Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №420/30160/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/30160/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом представника Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов представника Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування (далі відповідач, НОМЕР_1 КОО), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 по 26.08.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 01.08.2021 виплаченого 26.08.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі №420/5493/25;

- зобов`язати НОМЕР_1 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 по 26.08.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 01.08.2021 виплаченого 26.08.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі №420/5493/25.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач з 05.07.2016 по 01.08.2021 проходив військову службу у НОМЕР_1 комендатурі охорони та обслуговування, наказом від 30.07.2021 № 145 його звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту. У період проходження служби грошове забезпечення позивачу виплачувалось не у повному обсязі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі № 420/5493/25 відповідача зобов`язано здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 30.01.2020 по 01.08.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 та 2021 роки, одноразової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

26.08.2026 на виконання зазначеного рішення відповідач виплатив позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 01.08.2021 у сумі 61659,44 грн, однак у порушення статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів.

Позивач вважає, що право на компенсацію виникає незалежно від того, чи були суми доходу попередньо нараховані, а компенсація повинна нараховуватись одночасно з виплатою заборгованості і не потребує окремого звернення громадянина. Посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.05.2020 у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 у справі № 639/3140/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, від 03.06.2026 у справі № 360/93/24, від 02.07.2026 у справі № 420/17627/24, від 29.06.2026 у справі № 160/10168/25.

На підставі викладеного, позивач через свого представника звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем 06.10.2026 через підсистему «Електронний суд» надіслано відзив на позовну заяву, в якому зазначив наступне.

Відповідач не заперечує, що позивач проходив службу у 297 КОО з 05.07.2016 і виключений зі списків особового складу з 01.08.2021, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі № 420/5493/25 відповідача зобов`язано здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача, а 26.08.2026 на рахунок позивача перераховано 61659,44 грн.

На думку відповідача, компенсація втрати частини доходів не може бути нарахована на одноразові виплати. Сума перерахунку, виплачена позивачу, включає грошову допомогу на оздоровлення за 2020 та 2021 роки та одноразову грошову допомогу при звільненні, які відповідно до пункту 2 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення і мають разовий характер. Відповідач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі № 280/8933/24.

Щодо решти сум відповідач вказує, що у 2020-2021 роках грошове забезпечення позивача нараховувалось та виплачувалось, а обов`язок донарахувати суми виник на підставі судового рішення у справі № 420/5493/25, яке набрало законної сили 18.05.2026. Тому, на думку відповідача, період компенсації не може обчислюватися з 30.01.2020.

Також відповідач зазначає, що позивач з вимогою про виплату компенсації до відповідача не звертався, а рішення суду у справі № 420/5493/25 виконано 26.08.2026, тобто менше ніж за місяць до подання позову. Крім того, позивач обіймав посаду помічника начальника комендатури з фінансово-економічної роботи, начальника фінансово-економічної служби, тому, на думку відповідача, ця обставина має бути оцінена судом з урахуванням статті 5 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідач також вказує, що позовні вимоги є невизначеними, оскільки позивач не надав розрахунку компенсації і не розмежував складові виплаченої суми, а 297 КОО є бюджетною установою і здійснює виплати в межах бюджетних асигнувань.

Просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Альтернативно, у разі часткового задоволення позову, просив визначити, що компенсація нараховується лише на ті складові перерахованого грошового забезпечення, що не мають разового характеру, без урахування грошової допомоги на оздоровлення за 2020 і 2021 роки та одноразової допомоги при звільненні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування (по стройовій частині) від 05.07.2016 № 127 лейтенанта ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду помічника начальника комендатури, начальника фінансово-економічної служби прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою з 05 липня 2016 року.

Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування (по стройовій частині) від 30.07.2021 № 145 капітана ОСОБА_1 , помічника начальника комендатури з фінансово-економічної роботи, начальника фінансово-економічної служби, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 25 травня 2021 року № 24 у запас відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту), з 01 серпня 2021 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Цим наказом, зокрема, зазначено, що грошову допомогу на оздоровлення за 2021 рік позивач отримав, та визначено виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 10 календарних років.

Листом від 06.03.2025 № 2709/174/29/2/58, наданим на заяву позивача від 25.02.2025 (вхідний № 113), відповідач повідомив, що з 30 січня 2020 року по 01 серпня 2021 року грошове забезпечення позивачу розраховувалося виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року, тобто 1762 грн, до посадового окладу позивача за вказаний період був застосований тарифний коефіцієнт 2,08, до окладу за військовим званням тарифний коефіцієнт 0,72.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі № 420/5493/25 позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування задоволено. Визнано протиправними дії НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, та щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01.01.2021 по 01.08.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, одноразової допомоги при звільненні за 10 календарних років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021. Зобов`язано 297 комендатуру охорони та обслуговування здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 31.12.2020 та з 01.01.2021 по 01.08.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 та 2021 роки, одноразової допомоги при звільненні за 10 календарних років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України станом на 1 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2026 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі № 420/5493/25 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 29.06.2026 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою 297 комендатури охорони та обслуговування у цій справі.

Відповідно до виписки АТ КБ «ПриватБанк» по картковому рахунку позивача 26.08.2026 на рахунок позивача від 297 комендатури охорони та обслуговування зараховано 61659,44 грн як грошове забезпечення на виконання рішення суду у справі № 420/5493/25.

Відповідач у відзиві не заперечує, що зазначена сума виплачена на виконання рішення суду у справі № 420/5493/25, а також те, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум перерахунку позивачу не нараховувалась і не виплачувалась.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-III).

Згідно зі статтею 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно зі статтею 5 Закону № 2050-III своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.

Статтею 6 Закону № 2050-III встановлено, що компенсацію виплачують, зокрема, за рахунок коштів відповідного бюджету підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

Відповідно до статті 7 Закону № 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

З метою реалізації Закону № 2050-III постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Пунктом 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 6 Порядку № 159 визначено, що своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає, а пунктом 7 цього Порядку встановлено, що компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, зокрема за рахунок коштів відповідного бюджету підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

Зі змісту наведених норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів; порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні мати разового характеру.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації, а саме невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.

Правове регулювання грошового забезпечення військовослужбовців визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 2 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок № 260), грошове забезпечення включає щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія тощо) та одноразові додаткові види грошового забезпечення, до яких належать винагороди та допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі № 280/8933/24 дійшла висновку, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-III, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в розумінні частини другої статті 2 Закону № 2050-III як дохід слід розуміти не будь-які грошові доходи громадян, а ті, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. Вирішуючи питання компенсації, насамперед необхідно з`ясувати, на який саме вид доходу провадиться така компенсація. Віднесення виплати до одноразових додаткових видів грошового забезпечення за пунктом 2 розділу I Порядку № 260 свідчить про її разовий характер, а корегування такої виплати на індекс інфляції згідно з чинним законодавством не допускається.

Застосовуючи наведені висновки, Верховний Суд у постанові від 05.08.2026 у справі № 120/4140/25 зазначив, що грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та одноразова грошова допомога при звільненні не є періодичними щомісячними виплатами, за своєю правовою природою належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовця, а тому мають разовий характер. З огляду на разовий характер таких виплат приписи Закону № 2050-III на правовідносини щодо компенсації втрати частини цих доходів не поширюються.

Водночас щодо щомісячних видів грошового забезпечення визначальною є правова природа доходу, заборгованість за яким погашена, а не спосіб її погашення. Сума перерахунку грошового забезпечення, яке повинно було виплачуватись позивачу щомісячно за відповідні місяці, не набуває разового характеру лише з огляду на те, що її виплачено одним платежем на виконання судового рішення.

Щодо періоду, за який нараховується компенсація, Верховний Суд у постанові від 02.07.2026 у справі № 420/17627/24 зазначив, що право на компенсацію пов`язується з настанням такого юридичного факту, як невиплата грошового доходу у встановлені строки, а не з несвоєчасним виконанням судового рішення. Ототожнення моменту виникнення права на компенсацію з датою набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено період неправомірної невиплати доходу, є неправильним застосуванням статей 1-3 Закону № 2050-III. Компенсація нараховується за весь період невиплати доходу, починаючи з моменту порушення строку його виплати, встановленого судовим рішенням, по день фактичної виплати заборгованості. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24 та від 04.09.2025 у справі № 420/16557/24.

Крім того, Верховний Суд у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 дійшов висновку, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у тому самому місяці, в якому проведено виплату заборгованості, а невиплата компенсації у вказаний строк свідчить про відмову виплатити таку компенсацію відповідно до Закону № 2050-III і не потребує оформлення окремим рішенням. Норми Закону № 2050-III і Порядку № 159 не покладають на громадянина обов`язку додатково звертатися до органу за виплатою компенсації.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі № 420/5493/25, яке набрало законної сили 18.05.2026, встановлено протиправність дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 01.08.2021 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного календарного року. Тобто грошове забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду виплачувалось позивачу у меншому розмірі, ніж належало, а недоплачені суми були виплачені лише 26.08.2026 на виконання судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, строки виплати позивачу щомісячних видів грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат) у належному розмірі за період з 30.01.2020 по 01.08.2021 порушено більше ніж на один календарний місяць, такі складові мають систематичний (щомісячний) характер і належать до грошового забезпечення в розумінні статті 2 Закону № 2050-III, а заборгованість фактично отримана позивачем 26.08.2026. Отже, у позивача виникло право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум перерахунку щомісячних видів грошового забезпечення за весь час затримки виплати, тобто з 30.01.2020 по день фактичної виплати 26.08.2026.

Оскільки відповідач у серпні 2026 року, тобто в місяці виплати заборгованості, компенсацію втрати частини доходів позивачу не нарахував і не виплатив, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача у цій частині.

Доводи відповідача про те, що період компенсації не може обчислюватися з 30.01.2020, оскільки обов`язок донарахувати суми виник лише після набрання законної сили рішенням у справі № 420/5493/25, суд відхиляє з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2026 у справі № 420/17627/24.

Судове рішення у справі № 420/5493/25 не створило для позивача нового права, а підтвердило, що з 30.01.2020 грошове забезпечення мало обчислюватися із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного календарного року та виплачувалось у меншому розмірі. Тому моментом порушення строків виплати є строк виплати грошового забезпечення за відповідний місяць, а не дата набрання законної сили судовим рішенням.

Посилання відповідача на те, що позивач не звертався з вимогою про виплату компенсації, суд не приймає до уваги, оскільки обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію у місяці виплати заборгованості покладено на відповідача безпосередньо статтею 4 Закону № 2050-III та пунктом 5 Порядку № 159 і не залежить від звернення громадянина.

Щодо доводів відповідача про застосування статті 5 Закону № 2050-III суд зазначає, що підставою для відмови у компенсації є лише своєчасне неотримання доходу з вини громадянина.

Як вбачається з листа відповідача від 06.03.2025 № 2709/174/29/2/58, грошове забезпечення позивачу за спірний період розраховувалось відповідачем виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року, а протиправність саме дій відповідача щодо такого обчислення встановлена рішенням суду у справі № 420/5493/25.

Сама по собі посада, яку обіймав позивач, не свідчить про його вину у своєчасному неотриманні належного грошового забезпечення, а доказів того, що позивач своїми діями чи бездіяльністю перешкоджав виплаті йому грошового забезпечення у належному розмірі, відповідач суду не надав, тоді як відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності своєї бездіяльності покладено саме на відповідача.

Відсутність у позовній заяві розрахунку суми компенсації не є підставою для відмови у позові, оскільки позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію, а обчислення її суми за кожен місяць відповідно до статті 3 Закону № 2050-III та пункту 4 Порядку № 159 є обов`язком відповідача, у розпорядженні якого перебувають дані про нараховані та виплачені суми.

Посилання відповідача на фінансування за рахунок бюджетних асигнувань також не звільняє його від виконання обов`язку, прямо встановленого законом.

Разом з тим, на виконання рішення суду у справі № 420/5493/25 позивачу також здійснено перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2020 та 2021 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Ці виплати відповідно до пункту 2 розділу I Порядку № 260 належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, мають разовий характер, а тому з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24, та Верховного Суду, викладених у постанові від 05.08.2026 у справі № 120/4140/25, приписи Закону № 2050-III на них не поширюються.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2020 та 2021 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні задоволенню не підлягають.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду, в яких вирішувалось питання компенсації на суми індексації та щомісячного грошового забезпечення, не спростовують зазначеного висновку, оскільки у них не досліджувалось питання поширення Закону № 2050-III на одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає справу не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог лише в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З метою ефективного захисту порушених прав позивача та чіткого визначення меж обов`язку відповідача суд вважає за необхідне визначити у резолютивній частині рішення, що компенсація підлягає нарахуванню та виплаті на суми перерахунку щомісячних видів грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 30.01.2020 по день фактичної виплати 26.08.2026 відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум перерахунку щомісячних видів грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 01.08.2021.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений. Інших судових витрат сторонами не заявлено.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов представника Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум перерахунку грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат) за період з 30.01.2020 по 01.08.2021, виплачених 26.08.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі № 420/5493/25, за весь час затримки виплати з 30.01.2020 по день фактичної виплати 26.08.2026.

Зобов`язати НОМЕР_1 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум перерахунку грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат) за період з 30.01.2020 по 01.08.2021, виплачених 26.08.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі № 420/5493/25, за весь час затримки виплати з 30.01.2020 по день фактичної виплати 26.08.2026, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова