Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №161/12271/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/12271/26

Провадження № 2/161/6301/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

02 листопада 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі головуючого судді, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадження в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

До суду надійшла позовна заява за вказаним вище позовом.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 20.09.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором було укладено кредитний договір № 19.09.2025-100002787, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 10 000,00 грн на строк 217 днів. Позивач свої зобов`язання виконав належним чином, перерахувавши кошти на рахунок відповідача, проте останній допустив порушення умов договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів, унаслідок чого утворилась у розмірі 33 200,00 грн, яка складається з:

тіла кредиту — 10 000,00 грн;

процентів — 15 500,00 грн;

комісії за надання кредиту — 900,00 грн;

комісії за обслуговування кредитної заборгованості — 1 800,00 грн;

процентів відсотків річних за ст. 625 ЦК України — 5 000,00 грн.

На підставі викладеного представник позивача просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості у розмірі та судові витрати (судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на поштове пересилання у розмірі 123,78 грн).

Ухвалою суду від 10.06.2026 провадження у справі було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Представник позивача у позовній заяві просив здійснювати розгляд справи без його участі, на позові наполягав, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 128, п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України відповідачу було направлено ухвалу про відкриття провадження у справі та роз`яснено її право подати відзив на позовну заяву і всі наявні докази, що підтверджують заперечення проти позову протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Відповідач у встановлений строк відзив на позов не подав.

Також до суду не надходило клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, а тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Згідно з електронним сайтом Луцького міськрайонного суду Волинської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформація про призначені судові засідання. Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

З матеріалів справи судом встановлено, що 20.09.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 19.09.2025-100002787 шляхом надіслання оферти та її акцепту за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (смс-коду), що відповідає вимогам ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов договору та заявки, позичальнику надано кредит у розмірі 10 000 грн строком на 217 днів (з датою повернення 24.04.2026) із застосуванням фіксованої процентної ставки «Стандарт» (1% на день протягом перших 3 періодів) та «Економ» (0,5% на день у наступних періодах). Також договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту у розмірі 9% (900 грн) та комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1 800 грн (по 900 грн у чергових періодах)

Факт видачі кредиту та перерахування коштів на користь відповідача підтверджується квитанцією від 20.09.2025.

Таким чином, судом встановлено, що кредитор свої зобов`язання щодо надання грошових коштів виконав у повному обсязі.

Відповідач користувався наданими позивачем коштами, однак зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів у встановлений договором строк належним чином не виконав.

Доказів здійснення часткових платежів відповідачем матеріали справи не містять.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача становить 33 200,00 грн, яка складається з:

тіла кредиту — 10 000,00 грн;

процентів — 15 500,00 грн;

комісії за надання кредиту — 900,00 грн;

комісії за обслуговування кредитної заборгованості — 1 800,00 грн;

процентів відсотків річних за ст. 625 ЦК України — 5 000,00 грн.

Надаючи свою правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові ВС від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або до інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 19.09.2025-100002787 укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України, з дотриманням вимог щодо його укладення.

На підтвердження укладання кредитного договору та видачі коштів позивачем надано належні електронні докази, згідно з якими підтверджується, що позичальник допустила неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка добровільно не сплачена.

Щодо вимог про стягнення комісії за надання кредиту (900,00 грн) та комісії за обслуговування кредитної заборгованості (1800,00 грн), суд зазначає таке.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору позичальнику кредит надавався на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін у даній частині визначаються Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про захист прав споживачів».

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути предявлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у звязку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Верховного Суду у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зазначено, що згідно з частиною пятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 (провадження № 61-17096св23) та у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 752/4008/20 вказано, що сплата позичальником комісії за надання кредиту, а також комісії за обслуговування кредитної заборгованості фактично не є самостійною послугою кредитодавця. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком кредитодавця та виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Надання кредиту здійснюється кредитодавцем як виконання ним свого обов`язку за кредитним договором, а тому такі дії позивача не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Тому положення договору про споживчий кредит щодо обовязку позичальника сплатити комісію за надання кредиту (900,00 грн) та комісію за обслуговування кредитної заборгованості (1 800,00 грн) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на це позовні вимоги в частині стягнення комісії за надання кредиту в сумі 900,00 грн та комісії за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 1 800,00 грн задоволенню не підлягають у зв`язку з нікчемністю відповідних умов договору.

Крім цього, суд не погоджується із розрахунком заборгованості в частині стягнення з відповідача відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 5000,00 грн, з таких підстав.

Відповідно до пункту 18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Згідно зі ст. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.

Оскільки спірні правовідносини виникли та прострочення зобов`язання мало місце під час дії воєнного стану в Україні, відповідач в силу імперативних приписів пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільнена від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 5000,00 грн задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення основного боргу (тіла кредиту) та процентів за користування кредитом.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач надав відповідачу кредит у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно з розрахунком (позиції з № 1 по № 217), сума нарахованих та не погашених відсотків за весь строк користування кредитом по 24.04.2026 включно становить 15 500 грн, що відповідає умовам договору та арифметичному розрахунку в таблиці позивача. Відповідно вимога про стягнення відсотків у розмірі 15 500 грн підлягає задоволенню.

Таким чином, доведеною та належною до стягнення є заборгованість відповідача перед позивачем у загальному розмірі 25500,00 грн, яка складається з тіла кредиту - 10 000,00 грн; процентів за користування кредитом — 15 000,00 грн.

В решті позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову — на відповідача; у разі відмови в позові — на позивача; у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено на 76,81% (25500/33 200 *100), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 045 грн (2662,4*76,81%).

Вимоги позивача про відшкодування поштових витрат у розмірі 130,00 грн підлягають пропорційному задоволенню в сумі 91,10 грн (123,78 *76,81%).

Керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 76, 78, 81, 82, 95, 141, 263–268, 280–284, 288, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 526, 530, 610, 611, 612, 1054 ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування», суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість в розмірі 25 500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2 045 (дві тисячі сорок п`ять) гривень 03 копійки та поштові витрати у розмірі 91,10 грн (дев`яносто одна гривня 10 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Луцького міськрайонного суду Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»; місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А; код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст рішення суду складено та підписано 02.11.2026.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК