Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №161/14490/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/14490/26

Провадження № 2/161/7099/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Присяжнюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі — Казначейство) та Волинської обласної прокуратури про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.01.2024 у справі № 161/20724/23 з Державного бюджету України на його користь стягнуто 498 703,11 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Постановою Волинського апеляційного суду від 27.03.2024 це рішення скасовано й стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 528 476,58 грн. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.02.2025 постанову апеляційного суду залишено без змін.

На виконання постанови Луцьким міськрайонним судом Волинської області 11.04.2024 видано виконавчий лист № 1090, який позивач подав до Казначейства. Казначейство виконало судове рішення лише 28.11.2025. У зв`язку з наведеним, позивач просить стягнути з держави Україна 3% річних у розмірі 20 398,63 грн та інфляційні втрати у розмірі 83 089,11 грн, разом 103 487,74 грн, нараховані за період з 15.08.2024 по 27.11.2025.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 08.07.2026 у справі було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, та встановлено відповідачам строк для подання відзиву.

23.07.2026 представником Волинської обласної прокуратури подано відзив, згідно з яким заперечив проти позову, вказавши, що відповідно до судових рішень у справі №161/20724/23 кошти стягувалися безпосередньо з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Казначейством за відповідною бюджетною програмою, а не з бюджетних асигнувань чи рахунків прокуратури. Прокуратура не є боржником у зобов`язанні з виплати присуджених коштів, не здійснює безспірного списання бюджетних коштів і не є органом, уповноваженим на виконання судових рішень цієї категорії. Тому в прокуратури відсутній обов`язок щодо виплати коштів позивачу, відповідній факт допущення прострочення виконання грошового зобов`язання. У зв`язку з наведим, вважає, що Волинської обласної прокуратури є неналежним відповідачем.

23.07.2026 представником Державної казначейської служби України подано відзив на позовну заяву, проти позову заперечила. Зазначила, що до спірних правовідносин, що виникли з виконання судового рішення про безспірне списання коштів Державного бюджету України, не застосовується цивільне законодавство. Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, не встановлює строку виконання рішень про відшкодування шкоди з державного бюджету, тому відсутні умови для застосування частини другої статті 625 ЦК України.

Також вказала, що безспірне списання здійснюється у порядку черговості та в межах бюджетних призначень за бюджетною програмою КПКВК 3504030 (150 млн грн щорічно), яких у 2024–2025 роках було недостатньо. Казначейство щомісяця зверталося до Міністерства фінансів України, яке відмовляло у збільшенні призначень, тому виконання було відкладено на підставі підпункту 4 пункту 11 та абзацу другого пункту 39 Порядку № 845 з 15.04.2024 до 27.11.2025.

Крім цього Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» на такі правовідносини не поширюється, оскільки кошти стягувалися безпосередньо з Державного бюджету України, а не з прокуратури як окремого суб`єкта. Стягнення порушує принцип цільового використання бюджетних коштів, оскільки Державний бюджет України не передбачає асигнувань на виплату 3% річних та інфляційних втрат.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.01.2024 у справі № 161/20724/23 з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 стягнуто 498 703,11 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Постановою Волинського апеляційного суду від 27.03.2024 рішення скасовано й стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 528 476,58 грн. Постановою Верховного Суду від 27.02.2025 постанову апеляційного суду залишено без змін (а.с. 11-47).

Таким чином рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.01.2024 набрало законної сили 27.03.2024.

На виконання рішення суду 11.04.2024 видано виконавчий лист № 1090 від 27.03.2024 (а.с. 48 – 49).

Зазначений виконавчий лист разом із заявою позивача від 12.04.2024 надійшов до ГУ Державної казначейської служби України у Волинській області 15.04.2024 і зареєстрований за № Г-11-1225 (а.с. 123).

Листом від 19.04.2024 № 5-08-08/8620 Державна казначейська служба України у Волинській області направила копії документів до Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області для вчинення дій, передбачених пунктами 36, 37 Порядку № 845 (а.с. 127).

Позивач зазначає та не заперечується сторонами, що виконавчий лист був зареєстрованим у Державній казначейській службі України 14.05.2024.

Волинська обласна прокуратура листами від 03.05.2024 № 15-824 ВИХ-24 та від 16.05.2024 №15-914 ВИХ-24, що надійшли до Головного управління Казначейства 03.05.2024 (зареєстровано за № 06-6394), 16.05.2024 (зареєстровано за № 06-6887) повідомила, що постанова Волинського апеляційного суду від 27.03.2024 у справі № 161/20724/23 оскаржена Волинською обласною прокуратурою в касаційному порядку та про те, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.05.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Волинської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора (ст. 120 -121).

