Суд: Одеський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: соціального захисту (крім соціального страхування), з них
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №420/5247/26
Суддя: Завальнюк І.В.
Справа № 420/5247/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, дій та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 17 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №107/в від 20.11.2025 року про відмову ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 168), як членам сім`ї загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця ОСОБА_4 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини;
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо неврахування висновку військово-лікарської комісії про причинний зв`язок смерті із захистом Батьківщини;
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 2 Постанови КМУ №168 членам сім`ї загиблого військовослужбовця.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що Міністерство оборони України протиправно відмовило членам сім`ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_5 у призначенні та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168. Відповідач обґрунтував відмову тим, що військовослужбовець помер внаслідок захворювання, не пов`язаного з пораненням, та посилався на довідку про те, що він нібито не брав участі в районах ведення воєнних дій. Проте позивачі наголошують, що факт евакуації військовослужбовця, надання йому невідкладної медичної допомоги та висновки компетентних комісій повністю підтверджують безпосереднє виконання ним завдань із забезпечення оборони України та зв`язок смерті із захистом Батьківщини. Міністерство оборони України не наділене дискреційними повноваженнями ставити під сумнів чи переоцінювати висновки військово-лікарської комісії щодо причинного зв`язку смерті військовослужбовця. Оскаржуване рішення прийняте з перевищенням повноважень, а норми щодо соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців у разі неоднозначного тлумачення мають тлумачитися на користь осіб, які звернулися з позовом.
Ухвалою судді від 27.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін згідно з ст. 262 КАС України.
12.03.2026 до суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що комісія правомірно відмовила позивачам у призначенні одноразової грошової допомоги за пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168, оскільки смерть військовослужбовця ОСОБА_5 настала внаслідок захворювання (гострого інфаркту міокарда), пов`язаного з проходженням військової служби, а не внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманого під час захисту Батьківщини. Згідно з положеннями законодавства, зокрема Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМУ № 975, виплата підвищеного розміру одноразової грошової допомоги у сумі 15 млн гривень за постановою № 168 передбачена виключно у разі загибелі військовослужбовця або його смерті внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманого під час захисту Батьківщини в районах ведення бойових дій. Оскільки смерть настала через захворювання, пов`язане з проходженням служби, оскаржуване рішення комісії Міноборони про відмову у такій виплаті є повністю обґрунтованим і правомірним.
13.03.2026 до суду від представника позивачів надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позиція Міністерства оборони є формальною та ігнорує реальні обставини справи, які підтверджують зв`язок смерті військовослужбовця із захистом Батьківщини. Зокрема, зазначає про наявність офіційного сповіщення сім`ї, довідки про невідкладну допомогу щодо евакуації ОСОБА_4 05.07.2024 року з наданням медичної допомоги, а також фото й повідомлень донці про отриману контузію та поранення. При цьому факт евакуації та надання допомоги підтверджує його перебування в районах виконання бойових завдань, а відсутність окремої довідки про участь у бойових діях не спростовує цього факту. Позивачами повністю дотримано всіх умов, передбачених пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 168, оскільки смерть військовослужбовця настала внаслідок захворювання, яке прямо пов`язане з пораненням чи контузією, отриманими в період воєнного стану під час захисту Батьківщини. З огляду на це сім`я загиблого має законне право на призначення відповідної одноразової грошової допомоги, а оскаржуване рішення комісії Міноборони про відмову є протиправним та необґрунтованим.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив військову службу за мобілізацією з 21 червня 2024 року та був зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 станом на 31 липня 2024 року.
Членами сім`ї загиблого військовослужбовця є його дружина ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_6 ; шлюб укладено 28 квітня 2001 року згідно свідоцтва НОМЕР_2 ) та батьки ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки про невідкладну допомогу від 4 серпня 2024 року, ОСОБА_4 був евакуйований 5 липня 2024 року із наданням медичної допомоги, а 6 серпня 2024 року він писав своїй донці про отримання контузії невідомого рівня та надсилав фото з пораненням.
7 серпня 2024 року військовослужбовця доставили до ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 ) з подальшою госпіталізацією до КНП «КЛШМД» ДМР у місті Дніпро, де він помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до довідки про причину смерті № 599 від 09.08.2024, причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 став інфаркт міокарда.
Згідно з витягом з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії Південного регіону № 3785 від 3 листопада 2024 року, захворювання солдата ОСОБА_4 , 1984р.н.: «Серцево-судинна недостатність, гострий інфаркт міокарду (16.08.2024)», яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено медичними та військово-обліковими документами, свідоцтвом про смерть НОМЕР_4 від 28.08.2024, лікарським свідоцтвом про смерть №599 від 19.08.2024, витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 №83 від 27.08.2024 про результати службового розслідування по факту смерті, - ЗАХВОРЮВАННЯ, ЯКЕ ПРИЗВЕЛО ДО СМЕРТІ, ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.
ОСОБА_1 , дружина загиблого ОСОБА_4 , отримала сповіщення сім`ї № 364 від 17.08.2024 року, у якому зазначено, що ОСОБА_4 проходив військову службу за мобілізацією з 21.06.2024 року, зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 31.07.2024 року. 07.08.2024 року був доставлений до ВМКЦ Східного регіону, військова частина НОМЕР_3 з подальшою госпіталізацією до КНП «КЛШМД» ДМР м. Дніпро, де ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Смерть ПОВ`ЯЗАНА із захистом Батьківщини.
ОСОБА_1 було подано керівнику ІНФОРМАЦІЯ_5 заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) ІНФОРМАЦІЯ_1 , її чоловіка, солдата ОСОБА_4 .
26.11.2025 ОСОБА_1 було отримано витяг з протоколу засідання комісії Міністерства Оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 107/в від 20.11.2025 року.
Пунктом 17 якого позивачці було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою № 168 через те, що солдат ОСОБА_4 помер внаслідок захворювання, яке не пов`язане з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), отриманим у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини.
Відповідно до листа командира в/ч НОМЕР_1 від 18.12.2024 № 2053/2673 (вх. № 17728 від 18.12.2024; на № 8894 від 26.11.2024) солдат ОСОБА_7 під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 ) безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в районах ведення воєнних (бойових) дій, не брав.
Зважаючи на перевищення Міністерством оборони України повноважень, оскільки останнє не уповноважене встановлювати причинний зв`язок військовослужбовця із захистом Батьківщини, на відміну від ВЛК, позивачі звернулися до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Законом № 2011-ХІІ визначені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-ХІІ дія цього закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до пункту 1 статті 16 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 2 цієї ж статті визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби (підпункт 1);
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби (підпункт 2);
3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві (підпункт 3).
Підпунктом «а» пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;
500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Одноразова грошова допомога є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, членам сім`ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби.
Пунктом третім статті 16-2 Закону № 2011-XII визначено, що розмір та порядок призначення і виплати такої допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
У пунктах 4 та 5 Порядку № 975 визначено аналогічні пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII положення щодо категорій осіб, члени сімей яких набувають право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті (загибелі) та аналогічні пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII положення щодо розміру одноразової грошової допомоги, яка виплачується членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.
Отже, Закон № 2011-XII та Порядок № 975 є нормативно-правовими актами, що регулюють призначення і виплату одноразової грошової допомоги членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, у тому числі у випадках смерті, що настала внаслідок захворювання чи нещасного випадку, пов`язаного з проходженням військової служби.
28.02.2022 Кабінет Міністрів України, на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», № 69 «Про загальну мобілізацію», прийняв Постанову КМУ № 168.
Пунктом 1 Постанови КМУ № 168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Згідно з пунктом 2 Постанови КМУ № 168 сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, у період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.
Державні органи, які зазначені у пункті 1 цієї постанови, мають право отримувати інформацію з державних реєстрів щодо осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім`ям осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).
Якщо сім`я загиблої особи одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими актами законодавства, здійснюється одна з таких виплат за її вибором.
Аналіз пункту 2 Постанови КМУ № 168 дає підстави вважати, що Кабінет Міністрів України установив дві самостійні альтернативні підстави для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн:
- загибель особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, зокрема, військовослужбовця, у період дії воєнного стану;
- смерть військовослужбовця внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, у період дії воєнного стану, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).
Такий висновок узгоджується зі змістом та структурою пункту 2 Постанови КМУ № 168: якщо абзац перший цього пункту визначає право на виплату у разі загибелі особи в період дії воєнного стану, то абзац шостий окремо врегульовує випадки смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого за визначених законодавцем обставин.
У зв`язку з цим юридично значущим є не лише фіксація безпосередньої причини смерті в медичних документах, а насамперед встановлений належними та допустимими доказами причинно-наслідковий зв`язок між смертю військовослужбовця та пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими за обставин, передбачених абзацом шостим пункту 2 Постанови КМУ № 168.
Зазначений підхід відповідає цільовому характеру підвищеної одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн, яка є винятковою соціальною гарантією воєнного часу та має застосовуватися виключно за умов, прямо визначених законодавцем. Її розширене тлумачення без належної правової підстави призводило б до необґрунтованого навантаження на Державний бюджет України та видатки, пов`язані з забезпеченням обороноздатності держави.
Водночас суд зазначає, що вказане не означає позбавлення членів сім`ї права на соціальний захист у разі смерті військовослужбовця внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби. Така подія може бути підставою для призначення одноразової грошової допомоги за загальними правилами, відповідно до Закону № 2011-XII та Порядку № 975, за умови наявності передбачених ними підстав.
Аналіз наведених норм свідчить про збереження диференційованого підходу до правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги залежно від характеру обставин, за яких настала смерть військовослужбовця. Водночас положення пункту 3 статті 16-2 Закону № 2011-XII спрямовані насамперед на визначення розміру відповідної виплати та самі по собі не встановлюють вичерпних умов виникнення права на її отримання.
Аналогічний підхід викладений Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.06.2026 у справі № 620/10029/24, де суд дійшов висновку, що такі законодавчі зміни не усувають необхідності встановлення передбачених законом умов виникнення права на відповідний вид соціального забезпечення.
Судова палата виходила з того, що положення пункту 3 статті 16-2 Закону №2011-XII визначають розмір одноразової грошової допомоги, тоді як питання щодо наявності права на таку допомогу та умов його реалізації повинні вирішуватися з урахуванням усієї системи нормативного регулювання, зокрема положень статті 16 Закону № 2011-XII, Порядку № 975 та Постанови КМУ № 168.
У зазначеній постанові Судова палата також наголосила, що законодавче визначення розміру одноразової грошової допомоги у сумі 15 000 000 грн саме по собі не означає автоматичного виникнення права на таку виплату в кожному випадку смерті військовослужбовця під час проходження військової служби та не усуває необхідності встановлення тих юридичних фактів і обставин, з якими законодавство пов`язує виникнення права на відповідний вид соціального забезпечення.
Інше тлумачення фактично призводило б до ототожнення підстав виникнення права на одноразову грошову допомогу з визначенням її розміру, хоча зазначені елементи механізму правового регулювання соціального забезпечення врегульовані різними нормами законодавства та мають самостійне юридичне значення.
Застосовуючи ці висновки в контексті обставин справи, суд бере до уваги, що у спірному рішенні Міноборони №107/в від 20.11.2025 вказано, що «З огляду на те, що солдат ОСОБА_4 помер внаслідок захворювання, яке не пов`язане з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), отриманим у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, право на отримання одноразової грошової допомоги має визначатися відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови № 975, тоді, як документи для призначення одноразової грошової допомоги оформлені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168.».
Слід зазначити, що саме по собі встановлення причини смерті - «ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини» не означає, що така смерть є загибеллю у розумінні абзацу першого пункту 2 Постанови КМУ № 168.
За чинного законодавства поняття «загибель» має самостійне юридичне значення і не охоплює кожен випадок смерті військовослужбовця в період дії воєнного стану чи при виконанні обов`язків військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.10.2026 № 440/13653/25.
Спір у даній справі стосується не переоцінки медичного діагнозу чи причинного зв`язку, встановленого лікарями, а виключно правильної юридичної кваліфікації цієї події для цілей призначення одноразової грошової допомоги у спеціальному розмірі.
Міністерство оборони України під час прийняття оскаржуваного рішення не скасовувало і не змінювало висновок штатної ВЛК Південного регіону, яким зафіксовано зв`язок захворювання «гострий інфаркт міокарду» та причини смерті з проходженням військової служби.
Отже, твердження сторони позивача про перевищення відповідачем повноважень є помилковими, оскільки комісія Міноборони діяла в межах своєї компетенції щодо перевірки дотримання умов, передбачених нормативно-правовими актами для виплати 15 000 000 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що безпосередньою причиною смерті ОСОБА_4 стало захворювання серцево-судинної системи – «гострий інфаркт міокарда», а не бойове поранення, контузія, травма чи каліцтво.
У корінці первинної медичної картки невідкладної допомоги вказано попередній діагноз «ІХС» (ішемічна хвороба серця), а на локалізації не обведено місць поранень (м`які тканини, кістки, судини, порожнинні поранення, опіки).
Відтак, здійснені заходи з евакуації та надання медичної допомоги 04.08.2024 були зумовлені гострим кардіологічним захворюванням, а не наслідками бойових дій, що унеможливлює кваліфікацію цієї події як поранення чи контузії для цілей призначення одноразової грошової допомоги за пунктом 2 Постанови КМУ № 168.
Водночас, будь-які припущення (зокрема, переписка у месенджері з донькою) не можуть підмінити собою медичні та кадрові документи військової частини, які свідчать про відсутність факту отримання поранення чи травми у розумінні абзацу шостого пункту 2 Постанови КМУ № 168.
Тим більше, матеріалами перевірки та довідкою командира в/ч НОМЕР_1 підтверджено, що військовослужбовець не брав безпосередньої участі у заходах в районах ведення воєнних дій у період проходження служби в цій частині.
Суд бере до уваги, що смерть військовослужбовця внаслідок захворювання, отриманим у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, є обставиною, яка зумовлює особливо високий рівень соціального захисту членів його сім`ї.
Водночас у межах цієї справи суд вирішує питання не про наявність у позивачів права на соціальний захист загалом, а про наявність спеціальних умов для виплати саме у розмірі 15 000 000 грн за тією правовою підставою, яка була покладена в основу заявлених вимог та оскарженого рішення суб`єкта владних повноважень.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що передбачені пунктом 2 Постанови КМУ № 168 підстави для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн відсутні.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, згідно з якою саме “небезпідставність” доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_8 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6) про визнання протиправним та скасування пункту рішення, дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua