026, була відсутність підстав для подання у розшук, а надання відстрочки не стосується подання у «розшук», його скасування та звернення до поліції. Позивач також звертає увагу, що відповідач називає підставою скасування «розшуку» надання відстрочки і водночас стверджує, що відстрочка та військовий облік - різні речі.

Позивач наголошує, що обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладено на відповідача відповідно до частини другої статті 77 КАС України, а відповідач голослівно стверджує, що позивач не став на облік за новою адресою, тоді як позивач жодного разу не змінював свою адресу з 2015 року та відповідач не надав жодного документа про зміну позивачем місця проживання.

Позивач повторно зазначає про обставини, якими обґрунтовує моральну шкоду, та додає, що постійна, за його словами, «брехня» з боку відповідача ще більше впливає на втрату довіри до органів влади та оборони. Позивач підтримує позовні вимоги та просить задовольнити їх у повному обсязі, а судові витрати стягнути з відповідача.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 04.08.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 КАС України, встановив відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву та витребував у ІНФОРМАЦІЯ_1 :

інформацію щодо перебування позивача на обліку із зазначенням дати взяття на облік, дати проходження ВЛК, відомостей щодо наявності підстав для виключення з обліку, надання відстрочки (з документальним підтвердженням таких підстав);

інформацію щодо підстав внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення позивачем правил військового обліку, а саме постанову (рішення, висновок, протокол) або інший індивідуальний акт, який став підставою для внесення відповідних відомостей;

докази сповіщення позивача про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; інформацію щодо повідомлення органів Національної поліції України стосовно здійснення заходів щодо адміністративного затримання та доставлення позивача;

інші докази, що стосуються предмета спірних правовідносин.

Представник відповідача 30.08.2026 подав до суду через підсистему «Електронний суд» відзив на позовну заяву. Витребуваних ухвалою суду від 04.08.2026 доказів відповідач до суду не подав.

До суду 04.09.2026 надійшла відповідь позивача на відзив від 03.09.2026, у якій позивач просить відхилити та не розглядати відзив відповідача у зв`язку з порушенням строку його подання.

Вирішуючи клопотання позивача, суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з частиною другою статті 121 КАС України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Розгляд справи без урахування позиції відповідача, викладеної у відзиві, унеможливлював би з`ясування всіх обставин у справі, що є складовою принципу офіційного з`ясування обставин у справі.

З огляду на це, суд з власної ініціативи продовжує відповідачу строк для подання відзиву до дати його фактичного подання (30.08.2026), приймає відзив до розгляду та відмовляє в задоволенні клопотання позивача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Відповідно до витягу з автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Оберіг», щодо ОСОБА_1 14.04.2026 сформовано електронне подання з причиною «Зміна місце проживання і не став на військовий облік у ТЦК та СП протягом 7 днів (ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу»)», з датами «Порушення ВО від» 14.04.2026 та «Порушення ВО до» 13.04.2027.

У цьому витязі за поданням від 14.04.2026 зазначено номер звернення E5097850, дату звернення 14.04.2026 09:06 та орган Національної поліції - Роздільнянський районний відділ поліції ГУНП в Одеській області.

Причиною скасування запису у витягу зазначено «відсутність таких підстав, особі надано відстрочку / бронювання», дата підпису скасування та дата скасування - 24.04.2026, у графі «Примітка» - «рапорт №6165 від 23.04.2026», статус запиту - «Отримано відповідь», дата зміни статусу - 24.04.2026 18:37. Статус запису у витязі - «Неактивний».

Наданими позивачем скріншотами сповіщень застосунку «Резерв+» підтверджується, що 14.04.2026 о 12:50 позивачу надійшло сповіщення «Вас розшукує ТЦК та СП. Щоб скласти протокол про порушення правил військового обліку», а 24.04.2026 о 18:40 - сповіщення «Вас зняли з розшуку! ІНФОРМАЦІЯ_4 більше вас не розшукує».

Листом від 16.07.2026 №1/3729 начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатами розгляду звернення позивача повідомив, що у позивача було зафіксовано порушення правил військового обліку від 14.04.2026 року, а саме причиною подання було: змінив місце проживання і не став на військовий облік у ТЦК та СП протягом 7 днів. Причиною скасування було: відсутність таких підстав, особі надано відстрочку / бронювання.

У цьому листі відповідач зазначив, що звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до органів Національної поліції щодо адміністративного затримання та доставлення здійснюється з метою забезпечення прибуття особи для здійснення заходів військового обліку, уточнення військово-облікових даних, оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення (за наявності підстав), а рішення щодо наявності правових підстав для адміністративного затримання та доставлення приймається виключно уповноваженими посадовими особами Національної поліції України.

Згідно з відповіддю Роздільнянського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області від 17.06.2026 №216553-2026 на звернення позивача №І-15139 від 02.06.2026, за результатами перевірки поліція повідомила позивачу, що ним було подано відповідні документи, на підставі яких надано відстрочку від призову, про що внесено відповідні корегування в ІПНП « ІНФОРМАЦІЯ_5 », а в діях працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 ознак адміністративного чи кримінального правопорушення не встановлено.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487).

Відповідно до абзацу шістнадцятого пункту 79 Порядку №1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.

За абзацом третім пункту 56 Порядку №1487, Національна поліція за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ та розвідувальних органів, надісланим у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ.

Абзацом сімнадцятим пункту 79 Порядку №1487 визначено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки «повідомляють Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку».

Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо внесення відомостей про порушення позивачем правил військового обліку та розшук до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» і застосунку «Резерв+» та щодо звернення відповідача до Національної поліції з метою затримання позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 21.05.2026 у справі №560/3591/25 зазначив, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав та інтересів особи на момент її звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №800/580/17 зазначила, що гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.04.2021 у справі №9901/327/20 зазначила, що визнавши протиправною бездіяльність Керівника Офісу Президента України щодо недотримання строку розгляду звернення громадянина, суд не відновить порушеного, на думку позивача, права на звернення до органу державної влади, оскільки відповідь на це звернення вже ним отримана та вказала на постанову у справі №800/580/17 як на аналогічну правову позицію.

Суд встановив, що запис про порушення позивачем правил військового обліку, внесений відповідачем 14.04.2026, за яким до Роздільнянського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області надіслано звернення №E5097850, відповідач скасував 24.04.2026, статус запиту за цим зверненням 24.04.2026 змінено на «Отримано відповідь», а у застосунку «Резерв+» позивачу 24.04.2026 надійшло сповіщення «Вас зняли з розшуку! ІНФОРМАЦІЯ_4 більше вас не розшукує».

Позивач звернувся до суду 24.07.2026, тобто через три місяці після скасування запису.

Суд дійшов висновку, що на момент звернення позивача до суду оскаржувані дії відповідача вже не породжували для позивача жодних наслідків: запис у системі «Оберіг» мав статус «Неактивний», розшук у застосунку «Резерв+» було знято, а звернення №E5097850 було надіслане в межах запису, скасованого 24.04.2026.

Позивач не зазначає, а матеріали справи не містять доказів того, що станом на 24.07.2026 або пізніше щодо нього діяли будь-які відомості, внесені відповідачем 14.04.2026, чи будь-які наслідки цих відомостей.

Визнання протиправними дій, наслідки яких відповідач усунув до звернення до суду, не відновить жодного права позивача та не є ефективним способом його захисту в розумінні частини першої статті 2 КАС України. Відповідна позовна вимога не спрямована на захист права, порушеного на момент звернення до суду, та задоволенню не підлягає.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.03.2019 у справі №800/369/17 визнала протиправною бездіяльність розпорядника інформації, який надав відповідь на запит з порушенням строку ще до звернення позивача до суду. Цей висновок Велика Палата обґрунтувала так:

«В силу приписів пункту 5 частини другої статті 23 Закону № 2939-VI позивач як запитувач інформації, попри фактичне надання відповіді на запит відповідачем, має право на оскарження несвоєчасного надання інформації, і, звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_4 вважав порушеними свої права внаслідок недотримання встановленого законом строку надання інформації на запит.»

Пунктом 5 частини другої статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI визначено, що запитувач має право оскаржити «несвоєчасне надання інформації».

Отже, висновок Великої Палати Верховного Суду ґрунтується на спеціальній нормі, яка надає запитувачу право оскаржити саме несвоєчасність дії розпорядника інформації, навіть після того, як відповідь надано.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у сфері військового обліку, а на таку норму позивач не посилається.

Захист щодо наслідків запису в період з 14.04.2026 до 24.04.2026 позивач обрав шляхом вимоги про відшкодування моральної шкоди, яку суд розглядає по суті нижче.

Аргументи позивача про те, що він не змінював місце проживання з 2015 року, а відповідач не надав жодного документа про зміну позивачем місця проживання, суд оцінює так.

Відповідач не подав витребуваних ухвалою суду від 04.08.2026 ні документа, на підставі якого 14.04.2026 сформовано подання з причиною «Зміна місце проживання і не став на військовий облік у ТЦК та СП протягом 7 днів», ні доказів сповіщення позивача про необхідність прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Водночас відповідач 24.04.2026 скасував запис з причиною «відсутність таких підстав, особі надано відстрочку/бронювання».

Ці аргументи позивача стосуються підстав запису, який на момент звернення до суду вже не існував, а тому на висновок суду про відсутність порушеного права позивача станом на 24.07.2026 не впливають.

Заперечення відповідача про те, що наявність відстрочки не звільняє позивача від обов`язків щодо військового обліку, а запис відображав процедуру забезпечення складення протоколу про порушення правил військового обліку, відповідають абзацу першому частини третьої статті 37 Закону №2232-XII та абзацу шістнадцятому пункту 79 Порядку №1487.

Разом з тим, доказів того, що позивач прибув до нового місця проживання та в семиденний строк не став на військовий облік, відповідач суду не надав, тож правомірність підстави запису відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування, не довів.

Ця обставина висновку суду про відсутність порушеного права позивача на момент звернення до суду не змінює.

Посилання позивача на те, що на початок розшуку в нього була діюча відстрочка від мобілізації, та посилання відповідача на те, що причиною скасування інформації стало надання відстрочки, суд оцінює разом.

У витязі з автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Оберіг» та в листі відповідача від 16.07.2026 №1/3729 причину скасування сформульовано однаково: «відсутність таких підстав, особі надано відстрочку/бронювання».

Аргумент позивача про те, що відповідач у відзиві спотворив зміст листа та суперечить власним твердженням, на вирішення спору не впливає: причину скасування запису суд встановив з витягу та листа, а не з переказу сторін.

Твердження позивача про те, що в листі від 16.07.2026 №1/3729 причиною скасування розшуку вказано те, що позивач не змінював місце проживання, та що цим відповідач визнав свою провину, суд відхиляє, оскільки такого формулювання лист не містить.

Суд також враховує, що відповідно до абзацу третього пункту 56 Порядку №1487, адміністративне затримання та доставлення осіб за зверненням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки здійснює Національна поліція.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивача затримували, доставляли до територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи складали щодо нього протокол про адміністративне правопорушення у зв`язку з поданням від 14.04.2026.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань 15000 грн компенсації моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Пунктом 6 частини першої статті 5 КАС України визначено, що особа може просити про захист її прав шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За пунктами 2 та 4 частини другої цієї статті, моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, та у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За частиною першою статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Частина перша статті 1174 ЦК України встановлює аналогічне правило щодо шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 у справі №335/6977/22 щодо застосування статей 1173, 1174 ЦК України зазначила, що обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Верховний Суд у постанові від 11.08.2023 у справі №300/64/19, на яку посилається відповідач, зазначив, що саме лише визнання судом протиправними дій, рішення чи бездіяльності відповідного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між його діями/рішеннями та заподіяною моральною шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння цієї шкоди, між протиправністю дій/рішень та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним їх наслідком.

Цей висновок Верховний Суд підтримав у постанові від 21.05.2026 у справі №560/3591/25, також наведеній відповідачем, де додатково зазначив, що лише сам факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Вимога позивача про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про визнання протиправними дій відповідача, у задоволенні яких суд відмовив. Крім того, суд перевірив, чи довів позивач факт заподіяння йому моральної шкоди та причинний зв`язок між нею та діями відповідача.

Твердження позивача про те, що з 14.04.2026 до 24.04.2026 він фактично був позбавлений права вільного пересування та перебував удома, як під домашнім арештом, доказами не підтверджені.

Матеріали справи не містять доказів затримання позивача, застосування до нього будь-якого заходу примусу чи рішення органу або суду про обмеження його свободи пересування. За поясненнями самого позивача, він перебував удома, побоюючись затримання.

Відповідь Роздільнянського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області стосується заяви позивача №І-15139 від 02.06.2026, тобто поданої вже після скасування запису, і не підтверджує повідомлень поліцейського, на які позивач посилається щодо квітня 2026 року.

Посилання позивача на неможливість придбати ліки для матері та продукти, про необхідність звертатися з цього приводу до знайомих і сусідів та про погіршення репутації серед людей, які дізнались про розшук, також доказами не підтверджені.

Рішення про призначення компенсації за догляд від 06.02.2026 та витяг з рішення експертної команди №85/26/90/В підтверджують лише те, що позивач здійснює догляд за матір`ю, якій встановлено третю групу інвалідності.

Доказів того, що позивач у період з 14.04.2026 до 24.04.2026 не зміг забезпечити матір ліками чи продуктами саме через запис відповідача, матеріали справи не містять.

Нервовий стрес, відчуття несправедливості та втрата довіри до органів влади, на які посилається позивач, не підтверджують факту заподіяння моральної шкоди в розумінні статті 23 ЦК України, оскільки, крім пояснень позивача, жодних доказів того, що його негативні емоції досягли рівня душевних страждань або приниження, матеріали справи не містять.

Аргумент позивача про витрачений час на вивчення законодавства для написання позову та на участь у розгляді справи стосується зусиль, пов`язаних із судовим захистом, а не шкоди, заподіяної оскаржуваними діями відповідача.

Посилання позивача на те, що відповідач у відзиві вдається до неправди, чим ще більше підриває довіру до органів влади, стосується процесуальної позиції відповідача у цій справі, а не наслідків оскаржуваних дій, і на вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди не впливає.

Позивач вважає вину відповідача доведеною, оскільки запис та звернення до поліції підписав керівник відповідача 14.04.2026 о 09:06.

Цей аргумент на вирішення вимоги не впливає: відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України, вина органу державної влади не є умовою відшкодування шкоди, а позивач не довів інших двох умов - самої шкоди та причинного зв`язку.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 19.03.2025 у справі №300/2457/19 суд не застосовує, оскільки предметом спору в ній було стягнення шкоди, завданої законом, визнаним неконституційним, а не відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довів ні факту заподіяння йому моральної шкоди, ні причинного зв`язку між діями відповідача та негативними наслідками, на які він посилається, ні обґрунтованості розміру відшкодування у 15000 грн, а тому заперечення відповідача в цій частині суд визнає обґрунтованими, а позовна вимога про стягнення компенсації моральної шкоди задоволенню не підлягає.

За результатом розгляду справи, суд дійшов висновку, що на момент звернення позивача до суду його права оскаржуваними діями відповідача не порушувались, оскільки запис про порушення правил військового обліку, за яким надіслано звернення до Національної поліції, відповідач скасував 24.04.2026, а заподіяння позивачу моральної шкоди цими діями позивач не довів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд зазначає, що підставою відмови є не висновок про відповідність дій відповідача критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відсутність порушеного права позивача на момент звернення до суду та недоведеність заподіяння моральної шкоди. Перевірка дій, наслідки яких відповідач усунув до звернення позивача до суду, на відповідність цим критеріям не відновила б жодного права позивача.

Суд надав оцінку всім аргументам учасників справи та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає частина третя статті 242 КАС України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову підстав для розподілу судових витрат на користь позивача немає.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 21, 72-77, 90, 121, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .

Суддя Дмитро БАБЕНКО

.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua