Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №161/13023/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/13023/26

Провадження № 2/161/6577/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Антіпової Т.А.

за участю секретаря судового засідання Денис О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 371,00 гривень та судові витрати по справі.

Вимоги мотивує тим, що 06.03.2025 ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 146269, за умовами якого позичальнику були надані кредитні кошти, які вона не повернула, відсотки за користування кредитними коштами не сплатила.

Право вимоги за цим договором перейшло від ТОВ «Сіроко Фінанс» до ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс», відповідно до договору факторингу №23072025 від 23.07.2025 року.

Заборгованість відповідача за договором № 146269 від 06.03.2025 становить 16 371,00 грн, із яких: сума заборгованості за основною сумою боргу становить 5 100,00 грн, сума заборгованості за відсотками становить 14,79 грн, сума заборгованості по комісії становить 1056,21 грн, сума заборгованості по штрафним санкціям становить 10 200,00 грн.

У зв`язку з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» вказану заборгованість, а також судові витрати по справі.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2026 року справу прийнято до розгляду та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (а.с.32).

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

01.07.2026 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи позовні вимоги, відповідач зазначає, що не погоджується з позовними вимогами фінансової компанії, вважає їх безпідставними та незаконними, з огляду на незаконність нарахування штрафів та комісії під час воєнного стану, ненадання доказів переходу права вимоги за договором факторингу. Крім того, просила зменшити витрати на правничу допомогу (а.с. 38-40).

17.07.2026 року на адресу суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких, в основному, повторив аргументи позовної заяви. Зазначив, що загальний розмір заборгованості сформовано шляхом арифметичного підсумування всіх передбачених договором складових.

Щодо відступлення права вимоги зазначає, що 23.07.2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» укладено договір факторингу №23072025, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс», набуло право вимог до ОСОБА_1 за договором позики №146269 від 06.03.2025 року розмірі 16 371,00 гривень. Відповідно до п. 4.1 договору факторингу від 23.07.2025 №230720, право вимоги переходить від ТОВ «Сіроко Фінанс» до ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної в додатку №1 до цього договору, за умови виконання фактором вимог перерахування сум грошових коштів фінансування передбачених розділом 3 договору.

На підтвердження факту відступлення права вимоги до відповідача за договором позики № 146269 від 06.03.2025 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» від ТОВ «Сіроко Фінанс», позивачем до позовної заяви було долучено:

- оригінал договору факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року,

- витяг з додатку № 1 до договору факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року,

- копію Акту приймання-передачі реєстру прав вимог за договором факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року,

- копію платіжної інструкції № 857 від 29 липня 2025 з призначенням 23072025 від 29.11.2024 без ПДВ (а.с.41-47).

20.07.2026 року на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на додаткові пояснення позивача. Щодо незаконності нарахування штрафних санкцій відповідач зазначає, що у своїх додаткових поясненнях позивач намагається змінити правову природу заявлених до стягнення сум. Зокрема, у поясненнях зазначається про нарахування процентів однак із поданого самим позивачем розрахунку заборгованості, вбачається, що сума 10 200,00 грн визначена саме як пеня (штрафні санкції), тоді як проценти за користування кредитом становлять лише 14,79 грн. Таким чином, позивач фактично ототожнює проценти зі штрафними санкціями, хоча це різні за своєю правовою природою платежі.

Договір позики укладено 06.03.2025 року, тобто під час дії воєнного стану, а тому заявлена позивачем до стягнення пеня у розмірі 10 200, 00 гривень не підлягає стягненню.

Крім того, зазначає, що позивач також не спростував доводів відповідача щодо незаконності нарахування комісії, а також позивач не довів належними та допустимими доказами набуття права вимоги щодо ОСОБА_1 (а.с.48-49).

У судове засідання учасники справи не з`явились.

Представник позивача у тексті позову просив суд розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлялась належним чином, у своєму відзиві відповідач просив розгляд справи проводити без участі відповідача, на підставі наявних у справі матеріалів.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх учасників справи, що не суперечить вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з положень ч. ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі, якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною 6 статті 11 Закону, передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (Закон України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що 06.03.2025 року ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 уклали договір позики № 146269, на умовах якого позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти та комісії) від суми позики (а.с.10-11).

Основні умови кредитування згідно цього кредитного договору:

- сума позики: 5 100,00 грн (п.21.),

- строк позики - 30 днів (п.2.2),

- процентна ставка 0,01%, яка діє протягом строку договору, визначеного п.п.2.2. п.2 Договору (п.2.3),

- комісія 20,71 % від суми позики, зазначеної в пп.2.1. п.2 Договору, що складає: 1 056,21 грн (2.4),

- дата надання позики 06.03.2025 року (п.2.4),

- дата повернення позики 04.04.2025 року (п.2.4),

- проценти за понадстрокове користування позикою 5% в день (п.2.4),

- пеня 5 % в день, орієнтовна загальна вартість позики 6 171,00 грн (п.2.4).

Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 7R8iD0 (а.с.11).

06.03.2025 року ТОВ «Сіроко Фінанс» надало (перерахувало) відповідачу грошові кошти в сумі 5 100,00 гривень.

З розрахунку позивача вбачається, що заборгованість відповідача за кредитним договором № 146269 від 06.03.2025 становить 16 371,00 грн, із яких: сума заборгованості за основною сумою боргу становить 5 100,00 грн, сума заборгованості за відсотками становить 14,79 грн, сума заборгованості по комісії становить 1056,21 грн, сума заборгованості по штрафним санкціям становить 10 200,00 грн (а.с.19-20).

Право вимоги за цим договором перейшло від ТОВ «Сіроко Фінанс» до ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс», відповідно до договору факторингу №23072025 від 23.07.2025 року (а.с.12-14, 9 зворот, 23 зворот).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов`язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

За встановлених фактичних обставин справи суд дійшов таких висновків.

На спірні правовідносини за цим договором поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування», адже за договором позичальнику надано споживчий кредит.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема:

- комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо;

- інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Отже, чинним законодавством передбачено право кредитодавця включати до умов договору про споживче кредитування положень стосовно сплати позичальником комісії.

Зі встановлених судом обставин слідує, що позивач дійсно порушила свої зобов`язання за кредитним договором, а саме, не повернула кредит повністю у строк, встановлений договором, чим порушила приписи частини першої статті 526 ЦК України.

У зв`язку з вищенаведеним, позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту, комісії, та відсотків за користування кредитом є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Розмір заборгованості є обґрунтованим, оскільки підтверджується матеріалами справи та водночас не спростований відповідачем.

Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості по штрафним санкціям у розмірі 10 200,00 гривень, то суд зазначає, що відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки позивачем нарахована відповідачеві заборгованості по штрафним санкціям у розмірі 10 200,00 гривень в період дії на території України воєнного стану, відповідач звільняється від обов`язку її сплатити, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по кредитному договору підлягають частковому задоволенню на суму 6 171,00 гривень, з них тіло кредиту 5 100,00 гривень, проценти 14,79 гривень, 1 056,21 гривень комісії.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача, щодо ненадання стороною позивача доказів переходу права вимоги за договором факторингу №23072025 від 23.07.2025 року, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту відступлення права вимоги до відповідача за договором позики № 146269 від 06.03.2025 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» від ТОВ «Сіроко Фінанс», позивачем до позовної заяви було долучено:

- копію договору факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року,

- витяг з додатку № 1 до договору факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року,

- копію Акту приймання-передачі реєстру прав вимог за договором факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року,

- копію платіжної інструкції № 857 від 29 липня 2025 з призначенням 23072025 від 29.11.2024.

Щодо розподілу судових витрат у справі суд зазначає наступне.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У своїй постанові від 13.12.2018 року у справі № 816/2096/17 Верховний Суд прийшов до висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Позивач заявив до стягнення 6 000,00 витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких надав договір про надання правничої допомоги від 02.01.2026, додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги №146269 від 31.03.2026, копію акту наданих послуг №999954 від 31.03.2026 року, копію детального опису наданих послуг від 31.03.2026 року.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій при розгляді справи, суд вважає, що зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та належним чином підтвердженими.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд виходить з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та складності), розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи, суд бере до уваги обставини справи, те, що позов задоволено частково, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, а також, враховує принцип розумності та справедливості.

З огляду на наведене, зважаючи на принцип розумності та справедливості, а також положення ч.2 ст. 141 ЦПК України, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог сторони позивача та стягнення з відповідача на його користь витрат з надання професійної правничої допомоги пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 2 261,68 гривень (6 171,00 гривень х 6 000,00 гривень / 16 371,00 гривень).

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1 003,58 гривень (6 171,00 гривень х 2 662,40 гривень/ 16 371,00 гривень) пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі ст.ст. 509, 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 247, 259, 263-268, 280, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» заборгованість за договором позики № 146269 від 06.03.2025 року в розмірі 6 171 (шість тисяч сто сімдесят одну) гривню 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» судові витрати по справі, а саме: 1 003 (одну тисячу три) гривні 58 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 261 (дві тисячі двісті шістдесят одну) гривню 68 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», місцезнаходження: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1; код в ЄДРПОУ 43657029.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Повний текст рішення складений 23 жовтня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.А. Антіпова