Відповідно до платіжної інструкції від 27.11.2025 №1501196 Казначейство перерахувало на рахунок позивача 528 476,58 грн (а.с.169).

Згідно з випискою з карткового рахунку позивача вбачається, що кошти в сумі 528 476,58 грн зараховано 28.11.2025 (а.с. 52).

Згідно з поясненнями Казначейства, виконання виконавчого документа відкладалося у період з 15.04.2024 до 27.11.2025 на підставі підпункту 4 пункту 11 та пункту 39 Порядку № 845 у зв`язку з недостатністю бюджетних призначень за програмою КПКВК 3504030. Казначейство листами від 02.05.2024, 03.06.2024, 02.07.2024, 01.08.2024, 02.09.2024, 04.10.2024, 06.11.2024, 05.12.2024, 01.01.2025, 06.02.2025, 04.03.2025, 01.04.2025, 04.05.2025, 02.06.2025, 01.07.2025, 01.08.2025, 01.09.2025, 01.10.2025 та 03.11.2025 зверталось до Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо збільшення бюджетних призначення за Бюджетною програмою КПКВК 3504030 (а.с. 132-150).

Міністерство фінансів України листами від 14.05.2024, 04.06.2024, 04.07.2024, Документ сформований в системі «Електронний суд» 23.07.2026 6 16.08.2024, 11.09.2024, 09.10.2024, 12.11.2024, 16.12.2024, 29.01.2025, 04.03.2025, 01.04.2025, 30.04.2025, 29.05.2025, 25.06.2025, 22.07.2025, 20.08.2025, 22.09.2025, 27.10.2025, 25.11.2025 повідомило про неможливість збільшення бюджетних призначень за Бюджетною програмою КПКВК 3504030 у зв`язку з відсутністю збільшення дохідної частини державного бюджету (а.с. 151 – 167).

Застосовані норми права та мотиви суду.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов до такого висновку.

Предметом спору є вимога кредитора за судовим рішенням про стягнення коштів з Державного бюджету України до держави-боржника про сплату 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання, підтвердженого цим рішенням.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державних та місцевих бюджетів прийнятих судами, а також іншими державними органами визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 (далі -Порядок).

Пунктом 35 Порядку передбачено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України зазначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до ч.6 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-VI від 05.06.2012, перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

З матеріалів справи вбачається, що строк виконання виконавчого листа № 1090 від 27.03.2024 закінчився 15.07.2024, однак, кошти Казначейство перерахувало на рахунок позивача 27.11.2025 (а.с.169).

Враховуючи наведене, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Також Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/7081/21 від 03.10.2023 року зазначила, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України), що стосується випадків, де боржником є держава.

Таким чином, оскільки Державна казначейська служба України мала грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується цивільним позовом, який був задоволений при винесенні постанови Волинського апеляційного суду від 27.03.2024 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 528 476,58 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, з огляду на те, що Казначейство порушила вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

У зв`язку з наведеним, доводи Казначейства про неможливість застосування Цивільного кодексу України з огляду на частину другу статті 1 цього Кодексу суд відхиляє. Спір стосується не бюджетних чи владно-підпорядкованих відносин, а грошового зобов`язання держави перед стягувачем, яке виникло з делікту й підтверджене судовим рішенням.

Доводи про відсутність шкоди, протиправності, причинного зв`язку є безпідставними. Позов ґрунтується не на нормах про відшкодування шкоди, а на частині другій статті 625 ЦК України, застосування якої не потребує доведення вини чи завдання додаткових збитків. Наявність заборгованості, її розмір і прострочення підтверджуються судовими рішеннями у справі № 161/20724/23 та платіжною інструкцією від 27.11.2025. При цьому факт цільового використання бюджетних коштів не можуть бути підставою для відмови в позові. Відсутність у бюджеті окремих призначень для виплат за статтею 625 ЦК України не означає, що зобов`язання не існує. Питання порядку та джерел виконання цього рішення суду регулюється відповідними нормативними актами й не впливає на обґрунтованість вимоги про стягнення з держави.

Щодо відсутності строків виконання у Порядку № 845, суд зазначає, що такі строки визначені ч.1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», згідно з якою, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Доводи про недостатність бюджетних призначень, відкладення безспірного списання та черговість виконання (пункти 11, 39 Порядку № 845) не звільняють державу від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснюється незалежно від вини боржника та від причин, що зумовили прострочення. Положення Порядку № 845 щодо зупинення перебігу строку виконання на час відкладення не можуть обмежити відповідальність, встановлену частиною другою статті 625 ЦК України.

Також суд відхиляє наявність повнотності притягнення до відповідальності, оскільки стягнення, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України, не є видом юридичної відповідальності за правопорушення, за яке держава вже відповідала, а є компенсацією кредиторові втрат від знецінення коштів і платою за користування ними протягом прострочення. Присуджена у справі № 161/20724/23 сума відшкодовує моральну шкоду, а не наслідки прострочення виконання.

Оцінюючи позовні вимоги в частині відповідача Волинської обласної прокуратури суд виходить з того, що боржником за судовим рішенням у справі № 161/20724/23 є держава Україна, а виконання рішення здійснювалось Казначейством шляхом безспірного списання коштів безпосередньо з Державного бюджету України за спеціальною бюджетною програмою.

Обов`язок виконання рішення суду на Волинську обласну прокуратуру не покладався, кошти з її рахунків чи за її кошторисом не стягувалися, вона не виступає боржником у даному грошовому зобов`язанні та не здійснює казначейського обслуговування. Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами відзиву Волинської обласної прокуратури про те, що вона є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах. Вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат безпосередньо з Волинської обласної прокуратури є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Належним відповідачем, з якого підлягають стягненню нараховані суми компенсації, є держава Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

За таких обставин суд дійшов до висновку, що за несвоєчасне виконання рішення суду в справі № 161/20724/23, з відповідача - Державної казначейської служби України в користь позивача підлягає стягненню інфляційні втрати та 3% річних.

Інфляційні втрати за період прострочення (індекс інфляції 1,15722383): 528 476,58 ? 1,15722383 ? 528 476,58 = 83 089,11 грн.

Таким чином, розрахунок позивача є обґрунтованим, а тому розмір інфляційних втрат підлягають до задоволення.

Водночас, суд не погоджується з розрахунком позивача в частині кінцевої дати періоду нарахування. Позивач здійснив нарахування 3% річних за період з 15.08.2024 по 27.11.2025 включно. Проте, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних і інфляційні втрати нараховуються з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення виконавчого документа до органу ДКС України і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Судом встановлено, що Державна казначейська служба України виконала рішення суду 27.11.2025, перерахувавши 528 476,58 грн, а їх зарахування 28.11.2025 правового значення не має, оскільки днем виконання грошового зобов`язання є день списання коштів з рахунку боржника. Отже, останнім днем прострочення є 26.11.2025, а нарахування за 27.11.2025 є безпідставним.

Тому суд, перевіривши розрахунок позивача і не погодившись з ним у цій частині, здійснив власний розрахунок за період з 15.08.2024 по 26.11.2025 включно (469 днів).

Розрахунок 3 % річних виконується за формулою: сума санкції = С х 3 х Д / 365 / 100, де С – сума заборгованості; Д – кількість днів прострочення.

Період: 15.08.2024 - 26.11.2025 включно.

Розмір 3% річних становить 20 355,19 грн:

-6 021,17 грн за 2024 рік (528 476,58 грн ? 3% ? 139 / 366)

-14 334,02 грн за 2025 рік (528 476,58 грн ? 3% ? 330 / 365)

Загальна сума, що підлягає стягненню, складає 103 444,30 грн, а в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (особа з інвалідністю II групи).

Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, підлягають відшкодуванню за рахунок держави.

Позивач попередньо оцінив витрати на правничу допомогу у 10 000 грн і зазначив, що докази їх понесення подасть після ухвалення рішення; питання розподілу цих витрат підлягає вирішенню окремо відповідно до статей 141, 270 ЦПК України.

Керуючись статтями 13, 141, 258, 259, 263–265, 268, 274–279 ЦПК України, статтями 509, 625 ЦК України, статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 за несвоєчасне виконання постанови Волинського апеляційного суду від 27.03.2024 у справі №161/20724/23 (виконавчий лист від 11.04.2024 № 1090) 103 444 (сто три тисячі чотириста сорок чотири) гривні 30 коп, з них:

-3% річних у розмірі 20 355 (двадцять тисяч триста п`ятесят п`ять) гривень 19 коп.;

-інфляційні втрати у розмірі 83 089 (вісімдесят три тисячі вісімдесят дев`ять) грн 11 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання відмовити за безпідставністю.

Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення судом апеляційної інстанції постанови за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач 1: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01104.

Відповідач 2: Волинська обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909915, місцезнаходження: вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025.

Повний текст рішення складено та підписано 30 жовтня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК