Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 29 жовтня 2026 р.
Справа: №380/15204/26
Суддя: Ланкевич Андрій Зіновійович
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №380/15204/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 жовтня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в :
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.07.2017 з урахуванням дня фактичної виплати 28.06.2026;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.07.2017 з урахуванням дня фактичної виплати 28.06.2026.
Посилається на те, що при звільненні з військової служби відповідач не виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.07.2017. Таку індексацію виплачено лише 28.06.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 у справі №380/6088/26 у сумі 52314,23 грн, у зв`язку з чим позивач вважає, що має право на компенсацію втрати частини грошових доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ. Зазначає, що право на таку компенсацію особа набуває незалежно від того, чи були відповідні суми їй попередньо нараховані, але не виплачені, та посилається на постанови Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що право на компенсацію особа набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати сум доходу, стягнутих на підставі цього рішення. Рішення у справі №380/6088/26 набрало законної сили 29.06.2026, а суму індексації грошового забезпечення 52314,23 грн виплачено позивачу 28.06.2026, тобто до набрання рішенням законної сили, тому права на компенсацію позивач не набув. На підтвердження посилається на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №1540/3742/18. Також зазначає, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації, а відповідач у її виплаті не відмовляв, тому звернення до суду є передчасним; у цій частині посилається на постанови Верховного Суду від 11.12.2020 у справі №200/10820/19-а, від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 04.05.2022 у справі №200/14472/19-а, від 27.07.2022 у справі №460/783/20. Крім того, вказує, що актами з питань грошового забезпечення військовослужбовців виплата такої компенсації не передбачена, а Кодекс законів про працю України на військовослужбовців не поширюється. Окремо посилається на відсутність бюджетних асигнувань для виплати компенсації та на ст.ст.23, 116 Бюджетного кодексу України і ст.40 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». З наведених підстав вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Одночасно просить розглядати справу у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою судді від 28.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Щодо клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін суд зазначає, що згідно з ч.6 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, а також якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Предметом спору є компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Обставини справи встановлюються на підставі письмових доказів, а доводи сторін викладені у заявах по суті справи. Відповідач не навів обставин, для з`ясування яких потрібне судове засідання. Тому суд відмовляє у задоволенні цього клопотання.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , зокрема, у період з 02.07.2015 по 28.07.2017.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.07.2017 №161 солдата ОСОБА_1 , пожежного пожежної обслуги технічної батареї, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.07.2017 №11-РС у запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту), з 28.07.2017 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно з архівною довідкою Львівського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України у період з січня 2016 року по липень 2017 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 у справі №380/6088/26 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 липня 2017 року включно з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу (базового місяця) з урахуванням виплачених сум. Згідно з відзивом, в апеляційному порядку це рішення не оскаржувалось і набрало законної сили 29.06.2026.
28.06.2026 на виконання вказаного рішення суду відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення позивачу у сумі 52314,23 грн. Вказане не заперечується сторонами.
Під час виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за час затримки виплати.
Позивач, уважаючи, що відповідач протиправно не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.07.2017, виплаченої 28.06.2026, звернувся до суду з даним позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі – Закон №2050-ІІІ).
Відповідно до ст.1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону №2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абз.2 ч.2 ст.2 Закону №2050-ІІІ).
Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Водночас використане в зазначеній статті формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанови Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі №460/786/20, від 22.05.2025 у справі №160/19149/23 та ін.).
За приписами ст.4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі – Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Згідно з п.3 Порядку №159 компенсації підлягають, зокрема, грошові доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), суми індексації грошових доходів громадян. Відповідно до п.5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з ст.1 та ч.1 ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі – Закон №1282-XII) індексація грошових доходів населення – встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Відповідно до ч.1 ст.34 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Абзацом 7 п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі – Порядок №1078) визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013. У п.2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З аналізу зазначеного правового регулювання суд констатує, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, грошове забезпечення, індексація тощо) особи з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
При цьому, наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд у постановах від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 22.05.2025 у справі №160/19149/23.
Крім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, відступивши від попередніх висновків, зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст.7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 28.06.2026 позивачу на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 у справі №380/6088/26 виплачено заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.07.2017 у сумі 52314,23 грн.
Беручи до уваги, що індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.07.2017 відповідач виплатив із затримкою, позивач має право на відповідну компенсацію.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не набув права на компенсацію, оскільки індексацію виплачено 28.06.2026, тобто до набрання законної сили рішенням суду у справі №380/6088/26. Відповідно до ст.ст.2, 3 Закону №2050-ІІІ правове значення має затримка виплати доходу, нарахованого за відповідний місяць, а сума компенсації обчислюється з урахуванням індексу інфляції в період невиплати доходу. Індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.07.2017 мала виплачуватись позивачу щомісячно у складі грошового забезпечення за відповідний місяць. Рішенням суду у справі №380/6088/26 встановлено, що такі суми позивачу не нараховувались і не виплачувались. Відтак період невиплати доходу триває з місяця, за який індексація мала бути виплачена, до дня її фактичної виплати 28.06.2026, а не обчислюється з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №1540/3742/18 наведеного висновку не спростовує. Як зазначає і сам відповідач, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати доходу. У цій справі індексацію грошового забезпечення за 2016-2017 роки фактично виплачено лише 28.06.2026, тобто з порушенням встановлених строків її виплати.
Крім того, суд звертає увагу, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 28.07.2017, а заборгованість з індексації грошового забезпечення виплачено йому після звільнення з військової служби.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення) працівника, що було підтверджено Конституційним Судом України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013. Стягнення коштів, що виплачені на виконання судового рішення про перерахунок індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби, є виплатою заборгованості з нарахованого, але невиплаченого грошового забезпечення. Відповідно компенсація на ці суми нараховується відповідно до Закону №2050-ІІІ за весь час їх затримки – від місяця, наступного за місяцем, у якому такі суми мали бути виплачені, до місяця фактичної виплати заборгованості, незалежно від того, чи продовжував позивач у цей період проходити військову службу.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування Закону №2050-ІІІ до правовідносин, які виникають у зв`язку зі стягненням індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду після звільнення особи з військової служби, викладено Верховним Судом у постанові від 22.05.2025 у справі №160/19149/23, де Верховним Судом залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позов колишнього військовослужбовця про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання судового рішення.
Необґрунтованими є і доводи відповідача про передчасність звернення до суду через те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації, а відповідач у її виплаті не відмовляв. Постанови Верховного Суду від 11.12.2020 у справі №200/10820/19-а, від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 04.05.2022 у справі №200/14472/19-а, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, на які посилається відповідач, ухвалені до постанови від 02.04.2024 у справі №560/8194/20. У цій постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновків, викладених, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20 та від 27.07.2022 у справі №460/783/20.
Застосовуючи цю правову позицію у справі з подібними обставинами, Верховний Суд у постанові від 05.03.2026 у справі №360/105/24 зазначив, що з огляду на сформовану Верховним Судом у справі №560/8194/20 правову позицію, право особи на звернення до суду з відповідними вимогами виникло незалежно від факту звернення до відповідача із заявою про виплату компенсації та отримання офіційної відмови, оскільки невиплата компенсації у місяці погашення заборгованості вже свідчить про відмову з боку відповідача, навіть без прийняття окремого рішення (п.38).
Відповідач виплатив позивачу заборгованість з індексації у червні 2026 року, однак компенсацію у цьому місяці не нарахував і не виплатив. Відтак право позивача на звернення до суду виникло без попереднього звернення до відповідача із заявою.
Безпідставними є посилання відповідача на те, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановами Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 і від 30.08.2017 №704, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, виплата компенсації не передбачена, а Кодекс законів про працю України на військовослужбовців не поширюється. Право позивача на компенсацію випливає не з Кодексу законів про працю України, а із Закону №2050-ІІІ. Цей Закон поширюється на підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (ст.1), а до доходів, які підлягають компенсації, відносить, серед іншого, суму індексації грошових доходів громадян (абз.2 ч.2 ст.2). Те, що акти з питань грошового забезпечення військовослужбовців не регулюють питання компенсації, не виключає дії Закону №2050-ІІІ. Його положення є спеціальними щодо спірних правовідносин і поширюються на всі випадки порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі грошового забезпечення та сум його індексації, незалежно від того, чи виплачуються вони військовослужбовцю, який перебуває на службі, чи особі, яка вже звільнена з військової служби.
Не спростовують висновків суду і доводи відповідача про відсутність бюджетних асигнувань для виплати компенсації. Норми ст.ст.23, 116 Бюджетного кодексу України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», на які посилається відповідач, визначають умови взяття бюджетних зобов`язань і здійснення видатків бюджету. Вони не скасовують і не обмежують обов`язку провести компенсацію, встановленого ст.ст.1-4 Закону №2050-ІІІ. Відсутність фінансування не звільняє відповідача від виконання обов`язку, передбаченого законом.
Враховуючи досліджені судом фактичні дані в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.07.2017, виплаченої 28.06.2026, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 у справі №380/6088/26, не відповідає визначеним у п.1 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах. А тому таку бездіяльність слід визнати протиправною.
Як наслідок, підлягають задоволенню також похідні вимоги про спонукання до вчинення дій.
Аналогічний підхід до визначення способу захисту порушеного права у близьких за змістом правовідносинах застосовано Верховним Судом у постанові від 05.03.2026 у справі №360/105/24.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.
Щодо судового збору, то згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в и р і ш и в :
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.07.2017, виплаченої 28.06.2026, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 у справі №380/6088/26.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.07.2017, виплаченої 28.06.2026, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 у справі №380/6088/26.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua