Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №380/15182/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/15182/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 27.06.2026;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 27.06.2026.

Посилається на те, що при нарахуванні та виплаті позивачу заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.06.2020 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №380/1633/26 відповідачем не було застосовано положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ, у зв`язку з чим позивач отримала вказану індексацію грошового забезпечення без компенсації, встановленої Законом. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернулася до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Зазначає, що проходження військової служби не є трудовими правовідносинами, а тому норми статей 116, 117 Кодексу законів про працю України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до спірних правовідносин не застосовуються, а відповідальність військової частини за несвоєчасний розрахунок при звільненні законодавством не передбачена. Вважає, що визначення конкретного розміру суми компенсації є дискреційним повноваженням органу військового управління. Крім того, посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду, а також на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з чим звернення до суду з вимогою про зобов`язання вчинити такі дії є передчасним. З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Ухвалою судді від 27.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді оператора-електрика гвинтівкового артилерійського полігону військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26.06.2020 №118-РС молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підп.«й» п.2 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.06.2020 №134 молодшого сержанта ОСОБА_1 з 26.06.2020 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №380/1633/26 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.06.2020.

На виконання вказаного рішення суду 27.06.2026 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за вказаний період у сумі 74005,35 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи випискою по рахунку позивача.

Під час виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за час затримки виплати.

Позивач, уважаючи, що відповідач протиправно не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати 27.06.2026, звернулася до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі – Закон №2050-ІІІ).

Відповідно до ст.1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону №2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абз.2 ч.2 ст.2 Закону №2050-ІІІ).

Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Водночас використане в зазначеній статті формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанови Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі №460/786/20, від 22.05.2025 у справі №160/19149/23 та ін.).

За приписами ст.4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі – Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Згідно з п.3 Порядку №159 компенсації підлягають, зокрема, грошові доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), суми індексації грошових доходів громадян. Відповідно до п.5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з ст.1 та ч.1 ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі – Закон №1282-XII) індексація грошових доходів населення – встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Відповідно до ч.1 ст.34 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Абзацом 7 п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі – Порядок №1078) визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013. У п.2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

З аналізу зазначеного правового регулювання суд констатує, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, грошове забезпечення, індексація тощо) особи з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

При цьому, наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд у постановах від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 22.05.2025 у справі №160/19149/23.

Крім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, відступивши від попередніх висновків, зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст.7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 27.06.2026 позивачу на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №380/1633/26 виплачено заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.06.2020 у сумі 74005,35 грн.

Беручи до уваги, що індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.06.2020 відповідач виплатив із затримкою, позивач має право на відповідну компенсацію.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що проходження військової служби не є трудовими правовідносинами, а тому до спірних правовідносин не застосовуються статті 116, 117 Кодексу законів про працю України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позивач не заявляв вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розумінні ст.117 Кодексу законів про працю України, а просить нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення, що врегульована окремим Законом №2050-ІІІ. А відтак наведені відповідачем міркування щодо застосування норм трудового законодавства про середній заробіток правового значення для вирішення цього спору не мають.

Доводи відповідача про те, що період після дати звільнення позивача по день фактичної виплати належних сум на виконання рішення суду не охоплюється Законом №2050-ІІІ та Порядком №159, а підпадає під дію ст.117 Кодексу законів про працю України, суд відхиляє з огляду на наступне.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення) працівника, що було підтверджено Конституційним Судом України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013. Стягнення коштів, що виплачені на виконання судового рішення про перерахунок індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби, є виплатою заборгованості з нарахованого, але невиплаченого грошового забезпечення. Відповідно компенсація на ці суми нараховується відповідно до Закону №2050-ІІІ за весь час їх затримки – від місяця, наступного за місяцем, у якому такі суми мали бути виплачені, до місяця фактичної виплати заборгованості, незалежно від того, чи продовжував позивач у цей період проходити військову службу.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування Закону №2050-ІІІ до правовідносин, які виникають у зв`язку зі стягненням індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду після звільнення особи з військової служби, викладено Верховним Судом у постанові від 02.07.2024 у справі №160/19149/23.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про передчасність звернення до суду з огляду на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації. Як зазначено вище, відмова у виплаті компенсації втрати частини доходів у розумінні ст.7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством; компенсація повинна нараховуватись та виплачуватись у тому ж місяці, у якому проведено виплату заборгованості, а невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ. Оскільки компенсацію не нараховано та не виплачено позивачу одночасно з виплатою заборгованості з індексації 27.06.2026, право на компенсацію позивач набув незалежно від подання окремої заяви до відповідача, а відтак звернення до суду з даним позовом передчасним не є.

Необґрунтованими є доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки початок перебігу такого строку за виплатою компенсації втрати частини доходів пов`язується з днем виплати заборгованості з основного доходу. Виплату заборгованості з індексації грошового забезпечення здійснено 27.06.2026, а позовну заяву подано до суду 22.07.2026, тобто у межах встановленого законом строку.

Враховуючи досліджені судом фактичні дані в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 27.06.2026, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №380/1633/26, не відповідає визначеним у п.1 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах. А тому таку бездіяльність слід визнати протиправною.

Як наслідок, підлягають задоволенню також похідні вимоги про спонукання до вчинення дій.

Аналогічний підхід до визначення способу захисту порушеного права у близьких за змістом правовідносинах застосовано Верховним Судом у постанові від 05.03.2026 у справі №360/105/24.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то згідно з п.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 27.06.2026, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №380/1633/26.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 27.06.2026, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №380/1633/26.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.